Розділ 1

Коли я відкрила очі, то побачила… ну… нічого. Все було дуже розмите і сіре. Чула я, набагато краще, ніж бачила, тому змогла розрізнити принаймні 4 різних голоси. Тіло не слухалось. Мене підняли і переклали кудись, де тепло та м’яко, і я зробила саме те чого уникала раніше, впала в істерику.

∞

Наступний рік був справжнім пеклом. Бути немовлям – справжнісінька кара. Поганий зір, неможливість контролювати своє тіло чи донести свою думку, підгузки, годування груддю, зуби ріжуться. Єдиний позитив – це сон майже по 20 годин на добу.

Але давайте не будемо про погане, і перейдемо до ще гіршого.

Я народилась в клані Учіх, в Селищі, схованому в Листях. Померла і переродилась, тільки для того, щоб через кілька років, знову померти?! Якого біса саме вони? Чого не в якомусь Богом забутому селі, десь недалеко від Селища, схованому в Дощі? Хоча ні, територія біля Дощу завжди ставала полем бою.

Весь час, який я не спала, намагалась придумати, що саме мені робити? Я канон погано пам’ятаю, тільки те, що згадувалось в фанфіках. Останній раз я дивилась Наруто років 5 назад. За цей час, прочитала занадто багато різноманітних фанатських творів, і вже не пам’ятаю де канон, де вигадка фанатів, а де мої хедканони.

Ще гірше те, що я, тепер, молодша сестра Шисуі. І як мені з цього всього викручуватись?! Що мені взагалі робити?

Зупинити знищення клана? Це важко, проти клана було все селище, і Данзо, я впевнена, дрова в вогонь ненависті до Учіх підкидував. Тут або домовлятись з кланом або з селищем. І щось мені підказує, що змінити точку зору жителів Листа буде набагато простіше, ніж впертих Учіх.

Нічого не робити і чекати, як все вийде? Так мене вб’ють! Якщо замислитися, то тієї ночі від клану залишився лише Саске, і я дуже сумніваюсь, що він був єдиною дитиною у клані. Тому або Обіто, або Ітачі, не пожаліють і вб’ють навіть дітей, а отже, ризик померти майже 100 відсотків.

Втекти з селища? Це вже краще… Але зараз я занадто маленька. Треба дізнатись наскільки сильними будуть ніндзя, які охороняють кордон, входи та виходи з Листа. Якщо я встигну дійти до необхідного рівня, думаю і втекти зможу.

Що робити з кланом? Це питання складне. Щось всередині каже мені врятувати якомога більше. Але здоровий глузд каже, що це неможливо. Взагалі, я, звісно, спробую щось змінити. Але все ж таки сподіватись на те, що мені вдасться врятувати клан, не можна.

Сім’я? Спробувати їх врятувати треба. Але як це зробити? Чи можливо врятувати Шисуі? Він бився з Данзо, потім з ніндзя з Кореня, а потім? Він стрибнув зі скелі, але навіщо? Може він просто не хотів жити, а це була зручна ситуація? Як багато питань, та як мало відповідей…

Загалом, список справ такий:

1. Вирости, щоб можна було гуляти без супроводження.
2. Дізнатись скільки, приблизно, часу залишилось до знищення клана Учіха.
3. Виходячи з кількості часу, визначитись з планом.
4. У крайньому разі, втекти.

∞

Сьогодні рівно рік, як я народилась в цьому світі. Третє лютого. І саме на мій день народження, нарешті, була активована Система.

[«Доброго Ранку шановний Користувач! З Днем Народження! З сьогоднішнього дня Вам доступна Система в режимі Навчання. Режим Навчання буде працювати рівно 4 роки. Під час роботи режиму Навчання вам недоступні такі функції системи:

Розподілення вільних очків характеристик

Купівля навичок

Отримання досвіду через вбивство

Купівля речей в магазині Системи

Відкриття порталів підземелля

Заходити до підземелля

Під час носіння артефактів, які дають бонусні характеристики, бонусні характеристики не будуть враховуватись.

