Лицар у полоні холоду

Він принципово не погляне на природу. Нестерпно споглядати на світ, знаючи що виродок, бо все дається легко, коли інші докладають зусиль, щоб виконувати справу життя. Сін Цю, його товариш, рицар без обладунків, зрозуміє його відчай. А все тому, що сину торговця доводиться докладати праці, щоб бути тим ким він є. Напевно, цим вони схожі і тому дружать так довго. На чому ще триматися їх відносинам? 
Природа. Остання книга, котру прочитав книжковий черв’як Сін Цю, про важливість у житті людини природи, про її взаємодії з почуттями персонажа. Такий собі художній твір про рицарське падіння перед могутністю океанів. 
Саме думки про невгамовні рядки з роману відірвали його від завдання: цього разу він мусив подолати нечисть, котра заважала місцевій сім’ї. Однак чи може Чун Юнь називати себе екзорцистом після стількох досягнень без вкладення хоч маленької сили? На ньому прокляття, а не дар, бо він був би щасливий позбутися його, якщо він не підконтрольний. 
“Сін Цю… Це все твої романи! Я не мушу злитися на нього, він просто намагався відволікти мене дорогою сюди, а зовсім не поглузувати. Напевно”,- подумав Чун Юнь, чуючи бряскіт мори, що йому простягали за роботу. 
– Я не візьму з вас ні однієї. Ви платите за працю, а не за прихід,- з посмішкою відмовив він. 
– Однак у вас вийшло і… 
Чун Юнь похитав головою рослому чоловіку і вийшов з їх дому, попрощавшись лагідно. 
За горбом стояв темноволосий юнак з асиметричною зачіскою. Чун Юнь спостерігав за потилицею Сін Цю і гіркота розлилася у грудях. Смаку у неї немає, проте він точно знав, який би він був. 
Чун Юнь сів поряд з товаришем. Сін Цю одразу підняв очі на нього, посміхаючись, але губи враз впали, а брови зімкнулися, коли він побачив занепокоєння на лиці Чун Юня. Блакитні води очей застрягли у ґрунтах під ногами, не наповнювали світ нічим, окрім розчарування, губи тривожно шепотіли щось, пригадуючи слова. 
– Чун Юнь, якщо ти продовжиш мовчати я буду вимагати пояснень у тієї сім’ї, невже настільки їх донька сподобалась?
– Донька? Ти навіть не знаєш її імені, а вже таке кажеш,- Підмітив Чун Юнь, встаючи з місця.
Сін Цю помітив бруд на одежі товариша і струсив її, чим здивував власника наряду, але екзорцист лише вдячно кивнув. Дістав морозиво, щоб охолодити жар, що залишився червоним слідом на щічках. 
– А мені потрібно знати? Твій рум’янець сам за себе каже. Одним морозивом не обійдешся, щоб зняти жар кохання,- Сін Цю засміявся після сказаного. Цей сміх зірвався з грудей одним поривом з важким якорем, що вчепився у серце і тяг сльози униз. Але йому вдалось подолати себе і лише хрип, у кінці короткого сміху, міг видати Сін Цю. 
Чун Юнь поглянув на співрозмовника, як на божевільного і засміявся теж. 
– Ні, просто знов те саме. 
– Ти не маєш через це засмучуватися, варто звикнути,- Сін Цю з посмішкою дістав книгу. 
Чун Юнь роздратовано поглянув на білосніжні сторінки виписані чорнилами, і вихопив предмет цікавості Сін Цю з його рук. Ноги читача похитнулись і Чун Юнь міг спостерігати, як янтарні очі стали завбільшки гір, підкресленні виразними бровами. Коли ж мрійливий рицар зрозумів хто такий сміливий крадій, то носком підняв гілля, що лежало на землі і всім виглядом показував, що книга- то дама, за котру він буде битися до смерті. Такий спосіб тренування подобалось їм не сильно, однак зараз це здавалось веселим. Дерев’яна зброя коротша, ніж його справжня, що лежав в піхвах*, а Чун Юнь, хоч не користувався таким способом бою, однак не відставав у навичках. Посмішка ставала все ширшою, а янтарні очі відблискувало так, наче сонце направило усі промені тільки на його обличчя. Навіть, коли палиця випадково вдарила рицаря з більшою силою, ніж варто було, він просто засміявся і зробив крок назад. Чун Юнь наступав, а Сін Цю покірно виліз на камінь, тепер відбиваючись трохи з перевагою у рості, після чого елегантно перестрибнув Чун Юня й опинився ззаду. Капля поту спустилась по  палкому від активності лицю екзорциста. Вітер, наче сам підняв його. Він не встиг збагнути, що до його горла підставлений “меч”. Йому було чхати на нього. Дихання Сін Цю та тепло його тіла відчувалися гостріше, ніж будь-що досі. Якби вони не подорослішали, а лице Чун Юня все одно залишалося розгубленим. Завжди готовий бути поруч, вислухати сюжет нової прочитаної книги і плану щодо безумних розваг у таємниці від його сім’ї. Відданий, солодкий, холодний, але від переохолодження теж можна отримати опіки. Почервоніле вухо, наче спіла ягода манила до себе лініями. Чун Юнь точно прислухається, він точно чує серцебиття Сін Цю. Кожен подих рицаря, наче висмоктував з Чун Юня повітря, а Сін Цю відчував, як насичується тим, що заборонене. Не може торкнутися, коли губи палають, болять, нестерпно болять від бажання торкнутися…
Сін Цю відходить на чотири кроки назад, кидаючи палицю. Вони обоє винирнули з товщі води, як їм здавалось. 
