charpet 2
від DominikzzzЗвук потягу.
Чух-чух
Якась молода парочка, які чуть в глотки одне-одному не лізуть
Чух-чух
Крики дітей
Чух-чух
– Здуріти можна.
Джисон сидить біля вікна, зіткнувшись чолом зі стіклом потягу. Студент тут, але думками десь неймовірно далеко.
Вібрація телефону.
Lixie^^:
Привіт!!!
Синьоволосий посміхнувся куточками губ, проводячи великим пальцем по екрану, ніби погладжуючи його.
Як ти?
Що ж, мене не укачало
Поки що…
…
Mannnnnnnn
😉
Скоро буду виходити, тому напишу пізніше. Йди курсач пиши, chicken
How dare u-
Піднімаючи очі з екрану телефона, на горизонті через віконце потягу вже видно знайому станцію.
– Шо ж. Нумо, Хані, ти ж хороший хлопчик.
Ох, як я ненавиджу це.
– Привіт, сонце.
Шкіра довкола цих білих стін виглядала ще світлішою, немов прозорою, що викликало багато запитань та страх за життя цієї пані.
Як вона ще не вмерла?
– Відколи це я сонце, а не диявол? – гірко посміхнувся хлопець, дивлячись в колись рідні очі, що дарували тепло, – що ти хочеш, мам?
В роті неприємний прикус гіркоти після останнього слова, що вилетіло з рота, не замислюючись.
– Але ж ти приїхав сюди, – жінка глянула на нього своїми кришталевими голубими очима, наче уламки скла, що дивились в душу й кололи серце. Неприємно.
– Єдина причина, чому я приїхав, це те, що я втомився від кількості дзвінків від тебе та інших моїх любимих родичів, – протягнув хлопець солодким голосом. Останні ж слова прозвучали холодно та впевнено:
– Це мій останній візит. Не хочу згадувати вас.
Темне, наче те вугілля, волосся, яким так часто любив малювати маленький Джисон, розтікалось по тонким жіночим плечам, коли та присіла на лікарняному ліжку, – а ти, – каже, – себе пупом землі уявив? – в голосі звучали нотки погано схованої люті.
– О так. Було у кого повчитись.
Тонкі руки потягнулись до Хана та зі всією силою схопили юнака за тканину худі. Ці руки, напівпрозорі, виглядали так, що доторкнись до них – залишиться лише порох. В світлих очах – хворий відчай, щось дике, щось нелюдське.
Здається, якщо вона потягне трішки сильніше – його улюблене чорне худі піде по швам.
Перестань.
Ей
Мам
– ДЖИМІН.
Тонкі бліді губи закрились, тіло розслабилось, наче ось-ось знепритомніє.
Відчуття, що Джисона посадили на електричний стілець. Лице, на якому жоден м’яз не поворухнувся, сильно суперечило рукам, що трусились, наче у наркозалежного.
Ось яка ти.
– Прощавай.
З цими словами хлопець покинув палату.
Запах медикаментів переслідував його аж до місцевого готелю, де він залишився.
0 Коментарів