Серпень 2021 (фактично Вересень 2021) – Лютий 2022

Травень 2022 (фактично Серпень 2021) – ???

??? – ???

 

БЕЗКІНЕЧНІСТЬ

 

Основна музична тема:

Жадан і Собаки – Листопад

(feat. Юрій Гуржи).

 

Книга Перша: Міжсезоння

 

«Справді. Прийшла весна»,

– японська метафора, що означає

«Квітуче кохання», взята з новели

Kakashi Hiden – Hyōten no Ikazuchi, з-під

пера Хіґашіяма Акіра та Кішімото Масаші.

 

КНИГА ПЕРША: Міжсезоння.

• Розділ І. Чужинка з-за Хребта Мороку –

Глави 1-6: Кінець березня – початок квітня. Три-чотири місяці, як Наруто, у віці 13 років, покинув Листя. Какаші – 27 років, Тейваз – 24 роки.

• Розділ ІІ. Доля вовків-характерників. Цунаде –

Глава 7: Початок червня. Півроку, як Наруто (13) покинув Листя. Два з половиною місяці від появи чужинки (24).

Глава 8: Середина червня.

Глава 9: Кінець червня – початок серпня. Шість – вісім місяців, як Наруто (13) покинув Листя. Неджі в липні виповнилося 15 років, Кіба – 14, а Ґенма – 31 рік.

Глава 10: Хедканон Сенджу Цунаде.

• Розділ ІІІ. Сніг для Неджі та Фестиваль Феєрверків –

Глава 11: Кінець серпня. Вісім місяців, як Наруто (13) покинув Листя. П’ять місяців від появи чужинки (24).

Глава 12: Вересень. Дев’ять місяців, як Наруто (13) покинув Листя. Майже півроку від появи чужинки (24) в селищі. Какаші виповнилося 28 років.

Глава 13: Листопад. Наруто, за цей час, виповнилося 14 років, а Тейваз – 25.

Глава 14: Грудень. Минув вже рік, як Наруто (14) покинув Листя та дев’ять місяців від появи чужинки (25) в селищі.

Глава 15: Ніч на Новий Рік. 

• Розділ ІV. Милосердя Учіх та серце Кіби. Не відпущу –

Глава 16: Хедканон Учіха Ітачі, Учіха Обіто та Хатаке Какаші.

Глава 17: Хедканон День весілля Хашірами.

Глава 18: Січень. Більше року від того, як Наруто (14) покинув Листя. Іспит на Чуніна його друзів.  

Глава 19: Весна. Приблизно, за дев’ять місяців до повернення Наруто (14). Його друзі вже здобули звання чунінів, а Неджі (15) – джоніна. Минув рік, як Тейваз (25) оселилася в Листі.

Глава 20: Травень. Приблизно, за півроку до повернення Наруто (14).

Глава 21: Липень. До повернення Наруто (14) півроку. Неджі виповнилося 16 років, Кіба – 15, а Ґенма – 32 роки. Тейваз (25)  майже півтора роки живе в Листі.

Глава 22: Вересень. Півтора року від початку історії та чотири місяці до повернення Наруто (14). Какаші виповнилося 29 років.

Глава 23: Листопад. Більше півтора року від початку історії та менше двох місяців до повернення Наруто, якому вже 15 років. Тейваз – 26 років. Основні шматочки того самого сну в серпні 2021 року, на основі якого і створено фанфік.

КНИГА ДРУГА: Буревій –

• Розділ V. Ураганні Хроніки (глави 24-…). Січень. Наруто (15) вдома. Початок Ураганних Хронік.

КНИГА ТРЕТЯ: Штиль –

• Розділ VІ. Ти ж обіцяв (…). …

 

Книга Друга: Буревій

 

«Люди різні між нас бувають —

Симпатичні, гарні, чудні.

Дні за днями, бува, куняють,

А живуть лиш у мріях та сні.

 

Може, це і не дуже грішно —

Не для всіх же доступна даль,

Тільки чомусь в очах їх смішно

Заплелися журба і жаль.

 

І життя мовби їх не било,

І дріма в них чимало сил.

Але їм тільки сняться крила,

Наяву ж — вони зовсім без крил.

 

Я судить їх не маю права,

Я для них не бажаю зла —

Я і сам жив отак “цікаво”,

Доки в мене ти не ввійшла.

