На березі моря, якого немає

Коло проти демонів було створено, і печатка працювала ідеально. Але була ще одна проблема, яку Се Лянь забув врахувати перед відходом. А саме – ччастину з очищенням духів. Він повинен був залишатися там і, запозичивши у когось сил, відпускати душі на волю, не дозволяючи клітці з принадою переповнитися, але пошуки добровольців затяглися, і Се Лянь був змушений вирушити на Небеса, дотримуючись вказівок безумця. Тільки так він міг дати достатньо часу богам унизу. Він повинен був відвернути увагу Бай Усяня.

Ши Цинсюань розумів, що не здатний допомогти, а Хва Чен, який з’явився через кілька хвилин після того, як Се Лянь відправився на небеса, моіг лише ділитися енергією, але не очищати духів самостійно. Він демон, не здатний на співчуття. Для ритуалу очищення ж потрібна емпатія і чуйне серце.

Жителі королівства Уюн все прибували і прибували. Печатка, створенаспільними летіти не в різні боки, а в єдину точку на карті — до енергії Ян, що випромінюється добровольцями в колі. Питання про знищення духів швидко постало дуже гостро. Хва Чену було достатньо одного клацання пальців, щоб розправитися з ними,. Особливо зараз, коли кожен із вихідців Уюна був зібраний в одному місці, але цього робити категорично не можна. Злість, яку вони звільнять своєю смертю, може породити жахи набагато небезпечніші і непередбачувані, ніж Пошесть Обличч. Хто знає, чи отруїть їх ненависть землю, чи, може, повітря в місті стане джерелом смертельної зарази без плоті, яка розлетиться на всі боки світу з поривами штормових вітрів. Ні, вбивати їх усіх разом це не вихід з ситуації.

— Нам потрібна допомога та небожителі! — прокричав Ши Цінсюань, відчуваючи, як пітьма наповзає на небо і застеляє сонце. Пориви вітру вже тріпали одяг, погрожуючи зрушити людей з місця, хвилі вітру з моря несли з собою не легкий бриз, а тайфун, що здіймався на горизонті. Ще кілька хвилин тому нічого подібного не було і близько, але зараз темрява зі сторони океану невблаганно наближалася, ризикуючи розлякати всіх. Але люди трималися. Поки що.

— Ми жерли щурів під час епідемії! Ми спимо в канавах і не боїмося холери!

— Єдине, що нас лякає, — це інші люди, а не природа! — пролунав вигук, підтримуваний схвальним гулом і безладним хором: «Та чорт забирай! Хріна з два я здамся!” І це навіть не Ши Цінсюань говорив, а хтось інший із натовпу.

— Нам не потрібні боги, щоб вистояти! Боги це картинки у храмах. Ми ж люди. І тільки ми відповідаємо за те, що відбувається на землі!

Голоси підтримки звучали все впевненіше і впевненіше, викликаючи чи не сльози гордості в очах колишнього Володаря Вітрів.

Тим часом ураган з моря підлетів неминучою загибеллю хвиль до самого порту, але стих так само миттєво, як і з’явився. Водні стіни ковзнули на пірс, зливаючись у єдину фігуру. Пориви вітру і віддалений гуркіт блискавок нікуди не поділися, але до них додалися спалахи на небесах, через що Хва Чен здригнувся і, востаннє торкнувшись плеча Ши Цінсюаня зник, залишивши людей і двох богів війни розбиратися з можливим всесвітнім лихом.

Усім було начхати на шторм, який почався і вщух. Демони, що кидаються всередині кола, все прибували, виснажуючи сили, що тримають заслін. Вони ніби потроху харчувалися енергією людей, змушуючи їх сумніватися у правильності рішень та власних силах. А це могло бути смертельно. Один за одним, бідняки з’єднували чужі руки і покидали коло, вибачаючись. Вони осідали в траву поряд і важко дихали, переживаючи перед порожнім поглядом картини свого минулого – побічний еффект присутності великої кількості демонів поруч у самій красі.

Хтось плакав, хтось був готовий закричати. І кожна така втрата тягарем відповідальності лягала на плечі інших. Ши Цінсюань був у розпачі. Він намагався підбадьорювати вартових, але вітер підхоплював його голос і ніс кудись у поля, розбиваючи об кам’яні стіни столиці і не дозволяв бути почутими.

Раптом чиїсь теплі руки обхопили його збоку. Міцно, майже шалено хтось обійняв його і притулився, утикаючись обличчям у плече. Секунда, і тіло ззаду затремтіло дрібно-дрібно. Ши Цінсюань не міг собі дозволити обернутися, але по фігурі, теплу, запаху …

— Мін Ї?..

У голосі, щоправда, звучало не тепло, а страх. Усвідомлення того, що Володаря Землі насправді не існує, і єдиний, кого він міг пізнати,— це Чорновод, прострілило у свідомості болючим спалахом.

