Що робити, якщо ваш Кім Техьон втомився?

Техьон не поспішає, вводячи код від вхідних дверей, але набрати з першої спроби все одно не виходить: він чомусь щоразу натискає на 0 замість 9. Нарешті опинившись в квартирі, чоловік перш за все стягує лофери з ніг, відфутболюючи їх в бік так, ніби це нещасне взуття винне у всіх його бідах. Одному богу відомо, наскільки він втомився від усього цього лайна. Не від лоферів, хоча вони теж зіграли певну роль. Спека, абсолютна відсутність свіжого повітря в офісі на 7-му поверсі і нереальна кількість роботи, яку потрібно закінчити у максимально короткі терміни, повільно, але непохитно штовхали Кіма до межі, а кодовий замок на дверях лише став останньою краплею.

Лофери замість того, щоб стати на своє законне місце на стелажі, летять кудись в куток. Шопер, зроблений з цупкого темно-зеленого матеріялу, чоловік опускає на підлогу вже обережніше, адже там його ноутбук, але все ще достатньо роздратовано, щоб металевий корпус стукнув об паркет. По дорозі до ванної кімнати Техьон обіцяє собі, що зараз прийме душ, замовить щось жахливо жирне і гостре на вечерю і буде їсти просто у вітальні перед плазмою, не переймаючись за свій страшенно дорогий диван.

(однак його плани на вечір незабаром зазнають кардинальних змін) 

Повернувшись в коридор вже в халаті, зачісуючи мокре волосся назад на ходу, Кім раптом помічає, що його речей немає там, де він їх залишив. Чоловік клякне напружено і переводить погляд в бік вітальні і спальні, помічаючи нарешті, що там горить приглушене світло. 

– Хьоне? – невпевнено кличе Техьон. – Ти вдома?

За мить Юнґі з’являється із вітальні. Його плечі трясуться від беззвучного сміху.

– Невже ти нарешті помітив? Я думав, доведеться зачекати ще годинки зо дві.

Техон навіть ніяк не реагує на уїдливість старшого. Він швидко скорочує відстань між ними і міцно обіймає Міна. Це набагато, набагато краще душа і жирної гострої вечері просто у вітальні перед плазмою. Юнґі такий теплий і м’який в його домашніх штанях і футболці, з безладом на голові і крихітною посмішкою на обличчі. Еліксир життя в чистому вигляді. 

– Ти рано сьогодні, – шепоче молодший.

– А ти пізно, – відповідає Мін, чіпляючись пальцями за пояс чужого халата на спині і коротко цілуючи бойфренда. – Завал на роботі?

– Хотів завершити все, – глухо бурмоче Техьон, ховаючи обличчя у згині чужого плеча, – щоб в понеділок одразу відправити вересневий випуск у друк. 

– Сподіваюсь, там буде фотографія мого коханого хлопця на першій шпальті, – Юнґі вплітає пальці однієї руки у волосся на потилиці молодшого і м’яко масажує шкіру.

– Боюсь, що ні,  – Техьон тихо сміється, притираючись до чоловіка і ледь не муркочучи від задоволення; Кім надто слабкий до таких ласк і в звичайному стані, але зараз, коли він такий виснажений і морально, і фізично, це відчувається як справжній оазис серед пустелі, як перший ковток води вранці з похмілля, як свіже повітря після годинної поїздки в забитому ранковому метро. 

– Погано, – старший цокає язиком, – тобі варто поговорити з головним редактором. Я пишу йому листи щомісяця, але він мене ігнорує.

– Я гляну, що можна зробити, – шепоче Кім, залишаючи невагомий поцілунок на чужій шиї. 

– Дуже на це сподіваюся. А тепер… Іди одягнися, я чекатиму на тебе тут. 

Молодший відривається від бойфренда, щоб кинути на нього здивований погляд, але той лише посміхається більш явно і підштовхує чоловіка в бік спальні, не даючи ні найменшої змоги заглянути у вітальню.

– Давай, сонце, поспіши.

Техьон явно заінтригований. Юнґі уже кілька місяців не повертався додому раніше півночі. Зазвичай він бере один вихідний на тиждень, коли старається взагалі не торкатися музичного обладнання. Але це зовсім не означає, що під час, наприклад, перегляду фільму Мін не зірветься в свою домашню студію, щоб “закінчити ту частину”. Тож Техьон зовсім трохи здивований, що його бойфренд опинився вдома так рано. Та ще й поводиться так загадково. 

Чоловік не дуже морочиться із вибором одягу, пам’ятаючи, що Юнґі вийшов зустрічати його в домашньому, а отже, – ніякого дрес-коду. Він натягує першу ж футболку, що трапляється йому під руку, і свої улюблені лляні штані, не обтяжуючи себе такими дрібницями як спіднє (вдома він ніколи не обтяжує себе спіднім, і в цьому вся краса). По волоссю Кім лише злегка проходиться рушником: він уже не може дочекатися, коли потрапить до вітальні і побачить, що ж там ховає хьон. Звичайно, за півгодини він буде пухнастим, як перецвіла кульбаба, але попереду вихідні, які чоловік розраховує безвилазно провести у ліжку, а отже, про зовнішній вигляд можна не турбуватися. 

