Початок: Успішне Зникнення

Прим. перекладачки: оригінал фанфіку (англійською мовою) можна знайти тут https://archiveofourown.org/works/14371158

Глава, в якій маленький хлопчик дізнається спосіб услизнути від постійного спостереження за собою та його наслідків. Чи здійсниться його жага бути недоторканим?

  – – –

  Гаррі було шість, коли він довідався про дещо захопливе. Якщо він Дуже Сильно бажатиме чогось, іноді так сильно, що здавалося ось-ось впаде без сил, він міг робити Дивини.

  Час від часу, ці Дивини були дуже простими. Одного разу дядьку Вернону потрібен був пульт від телевізору і він вирішив, що його заховав Гаррі. Тоді хлопчик Дуже Сильно захотів, аби дядько Вернон знайшов його і коли чоловік підійшов до Гаррі, то пульт поламався під його величезною ногою. Потім дізналися, що це Дадлі заховав пульт. Але Гаррі був певен, що за декілька секунд до цього пульту не було на підлозі. Здавалося, що дядько Вернон також знав про це і був незадоволений.

  Дядько Вернон навіть не доторкнувся до пульту, замість цього швидко вирушивши за новим.

  Іноді Дивини були неймовірно складними. Дадлі полюбляв полювати на Гаррі, що не було великою проблемою, адже Гаррі дуже швидко бігав. Проте у Дадлі була купа друзів і іноді ці друзі виявлялися швидшими за Гаррі. Якщо Гаррі бажав Дуже Сильно (настільки сильно, що його щоки, а разом з ними все обличчя червоніло від напруги), він міг утекти від кузена Дадлі та його шайки. Час від часу, при цьому він навіть опинявся на даху. А іноді – на дереві. Це не завжди спрацьовувало (і саме через це ця Дивина опинилася в категорії жахливо складних), проте достатньо часто, аби засмутити Дадлі та розізлити тітку Петунію.

  Тітка Петунія не любила Дивини. 

  Гаррі замикали в коморі під сходами за те, що він опинявся на дереві. Коли дядько Вернон повертався додому, його також це турбувало. Дядько Вернон дуже сильно не любив Дивини. Гарррі не подобалося говорити це слово часто, адже коли він це робив, його родичам це зовсім не подобалося. Правду кажучи, дядько Вернон та тітка Петунія ненавиділи Дивини.

  Сидячи в коморі під сходами Гаррі зрозумів: його родичі, без сумнівів, ненавиділи і його. Адже він був суцільною Дивиною.

  Тепер Гаррі було відомо, що дядько та тітка не повинні були дозволяти йому жити в цьому домі. Він купу разів чув від дядька Вернона, що він вже “прагне здихатися його та відправити до притулку”. Після цього тітка Петунія дуже голосно говорила (прям біля його комори), що Притулки “неймовірно жахливі та безжальні” і певно, лиш це зможе виправити Гаррі.

  Гаррі слухав це, сидячи в коморі разом з павуками та трясучись зі страху. Притулки здавалися самим злом для нього. Іноді тітка Петунія захоплювалася ідеєю відправити“шибеника”, що неймовірно жахало Гаррі. Тітка Петунія майже ніколи не обожнювала нічого, окрім як промивати кісточки своїм сусідам та обговорювати їхні дії.

  Цього разу його родичі емоційно сварилися. Дядько Вернон сказав, що це зникнення на дерево було “останньою краплею”. Тітка Петунія на це налякано прошепотіла про “лист”, але додала, що вони не можуть продовжувати це. Гаррі не розумів, що це значило, проте він знав, що дядько з тіткою зібралися відправити його до Притулку.  Він не знав, що означало це слово, проте воно лякало хлопчика настільки сильно, що він побажав Дуже Сильно, щоб тітка Петунія та дядько Вернон забудули про його існування.

