Подумаємо завтра

Юнґі закохується у свого найкращого друга та члена групи Хосока.

“- То виходить, – почав обережно Хосок, – що я твій ідеальний тип.

Юнґі підняв свій погляд на збентежене обличчя Хосока і засміявся в повний голос:

– Виходить, що так. – тільки й мовив він.”

 

Як тільки Юнґі вдалося вирватися зі свого ненависного дому, він вирішив, що більше ніколи не буде приховувати себе справжнього, принаймні перед новими друзями, яких він так сподівався знайти в столиці. Сеул здавався неймовірно великим, і, напевно, він таким і був насправді. В цьому місті хотілося кричати про себе, бігати, творити, працювати, просто жити та насолоджуватися. Тому хлопець вирішив слідувати поклику свого серця.

 

В перший же день було прийняте рішення не приховувати свою орієнтацію. Це, звісно, не означало, що він буде на право і на ліво кричати про те, що йому подобаються хлопці. Не ховатися не означало розповідати всім і все. Тим паче, що він і не планував починати стосунки найближчим часом. Просто більше не хотілося вигадувати неправдоподібні історії, коли дівчата хотіли познайомитися, чи вмикати свої хрінові акторські здібності, коли хлопці у компанії обговорювали на яких однокласниць вони «запали». «Не відкриватися занадто сильно, але й не брехати про себе справжнього – казав собі Юнґі, коли роздумував про це своє рішення, – набридло ховатися. Ти тепер не вдома. Тобі немає чого боятися».

 

Все ж боятися чого таки було. Не всі люди сприймали Міна нормально. За той час, що він провів у Сеулі наодинці, лише кілька людей дізналися його «секрет», і не всі були раді це чути. Були і бійки, і образи, навіть житло довелося змінювати. І це при тому, що Юнґі навіть ні разу з хлопцем не зустрічався. Тільки знав, що вони йому подобаються. Ще нічого не зумів зробити, а вже отримав на горіхи за те, хто він такий. Але бажання закритися від усього світу і продовжити жити так, як в Теґу, не було зовсім. Краще вже бути відлупцьованим, аніж брехуном.

 

З такими думками він продовжував шукати себе в столиці. Робота, робота та ще раз робота. Часу не те що на стосунки, на відпочинок зовсім не було. Після зустрічі з Намджуном планів та завдань стало ще більше. Вони рідко коли говорили на особисті теми, а якщо й говорили, то більшість часу займала балаканина Кіма. І Юнґі це навіть не нервувало. Між ними утворився такий собі ідеальний баланс слухача та оповідача. І Мін знав, що коли прийде час розказати Намджуну, він не пошкодує про це. Ніякі бійки та образи навіть поряд не стояли з образом цієї людини. Йому можна було повністю довіритися, і це навіть не обговорювалося. Але ніяка нагода для одкровення не випадала, тож Юнґі просто чекав.

 

А потім з’явився Чон Хосок. Цей хлопець з першої миті їхнього знайомства перевернув усе з ніг на голову. Його було занадто багато. Він багато говорив, навіть більше за Намджуна, багато сміявся, багато танцював, їв та працював. Навіть спав якогось занадто голосно. І ні, він не хропів, просто його присутність завжди була помітна, навіть коли він сидів та нічого не робив.

 

Звичний плин життя змінився як тільки з’явився Хосок. Всі навколо нього ставали якісь занадто енергійні, веселі та креативні. І Юнґі не був винятком. Так, інколи голова починала боліти від того шуму, але залишатися в стороні, поки всі заряджалися енергією Хобі, інколи було просто неможливим.

 

Спочатку Міну здавалося, що вони занадто різні. Хосок завжди такий веселий, щирий, так багато розмовляє з усіма, жартує, допомагає. Юнґі ж більшість часу було важко відкритися, поділитися своїми емоціями, переживаннями, поводити себе невимушено та легко. Між ними ніби була стіна. Хоча, здавалося, що Хобі цього не помічав. Він поводив себе зі своїм хьоном так як і зі всіма. А певне ігнорування та відсторонення зі сторони Юнґі просто не помічав або не сприймав.

 

Та одного разу, коли з моменту їхньої першої зустрічі пройшло декілька місяців, Мін помітив певну переміну в поведінці свого донсена. Удень все було ніби добре: Хобі так само усміхався весь час поки працював, час від часу жартував та зривався зі свого місця, щоб зробити незаплановану розтяжку чи з’їсти якихось снеків. Та вночі Юнґі випадково натрапив на нього на кухні. Чомусь він все не міг заснути та прокидався кожні пів години, хоча це було зовсім на нього не схоже, тож десь о другій хлопець все ж вирішив випити води та перекусити залишками від вечері. Похилена над столом фігура Хосока спочатку злякала Міна: він ледь не закричав від такої несподіванки. Але коли через кілька секунд картинка стала чіткішою, він зрозумів, що то Чон і тихенько підійшов ближче.

 

– Гей, тобі також не спиться? – прошепотів він.

 

Хосок здригнувся. Здавалося, він не сподівався побачити когось у цей час тут, і це було зрозуміло. Він повільно підняв голову і зиркнув на Юнґі, що вже приблизився майже впритул. Тепер був час Міна здригатися від несподіванки. Хоч на кухні і було темно, але місячне світло, що просочувалося з вінка, освітило обличчя Хобі, і Юнґі побачив яким воно стало червоним та припухлим. Хосок плакав. І це відкриття стало настільки шокуючим для старшого, що він буквально втратив дар мови. Не те щоб він взагалі вмів втішати людей, які плачуть, навіть коли він і не був здивованим їхніми сльозами, але те, що Хосок плакав було дійсно шокуючим та обтяжуючим фактором.

 

Чон не дав Юнґі обдумати подальший план дій і просто обійшов свого хьона, направляючись в кімнату. Нічого не сказав і навіть не посміхнувся, як то завжди бувало. Мін же продовжував стояти на місці. Їсти та пити йому перехотілося. Тепер же його цікавило дві речі. Перша: що змусило такого життєрадісного та весело хлопця плакати? І друга: як йому тепер повернутися у кімнату? Було зрозуміло, що треба його якось втішити, але як це зробити, не знаючи чому хлопець плакав, він не розумів.

 

Глибоко в душі Юнґі знав, що причина його страху повертатися в кімнату полягала не тільки в тому, що він не знав чому плакав Хосок. Бо навіть якби й знав, це мало б чим допомогло. Адже він зовсім не розумів, як можна втішити таку людину як Хобі. Людину, яка завжди сміється, радіє та підбадьорює всіх навколо. Ось як заспокоїти Намджуна він знав, більше того, робив це вже не раз. Потрібно було лише жартувати свої тупі жарти, і Кім одразу забував про причину свого суму і переключався на хьона, який так рідко показував таку свою сторону.

 

Але Юнґі чомусь відчував, що той спосіб втішання, що дійсний для Намджуна, аж ніяк не підійде для Хосока. Принаймні зараз. Його очі були такими сумними, а погляд такий понурий, що Мін не наважився б грати дурника, щоб розвеселити його. Люди, що так виглядають, не забувають про свої проблеми тільки тому, що хтось пожартував. Тож Юнґі і не хотілося виставити себе повним ідіотом.

 

Він ще декілька хвилин ходив по кухні, роздумуючи над тим, що так могло засмутити Хосока, а потім все ж пішов до кімнати. Перед тим як лягти до свого ліжка, вирішив хоча б подивитися, що там Чон, але той вже спав, скрутившись клубочком. Або робив вигляд, що спить. Юнґі не став перевіряти і просто заліз до себе під ковдру, твердо вирішивши дізнатися, що сталося з Хобі.