В коридорі темно, його освітлює лише слабке тепле сяяння, що ллється із проходу до вітальні, – Техьон відчуває себе метеликом, що летить на вогонь. В кімнаті нікого не виявляється, і на мить Кім застигає спантеличений, дивлячись на відчинені двері, що ведуть на терасу. Саме там горить світло, звідти ж лунає музика. 

– Юнґі-хьоне? – невпевненно кличе Техьон, зупинившись посеред вітальні.

– Я тут, – відповідає низький голос з тераси. – Іди сюди. 

Кім ляскає по паркету босими ногами і вражено застигає в дверях. Цього разу Юнґі перевершив сам себе. Першим в очі кидається стіл, накритий улюбленою Техьоновою вишитою скатертиною і гарно сервірований. По обидва боки від нього стоять стільці, на одному з яких сидить надзвичайно напружений Мін, що жадібно ловить реакцію молодшого. По периметру тераси розставлені прозорі скляні вази з букетами чайних троянд, які наповнюють гаряче повітря ледь вловимим м’яким ароматом. На зовнішньому підвіконні Техьон помічає програвач, в якому з тихим тріскотінням крутиться одна із його платівок. А те саме тепле світло йде від лампочної гірлянди, протягнутої між опорами даху. Більше ніякого освітлення немає, і тому тераса занурена в затишну напівтемряву. Ззовні розлилася оксамитова літня ніч, всіяна жовтими вогниками міської ілюмінації. 

– Хьо-о-оне, – плаксиво тягне Кім; у нього від усього цього трохи паморочиться в голові. 

– Подобається? – вдавано байдуже цікавиться старший (а це означає, що він страшенно схвильований).

– Дуже, – відповідає Техьон на видиху, продовжуючи бігати очима по простору перед ним. – Тільки не кажи, що обрав квартиру з терасою заради такого…

– Добре, я промовчу, – Юнґі видає пирхаючий смішок і підіймається, щоб галантно відсунути для бойфренда стілець. 

– О, дякую, – молодший злегка схиляє голову вбік і м’яко усміхається цьому жесту, перш ніж підійти і опуститися на запропоноване місце. 

Мін сідає навпроти. 

– Лазанья? – Техьон посміхається, з інтересом розглядаючи тарілки із закусками та основною стравою перед ним. – Невже ти сам готував?

Старший заливається рум’янцем. 

– Я хотів, – бурмоче він збентежено, – але не встиг, тому заїхав в “Кортіле Наполетано” по дорозі додому. 

– Все ідеально, хьоне, – запевняє бойфренда Кім і береться за столові прибори. – Ну, прощавай, дієто.

(він в будь-якому випадку сподівався порушити дієту сьогодні, але не те щоб планував розповідати про це Юнґі)

– Ти щойно промовив заборонене слово на “д” в нашому домі? – вигинає брову Мін; і він, і його хлопець ледь стримують сміх.

– Відколи це слово “дієта” заборонене в нашому домі? – Техьон щиро забавляється цим діалогом. 

– Відтоді, як ти вирішив, що повинен обмежувати себе,  щоб відповідати якимось незрозумілим стандартам, – незворушно відповідає Мін, беручи зі столу пляшку з вином і коркотяг. – Ти прекрасний і без дієт. 

Техьон не може нічого з собою вдіяти і розпливається у широченній посмішці. Він впевнений в собі, справді. Більшу частину часу. Але іноді бувають дні, коли він дивиться на себе в дзеркало, і чоловіку здається, що його щоки стали помітнішими, а лінія щелепи не виглядає такою ж чіткою, як раніше. Або коли він ловить на собі дивний погляд колеги, тягнучись за третім еклером. Техьон впевнений у собі і своїй зовнішності, але іноді йому здається, що можна краще. І потрібно. Але, на щастя, у нього є Юнґі, який забороняє слово “дієта” в їхньому домі і нагадує бойфренду, що йому не потрібно нічого в собі змінювати, щоб залишатися коханим. 

Мін тим часом спокійно наповнює келихи червоним вином і демонстративно підіймає свій, запрошуючи Техьона зробити те саме. 

– За що п’ємо? – весело цікавиться молодший. 

– За те, що ти є в моєму житті, – з  незворушним виразом обличчя відповідає Юнґі і підносить свій келих до келиха Техьона, вдаряючи склом об скло, тому що Кім навіть не думає ворушитися, сторопіло дивлячись на чоловіка навпроти. 

Іноді Юнґі робить таке: абсолютно несподівано говорить збентежливі речі з таким виразом обличчя, ніби нагадує, що туалетка закінчилась або що він викликав майстра на завтра, бо на кухні тече кран. І Техьон зовсім не розуміє, як на таке реагувати. Юнґі не надто тактильний і рідко показує свої почуття відкрито, тому такі моменти завжди застають його зненацька.

