Every night

Прим. пісня Dancing with your ghost – Sasha Alex Sloan. Хоча на цей фф мене надихнув саме кавер Мії з everglow, оригінал теж шикарний.

Так і з ґлузду з’їхати недалеко. Співчутливі погляди, непотрібні втішаючі слова. Сє Лянь втомився повторювати “Все в порядку” після навіть не значної згадки Збирача Квітів Під Кривавим Дощем кимось з небожителів. Від цього жалю вже нудить. Він не удівець якийсь, скільки вже можна?

Сє Лянь посміхається, інстинктивно стискаючи прикрасу на шиї. Все ж таки, його справи йдуть непогано. Ця битва повністю перевернула життя небесної столиці, багато до чого треба звикнути і поробити купу роботи, але так навіть краще. Тепер можна дихати вільно.

Шкода тільки, що “ Роби діло і посміхайся “ не працює на самоті.

В порожньому храмі водяних каштанів більше не спиться так солодко. Там ніяк. Сє Лянь з жахом розуміє, що вже не може це контролювати як раніше. Страхи минулого, що так довго були поховані глибоко в середині пробивають всі блоки, змішуючись з теперешнім. Відтале від любові м’яке серце лише болісно стискається, не в силах нічого виправити. Як тепер довіряти? Як любити? Сльози линуть з очей вільним потоком, ніби і не збираються закінчуватись.

В перші дні плакати було досить дивно. Принц агресивно тер повіки, не розуміючи звідки береться ота волога. Плакати це по дитячому. Плачем нічого не вдієш. Ці твердження в мить перетворювали сльози на кригу усі ці століття. Що сталося? Чого не працює зараз?

Та тепер Сє Лянь знову звик до цього. Він часто ночував в якомусь лісі на траві, або ще десь в забутому місці, звісно приховуючи це від усіх. Стіни храму пахли самотністю, а тісна цинівка, що служила ліжком здавалася завеликою.

З кожним днем впевненість у тому що все справді в порядку тільки слабшала, викликаючи купу нав’язливих думок і переживань. Таке воно, гаряче серце. Та принц все ще наївно думав, що все під контролем, згадуючи, як жив до цього, не в силах змиритися з одним фактом. Він більше не може мислити як раніше. Він став іншим.

“ Не має у світі такого застілля, якому б не судилося закінчитися. Але я обіцяю, що ніколи не покину тебе.”

“Обіцяю, що ніколи не покину тебе”

Хва Чен обіцяв. Тоді чому все одно так боляче? Сє Лянь прокручував в середині остані слова коханого, старанно ігноруючи першу їх частину. Просто чекати. Треба дочекатися.

Треба рухатися далі, та від спроб лише зле.

Серце, що відвикло відчувати сприймає все гостріше. Чому ніхто не сказав про це?

“ Бісів Хва Чен, що ти накоїв? Якщо я не витримаю просто в цей момент це буде твоя провина! Чуєш?”

Та навіть небеса не знали, де він зараз. Тепер замість “все в порядку” виривалися непритаманні жорсткі слова, що так і різали горло. Принц більше не знав що робити, щоб не втратити розум. У глибокій темряві не було нікого, хто б допоміг йому.

“Мені більше подобається, коли ти кличеш мене Сань Лан.”

Віддаючись дзвінким ехом звідкісь пролунав низький, грайливий голос. Той, що звучав навколо майже кожен день, що поступово, але вірно розтоплював серце. Сє Лянь підскочив на місці, озираючись замиленим поглядом навкруги, намагаючись знайти його джерело, та безрезультатно. Голос лунав в його власній голові. За ним по черзі з’являлися картинки, запахи, відчуття сліду теплих рук по всьому тілу і знову голос. Принц вдарив себе у лоба, намагаючись розвіяти марення, та результату від цього теж не було ніякого. Він безсило впав на землю, облишаючи спроби супротиву. Привид власних спогадів повністю охопив його, випускаючи черговий запас вологи в очах.

“ Вибач, Сань Лане, просто повертайся скоріше.”

В самоті пролунав тихий, майже нерозбірливий шепіт, спрямований у порожнину. Це ставалося щоночі.

“Щоночі я танцюю з твоїм привидом.”