 

Але наступний день не відрізнявся від всіх минулих. Хосок поводив себе так, ніби й не плакав вчора на кухні о другій ночі. Та Юнґі помітив, що щоразу, як їхні погляди зустрічаються, молодший сором’язливо відводив очі, ніби Мін дізнався його найбільший секрет. Але загалом хлопець поводив себе як завжди, тож приводів для хвилювання не було. Юнґі вирішив, що то була хвилина слабкість. Можливо Чон дізнався якісь невтішні новини з дому чи побачив сумне відео з котиками, хто зна. Але нічого страшного не сталося, якщо він наступного дня поводив себе як зазвичай. Так він вирішив.

 

Але дні йшли за днями, і Мін почав помічати дещо дійсно дивне. Та щирість Хосока, якою він так захоплювався, насправді виявилась лише фальшю. Обманкою. Маскою. Називайте як хочете, але то була точно не щиросердна відвертість. Юнґі зрозумів, що за кілька місяців їхнього знайомства, він майже нічого не дізнався про Хобі, що було дійсно дивиною, адже хлопець говорив весь час.

 

А справа в тому, що Чон майже ніколи не говорив по суті. Він розповідав смішні історії, що трапилися у нього за обідом, переказував переглянуті відео в Ютюбі, розпитував усіх про їхнє самопочуття, але нічого дійсно важливого. Юнґі знав лише загальну інформацію про його сім’ю, але нічого про його минуле, його плани на майбутнє, сподівання чи прагнення. Складалося таке враження, що Хосок спеціально намагався приховати себе справжнього за мішурою постійної балаканини про якісь дурниці.

 

А ще Юнґі майже перестав спокійно спати ночами. Бажання прослідкувати за нічними походеньками Хобі було більшим аніж бажання відпочити, тож він почав налаштовувати себе на дуже чутливий сон, щоб не пропустити ні найменшого поруху в їхній кімнаті. Спочатку він прокидався лише від храпу Намджуна та бачив, що Хосок преспокійно спить у своєму ліжку, але через кілька днів він прокинувся через тихі кроки молодшого. Таким чином стало відомо, що Чон має звичку вислизати кудись посеред ночі. Декілька днів після цього відкриття Юнґі просто продовжував лежати та чекати поки той повернеться через хвилин п’ятнадцять, але одного дня все ж вирішив прослідкувати за хлопцем.

 

Цього разу на кухні було пусто, і лише щільно закриті двері туалету пропускали тьмяне світло в коридор. Юнґі вже вирішив, що у Чона якісь проблеми з травленням чи сечовим міхурцем, тому він і бігає у туалет так часто посеред ночі. Але як тільки він вирішив тихенько прослизнути назад у кімнату, то із закритих дверей почулися тихенькі схлипи.

 

Юнґі ніби облили каструлею холодної води. Ніяких виправдань він більше придумати не міг. Хосок дійсно не той, ким він здавався насправді. Він не той життєрадісний хлопчик, яким його всі бачать. Йому потрібна була допомога, але він занадто загруз у своєму вигаданому образі безтурботного юнака, у якого зовсім немає почуттів, відмінних від радісних та добрих, щоб попросити її у когось.

 

На роздуми часу було не багато, тож Юнґі просто штовхнув двері рукою, і ті з легкістю відчинилися. Чон навіть не зачинив їх: не думав, певно, що хтось попреться туди у таку годину. Але Юнґі приперся і йти не збирався. Хосок підійняв свій здивований та заплаканий погляд на Міна, що тихенько увійшов та прикрив за собою двері. Його обличчя виражало повне нерозуміння ситуації: він не знав, що сказати чи зробити. Його застукали на місці злочину, і ховатися не було куди. Але і Мін не знав, що робити. Він просто відчував, що має бути тут. У той момент на нього впало усвідомлення того, що він був поганим хьоном весь цей час. Він чи то не помічав нічого, чи намагався робити вигляд, що не помічає та вигадувати виправдання для всіх тих диковин, що він бачив, тільки тому, що не знав, що зробити. Але зараз він тут. І у нього є шанс все виправити.

 

Хосок сидів на холодній плитці, спираючись на душову кабінку та обіймаючи свої ноги руками. Юнґі почав повільно підходити до нього, не відриваючи погляду від заплаканого обличчя, яке з кожною секундою ставало ще більш здивованим.

 

– Гей, іди сюди. – прошепотів він, а на ділі сам підійшов та спустився на коліна перед своїм донсеном.

 

Руки Юнґі повільно потягнулися, щоб обійняти хлопця, а той і не пручався. Здавалося, він був настільки шокований тим, що старший зараз тут і робить такі речі, що не міг й поворухнутися чи вигадати якусь неправдоподібну легенду свого тут перебування. Мін тим часом повільно опустився ще нижче, щоб міцніше обійняти Хосока та покласти голову йому на тремтяче плече. Хлопець під ним застиг на кілька секунд, а потім вмить почав плакати так сильно, що Юнґі здалося, що той не може дихати. Його тіло тремтіло ще більше аніж до того, а голова опустилась вниз. Він схлипував ще більше та гучніше, а його хьон геть не знав, що йому варто зробити. Він лише міг погладжувати його спину та просити тихеньким голосом перестати плакати та заспокоїтися. Хоча навряд чи Хобі його чув, адже голосив він набагато сильніше.

 

Декілька хвилин потому плач став значно тихішим, і Юнґі вирішив, що потрібно переходити до якихось активніших дій. Зупинити одну істерику не означало побороти її причину, а він був рішуче налаштований розібратися з усім тут і зараз.

 

Коліна його вже боліли від тієї пози, яку він прийняв з самого початку, тож він акуратно відсторонився від Хосока, і, поки той не встиг подумати, що його хьон вже йде, просунув одну ногу за його спину, а іншу під його зігнуті ноги. Таким чином сидіти стало набагато зручніше. Обійматися також було стало простіше, а ще відкривався прекрасний вигляд на ще більше заплакане обличчя Хобі. Той нарешті підійняв свій погляд, але сказати нічого не наважувався. Схоже, йому було неймовірно незручно через те, що його застукали ревучим у ванній. І Юнґі прекрасно його розумів. Масла у вогонь додавало й те, що це був саме Мін. Напевно, Хосоку було б легше, якби на його місці був би хтось інший, хоч би й той самий Намджун. У нього завжди краще виходило втішати людей, знаходити правильні слова підтримки. Але Намджуна там не було. Був лише Юнґі. Це він один помітив переміну в Чонові. І сам намагатиметься все владнати.

 

– Що сталося Хобі? Чому ти плачеш? – тільки й спромігся запитати він. Але для початку навіть це не погано.

 

Хосок шмигнув носом, знизуючи плечами:

 

– Я не знаю. Просто так сталося. Це пройде. – голос його був спокійним, зважаючи на те, скільки часу перед цим він провів плачучи.

 

– Ай, не розказуй мене байок, Хобі. – Юнґі доклав зусиль, щоб зробити свій голос суворішим. – Я бачив, як ти плакав на кухні минулого тижня. І весь цей час тікав кудись посеред ночі. І, взагалі, я помітив переміну в твоїй поведінці навіть вдень. Що сталося?

 

-Не було ніякої переміни, хьон. Я завжди був таким, ти просто цього не помічав. Ніхто не помічає. – голос Хосока став тихішим, майже нечутним, коли він договорив до кінця.

 

Юнґі неприємно кольнуло всередині. Отже він все-таки поганий хьон.  Не зміг підтримати свого донсена тоді, коли йому то було потрібно. І хоч він сам ще як дитина, але це не анулює того, що він старший, а отже і відповідальний у їхній компанії.

 

– Пробач будь ласка, що я не помітив цього. Стільки місяців, Хобі…- правильні слова все ніяк не з’являлися, тож він вирішив почати хоча б з вибачення. Але, здається, то було неправильне рішення, адже як тільки Хосок почув ті слова, то знову почав плакати, схиливши голову на коліна.

 

– Не місяців, років, хьон. – сльози його текли Юнґі на руку, і той не знав, як реагувати. – Мені здається, це завжди було зі мною. Вся та немічність, невпевненість, сум, тривога… Так важко залишатися самому. Коли немає перед ким грати роль весело хлопця. Коли всі ці емоції виливаються в ось це. – він розвів руками, підіймаючи обличчя, котре все було залите сльозами. – А ще ви з Намджуном. Такі класні, талановиті, прикольні. Я зайвий серед вас, хьон.