— Прошу тебе! Благаю! Заради всього, що було, заради пам’яті тих, хто давно загинув, заради того світла, що є всередині тебе, прошу тебе, благаю, не розривай коло! — крик розпачу зірвався з губ Ши Цінсюаня і одразу ж був підхоплений вітром.

Дивно, як магія двох богів війни підтримувала добровольців, що залишилися: їм могло бути скільки завгодно страшно, але жодне їх волосина не постраждала від стихії, яка вирувала навколо і всередині. Але всі старання могли стати враз марними, потягни зараз Хе Сюань назад лише одну людину. Один ривок, і ланцюг буде зруйнований, як і життя тисяч людей.

— Будь ласка. Прошу тебе. Прошу! Я помінявся долею! Я пішов! Якщо ти хочеш — забери мене потім назад! Мучай мене і знущайся стільки, скільки захочеш, але прошу, дозволь завершити цю справу! — молив Ши Цінсюань, дивлячись прямо на місиво з душ, що кидаються в огорожі і відчувши ланку, що слабшає.

А потім враз стало легше. Тіло ніби почало сповнюватися енергією. Не різко захлинатися, як від дотику Хва Чена, а повільно наповнюватися, немов знайшовши внутрішній резерв. Тіло за спиною все ще тряслося, і необережний порив вітру доніс до вуха Ши Цінсюаня плач.

— Я ніколи не завдам тобі зла чи болю. ПВибач мені. Я б ніколи не зміг і не зможу. Я… — Хе Сюань, демон Чорних Вод, плакав, обіймаючи єдину у світі людину, яка була готова зрозуміти їого, і яку він зрадив. Інакше вчинити було не можна, але місяці безрезультатних пошуків дали йому чітко усвідомити свої справжні почуття краще, ніж роки перебування поруч. Всім відоме прислів’я — що маємо, не цінуємо, а втративши — плачемо. Саме його відчув на власній шкірі демон Чорних Вод, коли зрозумів, що втратив у вирі безталанних душ свого коханого. І зараз повільним потоком сили він сподівався компенсувати все те, що не міг сказати чи зробити.

— Я тут заради тебе, — визнання настільки нереальне, наскільки й бажане. Полегшення для Хе Сюаня, який висловив нарешті почуття, і зойк жаху та болю для Ши Цінсюаня, який не знав і не розумів, що відбувається.

— Твій віяло… Я полагодив його і приніс,— одна з долонь неохоче відірвалася від грудей Ши Цінсюаня і, ковзнувши назад, винесла перед його очима символ Володаря Вітру, його божественний артефакт і предмет, знищений нещодавно Чорноводом. Спалах світла від пролітаючих повз духів на мить засліпив юнака, дозволяючи спогаду вийти на передній план. Два віяла, його та брати, розбиті й розтрощені, валяються на вологій підлозі. Тілом пробігла хвиля тремтіння.

—Я більше не Володар Вітрів. Забери,— задихаючись від сліз, що підступили до горла, спробував сказати щось Ши Цінсюань, але вириватися з обіймів, ризикуючи розірвати коло, він не став. Навіть заразчоловік, перебуваючи в руках того, хто ненавидів його більше за життя, все ще думав про інших.

— Прошу тебе. Він зламаний, але все ще твій. Я знаю… Я вірю в це. Я вірю в тебе… — голос Чорновода вже не ніс вітер. Навіть більше. Ураган ніби дійшов до кордону і поглинув їхнє коло, дозволяючи насолодитися тишею, яка панувала всередині. Цілковитий штиль. У цьому мовчанні почулося кілька полегшених зітхань і слова Чорного Лиха, такі виразні й гучні. Наче відчайдушний крикь. Ши Цінсюань думав, що йому здалося, але ні. Голос за спиною раз за разом, все голосніше і голосніше, повторював:

— Я вірю в тебе. Я вірю в тебе, Володарю Вітрів. Я вірю в тебе і ти моє божество!

Не витримавши цього наклепу та вистави на публіку, Ши Цінсюань ривком скріпив руки людей і вислизнув ненадовго з кола, перехоплюючи віяло, щоб обернутися і зустрітися поглядом зі своїм найкращим другом і найлютішим ворогом. З тим, у кого він був дуже закоханий і на кого дивився, як на вчителя.

—Я не бог! Я виконав усе, що ти просив! Невже ти так хочеш помсти, що готовий грати на моїх почуттях? Ти хоч сам віриш у те, що говориш?

Злі сльози стікали по щоках юнака, коли він, смертний, озброєний білосніжним віялом з паперу, наступав на одного з найнебезпечніших демонів світу.

— Ти можеш знищити мого брата і мене, можеш розрубати на шматки моє тіло, але душу… Навіщо ти так робиш? Навіщо смієшся над коханням, яке я намагався тобі подарувати?