– Ти…, – бубонить він і дує губи, спостерігаючи, як старший спокійно робить ковток вина. 

Юнґі ховає свою посмішку у келиху. 

– Смачного, – все, що він відповідає на це. 

Певний час вони їдять в цілковитій тиші, не тому, що не мають, про що поговорити, просто Техьон навіть не здогадувався, наскільки голодним був весь цей час. А може вся справа у лазаньї? Кім справді дуже любить італійську кухню. Юнґі не відволікає його на розмови, даючи молодшому можливість спокійно поїсти. Однак через деякий час, втамувавши перший голод і повернувши собі здатність тверезо мислити, Техьон сам порушує тишу:

– З якої нагоди ось це все? – він кивком вказує на стіл. – Я забув про нашу річницю?

– Наша річниця в листопаді, – всміхається Юнґі. 

– Твій день народження? – обережно уточнює Кім; в нього така жахлива каша в голові.

– Березень, – відповідає Мін, роблячи ковток із келиха.

– … мій день народження? 

– Техьон-а, – перериває його зі сміхом старший. – Ніякого приводу, просто захотілося зробити тобі приємне.

– Тобі вдалося, – видихає Техьон, – це надзвичайно гарно. І музика… Звідки програвач?

– Подарунок. Ти ж давно його хотів, правда? Нарешті твої платівки перестануть валятися без діла. 

Техьон на це голосно пирхає. Він збирає платівки: диксиленд, боса-нова, бібоп, джаз-фанк, кул-джаз, традиційний джаз, куди ж без нього. Чоловік, звісно ж, зацікавлений у самій музиці, однак ще більше йому подобається відчуття, коли перебираєш квадратні конверти і розумієш, що в минулому вони були частиною повсякденного життя, такою ж буденною, як зараз телефони, наприклад. В цьому є щось хвилююче і чарівне. І коли Кім нервує або не може знайти рішення, яке йому необхідне, він зазвичай підходить до стелажа у кабінеті і перебирає платівки, роздивляючись обгортки і читаючи назви, уявляючи, як 50, якщо не більше, років тому хтось так само перебирав ці платівки, вибираючи, що послухати сьогодні. Юнґі іноді глузує з нього, буцімто від цієї колекції ніякої користі без програвача, хоча він, звичайно, не має цього на увазі, просто ставиться до музики з більш… продюсерської точки зору. Зрештою Техьон згоден з ним: не варто дозволяти цим чудовим крихіткам припадати порохами. А зараз він роздумує про те, де від програвача буде більше користі: вдома чи на роботі, – неспішно шматочок за шматочком відправляючи до рота залишки лазаньї.

– Я купив два, – неголосно промовляє Юнґі, ніби точно знає, про що думає його бойфренд, – другий доставлять в твій офіс в понеділок.

– Хьонні-і, – тягне Кім вражено, – ти справді найкращий, – він підіймає келих і чекає, щоб Юнґі зробив те саме, перш ніж урочисто виголосити: – За те, що ти є в моєму житті!

Вони стукаються, п’ють і сміються. І вони, здається, щасливі. Техьон щиро радий, що щастя для нього настільки доступне, хоча навряд це було б так, якби з ним поряд не було Юнґі. І все ж молодший може відчути себе щасливим будь-якої миті, коли б не забажав. Йому для цього не потрібно шукати своє призначення чи досягати якоїсь всесвітньої мети. Взагалі-то Техьон думає, що щастя значно простіше за своєю природою, ніж його прийнято уявляти. Не мета – лише стан, коли ти досягаєш гармонії із собою та світом навколо. Гармонія ж – штука дуже нестійка, вона з’являється і зникає залежно від обставин. Тому зовсім не потрібно обмежувати себе в теперішньому заради ефемерного щастя в майбутньому (“трудись – і сторицею тобі воздасться”, придумали капіталісти, не інакше). Достатньо не боятися пізнавати і приймати себе, щоб бути здатним створити ту саму гармонію і, насолодившись цим відчуттям, продовжувати рухатись вперед. 

Зараз чоловік відчуває себе переповненим щастям. Поруч із ним кохана людина, яка щиро піклується про нього, вони гарно проводять час у комфортній обстановці. Чи потрібне Кіму щось ще? Поки точно ні. В майбутньому? Можливо. Але це вже справа майбутніх Техьона і Юнґі. 

Вони закінчують з вечерею і просто говорять за вином і закусками. Боса-нова з улюбленої платівки молодшого створює для їх лінивої бесіди чудове тло. Техьон любить говорити з Юнґі. Поза почуттями, поза стосунками з ним все ще дуже комфортно. Мін – прекрасний слухач, він не просто мовчить, дозволяючи бойфренду говорити. Чоловік справді зацікавлений, і це дозволяє Техьону відчувати себе значущим. До того ж, варто лишень Кіму розповісти хьонові про свої проблеми, якими б серйозними не були, вони більше не видаються такими страшними і безнадійними. 