 

Він знову почав плакати, витираючи очі руками. А Юнґі застиг на місці, неспроможний сказати ні слова. В той момент він зрозумів, що ніякої стіни між ними насправді немає. Вони настільки схожі, що морозець пройшовся руками, коли він це усвідомив. Просто Хосок настільки вдало це приховував від усіх, справжнього себе, що Юнґі цього не помічав. Але тепер помітив. І не збирався ігнорувати.

 

Тієї ночі вони не спали майже до ранку. Сиділи на тій холодній плитці й обіймалися час від часу. Але говорити не переставали. Ні Юнґі, ні Хосок не одягали свої маски в ту ніч. Вони відкинули їх якнайдалі і відкрилися настільки, на скільки це було можливим. Всі ті думки, тривоги, переживання, які вони так старанно затовкали якнайглибше всередину самих себе, випливли на поверхню і вже не мали змоги заховатися назад. Принаймні коли вони були сам на сам.

 

Наступного дня вони про це не говорили, та й потім не дуже часто згадували. Але відносини їхні змінилися кардинально. Погляди, які вони кидали один на одного час від часу, стали красномовнішими. Обоє знали, що вони не самі в своїх страхах і переживаннях, і в будь-який момент вони можуть поговорити, відкритися, розказати. І їх зрозуміють завжди. Стіна, яку вигадав Юнґі, впала, а на її місці утворилась маленька мильна бульбашка, в якій були два не зовсім зрілих хлопці, які все життя були сам на сам із собою, але в мить знайшли підтримку та розуміння один в одному.

 

Життя пішло своєю чергою. Робота, робота і ще раз робота. Вони працювали весь час і ледь знаходили час на відпочинок. Коли якийсь вільний день і випадав, хлопці вирішували проводити його у ліжку, мало говорили, ще менше їли, адже сил щось приготувати не мали. Про якісь посиденьки і мови не було. Але одного разу Намджун занадто загорівся ідеєю випити зі своїми друзяками, тобто Юнґі та Хосоком, в їхній єдиний вихідний на тижні.

 

– Ну давайте. – канючив він, – Буде весело. Вип’ємо пива на студії, послухаємо класної музики, поговоримо. Мені вже набридло у цій кімнаті постійно сидіти.

 

Хосок звісно погодився. Хоч який втомлений він був, відмовитися від пропозиції свого друга не зміг. Тим паче, що ніхто не скасовував існування його образу веселого хлопця, який погоджується на будь-яку авантюру. Хоча, варто зазначити, що з того часу як він зблизився з Юнґі, потреба в удаванні з себе того, ким він не є, потроху зникала. Це не означало, що всі проблеми розчинилися, як за помахом чарівної палички, ні, але коли з’явилася людина, яка готова розділити з тобою твої переживання, потреба в нічних походеньках на кухню та до ванни, щоб поплакати, зникла.

 

– Та давай, Юнґі-я. – він повис в того на плечі, – Ходімо. Все одно  сидиш на ліжку цілий день. Так і молодість пройде.

 

Аргумент, звісно, був залізним. Тож всі троє відправилася на студію, закупившись перед цим в найближчому супермаркеті.

 

Нічого особливого в тому вечорі не було, але для Юнґі він став трохи більш важливим, аніж для Хосока та Намджуна, адже саме тоді у нього з’явилася нагода відкритися перед ними трохи більше.

 

Його донсени як завжди теревенили про щось своє, сміючись так, що ледь не валялися на підлозі у маленькій студії. Вони вже були досить захмелілими для того, щоб почати обговорювати якісь особисті речі, але Юнґі не звертав на них уваги, думаючи про щось своє. Тривало це правда допоки він не почув, як Намджун каже:

 

– А ви бачили нову асистентку сонбеніма? Така гарна, висока і струнка… Все як я люблю. Але то точно не мого польоту птиця. Ех, а шкода…

 

– А мені більше низенькі подобаються. – вклинився Хосок, – І трохи повненькі. Але не дуже. Так щоб можна було за щічки помацати. Вони такі милі, як хом’ячки.

 

– О, Хобі, дивний в тебе смак. – засміявся Намджун, – Тоді тобі треба придивитися до тієї прибиральниці з першого поверху.

 

– Та замовкни ти. – Хосок награно розізлився та пожбурив в Намджуна порожню упаковку зі снеків, – вона хоч і маленька, але така зла. Постійно кричить до когось, як я її бачу.

 

– А які дівчата подобаються тобі, хьоне? – Намджун раптово повернувся корпусом до Юнґі. Хосок також спрямував свій зацікавлений погляд на нього.

 

– Га? Про що ви? – хлопець кілька разів покліпав, намагаючись зрозуміти, яке йому поставили запитання. Він втратив нитку розмови після того, як Хобі сказав за хом’ячків. Йому раптом згадалося, що і про нього так деколи кажуть, коли він посміхається.

 

– Ми тут з Хобі-хьоном говорили які дівчата нам подобаються. – пояснив Намджун. – І питаємо який у тебе тип.

 

– Ааа. – серце Юнґі забилося у кілька разів швидше. Він робив це вже не раз, але зараз чомусь було трохи хвилююче. Можливо, через те, що він трохи випив? Чи то через допитливий погляд Хосока? – Ну, я не думаю, що в мене є якийсь конкретний тип, але мені подобається коли хлопець трохи вищий за мене, але не дуже м’язистий, краще щоб був трохи худорлявий. А ще темноволосий.

 

В студії на декілька секунд залягла мовчанка. Юнґі не дивився на своїх донсенів, продовжував попивати пиво та розглядати свою ногу, що постійно смикалась.

 

– А дівчата? – подав голос Намджун.

 

– А дівчата мені не подобаються. – спокійно відповів Юнґі. І на серці стало якось занадто легко та спокійно.

 

– То виходить, – почав обережно Хосок, – що я твій ідеальний тип.

 

Юнґі підняв свій погляд на збентежене обличчя Хосока і засміявся в повний голос:

 

– Виходить, що так. – тільки й мовив він.

 

Того вечора вони до тієї теми більше не поверталися. Якась невидима напруга трохи залишилась навіть і наступного тижня, але і вона швидко зникла. Юнґі помітив, що ставлення хлопців до нього аж ніяк не змінилося, стало навіть краще ніж до того, бо маленький камінь з його душі упав, і тепер він був повністю відкритим, принаймні перед одним з них точно.

 

Коли через деякий час до їхньої команди доєдналися Джин, Техьон, Чимін та Чонгук, Юнґі якось і не думав про те, щоб щось їм розповідати. Все настільки стрімко полетіло уперед, що ті дитячі переживання про прийняття себе оточуючими відійшли на задній план. «Як буде нагода сказати, то скажу, – думав Мін, – а як не буде, то й не велика втрата. Все одно зараз часу немає на стосунки».

 

Та час йшов і Юнґі помітив, що всі все і так знають. Спочатку закралась параноя, що він якось видає себе своїм виглядом та поведінкою, але потім все дуже швидко з’ясувалось, коли він розповів про свої переживання Хосоку. Виявляється, Намджун провів з хлопцями «виховну» бесіду, як тільки невимушено уточнив у Юнґі, чи той не збирається приховувати від усіх свою орієнтацію, і отримав негативну відповідь.

 

– Ну, щоб не завдавати тобі з тим клопоту, – розказав Хосок, – і щоб ніхто нічого ненароком неприємного не сказав, що могло б тебе засмутити. А ще в кінці додав, що як хтось посміє тебе через це ображати, то на такі горіхи отримають, що мало не здаватиметься.

 

Юнґі засміявся. «Намджун – то найкращий лідер»,  – подумав він.

