café à mis frais Розділ 1

Опис: Одна зустріч, одна посмішка та одна розділена цигарка змогла змінити повністю життя обох раніше незнайомих людей. Доля? Невже вона існує?

Насправді, Ремус ненавидів ходити у людні місця. Ще й каву він не дуже сильно любив, постійно казав Марлін прибрати від нього подалі цей напій, бо запах був дуже сильним та голова від нього кругом йшла. Ніхто не знає яким чином вона вмовила хлопця піти з нею до кав’ярні, або..

–Ну Люпіну, – протягнула останню літеру “у” дівчина зі світлим волоссям.
– Чому саме я?
– Я тобі куплю шоколад потім, – суворий погляд кучерявого,- та цигарки.
– Як приємно мати з вами справу, пані Маккікон.

Ось таким чином, одразу після пар, увечері в п’ятницю компанія з двох людей відправилася до маленької кав’ярні в 10 хвилинах від їх університету. Діалог з дівчиною завжди йшов легко, з початку першого курсу коли вони познайомились. Марлін обожнювала пліткувати, а Ремус усе слухав. Обидва навіть і не помітили як підійшли вже до “пункту замовлення”, з розмови їх вивів голос.

– Добрий день, чого бажаєте?- промовив незнайомець. Було зрозуміло, що він-бариста тут.
– Так, -першою відповіла Марлін, ‐ мені латте з вишневим сиропом, будь ласка.
– Який чудовий вибір, mademoiselle!, -промовив чорнявий хлопець клацаючи на приборі де вносив замовлення. – А ви, monsieur?

Відчувши погляд людини навпроти, Ремус захотів якнайшвидше відійти.

– Гарячий шоколад, пане. Дякую, ‐ швидко промовив Люпін.
– Чогось ще?
– Ні, -відповіла вже Марлін та оплатила повністю замовлення, -дякую.
– Пройдіть до столика, зараз все швиденько зроблю, one moment!- ідеальний британський акцент. Очі кольору цигаркового диму ніби засвітились та почали ретельно вишукувати все, що потрібно для замовлення.

Господи, дякую йому за Маккікон, яка зрозуміла незручність ситуації. Вона відвела його до віддаленого столика та подарувала заспокійливу посмішку, поки займала своє місце та хлопець відзеркалив її рухи.

– Я тобі надішлю мою частину замовлення.
– Ні, я тебе вмовила сюди прийти, я все оплачу. Але я пам’ятаю ще про шоколад та цигарки!

Ремус лише зітхнув.

– Добре-добре, але наступного разу я тобі куплю щось.
– Домовились! Тобі тут обов’язково сподобається, я тобі обіцяю.
– Вірю на всі сто, люба.

Декілька хвилин пролетіли дуже швидко. Ось вони дійшли до обмовлення викладачів, які казали про чудове майбутнє Люпіна та його подрузі казали лише..

– “Подивись на пана Люпіна! Він же твій друг, бери приклад!”. Чому вони всі однакові? Нічого нового придумати не можуть?

Ремус не міг не сміятися від наголосів Маккікон. Він знає, що вона не злиться на нього через ці слова, просто її обурюють саме викладачі, які це кажуть.
За цей час, до них вже буквально підлетів чорнявий хлопець з посмішкою на всі 32 зуби. Він підійшов до їх місця та поставив кружки з кавою та гарячим шоколадом.

– C’est pour vous!
– Мерсі!- зі своєю фірмовою посмішкою промовила Марлін. Від цієї посмішки ніхто не міг встояти.

Ремус кивнув у знак подяки та посміхнувся. Ці очі привернули його увагу до себе, знову. Хлопець ненавидів це в собі, бо підмічаючи якісь деталі в людині, він починав робити образ у себе в голові, який не відповідав дійсності. Це було боляче, але зараз він нічого не міг вдіяти окрім як швидко взяти свій блокнот з олівцем та намалювати очі з цигарковою димкою. Такі глибокі та містичні, що вони ховають за своєю посмішкою? Маккікон звикла вже до того, що її друг у будь-який момент вимикався від всесвіту та починав малювати, так було доволі часто. Вони саме познайомились завдяки малюнкам Ремуса.
Ще на першому курсі Люпін був не дуже обережним та виронив свій блокнот, який був заповнений комічними замальовками з викладачами. Саме Марлін повернула зошит своєму власнику та з того моменту почала допомагати з різними жартами для мінікоміксів, які вони обов’язково оприлюднять після закінчення університету.

– Земля викликає пана Люпіна.
– Йой, вибач, – відповів Ремус.
– Та нічого, я вже звикла, -знову посмішка, така вже близька, – на баристу задивляєшся?
– Йди в дупу.
– Я дуже добре Вас знаю, пане Люпін. Весь час в універі за мною бігаєш, капець.

Подарував дівчині посмішку тільки-для-Марлін, хлопець відпив свій напій. Очі полізли на чого від задоволення, ідеальна комбінація і на смак ніби відкусив шоколад.

– Бачу, ти в захваті.
– Ще б пак!

До кінця їх трапези Люпін то й робив, що задивлявся на баристу та зрозумів для себе одну річ. Він попав у тотальну дупу.