день 5 — червопис2022.

написано на червопис 2022 в твіттері: https://twitter.com/sun_will_rise_l/status/1533398600033746944?s=20&t=ZiUPZ0rylB2OGCe6u2IpEw

Indila — love story.

він танцював на мосту, розвівши руки, мов крила.

він зняв взуття й рухався в такт музиці в його голові, зімкнувши очі. ноги були в глибоких ранах, кров лишала розмиті сліди на поверхні.

чоловік ніби не помічав цього. він продовжував танцювати, а під ним ревіла Темза, акомпонуючи його внутрішньому ритмові.

на блідому обличчі розквіла тонка посмішка, а сухі очі, позбавленні багряних спалахів життя, невідривно дивилися в небо. сьогодні воно було в хмарах, що обіцяли пролитися холодним дощем.

“чи відчую я хоч щось, коли змокну під ним?”

посмішка на мить стала ширше — в ній змішалися гіркість й приреченість.

“відповідь ти вже знаєш.”

він був певен, що його гріхи не змити нічим, крім його власної крові. і не сказати, що це була надто велика ціна задля рятування його країни.

сухі губи ледве помітно рухались, промовляючи слова пісні, що грала в його голові. здавалося, він збожеволів.

Rien autour n’a de sens
Et l’air est lourd
Le regard absent
Il est seul et lui parle souvent.

в одній руці він тримав червону троянду. в іншій — ніж.

велика справа Кримінального Лорда добігла кінця. в його існуванні більше не було потреби.

в душі було легко й порожньо. його планам ніщо не завадить.

— Ліаме!

висока фігура піднялася на міст і тепер швидко наближалась до Моріарті.

— дякую, що прийшли, пане детективе.

чоловік нарешті зупинився, зловивши погляд схвильованого Голмса. Вільям підніс до обличчя троянду, не зводячи очей з Шерлока. руку, яка тримала ніж, він простягнув до детектива.

— саме час завершити розпочати, як вважаєте? — говорить буденно й тепло, ніби зараз розмова йде не про його смерть.

Голмс міцно стиснув кулаки, зсунувши темні брови.

— ти знав, що я прийду. — не питання – ствердження.

у відповідь йому лише ласкаво посміхнулися.

вітер посилювався, підіймаючи бурхливі хвилі. двоє стояли один навпроти одного, не рухаючись, ніби той, хто перший заговорить чи відведе погляд, програє. обидва — нестерпно вперті. проте один з них все ще відчував.

— Ліаме, ти босий, де твоє взуття?

— воно мені непотрібне. — пролунало з байдужістю.

знов тиша, яка не тривала й п’яти секунд.

— будь ласка, ходімо додому.

з кожною щирою фразою Голмса від самоконтролю Моріарті залишалося все менше.

— я не можу повернутися туди.

— але чому, Ліаме?! тебе щось бентежить, але що саме?

голос детектива ставав все більш розпачливим. Вільям випрямився, мов натягнута струна.

— це не має значення, пане Голмс, але Ви можете допомогти мені.

— що..?

зробивши останній крок вперед, Моріарті опинився біля чоловіка. понизивши голос, Повелитель Злочинів закрадливо мовив:

— це розв’язка, під час якої бравий детектив встановлює справедливість над лукавим злочинцем.

Шерлок приголомшено завмер. він дивився на друга й не впізнавав його. невже це й було його геніальним планом? з власною смертю отримати можливість просто втікти?

— відмовляюсь. — чітко відрізав він.

Моріарті різко наблизився до детектива, направляючи ніж чоловікові в шию.

— навіть зараз? — не змінюючи буденного тону, поцікавився Лорд.

червоні очі небезпечно поблискували в світлі вуличних ліхтарів.

перші важкі краплі дощу впали на землю, вимальовуючи дивні візерунки, схожі на сплетіння квітів. але незабаром їх затопила монотонна сірість. почалась злива.

— залякування працювало на твоїх справах, але я до них себе не відношу.

— дарма, пане Голмсе. Ви припустилися серйозної помилки й забули головне — які в нас ролі в цій виставі.

в голові волали голодні демони. підбивали натиснути на плоть сильніше, пустити кров — спочатку тонкою цівкою, а потім все більше, й більше, й більше. спочатку вбити його, а потім і себе. фінал був би дійсно епічним.

троянда впала на мокрий асфальт. ніж торкнувся шкіри, лишаючи поки маленьку рану. руки не тремтіли.

раптом з житлового кварталу пролунав вибух. не очікуючи подібного, Моріарті на секунду відволікся, проте цього вистачило, щоб Шерлок вибив зброю з його рук.

— вибач, я не люблю танцювати під чужу дудку. навіть, якщо вона твоя.

швидко перехопивши руки Вільяма, детектив не стримав переляканого зітхання. вони були в довгих порізах. і крові було надто багато.

Моріарті все ще не рухався, опустивши голову. волосся прикривало очі. не в змозі стояти самостійно, він поклав голову на плече чоловіку, що намагався повернути самоконтроль.

— нам треба до лікаря, хутко.

— ні, вже пізно.

— як це–

— вже. надто. пізно. свій вибір я зробив. просто залиш мене тут і йди додому, ти можеш захворіти.

— я не вірю тобі…

ноги Моріарті підломилися й він одразу ж опинився в надійних обіймах. на мить здалося, що серце забилося. як живе.

— пробач мені… Шерлі…

останні слова Повелителя Злочинів. останні слова Вільяма Джеймса Моріарті. останні слова чоловіка, що став єдиним світлом детектива Шерлока Голмса.

Prends ma main
Promets-moi que tout ira bien
Serre-moi fort
Près de toi je rêve encore.

— я викопую другу могилу поряд з тобою, Ліаме. смерті замало, щоб втекти від мене.

по щоках скатилося дві гарячі сльози. права рука впевнено взялася за ніж.

“я спіймаю Вас, пане Моріарті. як Ви й закликали. навіть на тому світі.”