 

Декілька років проминули як один: нова музика, альбоми, концерти, шоу та премії… Все це настільки затягнуло, що не було навіть змоги побачити рідних на свята, а про особисте життя і мови не йшло. Коло спілкування Юнґі обмежувалося мемберами, стафом та деякими іншими артистами, з якими щастило працювати, та Міна це не турбувало.

 

Йому дійсно було комфортно там, де він знаходився, тож думки про те, що чогось не вистачає, наприклад стосунків, його не відвідували. Більше того, він думав про те, що мати стосунки у його становищі було б дійсно проблематично, і, можливо, вони б навіть приносили більше незручностей, чим задоволення. Потрібно було б постійно ховатися, шукати час та місце для зустрічей, щоб не натрапити на фанатів чи журналістів, слідкувати за своєю мовою на публіці, щоб не сказати чогось зайвого.

 

На собі всіх цих «принад» стосунків Юнґі не зазнав, але чув розмови колег з інших гуртів, які скаржились на відсутність часу на зустрічі через свої щільні графіки або на журналістів, які вимагали захмарні суми за мовчання та нерозповсюдження пікантних фото. Одного разу й Джин клюнув на це, познайомившись з однією айдолкою на премії, але це не тривало довго: врешті-решт і йому набридло постійно знаходитися в напрузі, тож хлопці задовольнялися одноразовими зустрічами десь подалі від Сеулу.

 

Юнґі також не був святим. Декілька короткочасних інтрижок не принесли великого задоволення, але й не були великим розчаруванням. Мін відчув на собі всю красу перших романтичних почуттів, метеликів від невинних поцілунків у щічки та оргазмів від взаємної мастурбації у душі. Все це не затримувалось у його серці надовго, тому і не засмучувало: було приємно, але не змушувало страждати по закінченню. Ідеально.

 

Ідеально було допоки Юнґі не усвідомив, що постраждати все-таки трохи доведеться, адже йому не пощастило закохатися. Уперше в житті. У гетеросексуала. У члена своєї групи. У Хосока.

 

Спочатку це здавалося майже нереальним. Вони були друзями стільки часу. Можливо, навіть найближчими друзями зі своєї семірки. Так, навіть більшими за Чиміна та Техьона: ті просто багато показували на публіку, а Хосок та Юнґі надавали перевагу приватному спілкуванню та нерозголошенню свого зв’язку, але це, звісно, не робило їх менш важливими один для одного.

 

За стільки років зустрічатися на балконі з Хобі, щоб оговорити минулий день, було майже традицією. Переписуватися, знаходячись в одній кімнаті, не було дивним, адже інколи хотілося сказати щось лише один одному, і щоб ніхто більше не почув. Працювати годинами разом у студії, перекидаючись час від часу рандомними словами, які б вони не сказали іншим мемеберам, також було справою буденною. Ніхто не дивувався, якщо не розумів, про що Хобі та Юнґі переговорюються лише своїми поглядами чи що то за жарти вони кидають один одному час від часу. Звикли і до того, що фізичний контакт від Хосока Мін сприймає значно легше, ніж від інших учасників групи, адже скільки вже разів вони ділили обійми після відвертої розмови…

 

Але незвичним було те, що одного дня серце Юнґі почало битися сильніше, коли Чон пригорнув його на балконі, після того, як вони поговорили про новий мікстейп, над яким працював старший. Міну чомусь здалось, що Хобі от-от зробить щось, що перетне лінію дружби, і щоки його запалали. Він і сам не знав, чому раптом так подумав, адже Хосок поводив себе як зазвичай. Це щось змінилося у Юнґі, і це його неабияк налякало. Довелося поспішно вислизнути з рук Чона і, посилаючись на біль у шлунку, втекти до своєї кімнати.

 

Мін дав собі кілька днів на те, щоб перестати думати про всякий непотріб. Хосок його друг, а ще йому подобаються дівчата, тому не треба ніякому дурному серцю раптом починати битися швидше, адже ніщо не змінить цих двох залізних фактів.

 

Але декількох днів не вистачило. Наступного ранку тахікардія застала його на кухні, коли Чон простягнув свої палички з локшиною до рота Юнґі, щоб той спробував новий смак. Пізніше, коли вони тренували нову хореографію у залі, і Хосок так плавно вигинав своє тіло, ніби воно було зроблено з пластиліну. А потім у гуртожитку під час перегляду фільму, який обирали молодші, і який виявився занадто страшним. Хобі закричав, обіймаючи Юнґі за шию та притуляючись до грудей.

 

– Тобі також лячно? – Запитав він, ледь підіймаючи голову, а коли побачив запитальний вираз на обличчі свого хьона, пояснив. – Твоє серце б’ється занадто швидко.

 

Юнґі лише кивнув, а сам ще більше залився рум’янцем, адже страшно йому не було зовсім, бо фільм був занадто передбачуваним, спец ефекти поганими, а взагалі, він і не дивився на екран, щоб і самому, не дай боже, не закричати і не осоромитися перед молодшими, що й бровами не вели.

 

Зрозумівши, що від своїх страждань не втекти, Юнгі відпустив ситуацію і вирішив залишити все так як є. Єдиною людиною, якій він міг би розповісти про свої почуття, був Хосок, але так як він і був каталізатором цих почуттів, його кандидатура відпадала, адже Мін, звісно, не міг обтяжувати цим свого гетеросекстуального друга.

 

Та страждати Юнґі довелося недовго, адже одного дня все його уявлення про ситуацію, в якій він опинився, перевернулося з ніг на голову.  У гуртожитку майже нікого не залишилося: Чонгук, Техьон та Чимін поїхали у якесь не дуже популярне місце за містом, щоб поїсти, Намджун відправився у студію, адже його відвідало несподіване натхнення (принаймні він так сказав), а Джин зависнув з якимось своїми друзями. Лише Хосок та Юнґі залишилися відлежувати свої боки у гуртожитку. Останній запропонував замовити чогось та засісти за комп’ютерні ігри чи подивитися якесь шоу, але Чон якось занадто відсторонено відмовився та сказав, що йому треба побути на самоті у своїй кімнаті.

 

Така поведінка не дуже насторожила Міна, адже і в нього деколи бували дні, коли хотілося побути на самоті, закрившись у кімнаті, тож він не придав цьому значення, все ж таки замовив піцу та сів дивитися новий випуск Music Core. Деякий час потому зі сходів почувся швидкий тупіт. Не встиг Юнґі зрозуміти, що відбувається, як на його ноги звалилося тіло Хосока. Міну знадобилося декілька секунд, щоб допетрати, що Хобі плаче і прибіг сюди, скоріше за все, щоб його втішили.

 

– Ей, Хоба, – Юнґі почав погладжувати його волосся та спину: за стільки часу, проведеного разом, він вже не ціпенів, коли молодший починав плакати, – що сталося? Скажеш мені чи як?

 

Хосок пробурмотів щось нерозбірливе, ще сильніше охопивши ноги свого хьона. Юнґі не міг зрозуміти чи це щось серйозне чи не дуже, але, зважаючи на те, в якому станів хлопець був, коли відмовився від пропозиції Міна та пішов у свою кімнату, сталося щось дійсно не дуже добре.

 

– Давай, Хобі, розкажи мені. Якщо не буду знати, чого ти плачеш, то не зможу нічого зробити, – підштовхнув його Юнґі, ні на секунду не припиняючи свої погладжування.

 

Хлопець деякий час ще лежав, зарившись обличчям між колінами Міна, але потім піднявся і подивився заплаканими та наляканими очима на свого хьона.

 

– Юнґі-я, мені здається, в мене криза орієнтації.

 

Фраза була сказана дуже серйозним голосом , але це не стримало Юнґі від сміху:

 

– Ти що там у себе в кімнаті серіалів на Нетфліксі передивився? – Він почав сміятися ще дужче зі свого жарту. Хто-хто, але Хобі точно не міг мати кризи орієнтації. Він вже дорослий хлопець, і точно знає, що йому подобається.