Після закінчення режиму Навчання, вам будуть відкриті всі функції системи».]

Ага, тобто на ці 4 роки мені фактично кажуть не битися. Що логічно, адже мені тільки 1 рік. Але, чи всі попаданці саме перероджуються? Агов, Системо! Ти чуєш?

[«Так, я чую.

Є два види цього режиму.

Дитячий, який отримали Ви, не дозволяє дітям до 5 років наражатися на небезпеку в бійках, в які вони можуть влізти, для більш швидкого прокачування.

Дорослий режим. В цьому виді бійки дозволені, хоча і підлягають контролю з боку Системи».]

Окей. Це правильно, хоча чи дійсно були ті, хто в такому малому віці прагнув битися з монстрами?

[«Прецеденти були, і закінчились вони смертю Користувачів, тому Адміністрація заборонила це».]

Що ж, це логічно, якщо Адміністратори відправляють Користувачів сюди, це означає, що ми їм для чогось потрібні, тому навряд чи смерть Користувачів буде вигідною для них. Добре… Системо, давай тоді трохи познайомимось? Називай мене Сецуко, мені незручно коли ти звеш мене Користувачем. І як мені до тебе звертатись?

[«Добре Сецуко. Будь ласка продовжуйте називати мене Системою. Моє повне найменування звучить так: Naruto World Editing System 10648».]

Editing System? Система редагування? Чи означає це, що я можу змінити сюжет?

[«Ця версія всесвіту Наруто була відокремлена від інших в момент вашої появи в ньому. Ви маєте право робити те, що вам заманеться, і змінювати сюжет, як завгодно. Але деякі точки в сюжеті неможливо змінити».]

Такі, наприклад, як Війна шинобі та напад Дев’ятихвостого Лиса на Селище?

[«Саме так».]

Добре, тоді перейдемо до моїх характеристик. Здається, щоб подивитись на них мені треба побажати побачити вікно статусу? І дійсно, як тільки я про нього подумала, воно появилось перед моїми очима. Симпатичне таке, бузкового кольору, майже прозоре.

Ім’я: Учіха Сецуко

Вік: 1

Рівень: 1

XP: 0 / 1 000

HP: 110 / 110

CP: 117 / 117

Сила: 1  – (+0) +

Жвавість: 1 – (+0) +

Витривалість: 1 – (+0) +

Інтелект: 1 – (+0) +

Мудрість: 1 – (+0) +

Вільні характеристики: 10

Контроль чакри: 5

Контроль над тілом: 5

Вантажопідйомність: 0,9 кг

Захист: 6

Ментальних захист: 16

Сила медичних джутсу: 12

Сила ґенджутсу: 12

Сила нінджутсу: 11

Сила тайджутсу: 7

Майстерність фуінджутсу: 8

Майстерність кенджутсу: 10

Схильність

Сенсорика: 0%

Ґенджутсу: 2%

Фуінджутсу: 3%

Медичні джутсу: 0%

Тайджутсу: 0%

Кенджутсу: 0%

Вогонь: 9%

Вітер: 0,5%

Блискавка: 2%

Земля: 4%

Вода: 0,5%

Репутація серед клану Учіха: 20

Репутація серед жителів Селища: -10

Удача: +30

Титул:

Член клану Учіха (Рівень 1): Ви член славетного, давнього і могутнього клану. Ваш клан бояться і поважають. Спорідненість зі стихією Вогню + 5%, + можливість пробудити Шарінґан, + 20 Репутації серед клану Учіха, – 10 Репутації серед жителів Селища.

Користувач Системи (Рівень MAX): Вам пощастило стати Користувачем Системи та переродитись в новому світі. Характеристики впливають на Вас, точно як і Ви впливаєте на характеристики. + 30 Удача. За кожні Ваші 10 рівнів Вам буде додаватись +10 Удачі.

Тут… Багато інформації… Почекай, тут є сила медичних джутсу, Сила ґенджутсу, нінджутсу, тайджутсу, майстерність фуінджутсу та кенджутсу, я вже можу використовувати всі ці навички?