– Ніхто мені не сподобався. Я просто не взяв плату,- спокійно продовжив забуту розмову Чун Юнь, дістаючи морозиво. 
– Не взяв? На що ти жити вирішив? Останні мори ти витратив ще того тижня,- Сін Цю невдоволено поглянув на співрозмовника, складаючи руки за спиною. 
– Я… 
– Заплатиш мені натурою,- Сін Цю засміявся і поглянув на кинуту книгу на землі. Під час бою вони про неї забули. Читач підняв її і вичистив від землі і сухої трави, що причепилася до обкладинки. 
– Сін Цю!- невдоволено вигукнув Чун Юнь, зітхнувши. 
Увага Чун Юня покинула це місце. Думки збиралась у шлях в гори. 
Важкість в руках охопила Сін Цю. Він поглянув на брудну, від палиці, долоню екзорциста і на кінчиках його власних пальців почало колоти. Єдине спасінням- торкнутися Чун Юня, проте вони стояли та дивилися на світ, окреслюючи його лініями, що замикаються, звужуються і зрештою стискають. Рицар надіється, що стискає їх обох в обійми. 
Увечері Сін Цю освіжив голову водою і притиснув її, на збереження, до подушки. Перед очима стояв Чун Юнь голодний і гордий. Він не попросить у сім’ї мори, щоб дотягнути до наступного завдання, а коли воно буде ніхто не може сказати. 
Тіло здригнулося від раптових кроків за дверима. Всі вже сплять і Сін Цю точно знав, що ніхто не ходить біля його дверей у цей час. Рицар напружено встав, взяв зброю і відчинив кімнату. Перед ним стояв Чун Юнь. Сін Цю наповнило тепло, наче порожню посудину парним молоком. 
– Чун Юнь? Вже доволі пізно для прогулянок, чи ти сплутав вечір з ранком?
– Нічого я не сплутав. Мені сказали, що я можу сам піднятися до тебе і сповістити про свій візит,- губи Чун Юня нервово тремтіли, а голос залишався такого ж тиску як завжди, тільки швидше і різкіше кінчались думки. 
– Ти вирішив заночувати? Але ти б попередив,- замість запитатися і вислухати відповідь, Сін Цю продовжував гадати сам. 
Чун Юнь спостерігав за піднятими очима, за напруженим підборіддям, за прищуреними очима і трохи кривою посмішкою… Він дав йому трохи пограти у цю маленьку гру, а потім все ж закінчив муки Сін Цю: 
– Я згоден. 
Рицар подивився на друга, як на божевільного. 
– Я згоден розплатитися натурою,- пояснив він, закриваючи за собою двері. У кімнаті повисла тиша. 
Сін Цю відійшов до столу і дістав з шухляди монети у мішечку, він не рахував скільки мори там, а вклав у руки Чун Юня, котрий дивився на дії товариша, як на щось, що не відбувається з ним. 
– Ні… Я не взяв від тих людей, ти думаєш, візьму у тебе?
Сін Цю хмурив брови й стискав щелепу. Він не злився, однак розгубленість кричала про себе з кожної пори. 
– Я жартував тоді та не міг знати, що ти погодишся. Це принизливо, не схоже на тебе, Чун Юнь. Взагалі не схоже. Можливо, щось трапилося ще? Чи ти просто вирішив мені відімстити і розіграти?- Рицар з турботою торкнувся плечей товариша. 
Цей дотик кружляв над ними невідомим сенсом, котрий вони не могли розпізнати. Коли ж Чун Юнь занадто довго мовчав, Сін Цю відпустив його і невдоволено вглядався у його лоб, намагаючись прочитати рядки, сховані у зморшках, що виступили від напруження. 
