charpet 1

– Чекатиму ваші проєкти до кінця місяця, я за вами, шановні, бігти не буду. На цьому закінчуємо, до побачення – жінка в строгому сірому платті окинула востаннє аудиторію поглядом та, зібравши папери, вийшла через масивні дерев’яні двері.

– Божий одуванчик, ти ж глянь на неї, га, – прошипів хлопець з кінця аудиторії, встаючи зі свого місця.

– Хан Джисон? – почувся голос зліва від студента. Обернувшись, навпроти нього стояла дівчина невеличкого зросту з пишними формами. Вона, поправивши прядку свого світлого волосся, глянула на Хана, – не хочеш мені допомогти з цим завданням? – вона підійшла ближче, взявшись за комір теплої оверсайз сорочки Джисона та почавши гратись з нею, – я можу тобі віддячити~

– Ти знаєш поняття особистого простору? – апатично подивився на неї студент, – якщо ти вмієш лише продавати своє тіло, то я не маю гадки, яким хєром ти сюди потрапила. І знати не хочу. Кір, чутки багато кажуть, – Хан відкинув її руку зі свого одягу, окинувши її поглядом, повним огиди.

Боже, як я заєбався

О, який гарний дах. Ну шо, полетіли?

Lixie^^:

ну шо там чувати?)

заєбісь. мрія просто, а не життя
і всяких хвойд на мене пре, та за шо DX

Далі Кіра?

Далі кіра. не пиши це ім’я з великої літери

А ви вихований, Хан Джисон. Зайдеш до мене? Я готую сьогодні чізкейк))))

люблю тебе.

♡♡♡

♡

– Хей, Синмо, яка пара далі? – синьоволосий підійшов до юнака, вищого за нього, зі звичайним чорним волоссям та книжкою в руках.

– Дитяча психологія?  – Джисон на цих словах скривив лице через що Кім засміявся, роблячи очі-щілинки, – це ж треба так її не любити

– Може, як урок це й непогано, але професор.. ти його бачив взагалі? Я мрію його прибити якось в кладовці цього ж універу-

А я можу

Я взагалі багато чого можу

Хан закрив рота. Його висловлювання були явно зайвими.

Мовчи. Нащо ти взагалі пасть відкрив? 

– Своїм клієнтам ти також будеш рекомендувати вбивства? – не помітивши хмурий погляд друга, хитро посміхнувся Синмін, – хороший психотерапевт~

Відкинувши свої думки, пофарбований показав середній палець Кіму, що ще більше зареготав.

flashback 1

– Я не можу закінчити йобану картину. Хуй з нею. Шо ти? – дзвінкий голос йде через динамік навушників 

– Та боже, заставили мене перти через все місто, бо їм, бачте, ліньки на машині це зробити, – підліток років 14 говорить в навушники, поки несе один доволі великий пакет продуктів. Його худе тіло заховане під чорним худі, капюшон закриває майже все лице та одягнена маска. Лише очі видають, скільки годин власник спав – неймовірно мало, коли норма для твого віку: 10 годин.

– Я вже доходжу до будинку. Чао, Інні

– Бувай

тиша

Нахмуривши брови, Хан стукає вп’яте. “Знали ж, що прийду зараз, нащо двері закривати?” 

стук

Коліни підігнулись, повітря зникло. 

Джисон знав цей стук. Джисон не дурний хлопчик. Джисон сподівається, що це знову батьки сваряться. Джисон чує сміх

– Це не тато-

Джисон біжить.

– Ці кошмари мені набридли. Ось тут вони вже мені, в печінках сидять, – страждальний стогін вирвався з Хана, його щока прикладена до столу, поки він спостерігає за австралійцем, що ставить тісто в духовку.

– Ну… Воно ж ще пройде, думаю. Тобі варто щось вже робити з цим,  а то поганенько виходить, – сказав Фелікс, поставивши дві кружки гарячого шоколаду між ними і сів навпроти свого друга, – заспокійливі?

– Маячня. Не помагає нічєрта. Та мені ніколи не допомагали снодійні, заспокійливі і так далі. Проблеми зі сном у мене буквально з дитинства, – тихо проговорив Джисон, взявши кружку двома руками і спробувавши напій.

– То що тепер – ось так страждати? – сумно сказав австралієць.

“Боже, якщо ти є, дякую за такого янгола, як Лі. Якби не він, то-”

Мурашки пройшлись по шкірі Джисона.

– Без поняття. Зараз все-одно легше. Поки що, – Хан підвів очі на спокійного Фелікса, – я мушу поїхати додому.

Фелікс подавився.

– Блять.

– Блять, – видихнув Джисон, – все буде добре, – він тепло посміхнувся, – я вже не сопляк якийсь. А ще там буде мій дядя.

– Будеш обережним, добре? – блондин довірливо подивився на Хана.

– Обіцяю.

Хах. Брехня.