[ «Ні, ці показники будуть впливати на пошкодження від ваших навичок, та їх ефективність у майбутньому, коли ви їх придбаєте. Всі ці показники ніяк не впливають ні на що інше».]

Тобто в мене все це є, але без навичок я нічого використовувати не можу?

[«Саме так».]

Тоді сховай їх і не показуй мені їх більше.

Системо, в титулі Користувач Системи було сказано, що я можу впливати на характеристики, як саме?

[«Характеристики можна підвищити тренуваннями, вправами, підняттям рівню, артефактами, ефектами від їжі, пігулок тощо. Я б рекомендувала Вам підвищувати характеристики вправами та тренуванням.

Для підвищення таких характеристик як Сила, Жвавість та Витривалість, необхідно займатись фізичними вправами. Для підвищення Інтелекту та Мудрості необхідно медитувати».]

А стосовно їжі і пігулок, артефактів?

[«Їжу, пігулки, одяг, зброю, можливо отримати з монстрів, купити в магазині, як в системному так і в звичайному, зробити самостійно з ресурсів які випадають з монстрів, а також були зібрані або куплені.

Для створення речей необхідно вивчити ремесло. Ремесло можна вивчити або знайшовши вчителя, або купивши підручник в системному магазині.

Артефакти – це одяг, зброя, біжутерія, будь-які інші аксесуари, які мають бонусні характеристики.

Артефакти даються в якості винагороди за завдання, випадають з монстрів, продаються в магазинах, як звичайних так і в магазинах в Форумі. В системному магазині артефакти не продаються, продаються тільки ресурси для створення рідкісних, героїчних та легендарних артефактів».]

Ага, тобто і ремесла можна розвивати, і на монстрів полювати, добре, вже цікавіше. Де знайти завдання?

[«Завдання є в цьому світі, є в Форумі, а також в підземеллях. Завдання будуть створені мною в залежності від ситуації. Є сюжетні завдання, вони будуть доступні після закінчення режиму Навчання, є Святкові завдання, які будуть створюватись під час свят, урочистих подій тощо, є щоденні завдання, є звичайні завдання, тобто всі інші, які не попадають під жодну з попередніх категорій».]

Так почекай, дещо забула. Монстри, як я розумію просто по вулиці не бігають. І Адміністратор казав щось про навичку , яка створює підземелля? Як воно працює?

[«Навичка «Створення підземелля» дозволяє Користувачу створювати підземелля з монстрами певного рівня, рівень монстрів не може більше ніж на 10 рівнів перевищувати рівень Користувача. Якщо рівень монстрів на 15 рівнів нижчий ніж рівень Користувача, нагорода за монстрів видаватись не буде.

Навичка «Знищення підземелля» дозволяє Користувачу вийти зі створеного підземелля, після виходу воно знищується.

Ці дві навички будуть доступні безкоштовно після закінчення режиму Навчання».]

Ось воно як. З цим наче розібрались. Тепер Рюкзак. Переді мною з’явилось вікно, загалом коротше, але трохи ширше за Вікно статусу. В Рюкзаку було 64 клітинки, 8 в ширину і 8 у висоту. А знизу три надписи:

Вантажопідйомність: 0 / 0,9 кг

Рьо: 0

Кристали: 0

Системо, що за кристали? А Рьо? І чого в мене Вантажопідйомність 0 з 0,9? На мені вже є одежа, чи це не повинно враховуватись? В Skyrim, наче, так було.

[«Вантажопідйомність, це вантаж, який Ви можете підняти, взяти в руки, перенести в рюкзаку, до нього не відносяться екіпіровані предмети. В Системному магазині можна купити постійний розширювач рюкзаку.

Кристали випадають з монстрів, це єдина валюта для Користувачів Системи, нею розраховуються в Системному магазині а також в Форумі.

Рьо – це місцева валюта, в залежності від світу, та країн, вона може змінюватись. Також у випадку зміни валюти, вам буде запропоновано перевести ваші гроші в іншу валюту по встановленому курсу».]

