Перший рік: Лектіункула Магна

Вівторок, 27 грудня, 1971 рік.

З завершенням Різдва, дня коли було багато подарунків, Сіріус і Ремус опинилися в полоні цих лінивих днів між Різдвом та Новим роком в очікуванні повернення своїх друзів. Сіріус з великим прагненням розробляв план помсти Снейпу – йому більше не хотілося атакувати всіх слизеринців відразу, натомість він вирішив обрати одного заклятого ворога і сконцентрувати всю увагу на ньому.

Ремус був схильний погодитися з ним. Останні кілька тижнів він надто сильно ненавидів Снейпа, щоб міркувати логічно. Він не міг позбутися відчуття, що Северус якимсь чином вибрав саме це прокляття з шерстю, щоб якомога сильніше злякати і засмутити Ремуса. Він не розумів, як той примудрився це зробити – швидше за все, це був випадковий збіг – але йому було начхати.

– Ми можемо просто взяти плащ Джеймса, простежити, доки він не залишиться один, і потім вибити з нього все лайно, – гаркнув Ремус якось увечері, коли вони сиділи у вітальні. Він стиснув ручку дивана, вимовляючи ці слова, і відчув скрип шкіри під своїми нігтями. Повня була зовсім близько, і він був на межі більше, ніж зазвичай.

– Окей, спокійно, Люпине, – тихо заспокоював його Сіріус, несучи купу книг з бібліотеки. – Ти думаєш, як магл. Якщо ми збираємося помститися йому, використовуватимемо для цього магію.

– Будь ласка, тільки не ще більше книг, – застогнав Ремус, коли Сіріус плюхнувся на диван поруч із ним і відкрив величезний том, такий великий, що важка обкладинка закрила обидві пари їхніх худих ніг.

– Так, саме ще більше книжок, – невинно відповів Сіріус. – Ти полюбиш їх, коли пізнаєш краще, я обіцяю.

Ремус не був у цьому впевнений. Сказати правду, йому дуже подобалися їхні таємні навчальні заняття, і він був вражений обсягом інформації, яку запам’ятав. Але слухати Сіріуса було одне, а ось сидіти одному і вирячитися в параграфи суцільного тексту – зовсім інше. І все ж таки Сіріус продовжував обіцяти йому незабаром знайти рішення, яке все змінить.

– Ну, і про що ця? – спитав Ремус, змирившись зі своєю долею. Якщо Сіріус чогось хотів, то його практично неможливо було зупинити, доводилося просто терпіти і чекати, доки все закінчиться.

– Про прокльони і закляття. Щоправда, більшість із них надто складні. Звичайно, ми вправні – я, ти і Джеймс – але все одно, гадаю, треба дотримуватися базових заклинань. Простота – це ключ до успіху.

– Гаразд, – сумно відповів Ремус. Йому й досі більше подобалася ідея несподіваної облави.

– Загалом, я думав, ми обговоримо те, що ми можемо зробити, і подивимося, чи вистачить наших здібностей на гарне закляття, – продовжив Сіріус, анітрохи не збентежений відсутністю ентузіазму в Ремуса. – Отже, я справді вправний у трансфігурації – у мене все ще найкращі оцінки у класі, навіть тепер, коли ти почав наздоганяти.

– Добре, – погодився Ремус.

– А Джеймс трохи краще за мене в Захисті від Темних Мистецтв – це має стати в пригодінам у боротьбі з такими слизькими потворами, як Слинявус, але ми досі не вивчили жодного нормального заклинання, крім того, що обеззброює, але воно нам не допоможе.

Він задумливо пожував кінчик пера. Це було не нове перо, і від нього у Сіріуса залишилася темна пляма на нижній губі. Ремус нічого не сказав. Сіріус продовжив:

– Звичайно, Джеймс ще добре літає, але я не знаю, як це може допомогти нам. Ще є Піт … вміє добре залишатися непоміченим, стояти на варті та скиглити…

Ремус подумав, що це було досить несправедливо щодо Пітера. Так, той ніколи не ставав кращим у класі, як Джеймс або Сіріус, але загалом він був цілком успішним учнем і здавав усі предмети на «задовільно». Так, у нього не вистачало тієї азартної жилки, що була у Сіріуса і Джеймса, та бажання проявити себе. Ремус цілком його розумів – іноді було досить просто дружити з розумнішими і впевненішими в собі людьми, щоб отримувати трохи їхнього сяйва без жодного зусилля.

