Імператорова помста

Робота на Кінк-Бінго для https://t.me/fanfictionua

Кінк: Порка/Спанкінг

Що ж, схоже, це перший фік по цьому фандому взагалі :0

_______________________________________________________________

У Імператора Норанії Рак-Ек-Наймана нарешті з’явився час для свого полоненого.

Останні кілька днів промайнули наче гарячковий сон, у намаганнях хоч якось заспокоїти об’єднані війська Браскії та Картранських Висот, які взяли в облогу столицю, вимагаючи відповідей. Їх вдалося переконати, що за спробою розв’язати війну стояли супротивники Імператора, які планували стравити їхні нації, а в цей час підступно його вбити, оголосивши винним у всьому, а потому зайняти престол. Не в останню чергу йому повірили, бо він і справді ледь не загинув, дивом врятувавшись при зіткненні плавучих островів. Синцям, ранам та зламаним ребрам важко не повірити. Тож, найгіршого вдалося уникнути, але в душі Рак-Ек-Наймана кипіла лють.

Він так довго йшов до своєї мети: зробити Норанію найбільш могутньою країною континенту, а тепер роки його наполегливої праці звели нанівець купка нікчем і лайдаків!

Єдине, що залишалося робити – це покарати тих, через кого справу його життя було зруйновано.

Із помітним задоволенням він дивився на худорлявого чоловіка в зеленкавому вбранні, підвішеному до низької стелі.

На руках і ногах у нього красувався справжній витвір мистецтва. Кайдани, внутрішня сторона яких була всіяна шпичками, покритими міорелаксантом і при найменшому русі впивалися в тіло й допомагали вгомонити того, хто їх носив.

Закутий в такі кайдани належав до м’юнанців, загадкового народу, який міг видозмінювати свої тіла так легко, наче вони були зроблені з глини. 

Рак-Ек-Найман вже дізнався, що його в’язня звали Емос Гарпраг і що він був вигнанцем (на лобі й правда синіло трикутне татуювання, яким помічали ізгоїв). Двоє дітей були його племінниками, за якими він не догледів, що й стало каталізатором подій, які призвели до катастрофи.

Малі паршивці змогли втекти. Разом із проклятим вченим та пустельним воїном їм вдалося вислизнути з облоги, коли на місто обрушився хаос.

Та нічого. Він знайде їх і змусить страждати, як вони цього заслуговують. 

А поки що вдовольниться тим, що є.

Рак-Ек-Найман вмів тримати в руках будь-яку зброю. Він вважав, що навіть під захистом наздібніших, найвідданіших тілоохоронців правитель повинен бути готовий до бою не на життя, а на смерть. 

Батіг був зброєю складною, а отже далеко не всім підходящою. Можливо через це Рак-Ек-Найману подобалося вправлятися з ним. Відчуття власної виключності п’янило його ще з дитинства. Воно ж допомогло видертися на самісіньку верхівку влади, з якої він, дякуючи зокрема й Емосу Гарпрагу, мало не впав.

Звісно, перед екзекуцією полонених роздягали, але роздягнути м’юнанця було ділом просто неможливим.

Багато хто не знав, що це плем’я перевертнів не носить одягу взагалі, а просто-напросто виліплює його з власних тіл. Що, власне, цілком зрозуміло: для того, аби перевтілитися, будь-який одяг потрібно буде зняти. 

Імператор розмахнувся і в повну силу вдарив полоненого по спині. Перший же удар розірвав м’юнанцеві шкіру і він загарчав, намагаючись стримати крик. Рак-Ек-Найман не дав йому перевести подих і вдарив удруге. Проте й цього разу зі стиснутих губ не пролунало такого бажаного звуку.

Далі був третій удар. І четвертий. Фальшивий одяг поступово блід і розгладжувався, повертаючись до свого істинного стану. Останній ефемерний захист зникав.

На чотирнадцятому ударі нарешті почувся крик, від якого серце Рак-Ек-Наймана пропустило удар.

Опустивши батіг, він подивився на результат своєї роботи: уся спина чоловіка-перевертня була всіяна ранами. Стрічечки крові струменіли, переплітаючись між собою, плямували бліді сідниці та стрункі ноги. 

Вигляд оголеного м’юнанця чомусь зачепив його. Рак-Ек-Найман не в змозі стриматися протягнув руку і обережно торкнувся закривавленої шкіри. 

— Щ-що.. що ти робиш? – слабко смикнувся його полонений

– Чому не загоюєш рани? – замість відповіді поцікавився в нього Імператор. – Ваш народець гоїть такі рани майже миттєво, я знаю.

– Не захотів. – Судячи по звуку чоловік зплюнув. 

Рак-Ек-Найман тихо розсміявся. Чого-чого, а гордості в цього Емоса вистачало. Навіть в такому принизливому і болючому становищі він був сповнений гідності та не виказував страху перед своїм мучителем. Від цього по всьому тілу Рак-Ек-Наймана ніби пройшов електричний розряд. Дивуючись самому собі Імператор зрозумів, що саме йому хочеться зробити. 

Прикусивши губу, він дістав із кишені баночку із заживлюючою маззю, з якою не розлучався от вже який день і почав змащувати руків’я батога. Всього на мить в голові його майнув сумнів, та був витіснений хвилею жорстокого збудження. Він у своєму праві. Правитель Норанії може робити зі своїми ворогами все, чого забажає.

Підійшовши до свого чудового ворога, він підхопив його під стегно й приставив навершя руків’я до ануса.

– Ні!.. – сіпнувся його полонений, але не в його змозі було щось вдіяти.

Руків’я плавно сковзнуло всередину.

М’юнанець рвонувся, зібравши вочевидь останні сили, та з болісним стогоном повис у кайданах.

Рак-Ек-Найман відчув, як налитому кров’ю членові стало до болю тісно в штанах.

Із зовсім не гідною Імператора поспішністю він шарпонув дорогу тканину, відриваючи срібні ґудзики і не втримався від зітхання. Такого з ним не було дуже давно, ще з юнацької пори, коли втратити контроль над почуттями було явищем цілком зрозумілим.

Перехопивши джгут з переплетених ременів Рак-Ек-Найман всім тілом притиснувся до тремтячого м’юнанця, який шипів щось нерозбірливе крізь зціплені зуби. 

Спочатку його рухи були повільними, майже обережними, немовби він боявся нашкодити тому, кого тільки що нещадно шмагав. Та згодом темп почав пришвидшуватися. Фрикції ставали впевненішими, член затиснутий між двома тілами та батіг рухалися в унісон, приносячи насолоду одному та муки іншому.

Один-єдиний раз Емос Гарпраг не стримав тихий жалібний схлип. Рак-Ек-Найману вистачило і цього, аби зі стогоном скінчити на худорляву посічену спину.