 

Але сам Хосок так не вважав. Він поспіхом піднявся з ніг Юнґі та вдарив того подушкою, що лежала на дивані.

 

– Та ну тебе, – хлопець ображено зиркнув, встаючи на ноги. Його обличчя досі було червоним та з блискучими доріжками від сліз. – Я думав, ти єдиний, хто дійсно може мені допомогти розібратися. І не тільки тому, що тобі подобаються хлопці, а переважно тому, що ти мій найкращий друг. А ти…

 

Чон розвернуся на п’ятках і потупцював сходами нагору так само швидко, як і з’явився. Юнґі застиг на декілька секунд, але вмить піднявся і побіг за хлопцем. Серце колотилося як навіжене. «Не може бути!», – тільки й крутилося в голові.

 

Двері у кімнату Хосока були зачинені, але не на ключ, тому Мін, ні секунду не роздумуючи, відчинив їх та зайшов всередину.

 

– Ей, пробач. Я ідіот. – Юнґі одразу попрямував до ліжка, на якому згорнувся клубочком молодший. – Не думав, що ти говориш серйозно. Це дуже несподівано. Я… Я й подумати не міг, що ти…

 

Хобі не вмів довго ображати, тому як тільки почув слово «пробач» та відчув, як прогнулося ліжко під вагою Міна, одразу піднявся і подивився тому в очі.

 

– Я не знаю. Просто… Нещодавно… – очі його почали бігати по кімнаті, нижня губа опинилась між зубами. – Нещодавно, мені хтось ніби як сподобався. Я не знаю. А! – Хобі скрикнув і закрив обличчя долонями. – Це все так заплутано. Думав, ти допоможеш мені розібратися, але тепер розумію, що це я маю сам. Ти тут не допоможеш.

 

– Що за хлопець? – тільки й запитав Юнґі. Можливо було егоїстично з його боку запитувати тільки це, після такого зізнання, але всередині все настільки горіло від хвилювання та цікавості, що терпіти було несила. «А що якщо це я? Що якщо це дійсно я?!» – кричав якийсь внутрішній голос, що майже приглушував шепіт здорового глузду.

 

– А? – Хосок підняв свій погляд. – Це… Це не так важливо. Ти його знаєш, але шансу в нас немає, тому… І йому точно подобаються дівчата. – Чон нервово засміявся. – Мене не стільки хвилює мій шанс з ним, як те, що я взагалі відчув. До хлопця. Я не розумію… Абсолютно нічого.

 

Слова Хосока вмить отверезили Юнґі. Серце продовжувало битися все так само швидко, але холодний розум нарешті отримав перемогу над любовним шаленством, тож мод «хьона» увімкнувся знову.

 

– Тож ти хочеш, щоб я допоміг тобі розібратися, чи тобі дійсно подобаються хлопці чи це була якась хвилина слабкість? – Хобі рішуче кивнув. – Але як? У мене ніколи не було такої проблеми. Я завжди знав, хто мені подобається…

 

– Я знаю. – Хосок замешкався. – Але я чув, як один мій гетеросексуальний друг розповідав, що цілувався одного разу з хлопцем, ну, коли був п’яним. І йому взагалі не сподобалось. Один тільки факт того, що він цілує хлопця перекривав все хороше. Типу, він думав, що поцілунок і в Африці поцілунок, але виявилось, що якщо на дотик це майже однаково, до психологічно це заважає, і…

 

– Так, Хобі, я знаю. – перервав його тираду Юнґі. – Я колись цілувався з дівчиною і відчув майже те саме, але я не розумію, до чого тут ти і твоя проблема.

 

– Ну, то я подумав, що я так само можу спробувати, щоб зрозуміти. – повільно почав Чон. – Типу, я ж ніколи з хлопцями не цілувався. Той раз з Техьоном не рахується.

 

На деякий час у кімнаті залягла мовчанка. Юнґі намагався осмислити отриману інформацію, і хоч хлопцем він був розумним, та цього разу голос, що кричав, що Хосок натякає на поцілунок з ним, був затиснутий десь далеко всередину, а здоровий глузд шукав логічне пояснення почутому.

 

– Я знаю, що це дуже егоїстично з мого боку просити тебе про таке. – почав тараторити молодший. – Адже може виявитися так, що мені не сподобається, і справа буде зовсім не в тобі, і я виявлюсь гетеросексуалом, а для тебе це ж буде по-іншому, бо тобі хлопці все-таки подобаються, і я ніби використовую тебе, але ти мій найкращий друг,  і я не знаю, кого я ще можу попросити. Техьон чи Чимін напевно також би погодилися, після довго вмовляння, але для них то був би просто жарт, і вони б, напевно, сміялися, і все це б відчувалося не так, як дійсно має відчуватися, коли два хлопці цілуються.

 

Нарешті промова Хосока закінчилася, і він підняв свій погляд на обличчя Юнґі. Той у свою чергу все ще намагаючись осмислити почуте, зважити всі за та проти, випалив:

 

– Я згідний.

 

– Правда? – погляд Хобі враз посвітлішав.

 

– Так. Чому б і ні? Якщо це вирішить твою проблему, то допомогти тобі це мій обов’язок як друга. – Юнґі брехав навіть не червоніючи. Звісно, він хвилювався за свого друга, але як тільки до нього дійшло, що Хобі сам пропонує йому поцілуватися, всі думки про благородство та допомогу відійшли на задній план. Скільки ж ночей до цього він лежав у ліжку без сну, гадаючи, які ж на смак губи Хосока. Чи цілується він повільно чи пристрасно. Чи ставить руку на шию чи на голову. Чи відкриває інколи очі під час поцілунку чи ні… Ноги підкошувались, як тільки Юнґі думав, що він все це має змогу дізнатися. І хоч це може бути лише один єдиний раз, він віддав би все для цього. Він би запам’ятав кожну мить і прокручував цей поцілунок у себе в голові знову і знову, кожного дня, поки в пам’яті не залишиться нічого окрім нього.

 

І нарешті така можливість з’явилась. Часу та холодного розуму, щоб подумати про негативні наслідки такого досвіду, не було. Треба було діяти тут і зараз, бо якби Юнґі показав хоч каплю сумніву, Хосок одразу б відмовився від цієї ідеї. Тож спочатку варто запевнити його, що це цілком адекватне рішення, хоч воно таким і не було. Про те, що буде потім, він подумає потім.

 

– Тоді, – подав голос Хобі, – мені варто вмитися, а то цілуватися зі шмарклями на обличчі не сподобається ні мені, ні навіть тобі.

 

«Помиляєшся, мені навіть таке сподобалося б», – подумав Юнґі, а в голос сказав:

 

– Вже? Ти хочеш зробити це сьогодні?

 

– А чого чекати? – здивувався Чон, підіймаючись з ліжка.

 

– Ну не знаю. – завагався Юнґі. – Тобі не треба часу, щоб все це осмислити? Ти маєш цілуватися з хлопцем вперше в житті врешті-решт.

 

– Так це ж ти, Юнґі-я. Чого мені боятися? – засміявся Хосок вже на виході з кімнати. – Зачекай кілька хвилин. Я зараз. – і поспіхом направився до ванної.

 

Юнґі скочив з ліжка та підбіг до дзеркала. «Я нормально виглядаю? – проскочила думка, поки руки намагалися пригладити неслухняне волосся. – Можливо варто почистити зуби? – хлопець дихнув у руку та принюхався. – Пахне папероні. Але Хобі любить папероні. Цікаво, а він буде чистити зуби?». Не встиг Мін вирішити, чи варто йому бігти у ванну кімнату чи ні, як у коридорі почувся тупіт.

 

– Хей, я вже тут. – посміхнувся Хосок, забігаючи в кімнату. –  Ти не передумав?

 

– Ні, все окей. Тільки не знаю, чи варто мені почистити зуби. Навряд чи ти хочеш, щоб твій перший, а можливо і єдиний, поцілунок з хлопцем мав присмак паппероні. – Юнґі вивалив все на одному подиху: не звик приховувати щось від Чона.