Хм… А що стосовно екіпірованих предметів? Вікно персонажа! Переді мною з’явилось ще одне вікно, в ньому відображалась маленька я, і більше нічого. Гей! Системо! Як подивитись екіпіровані речі?

[«Для перегляду характеристик екіпірованих речей зосередьте свою увагу на тій, характеристики якої, ви хочете дізнатись і дайте команду «Статус речі».]

Я зосередилась на своєму комбінезоні. Статус речі.

[Чоловічок жіночий, дитячий

Захист: 0

Комфорт: +10

Зручний дитячий одяг.]

Так ця штука називається Чоловічок? Кожен день дізнаєшся щось нове.

Мгм… Добре, з цим здається розібрались, ось останнє питання. Чисто теоретично, якщо я комусь розповім про Систему, що буде?

[«Якщо Ви спробуєте комусь розповісти про Систему, у Вас нічого не вийде. Теж саме, якщо хтось залізе вам у голову, у них не вийде дізнатись про систему».]

Ого, з одного боку добре, з іншого, якось зловісно все це звучить. А якщо я, наприклад, запрошу когось із собою в підземелля, тоді що?

[«Вам забороняється говорити про систему, розказувати про неї, та обговорювати її з кимось, хто не є Користувачем системи, все інше дозволено».]

Дякую Системо, цим можна скористатись.

∞

З тих пір, як активувалась Система, а це кілька місяців тому, майже нічого не змінилось. Ніяких раптових завдань, ніяких цікавих подій. Нудні і одноманітні дні розбавляв тільки мій старший брат Шисуі. Заради Будди, чи хто в них тут? Мудрець Шести Шляхів? Крім брата, тут взагалі хтось буде займатися моїм вихованням? Чи у них все по системі «скинути молодшу дитину на старшу»?

Справа в тому, що як тільки мені виповнився один рік, батьки залишили мене брату, а самі, зникали на місіях цілодобово. Якщо я правильно пам’ятаю, Ітачі теж доглядав за Саске. У них у всіх так? Моєму братові 4 роки! Як він повинен за мною доглядати? Дай Боже, щоб не упустив! Що за батьки такі? Я розумію вони шинобі, треба заробляти гроші і все таке, але тоді питання до вищого керівництва. Хіба ніндзя не мають права на відпустку по догляду за дитиною? Що за безлад. Хто в біса, залишає чотирирічну дитину доглядати за собою, і ще одною, але вже однорічною, дитиною. Я вже не кажу про те, що розігріває їжу він сам. Тобто у нас є плита, але так як вона занадто висока для нього, Шисуі, як розумний відповідальний хлопчик, яким він є, стає на стілець, дотягується до плити, запалює вогонь, ставить на нього каструлю, і гріє. Він молодець, і все правильно робить. Одна претензія, якого біса це робить він, а не хтось дорослий?! Я розумію, що вони працюють, заробляють гроші, і так далі, але, якщо не можна взяти відпустку, чому не найняти няню? У них тут немає такої професії як няня? У них немає друзів? Знайомих? Родичів? У них не можна, хоча б, найти якусь сусідку і попросити приглянути за дітьми? Що в біса коїться?

Ходжу я вже сама. Хоча, з ходьбою теж, кумедно вийшло. Я не знаю, коли там діти повинні починати ходити, я в цьому не розуміюсь, але, пішла я, судячи з усього, пізно. Як ще пояснити, що батьки махнули на мене рукою? Типу так, пішла я пізно, після одного року. Просто лежала, лежала, і подумала, а чого б не піти, бо вже, якось, набридло, що мене тягають, та і якось характеристики прокачувати треба. Звісно, не з першого разу, але через декілька невдач я таки встала. І пішла. Хоча теж не з першої спроби . Кому потрібні ті повзання? Шисуі, перший час, всюди за мною бігав і намагався підтримати, але після того, як я обурилась на нього, він почав ходити подалі і робити вигляд, що просто випадково виявився поруч. Шисуі, сонечко моє, на таке, напевно, і справжня дворічна дитина не купилася б. За ці викрутаси, мені, до речі, дали аж 2 бали Жвавості.

