Сильніше ніж місяць самотність

Білі лілії, cigarettes after sex на фоні та сонний Техьон в його обіймах.
– Люблю,- шепоче

– Ненавиджу, але все-таки люблю,- сонно муркотить Техьон

Знову цей клятий сон.

***

Стосунки – цікава річ. Усе своє свідоме життя ми прагнемо зустріти «свою людину», вважаємо, що саме тоді усі проблеми зникнуть. Але як би парадоксально не було, присутність іншої людини в нашому житті лиш додає нам проблем.
Після нічної зміни й складної операції шонтування серця Юнгі спить надзвичайно міцно в теплому ліжку. Вже три роки він працює в центральній лікарні Пусану кардіохірургом і зовсім не шкодує про це. Звісно, тепер із Хосоком в них розпочався справжній період випробувань, адже Юна практично немає вдома, а Хобі до ночі пропадає в офісі.
Романтика зникла, й іноді Юнгі здається, що це кінець.
Та це нормально. Стосунки мають різні етапи. Етап вигорання важкий, але без нього ти ніколи не дізнаєшся, якими ж насправді є ваші почуття один до одного.
Нерви, звісно, здають в такі миті. Юнгі перетворився на справжню стерву, постійно ревнує, злиться без причин, часто замикається в собі. Він навіть тишком-нишком почав курити сигарети, щоб хоч якось «збивати стрес». А Хосоку,здається,зовсім байдуже…

Телефонний дзвінок змушує Юнгі проснутись та довго стогнати й лаятись. Але все швидко вщухає, коли він бачить надпис «Техьон».

-Я напевне тебе розбудив, прости,- смертельним голосом промовив той

– Смішний чи що? Для тебе я завжди можу бути оператором колцентру, працюю 24 на 7,- Юн намагається розрядити обстановку

– Юнгі… я бачив тільки-що його,- здається, навіть через телефон чути, як сильно б’ється його серце,- Чонгук тут.

– От скотина,- плює й падає на ліжко усім тілом,- і що він сказав тобі? Попросив вибачення за всі ці роки? Повзав в ногах і вимолював прощення? Думаю, ні. Знову знущався? Ну… не бив, але…

– Юнгі, він мене вбиває. Я… мені так важко дихати і говорити. Так боляче,- Техьон на може втриматись і починає голосно плакати

– Тихо, ти чого, не плач,- голос в Юнгі стає таким ніжним, що він сам здивувався на мить,- Чонгук був би непроти тебе побачити саме таким. Зламаним. Техьон, ти ж сильний. Я знаю це.
– Я хочу додому,- наче маленька дитинка схлипує той,- я так втомився

– А де твій принц Кай?- Юн зловив себе на думці, що все-таки це прозвучало якось жорстоко,- Кай щось сказав на це?
– Кай… та він з іншого міста примчався… як відчував, що я помру там,- Техьон нарешті торкається кружки із чаєм, але не п’є його
– Хм… слухай, може…- Юнгі дивиться на календар: середина вересня,- ти не уявляєш як сильно врятував мене. Значить так,- він підстрибує з ліжка і біжить в гардеробну,- не плач. Завтра зустрінемось. До зустрічі. – кладе слухавку, щоб Техьон не розпитував зайвого.
У них з Хобі все налагодиться. Тепер Юнгі впевнений в цьому. Він складає речі у валізу, бронює літак до Відня, готує смачніший тост із авокадо і…

– Чіма, збирай речі, ми завтра летимо у Відень,- знайомий голос змушує хлопця остаточно прокинутись

– Моя мама завжди сумнівалась у твоїй адекватності, а зараз я теж не впевнений,- Чімін справді вражений, бо друга нереально витягнути із дому погуляти, а тут інша країна.

– Немає часу сумніватись, я забронював нам квитки,- Юнгі оглядає свій одяг і дивується, як можна було купити рожеве худі

– А запитати, чи в мене є можливість? Юнгі, ти…- Чімін злий, але водночас щось йому підказує, що це буде незабутня подорож,- ти дурак, але я ще більший, бо піддаюсь тобі!

– Ну ось і вирішили, завтра о восьмій ранку в аеропорту,- наголошує Юн та продовжує збирати речі.

***

Cigarettes after sex-nothing’s gonna hurt you baby

– Техьон, вже час спатки,- Кай заходить у майстерню-студію, повну полотен, пензлів та квітів,- Техьон,- той не реагує й зосереджено малює,- навушники зніми,- він виймає один із вуха,- ходімо спатки, я хочу про дещо з тобою поговорити

– А я не хочу,- наче мала дитина Техьон знову одягає навушник та продовжує малювати пейзаж зимового моря. Кай лише стискає пальці в кулак та виходить.