– Піт добре володіє Травознавством, – зазначив Ремус. – І Зіллями та Настійками.

– Обидва марніні, – знизав плечима Сіріус. – Це ж ти придумав ту витівку з шипшиною, ми ніколи не будемо кращими за Снейпа в Зіллях – я ненавиджу визнавати це, але цей мерзотник занадто вправний. Так чи інакше – ми ще маємо тебе, і тобі просто немає рівних у Чарах.

– Не зовсім, – швидко перебив Ремус. – Мабуть, у мене добре виходить левітація, але на цьому все.

– Ой, заткнися, зараз не час для скромності, Люпине, – нетерпляче махнув рукою Сіріус. – Заклинання даються тобі швидше, ніж будь-кому. Якщо ми знайдемо якесь достатньо огидне прокляття, то я розраховую на тебещоб опанувати його.

Ремус скривився. Він ненавидів, коли Сіріус розмовляв так, ніби Ремус був таким же розумним і обдарованим, як вони з Джеймсом. Він знав, що це було не так, і це його дико бентежило. Він боровся з раптовим бажанням зіштовхнути велику важку книгу з їхніх колін і вийти з кімнати.

Вся справа була в повному місяці, сказав він собі. У ньому накопичилося надто багато енергії, йому було дуже жарко поруч із вогнем, занадто близько до Сіріуса. Він відчував запах його крові, змішану з унікальним ароматом магії. Краєм свідомості він сподівався, що на вечерю подадуть м’ясо з кров’ю – щось, у чому він міг би відчути залізо.

– Ми повинні придумати щось надзвичайне, – пробурмотів Сіріус, перегортаючи книгу до самого кінця – Ремус скрикнув, коли вся вага книги перекинулася на його коліна. Сіріус не звернув на це уваги, проводячи пальцем по змісту. – Щось набагато гірше, ніж ця дурниця з шерстю.

Ремус здригнувся від спогаду про жарт Снейпа. У ньому знову спалахнула лють. Чи справа була просто в голоді? Він похитав головою і зсунув книгу з колін, вдаючи, що просто має потягнутися. Суглоби вже починали нити; його тіло готувалося до майбутньої трансформації.

– Я не розумію, чому ти думаєш, що я чимось допоможу. – зітхнув Ремус, позіхаючи.

– Маґлівський погляд, – посміхнувся Сіріус. – Як із сверблячим порошком. Ти можеш придумати такі речі, які Снейп не може навіть уявити.

Ремус похитав головою, намагаючись напружити свій мозок.

– Не можу вигадати нічого достатньо поганого, – сказав він. – Одного разу ми набрали відро крижаної води і поставили його на двері, залишивши їх прочиненими.  Наглядачка мала відчинити їх і перекинути відро на себе. Тільки ось відчинила двері не вона, а кухар, у результаті нас цілий місяць годували лайном, – його живіт забурчав через згадку про їжу. – Якщо чесно, то це досить нудний розіграш. Ти голодний? Може, підемо вже на вечерю?

– Так, мабуть, – Сіріус загорнув книгу. – Ми легко можемо дістати відро, але ми не знаємо, в якій кімнаті спить Снейп. І мені здається, що це не вразить його в саме серце. Ми ж Мародери, у нас мають бути певні стандарти.

Ремус захихотів, поки вони пробиралися через прохід за портретом,

– Так, я ж сказав тобі, що це дурниця. Шкода, звичайно, Слинявусу не завадило б добре помитися.

Сіріус засміявся у відповідь. Потім завмер на місці і схопив Ремуса за плече.

– О боже мій, ти геній! Ти клятий геній!

– Що?! – відповів Ремус, шокований і трохи роздратований тим, що його так хапають.

– Гарненько помитися! Ось що ми зробимо! Тримаю парі, це легко, це має бути в якійсь із цих книг… почекай тут! – Він знову зник за портретом. Ремус зітхнув, відчуваючи тягуче почуття голоду, і залишився чекати на місці.

***

– Так, почекай, поясни ще раз, – прошепотів Ремус, коли вони майже закінчили з вечерею. Він збирав залишки соусу останньою скибочкою запеченої картоплі, розмірковуючи, чи не покласти добавки. Він поглинав у себе все що бачив в ніч перед повним місяцем. – Звучить якось складно.

