Правила гри

— У цього кубика, як… Шістнадцять граней?

Едді дивиться на Стіва, який схилився над столом з усім приладдям для «D&D», роздивляючись гральний кубик, мов через лупу, і зітхає якось удавано, ніби не радий його бачити, хоча сам і запросив перечекати дощ у себе.

— Двадцять.

— Що? — перепитує Стів, не відриваючись від вивчення кубика, немов на ньому були написані не цифри, а найцікавіші шкільні плітки.

— У нього двадцять граней, ти що, рахувати не вмієш?

Стів нарешті повертає голову в сторону Едді, але нічого на це не каже, лише заводить очі вгору.

— І нащо йому стільки?

— Щоб ти спитав.

— Я і питаю, Мансон.

— Тобі правила пояснити?

— Ну, якщо ти зробиш це краще за Хендерсона, і не так нудно, то будь ласка, — Стів випрямляється та, здається, і сам від себе такої відповіді не очікує. Зазвичай він від таких пропозицій своїх молодших друзів мовчки тікає, а тут на тобі.

— Гм, ну… Ця гра то вже справжня класика, я навіть не впевнений, що ти таке можеш осягнути, Харінгтон. У кожній партії обов’язково є ведучій, найхаризматичніший та найрозумніший з усіх, — Едді розводить руками в сторони, ніби вказуючи на себе. — Він керує історією та завжди…

— Так, так, велика класика, рольові ігри, це я в курсі. А граней-то двадцять нащо?

— То може я дійду до цього, пояснюючи правила?

— Тобто завтра ввечері?

— І ти мені кажеш, що Хендерсон нудний?

— Я хочу час зекономити!

— Кудись поспішаєш? Вперед! — Едді вказує рукою в сторону вікна, за яким нічогісінько не видно — дощ іллє, як з рукава. — І як ти собі уявляєш, можна зекономити час на такій грандіозний грі, ти взагалі здурів?! — Едді продовжує обурено махати руками по сторонам, ще й головою качає, наче ображено, але все одно випалює: — Щоб результат своїх дій визначити, от нащо!

Стів дивиться на нього розгублено, блимаючи очима, наче втратив перебіг усіх думок.

— І для цього треба цілих двадцять граней?

— Це тільки в тебе результат дій завжди один, Стів Харінгтон. Кепський та провальний.

— Гей! На що ти натякаєш? — настає черга Стіва ображено плескати руками.

— Я не натякаю, а кажу все прямо, Харінгтон, як і завжди, — Едді дивиться на нього якось дуже довго, мружить очі, ніби оцінює, як нову ідею для партії, ледь не граючи бровами. — Але якщо будеш грати по моїм правилам, то все може змінитися, повір.

— Не дай боже, — супиться Стів, і знову відвертається до грального столу, шукаючі собі нові дурні питання.

Їх буде багато, але Едді, хай там що, відповість на всі.