Стосунки, в яких ти віддаєш більше ніж отримуєш, чи нормально це?
Уявіть, що ви запалюєте свічку кожного дня великим полум’ям. І що з нею трапиться через декілька днів? Правильно, вона перегорить, і від неї залишиться лиш якийсь недопалок воску. У стосунках діє схожий принцип. Ти підтримуєш, даруєш крила, вчиш літати, а людина користується цим й відлітає кудись далеко назавжди. Ви скажете, що виходить, у таких стосунках немає жодного сенсу, але ось, що я скажу: такі стосунки вчать нас віддавати й не просити нічого взамін. Такі стосунки вчать нас пізнати іншу сторону любові: болючу, нестерпну, жорстоку, але реальну. Без цього ніяк. Такі стосунки нам дані для того, щоб навчитись любити, а тоді, обов’язково, знайдеться той, хто полюбить нас. Ось такий закон всесвіту номер 111: Ти просто люби, даруй любов просто так, не чекай ні на що – і воно прийде в той момент, коли ти найменше будеш очікувати, але найбільше будеш потребувати.
Кай любить Техьона. Любить просто і щиро. Не ревниво. Не навіжено. Це адекватна любов, це здорові стосунки. Та чи потрібні вони Техьонові? Той, хто звик до аб‘юзивних відносин й болі, навряд чи зможе почуватись комфортно в звичайних людських стосунках. Тому Техьон не хоче слухати свій розум. Не хоче слухати своє серце, вкрите колотими ранами. Техьон слухає Техьона: десятикласника з даху багатоповерхівки в обіймах Чонгука. І буде слухати завжди.

Вже перевалило далеко за опівніч. Техьон курить десяту цигарку другої пачки сигарет. В навушниках грає мелодія на повну. Він не хоче говорити з Каєм. Він не хоче говорити сам із собою. Йому страшно усвідомити, що його серце досі б’ється для Чонгука.

– Яке ж в тебе суче личко,- Чонгук стискає пальцями губи Те,- ненавиджу,- люблю,- ненавиджу тебе,- люблю більше життя,- ти… тьху,- плює хлопцеві в обличчя й боляче б‘є коліном в живіт,- здохни,- здохни для всіх, та живи для мене вічно.
– Чонгук, ти його вб‘єш,- Юнгі намагається зупинити Чона, бо бачить, як кров струменить із носа Техьона

– Було б не погано,- посміхається Чонгук,- сьогодні наш останній день у школі, сподіваюсь я твоєї морди більше не побачу, сучка,- сподіваюсь, побачу ще не раз,- передавай привіт таткові,- гримає дверима та виходить із туалету, залишаючи Техьона тонути в океані болю. 

«Сьогодні прекрасний місяць, чи не так, Техьон?» з’являється на екрані телефону.
«Ти обіцяв, що повернешся, але, Техьон… три роки – це уся вічність»

«Техьон, у тебе є взагалі серце?»

І тут він нарешті відписує. Він нарешті говорить те, про що змовчав багато років тому: «Ні, у мене немає серця, бо воно давно належить тобі, Чон Чонгук».
Прочитано.

***

– Чонгук, у тебе кров,- Техьон підбігає до нього й намагається допомогти

– Відвали, шмаро,- штовхає того,- зі мною все чудово, доки ти не з’явився тут

– Чонгу…- біль стає комочком у горлі й не дає нічого сказати.

– Згинь,- Чонгук йде в сторону шкільного стадіону й знову залишає Техьона тонути у своїх почуттях

***

– Як гадаєш,- Чонгук сидить у шкільній їдальні із другом Сону,- мені варто зізнатись йому у почуттях? Не надто швидко?

– Ти смішний… якщо ти відчуваєш щось, то не тягни!- хлопець жує рис із куркою

– Тоді я куплю нам парні браслети,- радіє той,- треба сьогодні зайти в ювелірний магазин

– Ей… не спіши,- Сону дражнить того,- раптом відмовить

– Як? Ми ж… ну мені здається… це взаємно,- Чонгук навіть не розглядав варіанту відмови, бо думав, що такого бути не може. Але тепер сумніви закрадаються в його душу.