– Це не складно, – Сіріус похитав головою. – Я гадаю, це легко. Погодні чари складні лише у великому масштабі, але нам потрібна лише одна хмарка розміром із цю тарілку, – він постукав по порцеляні перед собою.

– Це буде щось схоже на на цю стелю? – спитав Ремус, підводячи голову до зачарованого неба. З неї сьогодні, як і все Різдво, лив дощ, але злива випаровувалась перш, ніж могла намочити голови учнів.

– Трохи, – відповів Сіріус, – але менше за розмірами. І без цих чарів, які заважають дощу до нас дістатись.

– Але… хіба він не зможе просто вийти з-під хмари?

– Ні, якщо ми поєднаємо все зі зв’язуючим закляттям!

– Але… ми ще не навчилися змішувати заклинання. Ну, я не вмію. А ти? – Він подивився на Сіріуса, який енергійно кивнув:

– Так, я вже давно практикуюсь, для цієї твоєї проблеми з читанням. Насправді це не надто важко; тобі просто потрібно зосередитися.

– Те саме мені говорять про читання, – зітхнув Ремус.

– Ми будемо практикуватися, – впевнено сказав Сіріус. – Ми дуже багато тренуватимемося, поки Джеймс і Пітер не повернуться. Вони просто вмруть від захвату.

Після цього в них не залишилося часу на добавку, тож Ремусу довелося задовольнитися залишками різдвяного печива, поки Сіріус вивчав чари погоди. Коли він знайшов, що хотів, вони по черзі спробували начарувати хмару. Сіріусу довелося прочитати вказівки кілька разів, перш ніж вони зрозуміли їх до кінця.

Це був перший раз, коли Ремус спробував відтворити заклинання, не подивившись перед тим, як воно виконується іншим чарівником. Спочатку йому було складно, але він швидко зрозумів як потрібно змахувати та крутити паличкою, а ось Сіріус був кращий за нього у вимові. Це дійсно вимагало значної концентрації уваги, і тільки до півночі вони нарешті примудрилися хоч чогось домогтися. Зрештою, Ремусу вдалося створити маленьку сіру хмарку. Вона вилилася з кінця його палички, наче туман, затрималася між ними на кілька секунд, перш ніж луснути, як мильна бульбашка, залишивши після себе лише невиразний вологий слід.

Сіріус широко посміхнувся:

– Це має спрацювати!

***

Субота, 31 грудня, 1971 року

Ремусові було складно позбутися Сіріуса в ніч повного місяця. Він навіть сказав йому, що погано почувається, але той лише захотів проводити його до лікарняного крила. Зрештою йому вдалося переконати його, що він повинен залишитися і продовжувати практикувати чари дощової хмари.

– Але ж у нас уже майже вийшло, – скаржився Сіріус. Це було правдою, їм обом вдалося зробити непогані маленькі дощові хмари – у процесі їх ванну практично затопило. Залишалося лише навчитися довго зосереджуватися і відточити прив’язуюче заклинання.

– Тоді займися чимось іншим, – огризнувся Ремус на пів шляху до дверей, по шкірі полізли мурашки, у животі бурчало. – Побачимося завтра.

– Звідки ти знаєш, що вона залишить тебе на всю ніч…?!

Ремус втік, перш ніж йому довелося відповідати на запитання. Він ставав необережним, подумав він про себе, стукаючи в двері кабінету Макґонеґел. Зрештою, йому доведеться придумати нормальне пояснення своїм зникненням. Він побоювався, що колись друзі зможуть пов’язати ночі його зникнень з повним місяцем – вони всі вчили астрономію.

Хатина була холодна, від нескінченного дощу стіни промокли наскрізь і пахли вогкістю. Ремус пошкодував, що не взяв із собою паличку; він навчився накладати гарні чари вогню, вони знадобилися б зараз. Хоча, напевно, якщо посеред хатини горітиме багаття, коли він обернеться, це не приведе ні до чого хорошого. Він може спалити тут все дотла.

Перетворення відбулося раптовіше, ніж зазвичай. З того часу, як мадам Помфрі сказала, що вони почнуть ставати гіршими, він, схоже, почав це відчувати. Він все ще намагався стримати крик, хвилюючись, що Макґонеґел чи Мадам Помфрі можуть почути його, шляхом із тунелю до замку. Він не хотів бачити ще більше жалю в їхніх поглядах.