Чорновод відступив лише на кілька кроків і нарешті відкинув капюшон, виявляючи обличчя. Темні кола під очима, запалі щоки, розпис зморшок і почервонілі очі, в яких стояли сльози. Моторошний демон Чорних Вод, Хе Сюань, дивився на Ши Цінсюаня з усією щирістю, на яку був здатний. У його темних шатах і рухах не було ні краплі брехні, а чорне волосся, зазвичай підібране золотою шпилькою, тепер було розпатлане і лежало на плечах.

— Ши Цінсюань… Я… Я тебе прошу…

Він зробив ще крок назад і завмер, підштовхуваний вітром.

— Ти маєш право на мене сердитися. Але я не просив і не хотів цього… Я… Я давно вже не ненавиджу тебе. Не можу. І я все зрозумів.

Цієї миті пролунав тріск і блискавка з небес вдарила в землю зовсім поруч. Ши Цінсюань ледь не загинув від її удару, чим сполошив людей навколо. Ті мало не розірвали коло, спробувавши кинутися до юнака, чиє тіло підкинуло інерцією. Але Хе Сюань був швидшим. Метнувшись уперед, він упіймав тіло, що летить, підхопивши його руками. Віяло в руках юнака спалахнуло. Полум’я жадібно стало поїдати папір, який перестав бути чарівним після руйнування.

— Я просто людина… Якщо хочеш все забути і залишити в минулому — нехай так і буде, — промовив він, ніби нічого щойно не сталося, але пульс і серце, що б’ється чи не в самому горлі, видавали страх і хвилювання Ши Цинсюань.

— Ми все можемо виправити, — запропонував Хе Сюань, який давно впіймав чоловіка, якого звільнив Повелитель Вітру, втікаючи. Він не був безсмертним богом, але володів набагато більшим успіхом і шансами, а зі знаннями Хе Сюаня про заміни…

— Ні. Це моя доля зараз. І я проживу її так, як хочу,— юнак зісковзнув з рук, що слабшають, і, не відчуваючи жару від палаючого віяла, ступив назад до кола, щоб узятися за руки. Тільки тоді він усвідомив, що язики полум’я давно вже дісталися руки і повинні були плавити і коптити шкіру, проте, немов кошенята, лише лащилися до долоні Ши Цінсюаня.

— Що за?..

У цю ж мить божественне світіння вознесіння огорнуло небожителя, формуючи непорушний бар’єр захисту безсмертя навколо його скаліченого, але незламного внутрішнього ядра. Хе Сюань, що завмер до цього з простягнутою долонею, раптом розплився в посмішці, опускаючи руку. Навіть демони всередині кола ненадовго припинили свій біг, спостерігаючи за піднесенням небожителя. Це був не класичний підйом на Небеса. Ні, Ши Цінсюань ніколи не був вигнаний із них. Воля Небес, швидше за все, лише відновила те, що вже належало йому.

— Ласкаво просимо назад, мій Володарю Вітрів, — з посмішкою промовив Хе Сюань.

Ши Цінсюань, відчувши під ногами тверду землю, зробив глибокий вдих, через що закашлявся. Тіло знову відчуло звичні магічні сили. Трохи інакші, змінені, але вони безумовно були його власними. Зімкнувши та розпахнувши на пробу віяло, він зробив пару помахів, відчуваючи, як потоки повітря і енергії коряться йому.

— А ти не брехав, коли казав, що ти бог! — вигукнув хтось із натовпу, викликаючи на ошелешеному обличчі Ши Цінсюаня трохи дурну, але щиру посмішку. Він і сам не знав, що таке можливо, не вірив навіть після того, як все сталося.

— А то, — хоробро сказав він і обернувся на Хе Сюаня, щоб упіймати його погляд. На диво, Володар Чорних Вод виглядав щасливішим, ніж сам Бог Вітрів. Він усміхався, чого від Мін Ї не можна було дочекатися віками.

— Я ж казав, що ви впораєтеся, і я у вас вірю. Прошу, ваш вихід, володарю… А я поки підтримаю коло.

Чорновдо зробив кілька кроків і, почекавши мить, торкнувся долонею плеча чоловіка. Ши Цінсюань напружився, готовий будь-якої миті кинутися навперейми, рятуючи їхню спільну справу, але від дій Хе Сюаня нічого поганого не сталося. Навпаки, захист раптом став сильнішим і згуртованішим, змушуючи демонів відступити від людей ближче до центру печатки. Відчувши дивний приплив сил, люди, що відпочивали на землі, повернулися до загального кола, підсилюючи його. Те, що кілька хвилин назад майже розвалювалося, разом стало міцною і непохитною конструкцією, навіть кращую за ту, що вони мали на початку.

Хе Сюань обережно кивнув ще раз, і Ши Цінсюань незграбно хитнув головою у відповідь, дістаючи одного з духів за допомогою магії.