Trouble!
від Волкова АнастасіяЗ кухні доносились хлопчачі голоси та подекуди сміх. Техьон одягнув зім`яту сіру сорочку та улюблені коричневі брюки та пішов на ці звуки. Голова боліла, вчорашній вечір винирав із пам`яті розмитими уривками. Але він дістався дому і лишилось надіятись, що перші шпальти сьогодні не кричать про його пригоди.
– Сьогодні їдемо, через кілька годин.
– Надовго?
– Як мінімум на 4 дні, зараз якраз хороша пора для риболовлі.
Юнгі та Чімін сиділи на кухні, розмовляли. Джин у смішних піжамних штанях шось готував.
– Техьон-ні! Як вечір?- викрикнув Чімін, і голову Ві пронизало болем від такої гучності.
– Якщо я виживу і згадаю, то обов`язково розкажу.
Техьон сів поруч з Чіміном і останній розкушлатив йому волосся.
– Якщо ти не підеш у перукарню, я підстрижу тебе сам, доки ти спатимеш!- розсміявся Пак Чімін.
– Ви кудись їдете?- хриплим зрання голосом звернувся Техьон до Юнгі.
– В Ульсан. Кілька днів риболовлі, а після того ще не планували.
– Ми підемо в гори!- озвався Джин. – Тобі варто до нас приєднатись, там миловидно і є музей китів! Буде що фотографувати.
– В мене є час подумати.- Ві підвівся.
– Хьони привезуть мені сувеніри?- по-дитячому заскиглив Чімін.
– Якщо мертва риба тебе влаштує,- всміхнувся Шуга і всі розсміялись.
Техьон чув цей віддалений сміх, він прямував в душ. Пройшовши повз спортзал, помітив там Чонгука і вже було хотів привітатись, але чомусь затнувся. Відчув дежавю.
”Може він мені снився? Згадати б ще вчорашній вечір..”.
——
На кухні стало тихо. Чонгук готував собі обід. Чімін у вітальні грав на консолі. Техьон зайшов на кухню, мовчки підійшов до Чонгука. Чонгук не підійняв погляд, але у грудях його щось стислось.
– Чонгук.. Цього разу я точно прошу востаннє. Приготуй і на мене, будь ласка.- І це був 47-мий “останній” раз на його пам’яті. Що вдіяти, якщо макне все вдається. Особливо ця локшина з яловичиною.
– Добре.
Ві приєднався до Чіміна і тепер вони вдвох рятували світ від прибульців.
Чонгук, поглинутий роздумами, возився біля плити. Він уже закінчував і збирався ставити прибори на стіл. Але розвернувшись, він наткнувся на хьона, який стояв позаду, це застало його зненацька.
– Щось не так?- Ві дивився йому прямо в обличчя.
– З чого ти взяв?- зашарівся від несподіваного нападу Чонгук.
– Ти сьогодні якийсь мовчазний.
– Просто погано спав. Обід готовий. Тобто сніданок.
Чонгук обійшов його та прийнявся до їжі. Йому потрібно було ще встигнути на англійську, а машина мала прибути за 30 хв.
– Техьон-ні! Я йду на хореографію через годину, ти зі мною?
Техьон, трохи стурбований Чонгуком, затримався з відповіддю і Чімін підбіг до його.
– Кім Техьон!
– Чімін! Голова! Не роби так!
Чімін розреготався, підбіг ззаду і обійняв сидячого за столом друга.
– Якщо ти даси мені годину спокою, то піду з тобою.
– FIRE!- пошепки “прокричав” Чімін, загиготів і побіг назад у вітальню.
Чон Чонгук підвівся і попрямував у свою кімнату.
——
– 1, 2, 3, 4!
– 5, 6, 7, 8!
Макне уже повенувся із заняття і чув музику, та звуки “сурового вчителя Пака” із залу для танців.
Чонгук тихо підійшов до дверей, та почав спостерігати за ними. Вони відпрацьовували останню хореографію. Танцювали одне і те ж саме, але чим довше він на них дивився, тим більше бачив розбіжності.
Чіткі й технічні рухи Чіміна видавали його роки занять у балетній школі. Усе його тіло було напружене і намагалось привести кожен вимір його рухів до чисел Фібаначчі. Ні один м’яз не виконував зайвої роботи і його техніка була майже бездоганною. Але Ві танцював трохи інакше. Не можна було сказати, що хлопцю бракує техніки, але кожен рух, кожен такт, вдих і видих він забарвлював собою. Він рухався динамічно, але плавно. Він був як море у вітряний день. Він притягував погляд, заворожував і затягував. Чонгук дивився на його і відчував незвіданий досі магнетизм хьона. Це його трохи лякало, але він як метелик, що летить на вогонь, не міг відірвати погляду і продовжував тамувати свій голод.
——
– Ми майже закінчили, але може ти приєднаєшся? Разом було б веселіше. – У дверях стояв спітнілий усміхнений Чімін.
– Так, добре. Мені треба відпрацювати той переворот назад.
– Так це всеодно рух Хобі!- спантеличено заявив хлопець.
– Я хочу вміти так само, от і все.
Через кілька хвилин Чонгук зайшов до залу та зустрівся поглядом з відображенням Техьона у дзеркалі. Він сидів на підлозі без футболки та важко дихав. Було б легше, якби вчорашній вечір не був таким “вдалим”, але друзям важко відмовити у посиденьках.
Вони ще близько 20 хв працювали над останньою хореографією і Чонгук намагався уникати погляду Техьона, хоча не завжди це вдавалось. Він почувався ніяково при такому близькому контакті з хьоном. Все здавалось не таким серйозним, поки він був осторонь. Але зараз йому перехоплювало подих і це йшло не на користь хореографії.
– Перерва!- крикнув Чімін і вийшов з залу.- Я поновлю запаси води!- доносився його голос з коридору.
Чонгук сидів на підлозі, дивлячись собі під ноги. Його чоло палало, а серце не хотіло вгамовуватись. Несподівано рука Техьона торкнулась його плеча.
– Ти не в порядку, може відпочинь? Зроби собі вихідний.
Макне подивився у дзеркало перед собою і провів поглядом до обличчя хьона. Він не зміг дивитись йому у очі довше миті, одразу опустив їх назад. Вчорашнє відчуття знов повернулось. Але цього разу злості не було. Зніяковіння змішалось з бажанням. З потягом до цього хлопця, якого він так давно знає, але починає дізнаватись по-справжньому тільки зараз.
– Ще один елемент.
Чонгук підвівся і прийнявся до роботи. Він уже практикував цей елемент раніше, але в Хобі-хьона всеодно це виходило краще. Тому він хотів це як слід відточити.
Макне зайняв початкове положення, опираючись на руку, але концентрації для наступного руху йому не вистачило. Рука зісковзнула і він упав при перевороті, замість того, щоб приземлитись на ноги. Біль пронизав грудину з правого боку, так само боліло і зап’ястя. Він лежав на підлозі і дивився як стеля темнішає. А голоси хлопців віддалялись.
0 Коментарів