До речі про страшне і безнадійне. Робота позбавляє його здорового глузду. Чи потрібне було Техьону це підвищення? Він чудово почував себе на старі й посаді. В його обов’язки входило радше керувати іншими стилістами і затверджувати готові луки для фотосесій, включно з аксесуарами, зачісками та макіяжем, однак Кім ніколи не міг відмовити собі у задоволенні безпосередньо взяти участь у процесі. Підбирати вбрання завжди було весело і трохи хвилююче, тому що чоловік любить ризикувати (особливо коли доходить до одягу). 

Час від часу йому доводилось писати статті, і це зовсім не було обтяжливим. Ще у школі Техьон входив до журналістського клубу, тож уміє непогано вправлятися зі словами, а досліджувати близьку йому тему моди завжди було цікаво і приємно.

Напевно, саме те, що чоловік виконував свою роботу якісно та із задоволенням, до того ж відчував себе в цій царині як риба у воді, і призвело до такого результату. Власник журналу звернув свою увагу саме на нього, вибираючи заміну для попереднього головного редактора. Безумовно, Кіму полестила така пропозиція, і він погодився, керуючись тим, що це можливість із категорії “гріх упустити”. 

Однак тепер, стикнувшись із усіма підводними каменями нової посади, чоловік усе більше сумнівається у правильності свого рішення. Якщо раніше він отримував від роботи переважно задоволення, то зараз усе частіше – лише мігрені, нервовий тік і практично тотальну відсутність вільного часу. Їх журнал повільно, але впевнено набирає популярність. Частково це викликано тим, що Техьон і його команда наполегливо працюють над підвищенням якості контенту, роблячи акцент на актуальності і оригінальності подачі. Але перш за все піднесення відбулося після того, як Юнґі засвітив один із випусків в своєму інстаграмі (на перший погляд він може здатися людиною, яку не надто цікавлять соцмережі, але Мін дуже любить розказувати про робочий процес створення музики і апаратуру, завдяки чому став досить відомим).

Із підвищенням популярності, очевидно, більшою стала і відповідальність Техьона як керівника. Іноді, в особливо напружені моменти, він думає про те, щоб покинути все і звільнитися до біса або попроситись на стару посаду, а потім підходить до свого стелажа і перебирає платівки або бере невелику перерву і їде до Юнґі у студію з обідом, бо його хьон чудово вміє ділитися своєю спокійною аурою. А потім, підзаряджений, Техьон продовжує рухатися вперед із оновленою впевненістю, що впорається з усім на світі…

Старший допиває своє вино і кидає на бойфренда співчутливий погляд, на що той лиш крихітно вдячно посміхається. Кім знає, що Юнґі не може вирішити всі проблеми за нього, але відчуває себе значно краще, поділившись цим. Це те, що вони роблять завжди: ділять вагу на двох, і зовсім неважливо, кому вона належала від початку. 

Що ж, вони обидва випили по два келихи вина, але не те щоб сильно сп’яніли. Це більше схоже на легкість в голові і кінцівках, від якої тягне сміятись. 

– Потанцюємо? – Мін підіймається, незграбно чіпляючи боком стіл, і протягує молодшому руку, в яку чоловік із широкою посмішкою вкладає свою. 

Тераса досить велика. Навіть незважаючи на те, що багато місця займають стіл і квіти, простору все ще достатньо, щоб розміститися вдвох. Юнґі обіймає Техьона за талію одною рукою, і той час як Кім м’яко стискає його плече. Мін бере долоню молодшого у свою і відводить їх з’єднані руки вбік напівзігнутими. Це могло би бути трохи незручно, тому що старший на пів голови нижчий Техьона, але насправді це дуже мило. 

Вони без поспіху притупцьовують по колу, майже синхронно хитаючи бедрами з боку в бік в такт музиці. Однак повільна пісня змінюється на більш ритмічну, і це саме Юнґі той, хто починає активніше рухати їх з’єднаними руками і робити якісь сміливі біля-танцювальні кроки, міцно притискаючи Техьона до себе за талію. Молодший трохи плутається ногами, але швидко ловить правильний темп. Чоловіки невідривно дивляться один одному в очі і яскраво посміхаються. І кожен думає, що посмішка навпроти і сяючі темні очі варті всього світу. 

Мін підіймає руку, в якій тримає долоню бойфренда, і крутить його. Техьон слухняно переступає на місці, а потім переміщається вбік. Юнґі відпускає його, і молодший робить ще кілька поворотів. Вогники гірлянди каруселлю крутяться перед очима, невиразні хмільні думки крутяться в голові, здається, весь світ крутиться для Техьона, і чоловік не може стримати голосного радісного сміху. Він у небезпечній близькості від столу, коли Юнґі знову хапає його за руку і тягне назад до себе, дозоляючи закрутитися. Неочікувано для себе, Кім зіштовхується спиною із грудьми бойфренда і притискається до нього, продовжуючи сміятися. Мін приєднується до нього, і вони просто стоять так деякий час, тому що в Техьона жахливо крутиться голова. 

– І все ж, хьонні, – подає голос молодший, трохи заспокоївшись і відкинувши голову назад, щоб старший опинився у його полі зору, – для чого це все?

