Приліт

Кай ступив на тверду землю, одразу ж ставлячи поруч з собою важку шкіряну сумку. Після тривалого плавання його трохи хитає, адже не всі гібриди приспособлені до таких довгих плавань.

Хюнін Кай – гібрид Імператорського пінгвіна з самого краю Антарктиди. Його біле волосся переливалося золотом на самих коренях, чим хлопець дуже пишався. Батьки на його дев’ятнадцятому році життя вирішили що так далі не можна, тримати такого талановитого і гарного юнака в глуші такого мерзлого і не цивілізованого материка як Антарктида. І відправили вчитися в Канаду, в хороший університет. Звісно ж на території південного полюсу були школи, як же ж ще Хюнін би здав добре екзамени в коледж по інтернету. Не багато, і не великі, та були. Там вчилися гібриди полярних жителів, таких як: пінгвіни, песці. Русали і русалки теж ошивалися поруч, але в них були свої навчальні заклади. Тутешні землі не придатні для вирощення яких-небуть злаків чи овочів. Тож всі живучі тут їли рибу і полювали на місцевих звірят.

 

Плавання було довгим, пінгвін навіть не рахував дні. Але все таки Кай стоїть тут, цілий і неушкоджений. На ньому була тепла куртка, шарф і звичайні штанці, котрі його мама дістала з якогось іноземного ринку. Канада так кардинально відрізнялася від його Батьківщини, що хлопець приблизно хвилин 10 просто стояв і дивився на все навколо. Мимо проходили інші гібриди в легкому одязі, з цікавістю поглядаючи на такого вкутаного хлопця. Його мініатюрні крильця були повністю сховані під кожухом, що іноді заважало рухатися. Але іншого вибору не було, вони занадто малі для звичайного одягу гібридів птахів. Все ж схаменувшись, Хюнін скоренько дістав з карману куртки папірчик і почав його розглядувати.

 

-Так, зараз мені потрібно до маминих знайомих на вулиці… еее.. добре, розпитаю у місцевих жителів, а зараз треба огледітися,-проговорив сам до себе Кай, підбираючи сумку і починаючи йти по місту далі.

 

Його корабель пришвартувався в портові міста Квебек, що знаходилося в однойменній провінції. Звісно ж, всі місцеві розмовляли французькою, оскільки місцина була колонізована французами в свій час. Але будучи в такій глуші, гібридові нічого не лишалося як розвиватися самому. Його тато часто виїжджав на заробітки в різні країни світу, привозячи своїй сім’ї багато сувенірів. Одними із таких сувенірів були книжки. Абсолютно різноманітні, від романів, до научно дослідницьких книжок. І звісно ж були підручники. З різних предметів, від різних країн, на різноманітних мовах. Таким чином пінгвін вивчив не менш ніж 4 мови, серед яких була іспанська, французька, німецька та корейська. Останні дві він почав вчити лиш два роки тому, так що говорити було ще проблематично.

 

Пів першого дня на новому місці пройшли в пошуках потрібного йому дому, і ось, опів на сьому вечора Кай стояв перед дверима симпатичного двоповерхового будинку на краєчку міста. Хлопцеві знадобилося хвилин 5 на те щоб зібрати сили і подзвонити в двері. Роздався протяжний дзвін і поспішні кроки за ним. Хюніну було ніяково, він переступав з ноги на ногу в очікуванні. Двері відчинилися і з них висунувся ніс дами середніх літ з вушками песця. Вона уважно огледіла гостя, і наткнувшись на гарне переливчасте волосся зойкнула, радісно підскакуючи на місці.

 

-Божечки!! Це ж ти! Синочок Лілії!! Заходь заходь рибонько, відчувай себе як вдома!,-жінка почала швидко тараторити ще щось про те як вона рада його бачити, але Кай вже нічого не розібрав.