 

Сам я сонний ходив землею,

Але ти, як весняний грім,

Стала совістю, і душею,

І щасливим нещастям моїм», –

Василь Симоненко – Тиша і грім (ІІІ).

 

 

РОЗДІЛ V. Ураганні Хроніки

 

«Немає нічого вічного

І навіть на сонці є плями

І неідеальні такі ми всі

Та треба ж прийти вже до тями», –

АСАФАТОV – Люди ідуть від людей.

 

Глава двадцять четверта

*едіт*

 

«But you and me, we never had love», –

Blind Channel – Left Outside Alone.

*лунає*

Створення Едо Тенсей.

Поза сюжетом, поєднана з Главою 17.

 

Тобірама сидів за сповненим стосами паперів столом та вже десятки хвилин споглядав порожнечу крізь спорожнілу склянку в руці. Він дозволив братові насолоджуватися подружнім життям і перекинув на себе всі справи, яких з кожним днем тільки більшало в молодого селища.

Тобірама, неочікувано для самого себе, весь цей час чомусь не міг перестати згадувати те коротке перемир’я між кланами Сенджу та Учіха, коли Ізуна ще був живий. Спогад, через воду, яку він випадково ледь не розлив, мов блискавкою вдарив йому в голову і геть не збирався зникати, хоча, ніхто його і не намагався прогнати.

 

*муд-відео*

• І від коли це ніндзя бібліотекарями стали? – Ізуна пройшов повз диван, за яким сидів Тобірама, переглядаючи купу сувоїв, поки Хашірама та Мадара вели переговори наодинці в кабінеті, суміжним із цією кімнатою, та навмисне зачепив склянку на столику біля молодшого Сенджу. – Це і є метою перемир’я?

• Що ти робиш? – Тобірама ледь встиг зловити склянку так, щоб нічого не залило. – Хто тебе взагалі сюди кликав?

Ізуна мовчки поглянув на Тобіраму та посміхнувся. Молодший Сенджу знову запримітив про себе, які тендітні, навіть жіночі риси у Мадарового брата і як вони інакше грають, коли Ізуна не бажає вбити все, що бачить перед собою не зі свого клану.

• Хашірама ж.
• Що? – Тобірама рефлекторно відсунувся та вжався в бильце дивану, коли на протилежне присів, склавши нога на ногу, Ізуна.
• Хашірама ж і запросив, бовдуре.
• Закрий свого рота.
• А то що?

Знову ця посмішка. Занадто мила посмішка. Тобірама б назвав її сонячною, якби не був досить впертим, але натомість у відповідь лише пирхнув та повернувся до сувоїв, сівши вже розслаблено, аби не бачити ні її, ні тих котячих очей.

Вони обидва знали, що нічого один одному не зроблять, бо так попросили їх їхні брати, які вже биту годину розмовляли про умови перемир’я, яке і так висіло на волосині. Ну, як розмовляли? Так вважали молодші, насправді старі друзі вже давно влаштували пиятику під нескінченні партії в карти та переповідання історій з дитинства.

• Ну, ото і пирхай собі, як старий дід.

Не встиг Ізуна змінити положення ніг, як його сміх вже був перерваний Тобіраминою рукою, що стискала його обличчя за щоки, а десятки сувоїв розлетілися по кімнаті.

• Повтори тепер ще раз, я щось не розчув. І оту свою дурнувату усмішку.
• …е й …ухий. – щось нерозбірливе зміг вичавити із себе Ізуна, чиї очі так і сяяли.

Тобірама послабив хватку.

• Ще й глухий, кажу ж дід.

Пальці стисли обличчя ще сильніше ніж до того, а Ізуна натомість лише виставив свої руки перед очима Тобірами у дуже однозначних жестах.

• Я тобі їх зараз переламаю. – ледь стримуючи зрадницьку посмішку, пригрозив молодший Сенджу.
• Ти більше хочеш цього перемир’я заради щастя Хашірами, хоч і не показуєш цього, ніж я підтримую Мадару в його рішенні піти на зустріч. Нічого ти мені не зробиш, воркотуне.

Тобірама злісно блиснув очима, а тоді, з відчуттям поразки, прикусив губу та кинув Ізуну на диван.