Юнґі деякий час мовчить, і Техьон починає думати, що, можливо, образив його своїм питанням. Але через певний час чоловік все ж прокашлюється і неголосно відповідає: 

– Ти виглядав таким втомленим останнім часом, мені захотілося хоч трохи тебе підбадьорити. 

Кім квадратно посміхається на це, відчуваючи себе легким-легким від емоцій, а потім залишає на щоці старшого дзвінкий вологий поцілунок. Його серце переповнюється любов’ю. Здається, от-от поллється через край, затопить його всього до останньої клітиночки тіла. А може це сталося уже давним-давно. Це, власне, не має ні найменшого значення, тому що почуття Техьона не тьмяніють з часом, лиш міцнішають і змінюються, щоб стати ще надійнішими. І Кім точно знає, що з Юнґі відбувається точно те саме. 

– Ти справді найкращий у світі! – Техьон повертається в чужих руках, обіймає Юнґі за шию і починає покривати його обличчя поцілунками, бурмочучи між ними: – Найуважніший… чуйний… турботливий… Мій найдорогоцінніший… Я так сильно тебе люблю…

– Я теж тебе люблю, – Юнґі сміється; Техьон нагадує йому хаотичного, повного любови цуцика, і це прекрасно, бо в Кімі прекрасне все. 

Вони цілуються деякий час, застигнувши серед тераси. Платівка закінчується, і тишу навколо них швидко захоплюють звуки нічного міста. Повітря стає прохолоднішим, приносячи полегшення після денної спеки, але запах чайних троянд все ще збурює кров. 

Юнґі шарить руками по Техьоновій спині, поки молодший ніжно перебирає волосся на його потилиці. Вони неспішно сплітають язики, пестячи роти один одного, точно знаючи, що, як і коли потрібно зробити, щоб принести іншому задоволення. Юнґі, наприклад, часто прикушує нижню губу молодшого зубами, тому що це змушує його видавати низькі погрозливі звуки і поглиблювати поцілунок, ніби він стає надто жадібним. Ще Техьон жахливо слабкий до укусів на шиї і ключицях, і йому подобається, як на його медовій шкірі виглядають засоси. Юнґі блідий, і на ньому мітки надто сильно кидаються в очі, від чого чоловік далеко не в захваті. Зате Техьон іноді посмоктує його язик під час поцілунку, і це завжди застає старшого зненацька, змушуючи його безпомічно стогнати в рот бойфренда. Але найбільше уваги Кім приділяє вухам хьона: обіймає мочку губами, грається з нею, покусує, обводить раковину язиком. Цього достатньо, щоб чоловік моментально збудився. Одного разу вони навіть посперечалися, що Техьон зможе змусити Юнґі кінчити, тільки пестячи його вуха, але (на жаль чи на щастя) ні в одного з них не вистачило терпіння, щоб перевірити цю теорію. 

– Те… – Мін відхиляється, важко дихаючи; його погляд уже трохи поплив. – Ще десерт…

– Хочу тебе на десерт, – низько шепоче молодший і веде привідкритим ротом по чужій шиї, змушуючи Юнґі шумно видихнути. 

– Я взяв тірамісу…

– Добре, тірамісу, – Кім зовсім обережно ловить зубами ключицю хьона і одразу ж маже язиком по укусу, – добре… Тірамісу – це добре…

Юнґі злегка відштовхує бойфренда від себе, прекрасно розуміючи, що сам він ні за що не відлипне, ловить його розчарований стогін змазаним поцілунком і йде на кухню, щоб принести десерт із холодильника. Техьон проводжає його поглядом до дверей і різко розвертається на п’ятах, чіпляючись поглядом за вид на нічне місто. Він відчуває себе хлопчаком, дурним, закоханим і щасливим. В голові на диво порожньо: ніяких статей, ніяких зйомок, ніякого вересневого випуску. 

Поки Юнґі метушиться на кухні, молодший перевертає платівку і деякий час просто розглядає програвач. В того чорний корпус з дорогого матового пластику, на внутрішньому боці кришки білими літерами вибита назва фірми виробника. Техьон повільно веде пальцями по кнопках. Хіба їх не повинно бути менше? Типу, одна – “вкл/викл”… Міну доведеться навчити його користуватися цією крихіткою. 

Нарешті стає чутно кроки, і незабаром із нещільної темряви вітальні з’являється Юнґі. 

– Десерт, – оголошує чоловік, ставлячи на стіл дві тарілки. 

– Прекрасно, – Техьон миттю опиняється позаду нього і обіймає за талію, зариваючись носом у задню частину шиї Міна, – я вже зачекався. 

Юнґі рвано видихає, коли молодший м’яко хапає зубами його загривок і повільно веде долонями по торсу знизу вгору, необережно чіпляючи тканину футболки. 

– Може все ж спробуєш? 

– Знаєш, як перекладається “тірамісу” з італійської? – шепоче Техьон, і його густий вологий шепіт наповнює повітря, немов водяна пара, котра забивається у ніздрі і горлянку, заважаючи дихати. 

