Ми просто з тобою удвох погуляєм

У Се Ляня не було зовсім нічого, крім його удачі. Він покинув Примарне Місто, ні з ким не прощаючись. Лише тепло дотику Хва Чена все ще гріло його пальці разом з приємним відчуттям впевненості в собі, що незмінно наповнює тіло разом з удачею.Вона врешті решт повернулася до того, від кого була відлучена на вісімсот років. Втім, ейфорія тривала рівно хвилину, поки ноги чоловіка не ступили на підозріло звичний дрібний пісок. Краєвид попереду, гори, долини…

Се Лянь охнув, розуміючи, що його власні необдумані дії призвели до того, що він щойно буквально втік із Примарного Міста і опинився там, де все почалося. Він дивився на мерехтливий бар’єр, що стримував демонів, на сонце, що повільно піднімається над землею, і розумів, що за минулу ніч вони так і не склали плану. Все, що вони з’ясували, це те, що Се Лянь невідомо хто і незрозуміло яким чином ще живий. А, ну ще й Мей Нянцзін приніс цю дурну книгу.

Се Лянь пройшовся рукою по грудях, відчуваючи там заховану жовтосторінкову літературу. Несподівано на обличчі юнака з’явилася посмішка. Спогади про проведену ніч, на диво, не викликали сорому. Буквально хвилину тому він був зовсім іншої думки, але зараз, дивлячись, на, можливо, останній у своєму житті світанок, Се Лянь ні про що не шкодував. Мабуть, тільки про те, що не поцілував по-справжньому того, хто заслуговував на це найбільше. До того, хто без сумнівів зв’язав їх зникаючою червоною ниткою, «просто щоб не загубитися», до того, хто незліченну кількість разів кидався грудьми на клинок, спрямований на Се Ляня, до того, хто щиро вірив у нього і ніколи не припиняв. Навіть унайтемніші ночі, коли беззоряне небо затягнуто хмарами, Хва Чен був поруч, висвітлюючи шлях принца своїм слабким, тоді ще, вогнем. Він був поруч у ті моменти, коли принцу була потрібна підтримка, і не припиняв тримати у своєму серці небожителя навіть через століття. Найменше, що він заслуговував,— це поцілунок. Щирий та теплий.

У цьому світанку принц бачив картини епохи, що минала: особи людей, яких вважав близькими, щасливі моменти і втрачені можливості, які вже ніколи не повернуться. Він знав, що час минув, і не шкодував.

А потім і другий бар’єр впав. Бай Усянь не міг і не збирався тримати духів вічно, але в голові в Се Ляня вже встигла народитися ідея. Набагато божевільніша і нереальніша, ніж хотілося б, вона все ще могла спрацювати. Аби тільки ті, на кого він хотів покласти відповідальність, були готові прийняти її. Він збирався простягнути руку потопаючим, які ще навіть не ступили в озеро.

Ще один кидок кубиків, і Се Лянь знову опинився в римарному Місті. Перед ним були всі ті, з ким він розпочинав цей шлях. Здивовані погляди були спрямовані на небожителя, який спершу так необачно зник і так само раптово повернувся. Хва Чен ще не встиг повернутися з Храму, тому з виконанням внутрішніх бажань довелося ще трохи почекати. Натомість Фен Сінь і Му Цін були тут як тут. Разом із радником, який все ще обходжує Лан Цяньцю.

Се Лянь у якомусь батьківському пориві наблизився, обережно торкаючись пальцями до пасм волосся, що обліпило бліде, але вже спокійне обличчя. Природньо, Його Королівська високість Тай Хуа житиме, він же бог війни, але потрібен час, щоб тіло небожителя відновилося після катування, якому він був підданий. І за що? За те, що він був пов’язаний із Се Лянем? За те, що він був все ще дорогий йому? Чому в свідомості Білого Лиха вчитель, що загинув від руки власного учня, все ще має бути прив’язаний до нього? Чи нема в цьому його власних спогадів, які Цзюнь У транслює на Се Ляня?

— Він випустив їх, — оголосив важку новину Наслідний Принц Сяньле, відриваючись нарештівід внутрішнього монологу і повертаючись до друзів.

— Другий бар’єр навколо Тунлу обвалився, і зараз тисячі розлючених духів мчать до міст. Точніше до одного єдиного міста, а вже звідти хвороба йтиме далі, гірше за чуму і мор.

— І як нам дізнатися, куди саме? — голос Фен Сіня звучав напружено, наче тетива його лука, натягнута біля самого обличчя і готова будь-якої миті порватися, випустивши перед цим останню стрілу уперед.

— Та хіба ми взагалі можемо це зробити? — доповнив, як завжди, незадоволеною контрфразою промову свого сюнді Му Цин. І то, навіть у його голосі вже не було звичного запалу і бажання сваритися, цього негаснучого, здавалося, полум’я бунтарства і кидання слів наперекір.

Це лише теорія, але не виключено, що зміни в їх поведінці були, частково, пов’язані з присутністю Мей Нянцзіна. Фігура радника навіть через стільки років все ще викликала належну повагу цх двох. А саме на їхній здатності порозумітися, на жаль, і тримався весь план, придуманий Се Лянем буквально щойно.

