День 1: Крейда

Бакуґо ходить у спортзал з двома маленькими рушниками: один — витерти лице в перервах між підходами, другий, каже, — для рук. Що з огляду на правила гігієни логічно, адже ці руки хапають гантелю за гантелею і методично проходяться по ручках майже усіх наявних у залі тренажерів.

Але насправді цей рушник для рукояток. Бо Бакуґо ретельний.

Він занурює долоні у маленьке відерце з крихтами крейди; не виймаючи звідти, обережно струшує білий залишок — ніяких хлопків руками та хмаринок з пилом, ніяких доріжок з порошку на підлозі — і тільки потім йде до тренажера, рукоятки якого старанно витирає рушником після себе, щоб не залишити жодного сліду і натяку, що Бакуґо був тут.

Він сам і купив це відерце через свої спітнілі руки, поки інші продовжують використовувати захисні спортивні рукавчики або обходяться без нічого. Тому Шото краєм ока поглядає, як лише Бакуґо підходить до крейди, оновлює шар на долонях, відходить, все стирає, знову йде по звичному маршруту… Натикається на нього. Бо це ідеальний куток для маленького перепочинку, вважає Шото.

— Втомився, Половинчастий?

Сьогодні він відпрацьовує нижню частину тіла. Тільки-но була ходьба випадами зі штангою: сідниці й стегна печуть вогнем, наче він їх особисто підпалив своєю здібністю.

Шото киває. То був останній підхід перед зміною вправ. Ще декілька завершальних — та до гуртожитку.

— Зроби ще підхід. — Бакуґо підступає до нього впритул й, відволікаючи несподіваним коротким поцілунком, поплескує долонею по сідниці. — Або два, — шепче він в губи. — Я потім допоможу послабити крепатуру.

Шото вже знає оцю його допомогу: промасажувати м’язи після особливо тяжких навантажень. Він уявляє, як ці руки неквапно стискають і мнуть, гладять його сідниці. Ах, Бакуґо ретельний. І в цьому також. Його стегна отримають стільки дотиків і чуттєвих розтирань, що гріх буде жалітися на нестачу уваги.

Тож Шото погоджується і знову завантажує вагу на штангу. Чогось однокласники дивно поглядають на нього та всміхаються. Міна, стримуючи сміх, плескає себе по сідниці. Шото хмуриться. Це комплімент і заохочення робити вправу далі? Він переводить погляд на Бакуґо, сподіваючись вловити натяк, що у його друзів на думці, але той закушує губу і робить вигляд, що не помічає пожвавлення серед статистів.

Серо зжалюється і вказує на дзеркало в усю довжину лівої стіни зали.

Ах… Бакуґо дійсно акуратний і пильний до деталей; ретельний в тому, щоб прибирати свої сліди. Та лише тоді, коли того схоче. Чіткий білосніжний відбиток долоні на темних штанах Шото — явно виключення із правил.