– Якщо ти не розкажеш, то не треба. Проте я не міг уявити, що ти…
– Досить!- Перервав його Чун Юнь. Огиду, котру він відчував до себе він не міг витерпіти, особливо від товариша настільки близького як Сін Цю. Думка про те, що він може його втратити гризла його не гірше, ніж шкідники молоді паростки: 
– Я не це мав на увазі… 
“Йти назад не можливо. Потрібно вирішити все тепер”.- Подумав Чун Юнь, дивлячись на очікувальний вигляд лицаря. 
– Я б ніколи не прийшов, якби це не був ти… Я знаю, що ти не торкнешся мене без мого дозволу і я прийшов не через мору! Чхати я хотів на неї, можу прожити лише бачачи тебе. 
На вулиці здійнялась буря. Вона била об вікна, намагаючись зупинити сміливого хлопчиська, заглушити його слова у своїй істериці, однак Сін Цю не чув нічого, окрім слів Чун Юня. 
Знов мовчання. Дощ кігтями дерся по будинку, вікнах і душах двох друзів, котрі стояли посеред кімнати і дивились у вічі один одному. 
У кімнаті залишився один: Сін Цю вийшов нічого не сказавши.
Через декілька хвилин прийшла служниця у скромній одежі і з посмішкою, котру Чун Юнь точно знав: вона очікує на зустріч з кимось. Він сам усміхався так, стоячи серед дерев, посеред стежки, чи у центрі гостинної. 
– Пан сказав вас відвести у ваші покої. Сьогодні ви залишитеся у нас на ніч, а зранку він хотів би вас бачити на сніданку. Він снідає раніше, ніж вся сім’я…
– Я знаю, дякую,- Чун Юнь добро усміхнувся дівчині. Вона новенька, бо всі досвідчені, що краще, ніж Чун Юнь ніхто не знає звичок другого сина торговця. 
Служниця кивнула і провела гостя до його кімнати, не назвавши свого імені. 
Чун Юнь не міг спати. Він дивився на калюжі, що розтікалися стежкою, утворюючи нові перешкоди для всіх. Навіть дощ не був скупий на слова сьогодні так, як Сін Цю. Яка розмова чекає Чун Юня завтра, він не може уявити, тому просто спостерігав, як рицар тоне у морі сліз неба. Сін Цю стояв під дощем і йому не турбувала непогода. Жар у тілі від думок перебивав всі інші відчуття і рицар не відчував ні погляда Чун Юня, ні холоду. Він боявся попастися у пастку. Повністю довіряючи екзорцисту Сін Цю потроху втратив пильність і зараз реальність здавалась безглуздим розіграшем. Залишатися розважливим у цій ситуації майже неможливо. Чун Юнь відступив від своїх принципів і бачень, заради признання у кімнаті, а тому Сін Цю мусить теж відкинути сором і стриманість, щоб зануритися у цю нову для них двох атмосферу невиразних фігур. Розмиті дерева, гори, дахи дальніх будинків їх сусідів,- плутали внутрішній стан рицаря і він боявся кінця бурі.
Чун Юнь і Сін Цю ранок здавався тихим і напруженим. Птиці співали десь на фоні, руки Сін Цю потіли, а Чун Юнь їв вже третє морозиво за годину. 
Стикнувшись у їдальні, вони знов втрачали себе в очах один одного. Першим перервав зоровий контакт Чун Юнь. Він сів за стіл, а за ним і Сін Цю. 
Трапеза проходила тихо, кожен був зайнятий своєю тарілкою, доки Сін Цю не взяв перець і на очах у Чун Юня не висипав приправу у залишки його їжі. 
– Е…Сін Цю…
– Чун Юнь, ти міг би доїсти сніданок до кінця? 
Екзорцист шоковано дивився на товариша, несила вгадати, що той задумав. Промені сонця сьогодні особливо пекли в лице через вікна. 
Чун Юнь поглянув на свою тарілку і забігав очима по ній, наче читаючи важливий документ. Це перевірка? Тоді яка відповідь? Що вона має показати Сін Цю? 
Рицар не прискорював екзорциста, очікував смиренно. 
Чун Юнь взяв Сін Цю за руку, вмокнув його пальці у перець і злизав язиком. Це було настільки не правильно, вульгарно і спокусливо. Погляд екзорциста був закритий у цей момент, його щоки почервоніли, а руки трохи тремтіли. Рицар приголомшливо дивився на… Хто він йому тепер? 
Сін Цю схопив його голову і притиснув губи Чун Юня до своїх. Вони обидва були не проти такого зухвальства. 
– Тільки ти зверху,- поставив у відомість рицар, чим змусив Чун Юня знов почервоніли, однак він навіть не встиг заперечити, погодитися, чи взятися за нову порцію холодного морозива, бо Сін Цю знов його поцілував. 
За вікном сонце пекло безжально, але це зовсім не належить до гармонії у душі цих двох.