• Шляк би тебе трафив! Радій, що брата я люблю більше, ніж ненавиджу вас із Мадарою. – промовив він, поки підбирав сувої.
• Ти не ненавидиш нас з братом.
• Що, бляха?

Тобірама підняв голову і побачив ту саму сонячну посмішку та два сувої, які подавав Ізуна, поки бісики грали в його котячих очах.

*муд-відео*

 

• Чортів Ізуна. – тихцем засміявся молодший Сенджу, згадуючи про норов Учіхи. – Чортів Мадара!!

Тобірама, немов виплюнув останні слова, крізь зуби, а тоді, грюкнувши дверима, вибіг із свого кабінету в ніч в напрямку в’язниці.

 

• Отже завтра страта. Ідеально. – пробурмотів собі під носа молодший Сенджу та втомлено звалився на диван, перед цим поклавши невелику, прямокутну скриньку на стіл.

Починало світати.

• О, Мудрецю, що я з біса творю? – він почав водити подушками пальців по скронях. – Ні, це все дуже неправильно. Я пообіцяв собі, пообіцяв Хашірамі, що ніколи більше не застосую даної техніки і спалю всі сувої. – Тобірама відкинувся на спинку дивану, розкинувши руки по-бокам та закрив очі. – Але не спалив.

В двері постукали. Здавалося, серце Сенджу загупотіло гучніше.

• Аж цікаво, з яких ти це пір стукаєш? – Тобірама поглянув в бік дверей. – Я не зачиняв.
• Тебе здивувало лише те, що я постукав, а не чому взагалі сюди приперся? – запитав гість, після того як увійшов до кабінету та став навпроти дивану.

Сенджу з-під лоба поглянув на друга свого брата, але цей погляд не був ні злим, ні зверхнім, скоріше більше втомленим та оцінюючим.

• Вип’єш?
• То виходить, раптову ввічливість сьогодні проявляю не лише я?
• Сідай та замовкни вже.
• А, помилився.

Мадара впав на край дивану, в самий куток, та посміхнувся лише кутиком губ, Тобірама ж, натомість, в цей же самий момент підвівся та підійшов до серванту, а потім повернувся на своє місце з двома келихами медового вина.

Обидва осушили його залпом, не відриваючи очей від підлоги.

• Двері? – все ще туплячись на власні ноги, запитав Тобірама.
• Закриті. – одразу ж випалив Мадара, роблячи те саме.
• Я і не помітив, коли ти це встиг.
• Хм.

Вони нервово засміялися. Вони обидва все прекрасно розуміли. Які ще причини були Мадарі сюди приходити, а Тобірамі привітно його зустрічати?

• Знову повня. Як і місяць тому на весіллі. Видно навіть зараз.
• Це ти між ногами у себе побачив?

Мадара хотів огризнутися у відповідь, але коли підняв голову, то їхні погляди зустрілися. Обидва їх обличчя були вкриті легким, непроханим рум’янцем.

• Знаєш, – почав був Учіха, – …
• До біса.

Тобірама раптово опинився занадто близько до свого неприятеля, схопив його за потилицю та притягнув до себе. Їхні вуста зімкнулися в ненаситному поцілунку, а руки почали грубо скидувати сорочки один із одного.

• Я думаю… – важко було говорити, коли ні твої губи, ні його не бажали зупинятися більше, ніж на мить для короткого подиху. – Нам варто таки забути минуле.
• Це тепер так називається?

Тобірама провів кінчик язика шиєю Мадари, де відчутно шалено пульсувала його кров, а потім вкусив за неї, змушуючи його невдало намагатися сховати стогін за міцно зціпленими губами. Мадара ж, майже в цю ж мить, схопив його за волосся відтягуючи, аби ще раз пристрасно поцілувати, а далі грубо перекинув на живіт. В наступні секунди, Тобірама відчував лише оголений торс на своєму тілі та чужі, давно бажані та ненависні, доторки.

Його руки блукали тілом Тобірами, немов воно їм і належало, Тобірама ж тільки те і міг, що врізатися пальцями в оббивку дивану, поки нарешті не перевернувся та знову не захопив вуста Мадари. Мадарині ж руки тягнулися до шнурівки на власних штанях, аж коли він помітив скриньку на столі.

  

• Що це тут робить?

Тобірама одразу відчув, як тіло Мадари в мить немов скрижаніло, і він прослідкував за його поглядом, а тоді боляче прикусив губу та закрив очі.