 

Хобі засміявся у повний голос, ледь не падаючи з ніг, наблизився до ліжка та показав на нього рукою. Юнґі повільно підійшов та присів. Серце знову почало танцювати гопака, долоні спітніли, а спина заціпеніла.

 

– Якщо ти почуваєшся некомфортно, то все ще можеш відмовитися. – нагадав Хосок серйозним голосом. Все ж збоку було дуже добре видно наскільки напружений Мін.

 

– Я знаю. – відрізав Юнґі та струснув головою. «Просто уяви, що все це направду, – подумав він, – Хосок відчуває до тебе те саме, і це ваш перший, але не останній поцілунок. Покажи йому, наскільки ти сильно закоханий, можливо, в такому разів йому сподобається, і… у тебе буде шанс».

 

Юнґі ще раз струснув головою та подився в очі Хобі. Той сидів занадто близько. Погляд зосереджений, губи привідкриті, руки на колінах. Він чекав першого кроку, і Юнґі його зробив. Приблизився, змочивши слиною свої вуста. Схилив голову набік. Хосок повторив цей рух. Ще раз подивилися один одному в очі, а потім, як за командою повільно їх прикрили. Коли між їхніми губами залишилося декілька сантиметрів, а чужий подих лоскотав обличчя, Юнґі зробив вирішальний крок і прижався перший.

 

Це було приємно, аж занадто. Він давно нікого не цілував, а це був Хобі. Його милий, добрий, веселий, до біса гарячий друг. Перші декілька секунд вийшли занадто хаотичними, Хосок ніби кудись поспішав: цілував швидко та напористо, тому Юнґі вирішив взяти контроль на себе та поклав руку на потилицю Хобі, ледь-ледь її зжимаючи. Це однозначно допомогло: Чон перестав метушитися та віддався під контроль старшого, дозволив йому вести.

 

Юнґі обхоплював то нижню то верхню губу Хобі по черзі, трохи відтягуючи їх, проводив по них язиком, намагаючись просунути його трохи усередину. Всередині все трусилось, як листя на вітру, але ззовні він показував лише силу та контроль. Ціпко тримав Хосока за голову та підсувався ближче, відчуваючи, що і молодший це робить.

 

Декілька секунд перетворилися в декілька хвилин. Сидіти в одній позі було незручно, але й припиняти не хотілося. Навіть коли Хобі почав повільно відсуватися, щоб завершити поцілунок, Юнґі так відчайдушно прижав його ближче, що сам злякався, чи не було це занадто очевидним? Але байдуже. У той момент він намагався запам’ятати кожну мить. Він нарешті дізнався які губи Хосока на дотик. Ніжні та м’які. Як пелюстки весняних квітів, чи морозиво у жарке літо. Знайти визначення для цього відчуття було нереально. Хотілося лише продовжувати їх цілувати і продовжувати. Можливо, через декілька сотень чи тисяч хвилин відповідь прийшла б сама.

 

В кінці кінців, поцілунок почав ставати все повільнішим та повільнішим, допоки зовсім не дійшов до свого логічного завершення. Хлопці відсунулись один від одного та відкрили очі. Юнґі нерішуче, боязко, а Хобі швидко та захоплено.

 

– Вау, це було класно. – вигукнув останній. – Ти класно цілуєшся, хьон, я б був навіть не проти повторити. – Хосок раптово замовкнув, зрозумівши, що сказав.

 

Мін відчув, що щоки заливаються рум’янцем та опустив погляд. Він запам’ятає цю фразу. Буде пам’ятати завжди.

 

– Я радий, що не розчарував тебе. – пробурмотів він. – То значить, тобі все-таки подобаються хлопці?

 

Чон насупився. Почесав потилицю, на якій ще декілька хвилин тому була рука Юнґі.

 

– Не знаю. Напевно… Мені слід… подумати. – розмито відповів він.

 

– Окей. – Мін піднявся, хлопнувши руками по ногах. – Я тоді піду. А ти думай. Радий, що зміг допомогти.

 

– Дякую, хьон. – наздогнали його слова Хосока, коли він вже переступав поріг кімнати. – Ти найкращий.

 

Юнґі тільки кивнув, хоч і знав, що Чон на нього не дивиться. Він зачинив двері та на ватних ногах спустився до зали. Увімкнув шоу, яке не зміг додивитися, та все одно не звертав на нього увагу. Залишившись на самоті, він міг нарешті подумати про все. Губи Хосока, запах, хлопець, що йому подобається, волосся на потилиці, ще раз губи, ще раз запах, ще раз Хосок. Дідько. Схоже, дійсно треба було думати завчасно про наслідки цього нещасного поцілунку.

 

Наступного дня між ними залягла напівнапружена мовчанка. Хобі не поспішав розповідати про результат їхнього «експерименту», а Юнґі і не запитував. Дізнатися хотілося дуже, але страх почути відповідь був більшим. При чому було не зрозуміло, яку саме відповідь він боявся почути більше.

 

– З вами все нормально? – поцікавився Намджун після сніданку. На кухні залишився лише реп-лайн: старший допивав каву, а молодші мили посуд.

 

– Так. – протягнув Хосок, зиркнувши на Юнґі. – Чому запитуєш?

 

– Та, просто здалося, що щось не так, але якщо ні, то окей.

 

Хлопці знову переглянулися. Хобі ніяково посміхнувся. Юнґі відповів йому тим самим. Мовчки вони домовились зробити вигляд, що вчора нічого такого не сталося і поводитися як завжди, щоб не бентежити мемберів.

 

Дні йшли далі і Юнґі вже зневірився. Хосок і далі мовчав, тому старший вирішив, що відповідь на питання про його орієнтацію очевидна, і вона точно не позитивна для Міна. Сумно, але очікувано. Юнґі старався про це не думати.

 

Вихідні вони всі вирішили провести за містом у літньому будиночку сім’ї Хобі. Його родина відправилась закордон і ласкаво надала свої апартаменти сімом шумним хлопцям. Звісно, перед цим отримавши обіцянку, що все буде прибрано та не смердітиме алкоголем чи сигаретами.

 

– Нам треба було взяти більше чипсів. – канючив Чимін, витягуючи пакети з машини. –  На два дні того не вистачить.

 

– Хьон з’їздить та купить ще у такому випадку. – запевнив його Джин.

 

– Який з них? –  уточнив Чимін, знаючи, що Кім точно не погодився б на таке добровільно.

 

– Ну, якого ти вмовиш на це. Але точно не я. – Джин гучно засміявся, тікаючи у будинок він розлюченого Пака.

 

Хосок з Юнґі переглянулися і також засміялися в унісон. Перепалки Джина з їхніми молодшенькими ніколи не переставали бути смішними. Ця поїздка обіцяє стати джерелом нових мемів та приколів у їхній групі.

 

Ближче до вечора вони розділили обов’язки: Чонгук з Намджуном мали винести крісла, столи та інші речі, які їм знадобляться, на вулицю, Хосок та Юнґі готували м’ясо, а Чимін та Техьон намагалися перемогти Джина у грі на приставці. Так, це дійсно було їхнім завдання. Дуже важливим завданням, яке вони отримали від Чонгука.

 

Вечір видався напрочуд спокійним та душевним, хоч хлопці і самі на це не розраховували. М’ясо, приготоване під керівництвом Міна та з допомогою Хобі, було чудовим. Чиміну навіть не знадобились додаткові снеки, щоб втамувати почуття голоду. Вони сиділи біля вже згасаючого вогнища та слухали, як Юнґі бриньчить щось на гітарі, а Техьон намагається вгадати що саме та заспівати. На душі було спокійно та безтурботно, і про те, що буде завтра не хотілося навіть думати.

 

– Гей, ми досі не вирішили, хто яку кімнату займе. – нагадав раптово Чонгук, який вже значно заморився та хотів піти відпочивати.