– Як? – голос Міна у відповідь звучить слабко. 

– “Вознеси мене”, – Кім майже торкається губами чужого вуха, змушуючи Юнґі тремтіти. – Якщо дослівно, «tira» – «тягни», «mi» – «мене», «su» – «вгору». 

– Перший варіянт сексуальніший, – шепоче старший, повільно плавлячись у Техьонових руках. 

Чужі долоні, котрі шаряться у нього під футболкою, губи, що з ледь прихованим фанатизмом блукають його шиєю, майже змушують Юнґі втратити здоровий глузд. Він повністю розчиняється у відчуттях і навіть не одразу усвідомлює, в який момент його плавно розвертають і садовлять на край столу. Молодший влаштовується між розведених ніг Міна, м’яко стискає його сідниці і притягує чоловіка до себе, дозволяючи відчути власне збудження через декілька шарів тканини. 

– Як ти хочеш це зробити? – питає Техьон, ледь вловимо хитаючи бедрами в такт музиці, що досі лунає десь на задньому плані.

Юнґі доводиться закусити губу, щоб стриматися і не почати штовхатися назустріч заради більшого тертя. Він повільно веде долонями по плечах бойфренда і ловить його в’язкий темний погляд своїм, перш ніж відповісти. 

– Я збираюся об’їздити тебе. 

Чоловік промовляє це, не надто подумавши. Слова просто самі собою вириваються з нього, одразу змушуючи трохи пожалкувати. 

(не зрозумійте неправильно, Юнґі любить Техьона і його член, любить бути під ним і зверху, і всі решта сексуальні штуки, які вони можуть робити разом із бойфрендом, але в них був до біса важкий робочий тиждень, і навряд чи вони зможуть тримати свої очі розплющеними довше ще однієї години). 

Однак ефект того вартий. Техьон стогне на це низько і занадто слабко, щоб звук проіснував довше декількох секунд. 

– Лише після того, як я спробую свій десерт, – промовляє він майже слабко, тягнучись руками до краю чужої футболки. 

Юнґі допомагає молодшому звільнити себе від частини одягу і завмирає, чекаючи на продовження. Міну подобається те, з яким захопленням Техьон роздивляється його оголену шкіру, ніби він якийсь небувалий скарб, витвір мистецтва. 

 (ну, а як інакше, якщо його шкіра виглядає такою надзвичайно оксамитовою в жовтуватому світлі гірлянди? Якби на місці Кіма був хтось інший, хто не так загартований постійною можливістю споглядати цю неземну красу, вони найімовірніше збивили б клепки) 

Мін навряд чи колись у цьому зізнається, але цей погляд для нього навіть цінніший почуття задоволеності собою і своїми зусиллями, коли переслуховуєш готовий трек і він тобі реально подобається. Цей погляд для нього важливіший усіх нагород і визнання. Мабуть, тому що йому не потрібна ніяка інша любов, поки в нього є кохання Техьона. 

Кім невідривно дивиться старшому в очі, поки зачерпує пальцями сирний крем зі свого тістечка. Посміхається широко і задоволено, майже із викликом, поки робить плавний тягучий мазок від чужої гострої ключиці до самої резинки домашніх штанів, в обов’язковому порядку чіпляючи акуратний світло-рожевий сосок. Юнґі здригається, холодний вологий дотик змушує його шкіру вкритися мурахами. Чоловікові доводиться спертися долонями на стіл позаду себе, щоб втримати хоч якийсь жалюгідний вигляд рівноваги. Йому починає здаватися, що світ навколо розсипається на уламки, залишаючи непорушним лише обличчя навпроти. З темним поглядом, котрий загрожує висмоктати з Міна всеньку душу до останньої крапельки, з гарячковим рум’янцем, що він нерівними мазками вкриває шкіру на вилицях і шиї, з посмішкою, що могла б належати дияволу, але геть не людині. 

– Хочеш спробувати? – шепоче Техьон, і це зовсім не питання, бо він одразу ж підносить долоню до чужого привідкритого рота. 

Мін слухняно обхоплює вимащені кремом пальці губами, проходиться язиком по подушечках, ретельно вилизуючи. Вони не розривають зорового контакту ні на секунду, і це додає моменту ще більшої інтимності, якщо таке взагалі можливо. 

– Надзвичайний, – промовляє молодший, не приховуючи свого захвату; він прибирає пальці, заворожено спостерігаючи, як між ними і губами Юнґі протягується ниточка слини. – Смачно? 

– Чому б тобі самому не спробувати? – вдавано спокійно пропонує Мін, однак прискорене дихання з лихвою видає, наскільки він збуджений насправді (ну, і ще стояк (вони не робили нічого, що мало б хоча б віддалено сексуальний характер, вже три тижні, окей?)). 