***

Неділя, 1 січня, 1972 року

Наступного дня Ремус ледве міг підвестися на ноги після зворотного перетворення. Тому він лише накинув на себе ковдру і залишився лежати на підлозі, чекаючи мадам Помфрі. Кожен сантиметр його тіла болів сильніше, ніж будь-коли. Його голова розколювалася, наче на ній пострибав троль. Кожен зуб у його щелепі нестерпно болів, кожен суглоб у його плечах, здавалося, вивихнувся настільки, що нарешті зламався остаточно. Він зламав майже всі свої нігті. На старих шпалерах він помітив величезні сліди від пазурів.

– Ремус? – У дверях пролунав тихий голос Мадам Помфрі. – Я зараз зайду, любий.

Він заплющив очі, не знаходячи сил навіть застогнати.

– Ох, – лише видихнула вона, коли увійшла до кімнати і виявила його на підлозі. – Все було дуже погано, чи не так? Можливо, річ у сонцестоянні. Мені треба звіритись із книгою. Ти можеш підвестися, Ремус? – вона торкнулася його чола тильною стороною долоні.

Він розплющив очі і слабо кивнув, узяв її за руку й підвівся. Це виявилося помилкою. Як тільки він опинився на ногах, голова почала крутитися, а його шлунок скрутило. Він упав навколішки, і його знудило прямо на підлогу.

– Нічого страшного, – заспокійливо прошепотіла мадам Помфрі, тримаючи його за тремтячі плечі. Вона спрямувала свою паличку на безлад, і все випарувалося, ніби нічого й не було. – Все добре. Ходімо туди, де тепліше, не заперечуєш?

Вона хотіла начарувати магічні ноші, щоб донести його до замку, але він не зміг би пережити такої ганьби, неважливо, наскільки ранній був ранок. Вони дуже повільно дійшли до замку і потім у лікарняне крило, де він нарешті впав на м’яку чисту постіль. Медсестра продовжила турбуватися про нього, але його вже хилило в сон.

Він прокинувся, почуваючись трохи краще. У будь-якому разі, головний біль покинув його. Він невиразно кліпав очима, тягнучись до склянки з водою поруч із собою. Хтось узяв склянку та подав йому. Ремус зробив кілька глибоких ковтків і поставив склянку назад, потім підняв погляд, очікуючи побачити мадам Помфрі. Він скрикнув:

– Сіріус! – голос виявився хриплим, а горло все ще боліло. Господи, невже він справді вив? Як соромно.

– З Новим роком, – радісно сказав Сіріус. Він сидів на маленькому дерев’яному стільці поруч із ліжком, поставленим для відвідувачів, і притискав до грудей якусь книжку. – Вирішив провідати тебе, коли ти не прийшов на сніданок. Ти як?

– Добре, – сказав Ремус, поспішно сідаючи і потираючи голову, – я гм… іноді у мене мігрень. Я почуваюся краще.

– Чудово, – кивнув Сіріус. – Тому що твій різдвяний подарунок нарешті готовий.

– Мій… що? – Ремус з насторожено витріщився на Сіріуса. Його блакитні очі сяяли, ніби він щойно накоїв щось особливо цікаве.

– Вибач за затримку, – мовив він, – Мені довелося зробити кілька останніх виправлень в останню хвилину. Ось, – він передав Ремусові книгу. То був його підручник з Історія магії.

– Що…? – Ремус уже підозрював, що йому сниться якийсь дивний сон. Навіщо Сіріус давав йому власну книгу з історії?

– Розгорни її!

Ремус зробив це. Він практично не відкривав цю книгу за весь рік, аркуші все ще були міцними та бездоганними, за винятком першої сторінки. Під змістом Сіріус написав щось своїм акуратним рівним почерком. Ремус вчитався в цей напис, примруживши очі і стиснувши губи від зусиль. Він уже був виснажений, у нього не було сил на ці загадки.

– Сіріусе, – зітхнув він, – ти ж знаєш, я не можу…

– Поклади руку на сторінку, – з ентузіазмом сказав Сіріус, сівши ближче до Ремуса. – Притисни долоню до паперу, повністю… так, так. А тепер дай мені хвилинку.

Він дістав свою паличку з кишені і легенько приставив її кінчик до скроні Ремуса.