 

Закінчивши свій швидкий монолог, жіночка представилася Кетрін, проводячи пінгвіна в гостьову кімнату. Там він зняв свого тяжкого кожуха і поклав коло дверей сумку, аби не сильно заважала в коридорі. В кімнаті знаходився великий бежевий диван і плазма на стіні. Також було багато меблів і просто неважливих аксесуарів, таких як рамочки з фото на стіні і статуетки на поличках. Ніби згадавши щось, песець побігла на верх голосно когось звучи. Хюнін знову прийнявся ніяково колупатися в своїх же руках, намагаючись відволіктися. Через 10 секунд по сходах почулося тупотіння декількох пар ніг, і в кімнату ввійшло троє сяючо білих гібридів. Позаду них стояла Кетрін вперши руки в боки.

 

-Що ж, знайомтесь. Це – Кай, син моєї найкращої подруги Лілії, котрий приплив сюди з самої Антарктиди,-очі двох з них радісно заблищали,- Представтесь всі.

 

-Я, Чхве Джексон, голова цього дому, гібрид сови, тож вдень можеш мене навіть не шукати,- першим представився високий чоловік з білими крилами і чорненькими цятками на них. На голові стирчало неслухняне волосся.

 

-Мене звати Чхве Єджи, я гібрид песця, як і мама,- Дівчина років 20ти радісно всміхнулася світячи коротенькими кличками й звужуючи очі в дві щилинки. Вона була набагато нища за свого тата і брата, тож дуже контрастно виглядала коло них.

 

Настав час вітатися і останньому, не менш високому ніж батько сімейства, хлопцю, котрий так само як і Кай не дуже добре себе почував з незнайомцями.

 

-Я Чхве Субін, приємно познайомитися,-хлопчина ніяково посміхнувся світячи малими ямочками на щоках, що одразу ж кидалися в очі. За його спиною смикнулися білосніжні крила котрі чимось відрізнялися від совиних.

 

-Мені теж приємно з усіма вами познайомитися,-почав Кай піднімаючи очі і по черзі дивлячись на всіх присутніх,-Дякую що прийняли, обіцяю що не причина ніяких проблем,-пінгвін з повагою вклонився.

 

Сім’я почала відмахуватися, мол, “не хвилюйся ти так, нам тільки в радість”. Вони виглядали дуже дружніми і приємними людьми, тож хлопець розслабився і перестав так сильно хвилюватися, що щось піде не так.

 

-Що ж, Кає, присядь, ти мабуть втомився з дороги, скоро буде готова вечеря, а поки що ми можемо поговорити,-сівши сама проговорила Кетрін ,хлопаючи по місцю поруч з собою. Присівши, коло пінгвіна одразу ж плюхнулася ще одна лисиця. А за нею і ще один птах. Субін лишився стояти в дверях і обперся об стіну поруч.

 

-Ну що ж, розказуй, як пройшло плавання? Сильно качало? А ти міг би проплити таку відстань сам? А як там, а Антарктиді? Дуже холодно? А в тебе ж є крила як і у пінгвінів всіх, так?

 

Питання лилося з роту Єджи одне за одним, від чого у Хюніна заболіла голова. Він зітхнув вже збираючись на всіх них відповідати, як збоку почулося тихе:

 

-В тебе гарне волосся.

 

Всі четверо обернулися і поглянули на такого ж шокованого Субіна, котрий, округливши очі швидко скрився на кухні, ніяково прикриваючись крилами.

Обмозгувавши інформацію, на блідих щоках Кая з’явилися червоні плями, котрі покрили і всі інші частини лиця і шию. Він відвернувся, втуплячись в свої руки що лежали на колінах. Все ж Хюнін почав відповідати Єджи, заспокоюючись.

 

-Так, плавання пройшло добре, але мене іноді захитувало. Так, сильно, хвилі іноді високо піднімалися. Ні, не зміг би бо це занадто далеко. В Антарктиді? Дуже холодно, але по домашньому затишно, особливо поплавати в холодній воді при хорошій погоді. Там лишилося багато моїх друзів, як і родина,-неповолі на лиці з’явилася широка посмішка від згадування Батьківщини, від чого всі присутні замичали, умиляючись такій реакції дитини. Кай знов почервонів,- так, звісно в мене є крила, але я не вмію літати, як наприклад ви, пане Джексон.

 

Пінгвін з повагою поглянув на великі крила чоловіка. Той посміхнувся і потріпав хлопця по волоссю.

 

-Значить колись покатаю тебе! Гадаю, тобі сподобається.

