You’re the one

Playing: Layla — Indigo Puff

— Якщо ти дійсно такої думки про неї, то чому ти допоміг нам сьогодні?

Алек почувався так, ніби парабатай щойно вліпив йому добрячого ляпаса. Чому? Чому?! Ні, напевно, йому просто почулося! Як він, взагалі, може про таке питати?! Він, справді, думає, що Алек прийшов сюди заради цього навіженого дівчиська?!

Алеку довелося докласти чимало зусиль, аби не показати своїх істинних емоцій, а Джейс тим часом продовжував невдоволено дивитися на нього, абсолютно не помічаючи, як сильно ранять парабатая ці слова. Алек не наважився щось відповісти з цього приводу, побоюючись, що здуру може збовтнути зайвого, тому, розвернувшись, хлопець стрімко пішов геть. Спустившись із даху, мисливець не стримався та озирнувся, але, певна річ, ніхто не пішов за ним слідом. З якого це дива?

Повертатися в Інститут не хотілося, хоча він прекрасно розумів, що їхню відсутність от-от помітять. Втім, яка різниця! Це ж була ідея Джейса: вдертися до лігва вампірів, от нехай сам і відповідає за свої вчинки… Хоча б інколи. Алек йшов, не дивлячись під ноги, і відчував, що з кожним кроком у грудях усе сильніше закипає злість та образа. Так, він був ображений, його до біса образило те, що його найкращий друг, його брат, його парабатай відмовився хоча б просто вислухати його, не кажучи вже про те, щоби послухати. І все через неї! Клері, щоб її, Фрей! А він же ж, насправді, навіть нічого не знає про неї!

І от, захоплений своєю внутрішньою обуреною тирадою, Алек навіть не помітив, як опинився на порозі вже добре знайомого йому будинку. Мисливець сам до кінця не розумів, чому прийшов сюди та чи не буде це нахабством із його боку — ось так заявитися в гості без запрошення. Але йти нефілім не хотів, тому він швидко простягнув руку та рішуче постукав.

— Вітаю, Александре, — протягнув з усмішкою Магнус Бейн, відчиняючи перед Алеком двері.

Втім, його веселий настрій швидко зійшов нанівець, варто йому було поглянути на хлопця на порозі. Він випромінював таку напругу, що, здавалося, бідолашний зараз просто вибухне. Магнус невдоволено насупився, але здогадатися, що сталося було не складно. Тому Бейн лише з розумінням усміхнувся та запросив мисливця зайти.

Уся хоробрість покинула Александра в ту мить, коли він почув як клацнули відчиняючись двері, і тепер він нерішуче завмер посеред передпокою не знаючи, куди себе діти. Почувався він вкрай по-дурному, ніби мала дитина, яка прибігла до мами пожалітися на розбите коліно, що було смішно, адже Алек жодного разу не бігав до матері з подібними речами, навіть коли був геть малим. Але зараз йому нестерпно хотілося пожалітися бодай комусь. Ні, не комусь, Магнусу. Дивно, проте нефілім був впевнений, що тільки Бейн зможе зрозуміти його зараз. Але, щоби пожалітися треба було хоч щось сказати, а Алек ніяк не міг видавити із себе бодай звук. Його вистачило тільки на те, щоб попросити дозволу вмитися і, коли Магнус запропонував йому почуватися як вдома, кинувся до ванної кімнати.

Плеснувши в обличчя крижаної води, Алек сперся руками на раковину та заплющив очі, намагаючись зосередитися на монотонному шумі. Вийшло кепсько, і мисливець почав повільно і глибоко дихати, намагаючись заспокоїтись, але й це не допомогло. Хлопець заводився ще більше, але тепер злився вже сам на себе. Злився, тому що почувався жалюгідним та безпомічним, тому що не зміг впоратись, не зміг змусити Джейса дослухатися до нього. Він міг, скільки завгодно, переконувати себе, що він не буде вічно залишатися на відведеному місці тіні свого парабатая, але він навіть не уявляв, якою суперновою потрібно вибухнути в нього під носом, щоби привернути його увагу. А тепер, коли їм на голову звалилося це дівчисько, невідомо звідки, це взагалі не здається можливим.

Від таких роздумів у Алека розболілася голова, стукаючи кров’ю в скронях, ніби відбійний молоток. В останній спробі опанувати себе і, боронь Янголе, не рознести під три чорти ванну кімнату, мисливець нахилився і підставив голову під воду. Відчуття було таке, ніби йому поцілили сніжкою в потилицю. Алек смикнувся та боляче вдарився головою об кран, але вилазити з-під імпровізованого душу не поспішав. Крижані струмочки збігали його обличчям, затікали в ніс та вуха, стікали по шиї на груди та за комір, пробігаючи по хребту, лоскочучи ребра та живіт. Нефілім продовжував стояти, схилившись над раковиною, доки голова не заніміла настільки, що він її майже не відчував.