Техьон голосно фиркотить на це і нахиляється, опускаючи долоню на бедро старшого, щоб стиснути його широко розведеними пальцями. Другою ж рукою він обережно відтягує вниз край чужих штанів, разом із резинкою боксерів. Юнґі м’яко зітхає, коли оголеної гарячої шкіри торкається прохолодне нічне повітря. Кім, однак, це ігнорує, втискаючись язиком в ніжну шкіру і туго веде ним по низу чужого живота, куди навіть не потрапив крем. 

– Смачно, – він підіймає погляд на Міна, посміхається йому лукаво і до жаху задоволено, перш ніж повернутися до свого заняття. 

Нарешті чоловік береться за те, що планував від початку, і повільними широкими рухами язика збирає сирний крем, змішаний з какао, яким було притрушене тістечко. Юнґі тремтить все більше від контрасту прохолодного вітру, який раз за разом пробігає по терасі, і вологих гарячих доторків чужого язика. Від цього в нього сироти виступають на шкірі, а м’язи живота безконтрольно скорочуються чи то від лоскоту, чи то від задоволення. Доводиться зминати скатертину пальцями і закушувати нижню губу, щоб не стогнати надто голосно. 

– Хьонні, – старший ловить на собі погляд величезних і лискучих, як у цуцика, очей Техьона знизу-вгору і шумно втягує в себе повітря від того, як гаряче стає внизу живота від такого видовища, – можна? Всього разочок. Будь ласка… 

Юнґі лише нечітко киває, не маючи сил видушити з себе хоч слово, і молодший нагороджує його широкою радісною посмішкою. Він нахиляється знову і притискається привідкритим ротом до шкіри біля пупка. Хьонові не подобається, як виглядають засоси на його блідому тілі, але, якщо Ви запитаєте Кіма, на ньому все виглядає прекрасно, і мітки, залишені бойфрендом в тому числі. Молодший обережно всмоктує шкіру і насолоджується тим, як Юнґі весь напружується під його руками, а закінчивши, з неприхованим задоволенням оглядає ідеальну червону плямку, що ніби світиться на фоні алебастрової шкіри (і яка зовсім скоро наллється делікатно-фіолетовим і стане ще прекраснішою).

Техьон у пориві чистої любовної вдячности цілує старшого, волого втискаючи свої губи у його, однак не затримується так надовго і скоро повертається до свого заняття. Злизує крем з верхньої частини живота і проходиться по сонячному сплетінню, від чого Мін не може стримати сміху, бо справді боїться лоскоту. 

Соскам Кім, звісно, приділяє особливу увагу: спершу облизує той, що не замащений кремом, просто щоб зробити його вологим, перш ніж притиснути до нього подушечку великого пальця і почати розтирати по колу. По другому ж Техьон проходиться широким рухом язика, а потім обхоплює затверділу намистину губами і посмоктує з усією пристрастю, на яку лише здатен. Юнґі вже більше не може стримувати хриплі протяжні стогони, що вириваються із його грудей. Він вигинається назустріч чужому роту і несвідомо тягнеться до свого члена, щоб отримати хоч ілюзію полегшення. Однак Кім тієї ж миті ляскає його по руці, не дозволяючи себе торкнутися. Чоловік відсторонюється і деякий час просто милується своєю роботою. 

– Вони у тебе такі ніжні, чи не так? – тягне він із лукавим усміхом на обличчі. – Червоніють за мить. 

Старший у відповідь лише важко дихає, спостерігаючи за бойфрендом через напів опущені вії. Він уже занадто збуджений, щоб брати участь у цій грі, де потрібно одне одного дражнити до бісиків перед очима. Кім же не витрачає багато часу: одразу ж він нахиляється, щоб провести язиком від роздражненого соска до самої ключиці і зібрати залишки крему. Зрештою, закінчивши, Техьон впивається поцілунком в губи Юнґі. Виходить приторно і мокро настільки, що слина стікає по їхнім підборіддям, але Кім все одно відсторонюється з яскравою посмішкою на обличчі лише через брак кисню. Якби їм не потрібно було дихати, певно, вони цілувалися б вічно. 

– Надзвичайно смачно, – шепоче молодший. 

– Радий, що тобі сподобалось, – посміхається у відповідь Мін; у нього вже перед очима пливе від збудження. – Техьон-а? 

– Так, хьонні? – Кім тикається носом у щоку чоловіка, поки його руки м’яко огладжують чужий зад і підіймаються вище, зупинившись на поясниці; Юнґі ж опускає долоні на плечі молодшого і ніжно водить ними вгору-вниз. 

– Є ще один сюрприз, про який я забув тобі сказати. 

– Справді? – шепоче чоловік, обпалюючи шкіру Міна гарячим диханням. – Здивуй мене. 

– Я повністю звільнив вихідні, тож… 

– Чекай, ти серйозно? – Техьон різко збільшує відстань між ними, щоб зазирнути своїм враженим поглядом в очі Юнґі. – І ніякої студії? 

– Так. 

– І ніякого: “Я лиш на півгодинки, треба підправити семпл, поки з голови не вилетіло”? 