Після того, як я почала ходити, і нарешті здихалась брата, який крутився навколо мене, я почала трошки займатись фізичними вправами і медитацією. Медитувати досить складно, для того щоб погрузитись в себе та, по справжньому, медитувати потрібна певна навичка, яку я не можу поки собі купити. Тобто без навички в мене не виходить достатньо сконцентруватись, щоб відчути свою чакру. Просто так вивчити її теж не вийде. Для використовування будь-якого вміння, спочатку треба його купити за очки навичок, а купляти навички я не зможу, поки мені не виповниться 5 років. А якщо я намагаюсь то, вилізає системне вікно, яке каже:

[«Книга навичок недоступна.

Режим Навчання залишилось:

3 роки;4 місяці; 1 тиждень; 2 дні; 13 годин; 37 хвилин».]

За ці 7 місяців, я зуміла трохи підняти характеристики. Хоча дуже мало, але що маємо те маємо.

Ім’я: Учіха Сецуко

Вік: 1

Рівень: 1

XP: 0/ 1 000

HP: 128 / 128

CP: 147 / 147

Сила: 2  – (+0) +

Жвавість: 4 – (+0) +

Витривалість: 3 – (+0) +

Інтелект: 3 – (+0) +

Мудрість: 2 – (+0) +

Вільні характеристики: 10

Піднімати характеристики, будучи дитиною, до біса важко. Але… хоч якісь результати.

Загалом, за весь рік і 7 місяців мого життя, із членів клана Учіха я бачила лише батьків і брата. З деяких розмов з батьками, до яких мені вдалось їх змусити, я дізналась, що бабусі з дідусями померли на завданні. Тепер хоч ясно чому їх теж немає. Ось і будь потім шинобі. Але досить з цим, я за весь цей час жодного разу не була на вулиці. Тобто на задньому дворі нашого дому була, а за територію не виходила. Хоч би вивели мене, щоб оглядітись. Так ні, весь час вдома. Хоча чи можна вважати, що я гуляю на вулиці коли я просто сиджу на веранді на задньому дворі? Заради Будди, я навіть в минулому житті стільки вдома не сиділа. Це ким треба бути, щоб мене, ту, яку на вулицю витягали, майже не за шкірку, вся моя сім’я, змусити хотіти на вулицю. Що ви за люди такі?

– Блате, гуляти, – я простягнула руки до Шисуі і він відразу кинувся до мене. Боже, яка славна дитина. Тихий, слухняний, симпатичний, звідки ти такий сонечко? Але все ж таки, чи бувають такі слухняні діти? Я мало знаю про дітей, знаю, що вони бісять. Але що бісить в дітях найбільше, це їх батьки, які за ними не дивляться. Навіщо народжувати дитину, якщо тобі потім на неї байдуже? Це камінь в город моїх теперішніх батьків.

Весь час поки брат одягав на мене парадні штанці і футболку, я тихо лаяла в голові наших батьків. Коли він нарешті закінчив, і, з виразом переможця на обличчі, подивився на мене, я нарешті звернула увагу на реальний світ. Ну і чого ти на мене так дивишся. Пішли вже. Я встала і почапала до вхідних дверей. Шисуі побіг за мною, і спробував повернути мене в сторону внутрішнього двору, але я була впертішою, і через 5 невдалих спроб, він таки здався.

Якщо чесно, йти на вулицю, тільки з чотирирічним братом, ідея так собі. Краще було б з батьками, але, бляха, коли вони взагалі зі мною гуляли? Не знаю, як було з Шисуі до мого народження, але зараз вони не звертають уваги на мене взагалі. Типу вони годують, купують одежу, спати теж є де, але вони буквально мене ігнорують, якби я була звичайною дитиною, я не знаю, що б я робила, напевно, витратила б всі сили на те, щоб звернути на себе увагу батьків, але ментально я вже доросла, і мені якось байдуже до їх уваги. Хоча з іншого боку, можливо, саме моя поведінка змусила їх мене уникати. Типу, я по життю флегматик, і на більшість речей реагую… ну ніяк не реагую… можливо це їх лякає? У будь-якому разі, їх ставлення – це погано.

