Фанфіки українською мовою
    Попередження щодо вмісту: Ч/Ч

    Літо. Хмари. Сіре небо. Теплий дощ. Вітер.

     

    – Драко, я… Вибач, я справді… Я справді не- чоловік не встиг договорити як струнка фігура вже шмигнула до дверей, відчиняючи їх навстіж і вибігаючи з величезного мовчазного менора на вулицю, – Драко, стій! Будь ласка!! – брюнет з усіх ніг рвонув за коханим, не встигаючи. Як він в біса так швидко бігає що навіть головний аврор не в змозі його наздогнати?

     

    Шумно. Дуже шумно. Листя наче навіжене шелестить через важкі краплини дощу. Вони розбиваються об землю, траву, калюжі – створюючи ще більше галасу ніж працівники міністерства під час обіду. В Гаррі розколюється голова – все занадто сильно давить. Він втомився. Він хоче відпочити, хоче побути в тиші, але навіть зараз, під час своєї максимально короткої відпустки свій дорогоцінний час він марнує знову слухаючи цей нав’язливий, дратівливий, зводячий з розуму..

     

    – Гаррі. – зовсім поряд пролунав улюблений голос. І, здається, світ став тихіше. – Гаррі, ходімо. Давай, – чоловік слухняно волочиться за високою постаттю. Не важливо, куди його ведуть, не важливо навіщо і чому – його веде його коханець, а означає, що якщо Драко поряд – значить все буде добре. Гаррі знову відчуває цю улюблену тишу. Знову ладен заснути в цьому тихому мареві, лишень зараз помічаючи, що холодні долоні лагідно притискаються до щік. Драко спокійно проводить великими пальцями по колючій щетині, яка йому так подобалась.

     

    – Гаррі, прислухайся.

     

    – ні, я не хочу.. будь ласка, говори будь-що, хоча б небилиці, я не хочу знову чути цей шум, будь ласка, Драко, коха-

     

    любий. – чоловік повільно перекладає прохолодні та мокрі долоні до вух Поттера, турботливо їх затуляючи. Він плавно притиснувся лобом до Гаррі, лагідно посміхаючись, – ти віриш мені?

     

    -.. вірю..

     

    – тоді просто прислухайся.

     

    Гаррі стиснув зуби та міцно заплющив очі, вже очікуючи давню подругу – мігрень, коли..

     

    Брюнет здивовано прокліпав. Шуму… Зовсім не було. Десь далеко приємно шелестіли дерева. Зовсім поряд, зачаровуючи, бились об дах альтанки такі маленькі каплі теплого, такого м’якого дощику. А перед очима був його до нитки промоклий коханий, який посміхався так щасливо, як ніколи.

     

    – Драко, ти..

     

    – шшш, – перебив його білявий, знову опускаючи тонкі пальці вниз по лицю, до самої шиї, лагідно її обіймаючи, – нічого не кажи.. – останнє видихає він перед тим, як ніжно накрити чужі вишневі вуста, які були такими свіжими на смак, чи то від літнього дощу, чи то від довгоочікуваного душевного відпочинку, якого їхньому власнику так не вистачало.

    Такі молоді, красиві, мокрі та закохані вони цілувалися під дощем, до поки в небі не з’явилась блискавка. Вони хутко сховались назад, за стіни їхнього тихого менору, щоб довго сушитись біля каміна і в тиші пити улюблений чай, насолоджуючись обіймами й поцілунками, яких їм обох дуже сильно бракувало. Почалась злива.

     

    0 Коментарів