• Я питаю, що це все значить?!

Повіки Сенджу відкрилися рефлекторно, як тільки розлючені пальці Мадари вхопилися в його шию, а тоді ж Тобірама мав полетіти на підлогу, але не впав, Мадара поставив його на ноги перед собою.

• Що ти хочеш почути? – з відчуттям повної поразки, абсолютно байдуже промовив Тобірама.
• Та дійсно! – лише лють в очах. – Можливо, що в тебе робить якась дерев’яна коробочка з іменем мого брата?
• Ти ж сам все прекрасно розумієш.
• На жаль.

Мадара нарешті відпустив Тобіраму та сів на край дивану, сховавши голову в долонях на потилиці.

• Я лише хотів, – Тобірама дивився кудись над Мадарою, а його тіло все ще було вкрите червоними плямами від обіймів Учіхи, – щоб Ізуна…
• Не смій!

Мадара налетів на нього із шаленою швидкістю, готовий збити з ніг, якби стіна не трапилася раніше. Він притис його до неї передпліччям за шию і просичав в саме обличчя Тобірамі:

• Не смій навіть промовляти його ім’я.
• Просто послухай.
• Що слухати? Ти відмовився воскрешати своїх братів, але поліз оскверняти мого?
• Послухай, кажу ж…
• Не смій, – він сильніше втиснув руку в його шию, – чіпати мого брата.
• Я не хотів.
• То чому, – Мадара вказав вільною рукою на стіл, – там лежить та скринька? Чому в тебе взагалі є та скринька?

«Я просто хотів виправити те єдине, що стоїть між нами. Заради тебе, заради нас, придурку. Я вигадав цю техніку заради тебе. Давно. Я, немов чи навіть свідомо, зробив своїх братів піддослідними. ЧИ РОЗУМІЄШ ТИ ЦЕ?!»

• Мадаро, – Тобірама поклав долоню на плече Учіхи, – просто вислухай.
• Ти викрав клітини мого брата?
• Так. – відповів на видиху Тобірама.
• Ти хотів воскресити мого брата?
• Так.
• Ти збирався мене про це спершу спитати?
• Ні.
• Цього досить.

Мадара опустив руки та ступив пару кроків назад, аби взяти свій одяг.

• Та я передумав! – нарешті заволав Тобірама.
• Це вже немає значення. – мовив він, відступаючи спиною до дверей, перед цим забравши також і скриньку.
• Передумав ще до того, як ти прийшов.
• Немає значення.
• Ма…

• І знаєш, – двері заскрипіли, – тебе ніколи не дивувало, чому я тоді сказав Хашірамі обирати між його життям і мною, коли все було через молодшого брата? – очі Сенджу цілковито видали те, як він очманів від почутого. – Більше в моєму житті не буде миттєвих слабкостей, схожих на ту і на сьогоднішню. Краще б ти тоді здох.

Він вийшов, залишивши напівоголеного Тобіраму стояти в світанковому промінні.

 

***

• Тобірама-сама? – до кабінету постукали.
• Заходь. – відповів Сенджу, не відриваючись від паперів за столом.
• Мене просили передати вам обід і повідомлення від вартових.

Молода куноїчі поставила перед Тобірамою тацю з їжею та сувоєм, посміхнулася, як завжди, і як завжди в порожнечу невзаємності, поклонилася та вийшла до коридору.

• Дякую. – вже в закриті двері прошепотів Тобірама, читаючи повідомлення.

 

Він знайшов їх, як завжди, на цій горі. Як завжди, веселих, залитих сміхом.

• Хашірамо, де тебе чорти носять? Даймьо Країни Вогню прибуде з хвилини на хвилину.

Запала суцільна тиша. Хашірама не міг пояснити собі цей різкий перепад в навколишній атмосфері, він був геть не такий, як зазвичай, коли ці двоє перетиналися. Повіяло холодом, але вітру не було.

• Тобірама. – прошепотів Мадара, не відводячи свого погляду, від червоних очей молодшого Сенджу. Тепер вони дивилися на нього з люттю і образою, коли в очах Мадари була лише безвихідь.

 

 

---

Сенджу Тобірама, Сенджу Хашірама, Учіха Мадара, Учіха Ізуна, даймьо.

---

Ця глава помічена, як завершена, бо є окремим хедом від основної історії.