– Я жартую, тобі відмовити… це якось… нереально, бо ти соска-нереалка,- сміється той

– Батько телефонував, до речі, сказав, що сьогоді якась там надважлива вечеря,- зітхає Чон,- тому зізнаюсь Те вже завтра. 

***

– Мій батько крутить якісь шури-мури із ляврою,- Чонгук кутається в коцик й лягає на колінка Те

– Чому одразу лявра?- Техьон набиває рот поп-корном й намагається паралельно вловити сюжет аніме

– Ну… моя мама була ще тією… вона кинула мене напризволяще,- Чонгук притискається сильніше до живота Те,- я ніколи не відчував тепла з боку матері, але… батько… чому він знову стає на ті ж самі граблі? Знову приділяє увагу якійсь жінці? Я ж не дитина, бачу сліди помади на сорочці, засоси,подарунки дорогі, які кудись зникають. 
– Можливо, вона не така й погана,- намагається переконати,поки що, друга,- можливо, твій батько знайшов своє істинне кохання? Ну це ж реально, спробуй його зрозуміти…

– Ні, яке там кохання, Те,- шипить той,- його не існує… ну, тобто… не існує в такому віці між двома дорослими,- затинається,- одним словом, хто б це не був я вже її ненавиджу і ненавиджу її сина

– Звідки ти…

– Я бачив, як він купляв тому приставку,- перебиває хлопця Чон

– Але ж… Чонгук,- це я,- можливо, вони справді хороші? 

– Переконай мене тоді,- той виривається із обіймів Те

– Як? Як я тебе… переконаю,- знизує плечима хлопець,- а якщо припустимо, це був би я і моя мама… ти б нас також ненавидів?- дурний, нашо я це говорю 

– Твоя мама порядна жінка, вона б не крутила романи із такими як мій батько,- посміхається Чон,- ну все, проїхали, ходімо грати у приставку. 

***

– Техьон, я завтра… завтра…- Чонгук говорить по телефону із другом

– Завтра контрольна із фізики, знаю,- голос у нього якийсь збентежений 

– Ага… але… забудь,- краще тримати інтригу 

– Чонгук… я повинен тобі у дечому зізнатись,- від почутого Чон здригається й посміхається про себе 

– Завтра, Те, усі зізнання завтра.

***

– Тату, ти казав, що в нас якісь гості…- Чон завмирає, коли бачить у вітальній маму Техьона із тим намистом із перлин на шиї, ну і самого ж Техьона.

– Чонгук, я повинен тобі дещо розповісти,- із цієї фрази батька життя Чона перевернулось догори дригом.

***

– Дозволь пояснити,- Техьон підбігає уже до колишнього друга, але у відповідь прилітає лише ляпас.
– Ненавиджу,- люблю.

***

– Чонгук, Техьон у лікарні… в нього численні гематоми й забій головного мозку. Як ти міг,- батько б‘є боляче, але усвідомлення про вчинене болючіше,- ти ледь його не вбив, ти хоч розумієш це?

– Він мене вбив рік тому, але всім байдуже до моїх почуттів,- думає Чон

– Вимкни ти вже цього егоїста! Досить думати, що ти жертва! Ти не жертва! Чонгук! Ти мене чуєш?- батько в гніві б‘є хлопця по ребрах, плечі, животі,- ти не жертва у цій ситуації. Ти ніколи не був жертвою. Твоя мама свідомо кинула нас, я заплатив їй гроші, щоб вона назавжди зникла. Я її не любив ніколи. Я вперше закохався, вперше відчув себе щасливим. Чонгук, я теж заслуговую на щастя, не будь таким дитячим й наївним. 

– Дитячим? Наївним? Я трахнув Техьона на очах в однокласників у ніч випускного,- посміхається,- а колись я любив його, допоки мій татко не закохався в мамку Те. Так що це ти винен в усьому! Ти! Ти винен в усіх моїх бідах! – істерично кричить той

– Забирайся геть з моїх очей,- батько спокійним, але неймовірно злісним тоном говорить, й Чон розуміє: краще піти. 

***

– Техьон, прости… я знаю, ти зараз мене ненавидиш, проклинаєш… але це тобі,- Чонгук кладе на тумбочку біля лікарняного ліжка білі лілії та виходить із палати. «Люблю» залишиться несказаним. 
– А я й не ображався,- прошепотів Те й теплі сльози полились рікою з очей. «Люблю» залишиться непочутим.

«Техьон, я люблю тебе. Досі. Техьон, ти чуєш….» залишиться так і не надісланим, бо Чонгук заснув від перевтоми у кріслі.