 

– Я буду спати будь-де, але точно не з тобою. – замахав руками Чимін. – Ти  так хропеш уночі, особливо коли вип’єш соджу, що я не прокинуся для завтрашньої тусовки.

 

– Ну той не треба. – ображено гмикнув макне. – Я буду спати з Те. Правда? – він повернувся до свого хьона.

 

– Ем, я краще все-таки з Чимін-і ляжу у гостьовій на другому поверсі. А ти залишайся у вітальні на першому поверсі. Там не потурбуєш нікого. – знизав плечами наймолодший Кім.

 

Поки Чонгук не встиг висловити своє незадоволення, вклинився Намджун:

 

– Я з Чонгуком ляжемо у другій спальні на другому поверсі вкінці коридору. Я також хроплю, тож ми там нікому не будемо заважати.

 

– Дякую, хьоне. – видихнув Чонгук. – Ти справжній друг.

 

– Тоді я з Хосоком у кімнаті його батьків. – вигукнув Джин. – Там таке велике та м’яке ліжко…

 

– А Юнґі? – одразу запитав Хобі. І всі одразу повернулися у сторону Міна.

 

А він увесь цей час сидів тихенько збоку, вже відклавши свою гітару та допиваючи пляшку з якимось алкоголем. Хотілося спати, а де саме, було не так важливо, тож Юнґі і не вступав у дискусію, знаючи, що і без нього усе вирішать.

 

– Хай лягає з нами. – запропонував Джин. – Я ж кажу, що у батьків Джей Хоупа велике ліжко.

 

– Я ляжу на дивані у вітальній. – нарешті подав голос Юнґі. – Ну усе, якщо вирішили, то я йду у душ.

 

Хлопець встав з місця, і всі також піднялися, як за командою.

 

– О ні, я перший іду. – закричав Чимін, скидаючи усе з себе та біжучи до будинку. – Я дуже хочу спати.

 

– Там дві ванни, Чім. – закричав йому у спину Техьон і також побіг, схоже для того, щоб зайняти другу.

 

Через годинку-другу всі вже зробили свої водні процедури  та розійшлися по кімнатах. Час від часу хтось з’являвся на кухні, щоб взяти води чи соку, але загалом у домі було вже тихо.

 

Юнґі лежав на дивані та не міг заснути. Після душу сон мов рукою зняло, тож хлопець лежав з очима направленими до стелі та намагався визначити за кроками, хто є саме спускався час від часу до холодильника. В нього не було сумнівів, що він правий у своїх здогадках, тож коли на сходах почулись кроки Хосока, Мін здригнувся.

 

«Напевно Джин знову захотів пити і надавив на Хосока тим фактом, що він старший, щоб той приніс води». – подумав Юнґі та подумки засміявся, закриваючи очі та краще дослухаючись до кроків. Раптом вони затихли, а потім почали наближатися. Серце заколотилося, а повіки затріпотіли від бажання відкритися і подивитися, що робить Хобі.

 

– Гей, ти спиш? – зашепотів голос зверху.

 

– Та як тут заснеш, ви ж шморгаєтеся туди-сюди. – зашипів Юнґі, все ж відкриваючи очі та приймаючи сидячу позицію.

 

Хосок засміявся та перескочив через спинку дивану, щоб всістися поряд. Мін досі не розумів, для чого він тут, але зайвих питань не ставив, просто відсунувся, щоб дати більше місця.

 

Декілька секунд після того, як Хосок влаштувався, вони сиділи мовчки. Молодший нервово потирав долоні і не поспішав починати, а Юнґі слухняно чекав. Вкінці-кінців Чон заговорив:

 

– Ти досі трохи п’яний? – вилетіло з його рота.

 

– Що? – здивувався такому питанню Мін. – Ні. Чому запитуєш?

 

– Просто я здається трохи так. – Хосок знову захихотів. – По-іншому не знаю як виправдати те, що я зараз роблю.

 

– А що ти робиш? – уточнив Юнґі, посуваючись трохи ближче, щоб краще чути приглушений голос Хобі.

 

– Прийшов сюди і хочу поговорити. – коротко відповів хлопець.

 

– Так це нормально… – все ще не розумів Юнґі. – Говори якщо хочеш, я ж все одно не спав. Ти точно якийсь п’яний. Що верзеш? – хлопець вже і сам засміявся, бо ситуація виходить комічна.

 

– Справа в тому… про що саме я хочу поговорити. – почав пояснювати Хосок. Він вже не посміхався, голос був серйозний, і Юнґі здалося, що він починає розуміти.

 

– Про те, що було тиждень тому? – вирішив припустити він. Почати першому говорити про це було важко, але він не казав прямо, бо вони обоє знали, що було тиждень тому, тож це полегшило ситуацію.

 

– Так. – підхопив думку Хосок. – Про це. Але я точно ще занадто п’яний, якщо вирішив припертися сюди посеред ночі для цього. Просто… Я не міг зробити це весь цей тиждень, а алкоголь придає сміливості, ти ж знаєш. – Хобі знову посміхнувся, зиркаючи з-під лоба на Міна.

 

Юнґі потер спітнілі долоні. Коли Хосок починав так швидко говорити, це означало, що чекай біди. Скоріше за все для душевного стану старшого. Не подобалося йому те, що Хобі не міг поговорити з ним цілий тиждень. Відколи між ними утворився такий бар’єр? Після поцілунку? Це зіпсувало їм дружбу і тепер Хосок не може ділитися всім з Міном так легко? Чи справа в іншому? Між тим Чон продовжив:

 

– Загалом, я хотів сказати, що розібрався в собі нарешті. При чому одразу, але я не знав, що сказати. Це було б дуже дивно, типу: «Гей, Юнґі, ми поцілувалися вчора, я подумав і зрозумів, що мені дійсно сподобалося, тож тепер я бісексуал». Ах, звучить не так, як я б хотів, щоб це було, але це правда, тож…

 

Юнґі застиг на кілька секунд. Він почув те, про що так довго мріяв. Але полегшення чомусь не відчув. Що з того, що Хосок зрозумів, що йому подобаються хлопці? Наразі був один конкретний, який йому подобався, і це все ускладнювало.

 

– Я радий, що ти розібрався. – тільки й зміг сказати Юнґі. – Не треба було так хвилюватися перед тим як розказати мені. Я ж твій найкращий друг, і гей, і взагалі все розумію. – з рота вилетів смішок.

 

– Я не боявся розказати це. – заперечив серйозним голосом Хосок.

 

– А в чому тоді справа? – здивувався Мін.

 

– Ай, чорт з ним. Я п’яний та дурний. Ось в чому справа. – вигукнув пошепки Хобі і закрив обличчя руками.

 

– Не верзи дурниць. – Юнґі починав дратуватися. – В чому справа? Чому ти боявся зі мною поговорити?

 

– Якби це був не ти, я б ніколи не розказав цього, але ти мій найкращий друг, і я звик ділитися усім… – ледь чутно сказав Хосок.

 

Мін кинув очі на його руки і побачив, що вони трохи тремтять. Він одним сміливим порухом взяв їх у свої і притиснув. Хобі зиркнув на цей жест з ледь помітною посмішкою і продовжив:

 

– Я не боявся сказати, що розібрався у своїй орієнтації. Я боявся сказати, що мені, здається, аж занадто сподобалось те, що між нами відбулося. Я думав про це весь тиждень, мріючи повторити.

 

Ось так просто Чон вимовив те, що Юнґі тримав у собі вже довгий час. Сподобалось. Мріяв повторити. Можливо, таке бажання з’явилося у нього тому, що це було щось нове, захоплююче, екзотичне. Мін не хотів про це думати. Його тілом розлилося тепло, і він ніжно притиснувся до боку Хосока, але не встиг щось сказати, адже той заговорив перший:

 

– Ти напевно думаєш, що з’їхав з розуму, і це звучить гидко… Адже ти мій найкращий друг, і…

 

– Ні, я зовсім так не думаю. – поспішив заперечити Юнґі. – Я відчуваю те саме, і… Здається ми обоє хочемо одного й того ж…

 

Їхні погляди зустрілися. Обличчя були настільки близько, що вони могли відчувати напівзбудженні видихи один одного. Говорити щось далі було зайвим. Вони були друзями вже не один день, і в більшості випадків могли читати один одного як розкриту книгу. І зараз був саме такий випадок. Юнґі відчував, що варто йому наблизитися хоч на один сантиметр ближче, як Хобі притиснеться до його губ. І ця думка настільки його зігрівала, що руками та спиною пробіглось стадо мурах.