— Нам не потрібно знати, де вони всі. Досить знайти лише одну групу та закликати всіх інших.

Геніальний план народився у його голові разом із спогадом про метеликів Хва Чена. Крихкі створення з магічного кришталю могли скільки завгодно вільно літати світом, але, поклич їх Кривавий дощ щукаючий квіти, ті вмить збивалися в єдину зграю, стаючи його продовженням і організмом з безліччю окремих деталей, неймовірно чарівним і смертоносним.

— Боюсь, у нас немає часу, щоб продумувати кращий план, і, чесно кажучи, шанси на успіх у нас невеликі, але іншого способу немає. Ми створимо пастку для духів і, покликавши їх усіх, укв’язнимо їх там, а потім поступово очистимо. Я допоможу вам побудувати її, але, боюся, за відсутності магічних сил я не зможу наповнити її енергією. У цьому я маю покластися на вас. Обидві долоні Се Ляня опустилися на плечі Му Ціна та Фен Сіня, трохи стискаючи їх.

— Я вірю в те, що перед реальною загрозою ви зможете відкинути свої розбіжності та недомовки. Пройшло стільки років, відколи ми вперше познайомилися, відколи кожен з вас був моїм слугою, а не вірним другом. Ви зробили мене тим, ким я є зараз. Не в ім’я світу, але в ім’я нашої дружби, я сподіваюся, ви зможете тримати бар’єр.

План був простий і водночас неймовірно складний у виконанні. Радник кивав, насупивши брови. Він не міг повністю погодитися з ідеєю, але час підтискав, і вони дійсно не мали іншого варіанту.

— Я зміг би вам допомогти з накресленням знаків. Саме цим я й займався на горі Тунлу, коли мене схопили слуги Бай Усяня. Але я мушу залишатися тут. Стан його високості все ще нестабільний.

Се Лянь кивнув і, отримавши мовчазну згоду своїх шиді, широким кроком підійшов до дверей, підкидаючи кубики івідкриваючи їм шлях до однієї зі світових столиць.

Приморське місто було великим портом і багатою землею. Незліченні храми підносилися до небес і зараз виглядали досить мирно. Але цей мирний краєвид лише показує затишшя перед бурею.

На жаль, геніальний план будувався не тільки на вірі в розумність двох богів війни, а й на другій, вельми хиткий частині, яку Се Лянь ще не встиг озвучити вголос. Йому були потрібні добровольці. Люди, які безкоштовно захочуть допомогти йому організувати живу клітку. Чиста енергія життя, енергія Ян, якої просякнуті люди,— головний інгредієнт у їхній приманці та пастці. Демони зможуть увійти в коло, в чию основу вплетена енергія Ян, але не зможуть покинути його, поки не утихомирять свій гнів і не примиряться зі своїми пристрастями та занепокоєннями.

Опинившись на вулиці, спадковий принц тут же спробував звернутися до жителів міста, що оббивали пороги храмів, але ті відверталися від божества в чернечому одязі, відходячи на пару кроків від того, хто кидався з боку в бік і просив «хвилинку уваги заради порятунку землі».

Деякі не відразу відштовхували його, але починали торг, на який Се Лянь лише розводив руками. Обидва військові генерала, наслідуючи його приклад, намагалися повторити ті ж дії, але з ще менш вдалим результатом. Кілька разів Му Цин навіть клав руку на меч, кричачи, що всі жителі цього міста — марні дурн. Але це не допомагало. Страх та побоювання розсіювали чисту енергію. Довелося Се Ляню крикнути на нього і відправити обох воїнів креслити пастку. У результаті обидва небожителі попрямували за браму, щоб там почати приготування. Вони не дуже вірили в те, що Се Лянь зможе знайти добровольців, але сказати вголос подібні думки вони теж не могли. Лишалося тільки перекидуватися поглядами і кивками. Хай… Потрібно хоча б спробувати урятувати світ.

Час невблаганно рухався уперед. Стрілки годинника бігли слідом за тінями, нагадуючи, що кордон, встановлений Цзюнь У, був близьо. Ще трохи, і бій курантів сповістить про настання заповітної години, після якої демонічний небожитель-імператор нападе.

Відмова за відмовою сіяли в душі Се Ляня смуту. Як же можна врятувати тих, хто не хоче бути врятованим і не вірить у загрозу, що нависла над ними. Він ледве не опускав руки, але щоразу змушував себе рухатися далі, заходячи в дедалі похмуріші райони, поки з якогось підворіття до нього не вислизнула зігнута постать у лахмітті.

— Вам же не важливо, наскільки людина здорова, так? — поцікавився голос, який здався Се Ляню неймовірно знайомим. Різко розвернувшись, він глянув на людину, що стояла перед ним.

— Володарю Вітрів Ши Цінсюань, чи це ви? — зі здивуванням і мало не сльозами на очах від захоплення запитав Се Лянь, роблячи кілька поспішних кроків уперед, щоб схопити фігуру за руки.

