Глава

— Швидше. Ми не можемо втрачати жодної хвилини.

І знову чергова справа. Чергове життя, яке опинилося на волосині. Гу Рьон і її, тепер уже, заступник Ім, активно перебираючи ногами, бігли сходами однієї з багатоповерхівок, що знаходилася в центрі Сеулу. Цього разу випадок був особливий, адже вони вже вдруге рятують цю дівчину. Першу спробу накласти на себе руки вона вчинила близько двох років тому, на щастя жнеці прибули вчасно і переконати її не робити цього. Хто ж знав, що не пройде й кількох років, як Сабін знову ступить на колишні шлях.

— Пані Чон Сабін, — опинившись на даху перше керівника, Ім окликнув дівчину, що вже стояла за крок від прірви. Та швидко озирнулася, проте не сказала жодного слова. Її обличчя було червоним від сліз, а тіло тряслося, наче осиновий лист, через пронизливий вітер.

— Чон Сабін, якого біса Ви знову творите? — другу фразу взяла Гу Рьон. Запехана вона здавалася ще більш сердитою. За весь час на службі подібний випадок трапився вперше, що звичайно не могло не здивувати і водночас викликати певне обурення. Того дня вони з Імом зробили все правильно — рівень негативної енергії Сабін упав майже до двадцяти відсотків, але через десяток місяців він знову став критичним.

— Йдіть геть. На цей раз вам не вдасться мене переконати. Я вже все вирішила, — було безглуздо вважати, що вона не пам’ятала їх. Пройшло не так багато часу, та й плюс, як можна забути тих, хто врятував тебе від смерті.

— Минулого разу Ви говори так само.

— Минулого разу ситуація, що склалася, не була такою критичною. Минулого разу у мене були інші варіанти, але зараз… все, що мені залишається, це померти. Так буде найкраще для всіх.

— Краще, — Гу Рьон іронічно посміхнулася. — Хіба тільки для Вас одної.

У відповідь на слова рожевоволосої, Сабін обдарувала ту ненависним поглядом. Мовляв, що ти дурна взагалі знаєш про моє життя і про те, як я почуваюся з того часу, коли дізналася, що серйозно хвора.

— Як Ви думаєте, наскільки сильно буде боляче Вашому чоловіку, коли він дізнається про Вашу смерть? — на цій фразі голос керівниці ледь помітно здригнувся. Ще в той момент, коли вона повністю ознайомилася з нинішнім життям Сабін, зрозуміла, що її історія дуже близька їй особисто. Можливо, вона навіть зможе винести для себе якісь уроки або знайде потрібні відповіді.

— Я стала для нього тягарем. Кожен Божий день він метушиться між роботою та лікарнею. Буває, добами не спить і погано харчується. І все для того, щоб продовжити моє нікчемне життя ще на кілька тижнів. Хіба це того варте?

— Для нього вартує, — очі Рьон повільно, але вірно наповнилися сльозами. — Я бачила, як він дивився на Вас. У його погляді не було нічого іншого, крім щирого кохання та бажання полегшити Ваш тягар. Ви ж його дружина, хіба він може поводитися по-іншому?

Як же їй було складно вести цю розмову, адже вона зверталася не тільки до Сабін, а й безпосередньо до себе самої. Жінка намагалася зробити так, аби її голос лунав максимально спокійно і вимушено, попри те, що всередині все тремтіло від пережитого болю. Минуло вже стільки років, а за відчуттями жодного дня. Серце так само розривалося на шматки, варто було хоча б одному спогаду вийти за межі пам’яті.

— Я хочу йому тільки найкращого. Хочу, щоб він був щасливим та коханим. Моя смерть звільнить його, він зможе повернутися до свого колишнього життя, зможе здійснити свої мрії і тоді все стане на свої місця.

Ці думки були добре знайомі Гу Рьон, бо свого часу вона теж керувалася ними, проте з часом зрозуміла, наскільки ж наївними були її судження.

— Ні. Ви помиляєтесь. Все своє життя він проживе з думками, що зробив занадто мало, щоб допомогти Вам, — жнець зробила кілька кроків у бік Сабін, залишивши між ними всього два метри відстані. Розмова, що нещадно нівечила серця обох жінок, продовжилася.

— «Я був недостатньо уважний до неї, я не зміг уберегти її від сторонніх висловлювань і поганих думок. Вона була в такому розпачі, що зважилася на самогубство, а мене навіть не було поруч, щоб зупинити її». Хіба такої долі Ви бажаєте своєму чоловікові? Його рана буде настільки глибокою, що можливо у всіх своїх подальших життях, він відчуватиме той біль.

Стримувати сльози не було ні сенсу, ні сили, тому Сабін дала собі волю. Вона ридала самозабутньо, наче маленька дитина, здригаючись усім тілом і не стримуючи схлипів. Бажаючи зробити як краще, дівчина ледь не прирекла свого коханого на жахливе, сповнене болю та жалю майбутнє.

Можливо, якби ВНС існувало у минулому, план Гу Рьон померти з великою часткою ймовірності провалився б, і тоді ні їй, ні Чжун Гілю не довелося б переживати весь той пекельний біль. Проте, що трапилося, того вже не виправиш. Напевно, це справді було все, що їм приготувала доля.

Провівши Сабін назад до її квартири та перевіривши в телефоні її особисті показники, жнеці спустилися на стоянку до машини. За весь час вони не обмінялися жодною фразою, просто йшли в повній тиші, доки не опинилися в призначеному місці.

Раптом Гу Рьон різко зупинилася і глянула на наручний годинник.

«У мене ще є час» — прозвучало в голові у рожевоволосої.