  Навряд чи це спрацювало, що не дивувало Гаррі, адже більшість Дивин відбувалися лише фізично. Якщо Гаррі прагнув зникнути, він би просто зменшився до дуже маленьких розмірів, замість того, аби повністю зникнути. Якщо Гаррі прагнув аби тітка Петунія ніколи не обрізала його волосся, воно лише починало швидше рости, а не поверталося до того, як було раніше. Гаррі випробовував різні Дивини. Часто вони здійснювалися в найлегший спосіб, про який він навіть не здогадувався раніше.

  Тітка Петунія та дядько Вернон не забули про те, що Гаррі існує, адже вони продовжили сваритися до пізньої ночі про те, чи відправити його куди подалі. Маленький Гаррі продовжив бажати Дуже Сильно, після чого провалився в сон у своїй коморі під сходами, бачучи сон про те, як він став невидимим.

  – –

  Гаррі прокинувся рано вранці, певно навіть сонце ще не зійшло повністю. Тітка Петунія забула відімкнути його комору, а Гаррі конче необхідно було сходити до туалету. Гаррі вагався, не знаючи, що буде гіршим: сходити в туалет прямо тут, або ж відімкнути двері самостійно. Він зрозумів, що тітка Петунія, певно, просто забула, отож Гаррі Дуже Сильно захотів, аби двері відчинилися, і це відбулося. З часом це виходило все легше і легше.

  Гаррі натягнув окуляри на носа і почимчикував до ванної кімнати, де здивовано витріщився у дзеркало. Замість чорного волосся та зелених очей, у відзеркаленні Гаррі побачив Дуже Нудного хлопчика. Гаррі зацікавлено розглядав відображення, схиляючи свою голову і різні боки. Хлопчик повторив всі його рухи і Гаррі підстрибнув, розуміючи, що це – він.

  Гаррі не був певен, що саме у його відображенні було нудним. Можливо, це була постава та плечі. Або ж те, як окуляри заглушували сяйво його очей. Гаррі зняв їх, аби подивитися, чи зміняться при цьому його очі і вдруге підстрибнув, адже хлопчик у відображенні знову став ним самим. Він експерементував з окулярами, знімаючи та надягаючи їх купу разів. Немов зачарований, Гаррі перетворювався на Дуже Нудного з окулярами та ставав Звичним Гаррі без них.

  Гаррі знав, що у Звичного Гаррі була доволі дивна зовнішність. Вчительки часто коментували колір його очей, або ж дикість волосся. Іноді вони заводили, що він був надміру худим, але після розмови з дядьком Верноном завжди забували про це.

  Проте з окулярами на носі, він перетворювався на Нудного Гаррі.

  Ця Дивина подобалася Гаррі. Як би не було, настав час для ранкових обов’язків, адже тітка з дядьком скоро прокинуться. Отож, він надягнув окуляри та пішов із ванної кімнати.

  Коли Гаррі закінчив мити вікна та пішов до кухні, увімкнувши плиту, тятка Петунія та дядько Вернон спустилися на перший поверх. Гаррі трохи хвилювався, як тітка Петунія відреагує, адже лише вчора вона говорила з дядьком Верноном про те, як вона втомилася від Дивин. 

  Коли вона увійшла до кухні, то зупинилася та дивилася на нього, навіть не блимаючи, протягом деякого часу, протягом якого Гаррі мріяв провалитися під підлогу, наляканий її реакцією. Проте через якусь секунду тітка Петунія кліпнула та пішла до холодильника, відкрила його та дістала яйця, бекон, і хліб з маслом.

  – Готуй підсмажені яйця цього разу, – сповістила вона грубо. Гаррі навіть не пригадував, коли вона поводила себе інакше по відношенню до нього, або ж хоча би бажала йому доброго ранку та вечора, що вона говорила іншим родичам. Хлопчик ледь кивнув, намагаючись затиснути себе в як можна меньший простір та стати непомітним почавши готувати сніданок. 