– Так… 

– І ніякого: “Слухай, вибач, мені тут подзвонили, треба терміново поїхати…” 

– Так, – перебиває Кіма старший, закочуючи очі. – Всі вихідні я повністю в твоєму розпорядженні, ясно? 

– Хьонні-і-і! – тягне Техьон і практично кидається на свого хлопця, осипаючи поцілунками його щоки, лоб, ніс, вилиці і підборіддя – все, що лишень трапляється на шляху його губ. 

– І до чого я це казав…, – продовжує Мін, перемістивши долоні на шию молодшого і поглажуючи її по боках великими пальцями, коли чоловік нарешті відривається від його обличчя. – Може ну його нахуй, твій хер? 

Техьон видає якийсь задушений звук, котрий старший може ідентифікувати як сміх лише завдяки тому, що вони разом уже близько 10-ти років. 

– Я маю на увазі…, – продовжує він, не маючи сил стримати власну посмішку через те, що усміхається молодший, – хуй знає, скільки часу ми витратимо на саму лише розтяжку…

– Я зрозумів, хьонні, – м’яко фирчить Техьон. – Подрочимо один другому і спати?

– Я, блять, так сильно тебе люблю, – бурмоче Юнґі і сам цілує свого бойфренда. 

Потім вони дрочать один одному просто на терасі, і їх абсолютно не хвилює, чи видно комусь, бо хвилюватися про це вже надто пізно. Не після того, як вони цілувалися тут цілу вічність, а потім Техьон буквально вилизав торс Юнґі. 

Мін видихає здивований звук, запускаючи пальці під резинку штанів молодшого. 

– На тобі немає білизни, – вражено промовляє він, стверджуючи, а не питаючи. 

– Я не ношу білизну вдома десь з кінця травня, цьогоріч надто спекотно, – Техьон сміється, коли Юнґі розчаровано стогне від усвідомлення того, скільки можливостей він втратив. 

Кожен з них надто добре знає іншого, і їм не потрібно багато часу, щоб підвести один одного до межі. Допомагає у цьому і те, як Техьон голосним задушеним шепотінням розповідає старшому, як на наступний день (після того, як вони посплять досхочу) він буде повільно і старанно розтягувати бойфренда, щоб потім гарненько його трахнути, і вони неодмінно зроблять це у будь-якому місці у квартирі, де лишень захочуть, бо не буде нічого, що могло б їм завадити. А потім вони поміняються місцями і будуть займатися сексом ще стільки ж, тому що більше, ніж трахати Юнґі, Техьон любить лише те як ідеально Юнґі трахає його. Старший тихо скимлить від почутого, хаотично покриваючи мітками чужу шию, поки їхні руки рухаються в унісон. Ледь половина із сказанного – правда. Найімовірніше Техьон просто дасть Юнґі себе трахнути, а потім вони будуть усі вихідні валятися і дивитись нетфлікс. Але це не має жодного значення, бо незабаром кожен з них отримує довгоочікувану розрядку. 

Їм обом доводиться завмерти, спершись один на одного, бо оргазм виходить неочікуванно яскравим, а кінцівки стають зовсім невідчутними і слабкими. Техьон навіть не може віднести Міна до спальні, як хотів спочатку, і вони бредуть туди разом після того, як витирають з себе сперму столовими серветками…

– Нам варто менше працювати, – шепоче молодший після того, як вони влаштовуються під ковдрою та притискаються один до одного.

Після важкого робочого тижня, емоційного вечора і хорошого оргазму він відчуває себе дивно вразливим і просить Юнґі побути для нього великою ложечкою. Не те, щоб старший збирався в чомусь йому відмовляти. 

– Ми не настільки потребуємо грошей, щоб стільки приносити в жертву, – продовжує чоловік, відчуваючи, як Мін видихає тепле повітря в його потилицю і лагідно гладить долонею його живіт, – правда ж?

Можливо, він зараз розплачеться, що було б не найкращим завершенням такого чудового вечора. 

– Твоя правда, Техьон-а, – зітхає Юнґі, явно відчуваючи зміни в чужому настрої. – Давай, завтра подумаємо про те, що можна з цим зробити. 

– Дякую, хьоне. Я тебе кохаю.

– Теж тебе кохаю, скарбе мій. Тепер спи. 

Наступного дня, вони довго сплять, особливо молодший. Юнґі, котрий прокидається першим, встигає приготувати сніданок і прибрати на терасі. Закінчивши з цим, він будить Техьона мінетом, бо йому стає надто нудно чекати. Вони їдять просто у ліжку, а потім займаються сексом, і ще раз у душі. А пізніше, коли валяються на ліжку, ліниво обіймаючись, обговорюють, як їм розвантажити графік і почати проводити більше часу разом. І ще те, що, можливо, їм варто взяти відпустку і з’їздити кудись.

Техьон налаштований рішуче, і Юнґі не може стримати посмішку, слухаючи, як молодший вголос роздумує про те, куди їм краще податися на відпочинок. Компанія давно винна йому купу вихідних, думає Мін, і він збирається цим скористатися. Залишилось лише переконати боса Техьона найняти для нього помічника.