Повітряна тривога

В великому залі витав приємний голос польського президента. Анджей Дуда сьогодні виступав у Верховній Раді. Цього моменту очікували всі, а особливо Зеленський. Він знав, що приїзд президента країни НАТО на невеличкий час позбавить російського диктатора сміливості обстрілювати столицю. Це мало трохи зв’язати хуйлу руки, адже починати війну з поляками той точно не збирався. Але хто його знає, що у дурного в голові.
Поляк здається взагалі не переймався. Він спокійно вів свою промову, а ж поки не почувся дуже дивний гуркіт та гул сирени. Охоронці одразу ж зрозуміли що до чого і кинулися до президентів. Дуда й отямитися не встиг, як його вели у бомбосховище. Зрозумів він це, лише коли вони стрімко спускалися по сходах донизу. І його різко накрила паніка. Там, на горі були справжні вибухи! Сильніше схопившись за перила, він намагався зосередитися і відвести свої думки подалі, але виходило тільки нажахано бігти вниз.
Несподівано з ним порівнявся Володимир. Він побачив стан колеги і заспокійливо торкнувся його плеча рукою.
– Не турбуйтеся, тут ви в безпеці, – сказав він.
– Точно? – перепитав Анджей.
– Точно, я сам тут був перші дні війни, – спокійно відповів Володимир, коли вони зайшли у бомбосховище. Але насправді він не був таким спокійним. Зараз вони пересидять тут, а коли Дуда поїде назад чи просто вийде звідси? Невже цей російський виродок влаштує змах на поляка? Хоча, якщо він досі цього не зробив, то може і далі не посміє.
Анджей тим часом просто сходив з розуму. Він ходив по кімнаті, в яку його привів Зеленський, і крутив руках телефон. Несподівано він зупинився.
– Тут є зв’язок? – запитав він у Володимира, наче сам не міг подивитися. Насправді, так Дуда намагався скрасити тишу.
– Ні, – глухо відповів Зеленський, сидячи на дивані. Він закрив очі, намагаючись відволіктися.
– Шкода, я хотів подзвонити дружині, – сумно мовив поляк, а потім тихо додав: – попрощатися.
Зеленський дивно на нього покосився. Якщо це жарт, то не смішний.
– Не треба так, – сказав українець. – Я розумію, вам важко зараз і мені дуже шкода, що так сталося. Але треба бути сильним і трохи потерпіти.
Анджей кинув, а на його очах з’явилися сльози. Володимир підвівся і підійшов до колеги. Він взяв його за руку.
– Я якось образив вас? – тихо запитав Зеленський. Дуда показав головою.
– Ні, я просто подумав, що… якщо мені так страшно, то як страшно маленьким дітям, підліткам, жінкам, – всхлипнув Анджей. Зеленський опустив очі. Він теж про це думав, всі три місяці.
– Все буде добре, – все що зміг сказати українець і міцно обійняв поляка.