— Ого, нічого собі, визнав… Не кличте мене більше так, Ваша Висоосте. Я вже не бог і точно ніякий не Володар Вітрів. Тепер мене звуть інакше, і я простий жебрак у цьому містечку.

Але Се Ляня не хвилювало те, як себе називає Ши Цінсюань і як принижується.

— Ми думали, що ти мертвий… Що з тобою наважився зробити Черновод? Як ти? — на кілька хвилин Се Лянь, здається, навіть забув про загрозу Пошесті Обличч, що нависла над усією Піднебесною.

— Нічого. Це не він,— Ши Цінсюань підібгав губи і відвернувся, приховуючи обличчя і ховаючи понівечені руки від долонь Наслідного Принца Сяньле.

— Ми завжди можемо поговорити пізніше, мій принце. Зрештою, я, як справжня людина, цілком можу прийти у ваш храм і запалити паличку пахощів, якщо мені вистачить на неї грошей. А зараз ви, здається, шукали допомоги. Так уже вийшло, що я знайомий з десятком-другим людей тут.

— Ах, так, точно, — принц озирнувся на всі боки і кинув нервовий погляд на темне небо. Духи були близько. Вони мчали вперед, звіріючи з кожною миттю. Люди, живі, сповнені думок і мрій, були ласим шматочком. Як же цим нещасним душам хотілося помсти… Вони мріяли вкоренитися, забрати щастя у тих, хто наважився їм володіти, зіпсувати існування кожному, хто зараз не був мертвий. Вони хотіли відібрати в когось те, чого вони були так нахабно позбавлені понад дві тисячі років тому.

— Мені потрібно п’ятдесят чоловік, — трохи винувато сказав Се Лянь, але тут же додав: — Втім, це в кращому разі. Сподіваюся, що й меншої кількості вистачить. Головне, щоб ви захотіли цього самі і не боялися.

Ши Цінсюань сумно посміхнувся та кивнув. За мить з тіні міста до них вийшло кілька фігур у лахміттях жебракв, дуже схожих на те, що носив і сам Вітерець.

— Благородній пан монах просить нас про допомогу. Він сподівається на нашу, мешканців міста, добру волю. Ми можемо допомогти йому? — звернувся він до своїх друзів. Се Лянь був трохи здивований тим, з ким зараз водиться Ши Цінсюань — каліки, жебраки та портові п’янички — до них підтягувався весь людьский непотріб. Наче таргани, що крадькома прагнули ласого шматочка, вони всі прямували на поклик свого неофіційного ватажка. На подив, навіть така проста надихаюча промова справила ефект набагато сильніший, ніж усі благання Се Ляня до цього, та ще й разом узяті. Більшість людей з тих, хто з’явився тут же, посміхнувшись, погодився, підтверджуючи свої наміри схвальним улюлюканням.

Ши Цінсюань попрямував уперед, до місця, вказаного Се Лянем, а слідом за ним на вулиці міста почала стікатися його підданні. Наслідний Принц Сяньле міг спостерігати неймовірну і справді унікальну картину, як Двір Чудес однієї з китайських столиць виходить із тіні і рухається за своїм королем, натхненний його промовами та простим проханням. З уривків розмов він то тут, то там ловив натяки на те, що більшість вважає свого ватажка убогим і блаженним, але все одно не може йому відмовити, тому що ще ніколи до цього не зустрічала таку позитивну і доброзичливу людину. Тільки за останній місяць колишній Володар Вітрів пережив таку кількість безглуздих травм і ситуацій, що гріх було відмовити йому в невеликому проханні.

На полі за містом на них уже чекав малюнок, виконаний Фен Сінем і Му Ціном. Боги війни постаралися на славу і, нехай і не були знавцями каліграфії, все ж таки вивели на землі чарівні слова. Настав час Се Ляня розповісти про те, що відбуватиметься.

Перші духи вже були на підході.

— Ваше місто у величезній небезпеці. І мені потрібні добровольці. Ті, хто щиро і без страху стануть у коло і своїми грудьми стримуватимуть усередині пастки демонів, які прилетять. Тварі не зможуть вам нашкодити, але, розірви хоч один із вас коло, велика біда настане не тільки тут, але й скрізь у Піднебесній.

Мовчання і новий гул, породжені непорозумінням, виразно дали зрозуміти, що це не ті воїни, які сануть уперед, на захист світу, просто заради честі. Але потім Ши Цінсюань знову з’явився на уявній сцені і простягнув долоню, запрошуючи своїх нових друзів стати в коло. Один за одним, всі представники міського дна вхопилися за одного і замкнули малюнок, оточуючи печатку, що приманює духів. Вони, може, і не бажали ставати героями для світу, але відмовити Вітерцю не могли. Своїх не кидають. Замкнені руки створили те, що було необхідно. Коло з живих людей почало працювати.
Духи, що вже прагнули проникнути в місто, різко змінили свою траєкторію і полетіли прямо вниз. Фен Сінь і Му Цин, стоячи один навпроти одного на відстані, напружилися, готуючись прийняти перший удар. Пастка замерехтіла, спрямувала свої промені вгору і розкрилася, наче лотос, запрошуючи перших гостей. Годинник на ратуші пробив десяту ранку.