— Заступник Ім, їдь сам, мені ще потрібно в одне місце, — не дочекавшись відповіді, жінка миттю зникла, залишивши хлопця віч-на-віч із його власними думками. Хоча, по правді, йому не потрібно було довго гадати, щоб зрозуміти, куди саме вирушила керівник Гу.

Широкий темний коридор, злегка підсвічений розсіяним сяйвом світильників, який здавалося, веде в нікуди, завжди зустрічав своїх гостей з розкритими обіймами. За все своє існування його стіни бачили десятки тисяч осіб, чули десятки тисяч розмов і щоразу все добре запам’ятовували.

Фігура Пак Чжун Гіля не була винятком. Того дня, рівно місяць тому, коли звук його кроків віддавався ехом на всі боки, навіть з численними травмами, розпатланий і в пом’ятому одязі, він виглядав велично. Жнець подолав весь відрізок коридору і сховався за дверима крайньої кімнати, з якої йому заборонено було виходити аж до сьогодні.

Місяць ув’язнення видався досить виснажливим і змусив Чжун Гіля переосмислити деякі речі. Цього разу на зустріч до темних стін вийшов зовсім інший чоловік, і мова не про те, що ззовні він знову виглядав, як усім відомий керівник Пак, його погляд був геть іншим. Безумовно, притаманний йому холод нікуди не подівся, проте навіть він не був владний над часом миготливою в його очах добродушністю.

Дійшовши десь до середини коридору, Пак різко зупинився. Його спокійне до цього моменту серцебиття прискорилося, а в горлі пересохло — перед ним стояла Гу Рьон.

— Виглядаєте доволі непогано, як для того, хто стільки днів провів у в’язниці, — на обличчі жінки майнула ледь помітна посмішка. Вона до останнього не була впевнена, чи варто їй взагалі приходити сюди сьогодні, проте розмова із Сабін остаточно розставила все на свої місця.

— У вас все гаразд? Всі рани загоїлися? — Гу Рьон питала про це не тому що не знала, як розпочати розмову, а тому, що їй справді було важливо знати про самопочуття Чжун Гіля. Ментально він імовірно також як і вона сама, навряд чи перебував у порядку, проте можливо хоча б фізично.

— Зі мною все добре, — щоб відповідь виглядала максимально щиро, чоловік доповнив її посмішкою, побачивши яку Рьон смикнулася. Вона дуже давно не бачила його таким. Той колишній холод, що він завжди випромінював стосовно неї зник і швидше за все більше ніколи не повернеться. Тепер перед нею стояв справді той Чжун Гіль, якого вона колись знала. Її чоловік Чжун Гіль.

— Керівнику Пак…

— Давай хоча б під час цієї розмови залишимо всі формальності осторонь, — він чудово усвідомлював справжню причину появи тут Гу Рьон, саме тому висловив своє прохання, на яке вона відповіла погоджувальним кивком.

— Я хочу попросити пробачення. Вибач, що не взяла до уваги твої почуття. Вибач, що не подумала, наскільки боляче тобі буде. Вибач, що змусила страждати. Вибач, що залишила одного. Вибач, що не розповіла правду про нас. Вибач, що змусила пережити стільки болю. Знаю, це лише слова, але вони все, що я можу.

Очі обох уже давно наповнилися сльозами, які грозилися побігти по щоках. Доля була занадто неприхильна до них, перетворивши згодом їхній шлюб на щось короткочасне і болісне. Щасливі моменти не змогли перекрити всі ті страждання, що приніс час. Але навіть зараз, після стількох років, змучені болем і почуттям провини, вони дивилися один на одного так само ніжно і закохано, як колись у минулому.

Змінився лише світ, почуття залишилися.

— Я не менш винний перед тобою.

— Ні… — жінка опустила голову і кілька разів махнула нею в різні боки. Перша пара сліз скотилася з її очей, але вона швидко стерла їх долонею. Рьон ніколи не звинувачувала його, бо так робить лише слабка особистість, нездатна відповісти за свої вчинки самостійно. Чжун Гіль зробив все, що було в його силах, проте це не допомогло змінити її мислення.

— Я не зміг тебе захистити. Не зміг вгамувати тих людей, які ображали тебе і згодом вбили твою подругу. Та що там, я навіть не зміг захистити тебе від власної матері. Ми ж могли просто поїхати туди, де нас ніхто не знає.

Чжун Гілю було вкрай складно знову прокручувати у себе в голові спогади, що відкрився йому не так давно. Їх було надто багато і кожен віддавався важким ударом серця у скронях, у горлі, у всьому тілі. Він, як жнець не повинен був піддаватися емоціям, але поряд з Гу Рьон це правило зводилося до нуля.

— Вибач, що був таким поганим чоловіком.

— Це я була поганою дружиною.

Пропалюючи один одного очима, кожен з них зараз думав про одну — теплі й міцні обійми, які могли б втихомирити лютуючий всередині, наче ураган, біль. Однак ніхто не наважувався зробити перший крок: можливо боялися отримати негативну відповідь, можливо не були впевнені в правильності свого рішення.

Чжун Гіль не витримав першим і, подолавши ті кілька метрів, що розділяють їх, закутав Рьон у власні обійми. Жінка одразу розслабилася і миттєво обхопила його плечі власними руками. З її очей струмком ринули сльози полегшення.

— Я дуже сумувала за тобою.

Почувши цю фразу, чоловік ще міцніше притис її до себе, попутно уткнувшись носом у волосся. Все стало на свої місця. Тепер вона поряд. Їм вдалося відкрито поговорити та прояснити моменти, які так довго залишалися без відповіді. Нитка, що зв’язує їх життя, була розірвана, проте попереду ще ціла вічність і чому б не спробувати почати все спочатку?

— Все добре. Тепер у нас все буде добре, обіцяю тобі.

Кінець