сюрприз

Сьогоднішній день був ну аж занадто підозрілим. Вранці Дазай прокинувся і зрозумів, що виспався. Для нього це було великим досягненням. Потім він не пролив на себе каву, а робив він це майже щодня. Якщо день почався так добре, то може й далі все буде не погано? Поки шатен пив свою каву до нього увірвався його хлопець.
-Знову п’єш цю гидоту? Вона ж гіркуща і шкодить твоєму і так жахливому здоров’ю між іншим.
-Ну Чуя~ хандриш мені з самого ранку?
-Замовкни. Краще починай збиратися, покажу тобі де що.
Очі Дазая округлилися до неймовірних розмірів.
-Невже сам Чуя Накахара хоче мене кудись зводити? О, я розчулений… То куди ми підемо?
-Тц, я ж сказав замовкни і збирайся, сам побачиш.
-То це сюрприз? Ти в мене такий романтик.
-Йди ти, – відповів рудий та вийшов з кімнати.
Проте Осаму встиг помітити легкий рум’янець на його обличчі.

***

Як не подивись, а день складується чудовий.
“Чуя веде мене кудись, це сюрприз, хіхі, ні що нам не завадить”.
-Гав!
Звідки не візьмись з’явився їх пес Мелло.
-Ей, Мелло! Що ти тут робиш? – запитав шатен. – Не бачиш, що Чуя веде мене, щоб показати сюрприз? Чи ти хочеш з нами?
Чуя, Мелло може піти з нами?
-Так, він не буде нам заважати.
-Ось і чудово. Чув, Мелло? Татко Чуя дозволив тобі піти з нами. -Дазай! Я ж просив мене так не називати!
-Добре, більше не буду)

***

-Чуя~ нам ще довго йти?
-Досить скиглити, ми майже прийшли.
-Надіюсь сюрприз буде гарний, а інакше я буду скиглити весь день.
Вони вже йшли майже годину. За цей час Осаму встиг втомитися настільки, що ноги ледь несли його.
“Цікаво, що саме Чуя хоче мені показати? Може це будинок з привидами, хехе, було б весело”.

-Ми прийшли.

Як тільки Накахара сказав ці слова, Осаму побачив чудову галявину. Це була чудова ромашкова галявина. Легкий вітерець ворушив квіти і здавалося, що це не ромашки, а хвилі, а вони не люди, а кораблі, що стоять в великому ромашковому морі.

Але ось проблема. Посеред цього “раю на Землі” літало купа метеликів. Метелики – одне з небагатьох речей у світі, що лякали Дазая. Шатен соромився свого страху, тому нікому про нього не розповідав. Навіть Накахарі.

-Чуя, давай підемо звідси?
-Що? Чому? Тобі тут не подобається?
Погляд рудого різко змінився, став засмученим. -Ні, ти що! Мені тут дуже подобається, але є одна проблема.
-Яка?
-Я боюсь метеликів.

Чуя був шокований.

-Тобто, ти хочеш сказати, що людина, яка на своє повноліття стрибала з парашутом, боїться метеликів?
-Так і ти не зможеш мене за це засуджувати. В кожного свої страхи. -Осаму…
-Не перебивай мене!
-Осаму! В тебе на плечі метелик.

***

Дазай з вереском застрибнув на Чую, а рудий, не втримавши свого хлопця, повалився на підлогу.
-І що це було, Осаму?
-Не знаю, я втомився, давай полежимо?
Біля них примостився Мелло і, здається, задрімав. Чуя прикрив очі і Дазай не міг відвести від нього погляду. Сонце освітлювало його обличчя від чого ластовиння було ще видніше, а руде волосся пропускало через себе промені сонця і світилося.
-Ти такий гарний…
-Ти щось сказав?
-Кажу, що сьогодні гарний день.

***

Метелики вже не здаються такими страшними.