Зі ступору його вивів Магнус. Маг зайшов, коли на підлозі довкола мисливця вже утворилося невелике озеро, й обережно, але наполегливо відтягнув хлопця від раковини. Алек почав бубніти якісь незв’язні вибачення за влаштований безлад, але Бейн тільки вручив йому стопку сухого одягу та випроводив перевдягатися. Алек зробив, як було сказано, і через кілька хвилин уже сидів на софі перед старовинним каміном, уткнувшись лобом у коліна. Трохи згодом він почув майже безшумні кроки за спиною і раптом його голову накрив великий рушник.

— Ти навіть не спитав, що я тут роблю, — подав голос мисливець, поки сильні руки мага турботливо витирали його мокре волосся.

— Навіщо запитувати очевидне? — усміхнувся Бейн у відповідь.

— І ти не станеш мені казати, що я поводжуся, як бовдур?

— Я багато чого можу тобі сказати, Александре, але ж ти не за нотаціями до мене прийшов, чи не так?

— Я просто не хотів повертатися додому, а ти єдиний, про кого я міг подумати, — зізнався мисливець майже пошепки. — Вибач за вторгнення.

— Коли завгодно.

Магнус кинув вологий рушник на підлогу та запустив пальці у волосся нефіліма, повільно масуючи та погладжуючи його скроні, потилицю, шию.

— Ти виглядаєш втомленим, Александре, — зазначив Бейн, не відриваючись від свого заняття, — чому б тобі трохи не відпочити?

Мисливець нічого не відповів на це. Під дотиками мага головний біль почав відступати, м’язи поступово розслаблялись і всі думки якось разом зникли, а замість них з’явилося відчуття абсолютного спокою. Алеку здалося, ніби він падає кудись, але це не лякало, адже Магнус був поруч, а отже, він не дасть йому розбитись.

Александр не пам’ятав, як заснув, але коли розліпив очі, перше, що він побачив це красивий золотий тигр, вишитий на чорному шовку. Тигр поворушився, і мисливець тільки зараз зрозумів, що лежить головою на колінах у Магнуса Бейна. Ніби ошпарений цією думкою, нефілім підскочив на ноги й роззирнувся. За вікном була ніч, і вітальню освітлював тільки вогонь із каміна.

— Чи добре спалося, Александре? — почувся веселий голос і Алек, озирнувшись, зустрівся поглядом із парою мерехтливих котячих очей.

— Котра година? — стурбовано запитав мисливець, повністю ігноруючи питання мага, і почав шукати очима свої речі.

— Скоро північ, — відповів Бейн, явно кепкуючи, — а твій одяг, сухий та чистий, висить у ванній кімнаті.

— Дякую, — видихнув нефілім і кинувся у ванну перевдягатися, а коли повернувся, Магнус уже чекав на нього з паперовим стаканчиком кави в руці.

— Я б запропонував тобі залишитись, — зітхнув той, простягаючи мисливцеві напій, — але…

— Пробач, — похитав головою Алек, беручи стаканчик до рук — я повинен…

— Повернутися в інститут, — закінчив за нього маг.

— Іззі буде…

— Хвилюватись.

Алек зашарівся ще більше та потупився.

— Так, і…

— Треба поговорити з Джейсом, — знову кивнув Магнус усміхаючись.

— Я, справді, настільки передбачуваний?

— Аж ніяк, любий, — запевнив його Бейн, лагідно погладивши хлопця по плечу, — просто я дуже спостережливий маг. Іди.

— Спасибі тобі. За все.

Алек обережно усміхнувся та позадкував до дверей.

— Ще побачимось? — запитав мисливець із надією, переступивши поріг.

— Ти знаєш, де мене знайти.

Магнус замкнув двері, тільки коли Алек зник з очей, а потім підійшов до вікна і визирнув на вулицю. Мисливець саме вийшов із під’їзду і, зробивши черговий ковток кави, неквапливо попрямував у бік метро.

Так, Магнус багато чого міг сказати йому, і не тільки щодо Джейса і Клариси, але це однаково нічого б не змінило. Ця крихітка знову знайде пригоди на свою руду голівоньку і Чудо Хлопчик, певна річ, стрімголов помчить за нею. Ну, а Алек, як завжди, тінню піде за ним. Таким був Александр Лайтвуд — турботливим, братом і вірним другом, готовим пройти крізь вогонь заради тих, кого любить, попри будь-які образи, біль та розчарування. І це не зміниться ніколи, як і те, що двері в дім Верховного мага Брукліну завжди будуть відчинені для цього блакитноокого нефіліма.