Вулиця виявилась…Ну, пустою. Не знаю чого я чекала. Можливо чогось старого, все ж таки в Наруто, Селища явно не в 21 столітті живуть, можливо якихось магазинчиків. Але тут було охайно, бруківка чиста, ніякого сміття, і ніяких магазинів, та навіть лавочок не було.

Людей на вулиці теж було небагато, і ходили вони, далі по вулиці. Брат взяв мене за руку і обережно повів вздовж паркану. Я вертіла головою, намагаючись запам’ятати дорогу. Це було необов’язково, адже в системі була Мапа, але, її ще відкрити треба було. Для відкриття мапи потрібно, або використати звичайну паперову мапу, або ходити всюди, знімаючи туман війни. Я зараз займаюсь саме цим.

Домівки були майже однакові, двоповерхові, з білими стінами, вікнами з темного дерева, темним дахом, оточені рівним дерев’яним парканом, і всюди на паркані герб клану Учіха, приблизно 1 на 2 метри точно. Я не бачила, але була впевнена, що схема будинків теж однакова. Вулиця була тихою, якщо прислухатися, то можна було почути голоси із деяких домівок та тиху розмову двох дорослих Учіх далі по вулиці.

Ми вже звернули за поворот, як я побачила ще людей. Точніше жінку з дитиною мого віку. Хм, всі Учіхи в дитинстві такі милі?

– Доброго ранку, Мікото-сама. – привітався Шисуі, і ввічливо вклонився. Я повторила за ним, хоча і трохи незграбно. Так це Мікото? Дружина голови клану? Тоді, ця дитина – Ітачі? На Саске він не схожий, хоча б гладким волоссям.

– Доброго ранку Шисуі, я ж казала називати мене тіткою. – лагідно пожурила вона, а потім подивилась на мене, – А це твоя сестра? Сецуко-чан, так? – я не знаючи, як реагувати просто кивнула, і як справжня маленька сором’язлива дитина сховалась за брата. Називати її тіткою? Ми родичі?

– Ах, я бачу ти сором’язлива, не бійся, я сестра твого батька, мене звуть Мікото, зви мене тіткою, будь ласка. – Ага, цікаві новини. Якщо вона сестра батька, тоді чого досі не приходила? Хоча, у минулому житті, я з дядьком бачилась всього 3-4 рази за все життя, бо, він жив в іншому місті, а з тіткою взагалі 1 раз, та вона живе в іншій країні, а тут в одному районі живемо. Хіба, що у батька з тіткою погані стосунки? Але, чого я зразу з негативу починаю, подивимось, як там далі буде.

– Ось, познайомтесь, це мій син і ваш кузен Ітачі. Ви з ним майже одного віку, Сецуко. – вона сіла навпочіпки і підштовхнула до нас хлопчика. Маленький, худенький, з великими чорними очима. – Я йшла до вас, хотіла щоб ви познайомились. Батьки вдома?

– Н-ні, – Шисуі запнувся, – тітко Мікото, їх немає.

– Невже знову на місії, і залишили вас самих? – вона покачала головою, – Підемо до мене, я за вами догляну поки їх немає. – тітка підвелась і простягла Шисуі руку, дочекалась поки він її візьме, та не поспішаючи, пішла в напрямку будинку голови клана.

Йшли ми недовго, і, якщо чесно, то будинок голови не дуже відрізнявся від будинків поруч, та водночас, стирчав, як великий палець. Він був такий же білий, з вікнами із темного дерева, темним дахом, але значно масивніший, двір був ширший, паркан вищий, хвіртка, хоча це була навіть не хвіртка, а ворота в мініатюрі, теж виглядала куди ефектніше, ніж всі повз, які ми проходили. Мікото відкрила нам двері та пропустила в середину.