Кіт Тім

Роздався дзвінок від якого хлопець миттєво прокинувся. В думках відразу з’явилися прокляття в сторону того, хто розбудив його посеред ночі. Трохи повагавшись відповів.
-Алло… Торчин¹ , пробач, що так пізно, можеш відкрити двері? В мене тут невеликі проблеми з цим. – голос замовчав чекаючи на відповідь.
– Ukrayna?! Bunca zamandır neredeydin? ( Україна?! Де ти, блять, був так довго? )
– Зараз все побачиш, то ти відкриєш чи нам тут ночувати?
– Oh, peki, şimdi açacağım, bekle( Ох, зараз відкрию, чекай ) – Туреччина поклав телефон поряд і ще декілька секунд намагався прокинутись. І лише через пів хвилини до нього повністю дійшла фраза України.
– Durmak. Başka ne “biz”? ( Стоп. Яким ще “нам”?) – Не зрозуміло, що, але щось друг точно та накоїв.
Україна ще ввечері кудись пішов гуляти і тільки зараз, посеред ночі, повернувся. Звісно він намагався чекати українця, але втома взяла своє. Друг до нього приїжджає не вперше, тому турку хотілось вірити, що українець тут не загубиться.
Зітхнувши хлопець накинув халат і надягнувши капці він почав спускатися по сходах на перший поверх. Живе сам Туреччина в двох-поверховому будинку, правда іноді тут трохи самотньо тому він завжди радий прийняти в себе друзів. Частіше за все до нього приїжджають – Німеччина, Болгарія, Велика Британія, Грузія та Україна. Україна якщо й приїжджав то на місяць точно, так що з українцем відносини були ледь не найкращими, але особливими точно. Можливо це колись стане чимось більшим, але не зараз точно.
Підійшовши до дверей хлопець ввімкнув світло у коридорі та зібравшись з силами і під готувавшись морально до всього, що міг принести з собою Україна, відкрив двері.
– Нарешті! Я думав ти про мене вже забув! – Українець посміхнувся і на руках він тримав багато… Котів?.. – Ти ж не проти якщо вони поки що в нас побудуть? – зелені очі дивилися ніби в душу Туреччини.
– Hepsini nereden buldun?… ( Де ти їх всіх знайшов?… ) – Єдине, що зміг запитати Туреччина. Він був готовий до всього, але не до котів.
– Як де? Їх тут багато по вулиці цілий день бігало, тому я подумав, що вони бездомні.. – Почав розповідати Україна. – Ну і я вирішив їх по збирати на пару днів поки не знайдемо їм дім. То я можу заходити чи все ж на порозі ночую?
-Vay bana, geç artık. Sadece kedilerin kaçmadığından emin ol. ( Горе ти моє, проходь. Тільки дивись щоб коти не по розбігалися. ) – Зробивши глибокий вдих хлопець відступив пропускаючи Україну до будинку. Та й його посмішці він відмовити не міг, як і самому українцю взагалі. Як завжди.

***

Туреччина зайшов до кімнати з двома чашками теплої кави. Поставивши їх на невисокий столик перед диваном він всівся поряд з другом який здається його й не помітив його захопившись чимось у ноутбуці.
-Peki onları ne yapacaksın? En az kaç tanesi? ( Ну і що ти з ними зараз робитимеш? Скільки їх всього хоча б? ) – Очі так й змикалися через, що Туреччина відразу почав відпивати по-трохи зі своєї чашки.
– Зроблю кожному анкету та виставлю пости по типу “ Віддам в добрі руки”, а всього їх шість і імена є вже. – В ноутбуці в українця вже був відкритий сайт з продажі тварин.
– Sahipleri olmadığına emin misin?( Ти точно впевнений, що в них немає хазяїв? ) – Не заспокоювався хлопець, щось тут явно було не те.
– Ну нашийників немає і я ж кажу цілий день тут самі по собі ходили. Чи може є?…
-Тут не рідкість, що домашні коти гуляються самі по собі, так що дуже імовірно.
Тут вже й засумнівався сам Україна. Він же не в себе вдома де більшість котів на вулиці бездомні… Далі діалог щось не йшов і кожен пішов у свої думки.
Тишу перервав тихий сміх зі сторони Туреччини який той намагався заглушити.
– Що з тобою? – Перше питання яке прийшло на думку українцю — Що смішного?
– Üzülecek bir şey yok. Şimdi böyle görünüyorsan, bu kedilerin her birinin peşinden koştuğunu hayal ettim. Boşunaysa yazık.( Нічого, пробач. Просто я уявив як ти бігав за кожним з цих котів якщо ти виглядаєш зараз так. Шкода якщо дарма. )
А виглядав Україна справді не дуже. Розпатлане волосся, брудна від пухнастих футболка, втомлений вигляді пара подряпин… Подумавши про це все вже через час з більш тверезої позиції й сам українець почав посміюватись.
– Muhtemelen yarın bir sürü kabarık olanı iade etmek zorunda kalacağım … Ama yarın, çoktan şafak olduğu için yattık. (Завтра, напевно, мені доведеться повернути багато пухнастих. Але то вже завтра, пропоную піти спати ) – запропонував Туреччина позіхнувши.
Погодившись Україна допив каву та пішов за другом спати на другий поверх тільки у гостьову кімнату.

***

Зранку, поки Україна ще спав, Туреччина пішов шукати хазяїв котів. Як виявилось в більшості вони таки були.

Турок вже доїдав сніданок як на кухню тільки вийшов сонний друг.
– Günaydın ve erken geldin. ( Доброго ранку, а ти рано.) – Дорікнув хлопець дивлячись на годинник який вже показував дванадцяту.
– Хочеш, можу далі спати піти, буду пізно. – Як завжди невдоволений сонний українець. – о, Тім, і тобі привіт.
Туреччина спочатку не зрозумів, що за тім, але опустивши погляд побачив муркочущого кота який вже потирався своїм рудим хвостиком об ноги свого “рятівника”.
– Ох, треба ще буде з котами розібратись… – Понуро згадав Україна, це не те чим хотілось зараз зайнятись явно.
-Gerek yok, beşinin sahibi var ve bu da evsiz. ( Не треба, п’ятеро мають господарів, а цей і справді безхатько. ) – коротко повідомив турок. – Ve onunla ne yapacağımı bilmiyorum, onu kovmak istemiyorum … ( І не знаю, що з ним робити, виганяти не хочеться… )
Очі України відразу заіскрились.
– Так може ти його в себе лишиш? – Тім йому й самому подобався, але з деяких причин він його забрати з собою не міг. – І тобі не так сумно буде одному. – Українець всією душею сподівався, що друг погодиться і не помітивши того знав посміхнувся.
-Bunu çoktan düşündüm. Pekala, o kadar da kötü bir fikir değil ( Я про це вже думав. Що ж, не така вже й погана ідея. ) – Кіт йому й самому подобався, але взяти кота це нести за нього відповідальність… Якби не Україна то й кіт напевно не лишився б.
-Tamam onu ​​bırakırım( Добре, залишу його.) – таки вирішив хлопець.
Україна цьому безмежно радів і навіть обійняв Туреччину на радощах забувши про поганий настрій.
Все ж хлопець не дарма за котами ганявся. Тепер в них є кіт якого обожнює Україна і з яким тепер не так самотньо Туреччині.

( ¹- в автора є Хед на те,що Україна іноді нащиваю Туреччину Торчином як кетчуп )