 

Було спекотно. Дуже. Серця обох билися в унісон у божевільному ритмі. Це не було схоже на їхній перший поцілунок. Тоді тільки Юнґі відчував сувору нестачу повітря. А зараз його ніби викачали у всій кімнаті. І тільки поцілувавши губи навпроти себе, можна було вдихнути на повні груди.

 

Досі утримуючи зоровий контакт та завершуючи свою розмову без слів, вони ривком приблизились один до одного та зімкнули свої губи у несміливому поцілунку. Тільки коли вуста Юнґі відчули жар, що виходив з Хосока, хлопець прикрив свої очі, повністю віддаючись такому п’янкому відчуттю.

 

Вони рухалися плавно на зустріч один одному, поступово нарощуючи темп. Їхні вологі губи з’єднувалися та відсторонювалися, щоб дозволити повітрю сковзнути між ними, а руки вже давно роз’єдналися та блукали розгарячілими тілами. Язики стикалися час від часу, розмазуючи чужу слину навколо рота, але це нікого не хвилювало. Всередині все горіло. Хотілося більше, більше та ще більше.

 

Долоня Хосока ковзнула стегном Юнґі, ледь торкаючись краю його шортів, що безбожно задерлися догори, та одразу відсахнулась, як тільки хлопець зрозумів, що зробив.

 

– Вибач. – пробурмотів він у поцілунок. – Я не хотів… – поцілунок. –  Торкатися тебе… – знову поцілунок. – Без твого дозволу…

 

– Ти маєш мій дозвіл. – швидко зашепотім Юнґі, беручи збентежене обличчя Хосока у свої руки. – В тебе є дозвіл на все.

 

Він знову ковзнув своїм язиком усередину чужого рота, притискаючись все ближче та ближче, хоча здавалося, що це вже неможливо. Здоровий глузд покинув цю кімнату ще кілька хвилин тому, і Юнґі забив на це великий та залізний болт, перекидаючи свою ногу через Хосока та всідаючись на його стегна.

 

Молодший завмер на кілька секунд. Можливо, у нього ще проскакували думки про те, що це божевілля якесь, але Юнґі забив болт і на це, беручись руками за плечі хлопця та присуваючись до нього так близько, наскільки це можливо.

 

Його член запульсував ще більше, коли він відчув збудження Хосока. Це подобалось не лише Юнґі, і він нарешті в цьому переконався. Хитра посмішка з’явилась на його обличчі, коли він відсторонився від губ Чона та зробив круговий рух своїми стегнами, тримаючись обома руками за потилицю свого донсена.

 

– Не бійся, Хобі. – промуркотів він, коли побачив напівперелякане, напівзбуджене обличчя хлопця під ним. – Постав свої руки на мою задницю. – скомандував на вухо.

 

Хосок слухняно зробив те, що йому сказали, зжимаючи тіло свого хьона.

 

– Я ніколи не робив цього з хлопцями… – прошепотів він кудись у шию Юнґі. – Ти ж знаєш.

 

– Знаю. – кивнув Мін. – Ми не будемо сьогодні робити нічого такого. Якщо ти не проти…

 

Хосок також кивнув і знову прижався губами до Юнґі. Вони цілувались, обіймалися, прижимались ближче один до одного, ковзали руками розгарячілими тілами, дихали важко та збуджено, перериваючись час від часу, щоб вдихнути більше повітря.

 

Юнґі здавалося, що це його перша близькість. Ще ніколи він не був таким нерішучим та нетерплячим у той самий час. Йому здавалося, що він може кінчити лише від того, як його член потирається до тканини його одягу час від часу, чи до тіла Хосока, яке також було ще повністю одягнутим.

 

Коли вузол внизу живота почав скручуватися настільки нестерпно, що Юнґі застогнав у рот Хосока, молодший зиркнув з-під напівзакритих вік на свого хьона, а рукою поспішно відтягнув резинку його шорт та доторнувся до члену, що одразу відреагував на цей доторк.

 

– О боже, Хобі. – застонав Мін, схиляючи голову на плече хлопця, що так несміливо почав рухатися рукою уверх та вниз його збудженням. – Так, будь ласка, я зараз кінчу.

 

Почувши мольбу з вуст Юнґі, Хосок і сам застогнав, прискорюючи рухи своєю долонею. Мін тим часом ледь знайшов у собі сили, щоб також торнутися Хобі. Він навпомацки почав водити долонею у районі паху Чона, допоки не відчув тверду плоть під пальцями. Тремтячою рукою сковзнув під одяг та провів по гарячому та вологому члену. Хосок здригнувся та на секунду припинив рухи своєю рукою та через мить продовжив робити це ще сильніше та швидше, майже схлипуючи під своїм хьоном.

 

Довго це продовжуватися не могло. Обоє були занадто збудженими, щоб протриматися більше кілька хвилин. Юнґі кінчив першим, заляпуючи своєю спермою свій одяг, живіт та руку Хосока. Він важко дихав, повністю лігши на хлопця під ним і далі продовжуючи дрочити йому своєю ослабленою рукою. Але Хобі не потрібно було багато, одна думка про те, що він лежить під Міном, заляпаний у його спермі та обласканий його рукою, змусили його кінчити за кілька хвилин.

 

Деякий час вони мовчки притискалися один до одного, не зважаючи на те, що були спітнілі та брудні від сперми. Серця поступово перестали битися у божевільному ритмі, губи висохли від слини, а збудження спало, ніби його й не було. У голові Юнґі було майже пусто. Оргазм забрав із собою залишки  думок, залишивши лише задоволення та втому.

 

– Нам треба прийняти душ. – пробурмотів Хосок.

 

– Треба. – погодився Юнґі та з місця не зрушив. Раптом його осяяло усвідомлення. – О боже, а як же той хлопець що тобі подобається?

 

Мін піднявся зі свого місця і розгублено подивився на Хосока. Той і сам здавався досить збентеженим.

 

– Про кого ти говориш? – не зрозумів він.

 

– Про того хлопця, що тобі подобається. Через нього ти засумнівався у своїй орієнтації… – невпевнено пояснив Юнґі.

 

– Ааа… – Хосок почухав потилицю. – Ти про це…

 

– Цього хлопця не існує? – припустив з надією Юнґі.

 

– Існує, але хьон, після того, як ми поцілувалися, я не думав про нього і дня. – Хобі закрив обличчя однією долонею, яка у нього була чиста. – Боже, я й забув про кого ти говориш. І ти забудь про це. Наскільки я був дурним, помітивши його, але не помічаючи тебе весь цей час?

 

Юнґі засміявся, притискаючись ближче до Хобі.

 

– Не знаю. Напевно, досить дурним. Але у тебе є час все виправити. – він хитро посміхнувся та зиркнув на хлопця з-під лоба. – Наприклад, ти можеш почати з того, що віднесеш мене у душ та допоможеш помитися.

 

Хосок захихотів, відкидаючи голову на диван. Вмить він піднявся з нього разом з Юнґі на руках. Старший скрикнув від несподіванки.

 

– Ой, я напевно всіх розбудив. – винувато прошепотів він на вухо Хобі, що ніс його до ванни.

 

– Ти зробив це ще пів години тому, хьоне. – хмикнув Хосок, відчиняючи двері та вмикаючи світло. – Але подумаємо про це завтра.

 

«Так, – подумав Юнґі, – подумаємо про це завтра».