 

Хюнін з посмішкою і іскрою в очах кивнув, вдячний за таку приязність. Вечір пройшов за приємними розмовами. Під час цих розмов пінгвін дізнався що в них є ще старший син, Йонджун, котрого майже ніколи немає вдома, адже цей малий лис любить лізти всюди де його не просять. Далі ці розмови продовжилися за вечірнім столом, за яким сидів і мовчазний Субін. Коли його згадували в розмові, Він угукав і продовжував жувати. На всі питанні відповідав кивками голови, так що Кай нічого про цього мовчазного птаха так і не дізнався. Коли всі поїли, прийшов час десерту, але той не лишився на нього. Субін встав і вийшов в двір через задній вихід коротко подякувавши за їжу. Кай з сумом поглянув вслід за ним.

 

-Ох, не думай нічого такого. Субін завжди був нелюдимим і мовчазним хлопцем. З ним важко знайти контакт,-Кай кивнув. В його голові крутилося одне питання на котре він конче хотів знати відповідь, але не наважувався запитати. Кетрін ніби прочитала його думки і почала свою розповідь.

 

-Ще до нашої з Джексоном зустрічі, в мене з’явився Йонджун, а в нього – Субін. Його матір була дуже милою білою голубкою, але, нажаль, вона померла під час пологів,- очі Джексона посумнішали, які у всіх за столом, що перейшло і на Кая,- мій же минулий чоловік мене кинув, коли я була вагітна Єджи. Тоді я і зустріла його, з малим Субіном на руках , в продуктовому магазині. Субін кричав і брикався, а я просто погладила його по голові, і він одразу заспокоївся,- згадуючи це, жінка посміхалася,- вдячний за те що я вгамувала його сина, Джексон без зайвих запитань заплатив за всі мої покупки і відніс до мого дому. Ох, чудовий був час. Так ми і зблизилися, ростячи двох дітей разом, потім з’явилася Єджи, і ми вирішили оженитися, аби ніколи не розлучатися.

 

Кетрін взяла за руку свого чоловіка і лагідно всміхнулася відповідаючи на таку ж широку посмішку. Єджи закотила очі, в сотий раз слухаючи цю історію і картинно стримуючи нудотні позиви.

 

-Значить… Субін голуб? Такий самий, як і його матір? Білі голуби дуже гарні, як на мене,- сказав задумавшись Кай і втупився в свою порожню тарілку з під пирога.

 

Мати Чхве всміхнулася і кинвнула, встаючи з-за столу. Вони всі почали прибирати, попри все негодування Кетрін аби пінгвін пішов розбирати свої речі і лягав спати. Після того як стіл опустішав, птах все ж вклонився і пішов з сумкою в назначену йому кімнату. Це була найвіддаленіша від сходів кімната на другому поверсі. Хюнін відкрив двері заглядаючи всередину. Кімната була темною через закриті фіолетові штори, на стінах виднілися відпечатки від плакатів, але по суті своїй кімната була дуже чистою. Гібрид зітхнув, поклав свою сумку коло входу і , зачинивши двері, відкрив занавіски. Вид був прекрасний, вікно виходило прямо на сяючий, повний місяць що освітив всю кімнату. Холодне світло падало на вузьку шафу з зеркалом коло нього. На ліжку нова випрана постільна білизна, на столі жодної речі крім лампи та порожнього стакана. Стомлений подорожжю хлопець плюхнувся на постіль і так і заснув лиш в штанцях і водолазці.

 

 

****

 

Через 2 дні починалися зайннятя в коледжі. Пройшов вже тиждень з моменту як Кай переїхав в Канаду задля навчання. За весь цей час від доволі добре зблизився з усіма Чхве, навіть один раз побачив Йонджуна. Птаха дуже шокувало коли о восьмій ранку, ледь прокинувшись, Хюнін йшов на кухню, де зустрів швидко щось вплітаючого хлопця. Його білі вушка мило смикалися, коли він відправив в рота ще одну ложку смачного маминого супу. Одночасно з прийомом їжі лис щось дивився в телефоні, не відриваючи від нього погляду навіть при набиранні ще одної ложки рідини. Вгледівши в дверях незнайомця, найстарший син Чхве перестав жувати, обводячи поглядом всього гібрида з ніг до голови. Помітивши золоту маківку, Джун фальшиво-дружелюбно всміхнувся.