– Сіріусе, що ти робиш? – Ремус трохи злякався – на нього ніколи раніше не наставляли чарівну паличку, а він бачив, як Сіріус підривав і більші речі, ніж його голова.

– Довірся мені! – перебив його Сіріус. На його обличчі з’явився вираз зосередженості. Він зробив глибокий вдих. Ремус міцно замружився, готуючись до гіршого. Принаймні він уже був у лікарняному крилі. – Лектіункула Магна! – рішуче промовив Сіріус.

Ремус відчув дивний поштовх, ніби він пропустив останню сходинку на сходах. Це не було боляче, зокрема його голова все ще залишалася прикріплена до тіла. Він розплющив очі і глянув на Сіріуса.

– Що це було?

– Подивися в книгу! – вказав пальцем Сіріус, практично танцюючи на стільці від захоплення. – Скажи мені, що там написано!

Ремус зітхнув і подивився на книжку, що лежала в нього на колінах. Все було так само; звичайна біла сторінка з текстом і трохи похилим акуратним рукописним почерком Сіріуса. Він дивився на неї, не зовсім розуміючи, що він повинен побачити.

– Прочитай, що написано! – підказав Сіріус.

– Я… – Ремус опустив очі й подивився на перше слово.

“Щасливого…”

Раптом продиктував голос у його голові. Ремус шоковано моргнув – він ніколи не чув цей голос раніше, хоча він явно був його власним. Це було майже як у сортувальному капелюсі, тільки більш знайоме, більше зсередини і менш агресивно. Він знову придивився до сторінки.

“Щасливого Різдва!”

Було написано.

“Тепер ти сам можеш робити свою бісову домашку. Від твого соратника-мародера та друга, Сіріуса Блека”.

Ремус засміявся. Він подивився на Сіріуса, а потім знову на сторінку. Він відкрив книгу десь посередині, дивлячись на надруковані там слова:

“Наприкінці шістнадцятого століття Корнелій Агріппа досяг найбільших успіхів у галузі природної магії…”

– О Боже! – вигукнув Ремус. Він перегорнув сторінку та прочитав ще трохи. Голос у його голові так само впевнено продовжував читати слово за словом. Тепер він міг читати. – О БОЖЕ!

– Виходить, спрацювало? – спитав Сіріус, розпливаючись в сяючій посмішці.

– Сіріусе!.. Це… ти!.. Я не… як?!

– О, ні, – засміявся Сіріус. – Будь ласка, тільки не кажи, що я настільки заплутав твій мозок, що ти навіть не можеш скласти зв’язне речення? Чи ніякого не зможеш?

– Дякую тобі, – насилу видавив Ремус. Він відчував, як на очі навертаються сльози, і одразу ж з силою потер їх. Сіріус ввічливо відвів погляд.

– Будь ласка, – відповів він. – Тепер ти можеш допомогти мені з ідеєю нашої наступної грандіозної витівки.

– Ми ще й з першим не розібралися, – відповів Ремус, зібравшись та важко дихаючи, сказав Ремус. – Покажи мені, як ти це зробив… це… в сенсі, це, напевно, дуже високий рівень магії.

– Типу того, – Сіріус знизав плечима. – Взагалі-то, мені спала на думку ця ідея після ревуна від мами. Я подумав, якщо ти можеш змусити лист накричати на когось, то ти можеш змусити книгу прочитати себе для когось. Найскладнішим було зберегти голос у голові – я не міг зрозуміти, чи працювало це на мені, чи я просто читав як завжди. Також це працює на будь-якій книзі. Ну, я так гадаю. Я не зовсім впевнений щодо інших речей, типу ярликів та значків у зілль, але я ще попрацюю над цим…

Ремус не міг відірвати погляду від книги, читаючи випадкові рядки і не перестаючи посміхатися. Він ще ніколи у своєму житті не був такий щасливий.

 

Нотатка від перекладачки:

Як ви вже могли здогадатися Ремус має нейробіологічний розлад – дислексію

Редакторка перекладу: Равлик-павлик

Авторка фанфіку: MsKingBean89

Посилання на оригінал: https://archiveofourown.org/works/10057010

Посилання на плейлист в Spotify від авторки: https://open.spotify.com/playlist/3z2NbLq2IVGG0NICBqsN2D?si=Liyl_JKJSx2RUqks3p50kg&nd=1