 

-А, то ти той пінгвін про котрого сказала мама. Я Йонджун, приємно познайомитися,-скоро промовив той аби з’їсти ще одну ложку супу. Доївши все до останньої краплі песець встав і вкинувши телефон в карман пішов в бік Кая. Птах же ж стояв на місці, в дверному прийомі, не знайшовши смл пройти далі.

 

-А. Так, мені теж приємно познайомитися, мене звати Кай,-схаменувшись відповів той плжимаючи протягнуту руку. Йонлжун розчаровано зітхнув дивлячись на хлопця трохи знизу вверх.

 

-Ох, дідько, майже як Субін вимахав, тьху на вас,-по доброму пробубнів лис і скрився за вхідними дверима.

 

Пінгвін ще хвилину думав який цей хлопець дивний в своїй манері з’являтися і в секунду ж зникати.

 

****

 

Прийшов перший день в коледжі. Всі студенти розмовлм на французькій, на відміну від Чхве, котрі теж, як і Кай і його сім’я, були англомовними. Переключитися було не складно, але весь перший день Хюнін мовчав, аби від хвилювання не виплюнути якесь не те слово. На велике здивування хлопця, разом з ним пішов і Субін, не породивши ні слова. Ніхто не сказав йому що голуб вчиться в його коледжі, тож пінгвінові прийшлося взнавати все самому.

 

-А ти на якому курсі вчишся?,-намагаючись розірвати тишу запитав Кай.

 

-На третьому,-коротка відповідь не змусила себе чекати. Як і очікувалося.

 

-А який факультет? Я ось на дизайнера поступив.

 

-Теж.

 

-Що!? Ти теж ?! А чому раніше не казав??,-Хюнін був реально здивований. Субін говорить спокійно абсолютно про все.

 

-Ти не запитував.

 

По фактам.

 

Вони взагалі не розмовляли.

 

Їх розмови закінчувались на привітанні, що там вже було казати про які небудь питання про життя.

 

Напруга не спадала навіть з великим старанням Хюніна розпочати хоч якусь розмову. Субін відповідав на все одним реченням і продовжував йти далі, не задумуючись що Каю треба в інший бік. Чи куди йому взагалі потрібно було?

 

-Отож… де в тебе перша пара?

 

-В жесятій аудиторії. Ми зараз туди, доречі, йдемо. І наврядчи тобі по дорозі.

 

Пінгвін стрепенувся і озирнувся, розуміючи що вони на третьому поверсі, а не на першому, куди потрібно було першокурснику.

 

-Ох, трясця, добре я побіг! Щасти !!,-останні слова відбилися ехом від стін порожнього коридору третього поверху. Всіх першокурсників зібрали в основному залі, і розбили по аудиторіями найнижчого поверху, аби вони не губилися.

 

Бувши зайнятим розмовою з Субіном, Кай і не помітив що навколо них теж були люди. Це були абсолютно різноманітні гібриди, від мініатюрних мишок до кремезних ведмедів і високих жирафів. Птахи гордовито розкидували крила, аби привабити побільше народу. Дівчата розбилися по групкам вже розповсюдчуючи нові чутки. Пінгвін прислуховувався до всього що могло досягти його вуха

 

-Знов Йонджун? Я не здивована знаєш, він у всякій бочці затичка….

 

-Так так, я теж бачила. І що ти думаєш? Я ось гадаю що…

 

-О а ти чула що у блідих Чхве з’явився новенький? Пінгвін! Уявляєш? Ох! Це ж він дивися!

 

Кай не помітив як декілька пар очей пристально дивилося йому в спину. Не розуміючи такої цікавості до себе, птах пішов далі. Двері потрібної аудиторії були прямо перед ним, зітхнувши, гібрид відчинив їх заходячи всередину. За партами вже сиділа багацько частина студентів, котрим було не дуже цікава поява нового лиця. Сівши за вільне місце залишалося лише чекати початку заняття. Годинник протікав дев’яту годину, саме о ній починалося нове життя Хюніна, котрий тільки цього і чекав 2 тижні в Канаді.