  Покінчивши з цим, Гаррі вимив стіл. Як тільки він це зробив, до кухні увійшов дядько Вернон, заповнюючи собою кімнату, проте навіть не звернув уваги на Гаррі: ні просуваючися до свого стільця, ні після того, як сів на нього. Тітка Петунія з дядьком Верноном почали обговорювати останні події, а точніше – роботу та сусідів. 

  Останнім прийшов Дадлі, ледве поміщаючись у двері через свою масивну постать і також пройшов повз Гаррі, немов того не існувало. Гаррі поставив перед Дадлі чашку соку, перед дядьком Верноном – каву, а тітці подав чай з молоком та цукром. У відповідь ніхто навіть не підняв на нього погляд, що можна було зарахувати, як перемогу, проте його дивувало, що ніхто не відреагував на його останню Дивину.

   Щойно приготування сніданку були завершені, а дядько Вернон та кузен Дадлі почали спустошувати свої тарілки, Гаррі вийшов з кухні. Після цього він навіть непомітно від інших усміхнувся, підійнявши куточки губ та зблиснув очима, уявляючи, як же відреагують вчительки.

  Як Гаррі і очікував (скоріше, сподівався), ніхто не помічав Нудного Гаррі. Насправді, тепер було дуже легко просто розчинитися, стати непомітним для інших. Кузен Дадлі зі своєю шайкою забули про його існування, переслідуючи іншого беззахисного хлопчика. Проте, як виявилося, у беззахисного хлопчика були Дуже Серйозні батьки, що доповіли про це директору, після чого Дадлі перестав знущатися над іншими, хоч дядько Вернон і скаржився вдома, що той хлопчик з батьками – мерзотники та брехуни.

  Вчителька продовжила називати ім’я Гаррі під час ранкової переклички, проте після цього забувала про його існування, жодного разу не задаючи йому запитання та не доскіпувалася до його почерку. Протягом одного жахаючого експерименту, Гаррі з’їв апельсин в бібліотеці, прямо біля таблички з написом ЇЖА ТА НАПОЇ ЗАБОРОНЕНІ. Якусь секунду бібліотекарка дивилася на нього,  розкривши рота, немов збираючись говорити, проте після цього вона повернулася до групи підлітків, що хихотіли в дитячому відділі та сказала їм перестати робити подібне неподобство.

  Гаррі зрозумів: коли він мовчить та не привертає до себе уваги, про нього дуже легко забували. Протягом однієї зі шкільних екскурсій, його навіть забули в зоопарку. Якийсь час він чекав, проте ніхто не приходив за ним і його майже зачинили у непрацюючому вночі зоопарку. Гаррі це роздратувало, адже йому необхідно було повертатися додому пішки, проте через декілька годин ходьби та Дуже Сильного бажання йти у правильному напрямку, він прибув до Прівіт-драйв №4. Було дуже пізно, близько опівночі, проте світло на ґанках не було увімкнене, а машини продовжували їздити. Гаррі побажав, аби двері відчинилися, після чого зайшов досередини, почувши клацання замку.

  Усередині було чудово чутно триголосе хропіння, через що він зрозумів: ніхто не згадав про Нудного Гаррі. Замість того, аби журитися, Гаррі відчув, як щастя розійшлося по грудях. Якщо тітка Петунія та дядько Вернон забудуть, що він живе у цьому домі, вони не зможуть відіслати його звідси.

  – – –

  Роки по тому, Гаррі навчився дуже добре бути Непомітним. Тітка Петунія та дядько Вернон забували про нього доти, доки він мовчав, продовжував виконувати свої обов’язки та подавав їсти, після чого Гаррі міг перекусити і йти та приходити тоді, коли бажав.

  Гаррі пишався тим, що був найбільш незалежною дитиною в школі. Тоді як більшість дітей повинні були просити дозволу в батьків на все, Гаррі не повинен був запитувати нікого ні про що, зовсім. Він не отримував книги чи іграшки, проте коли Дадлі ламав щось та викидав це, Гаррі міг забрати це до своєї комори, немов би пес, що підбирає загублену шкарпетку своєї господарки до будки, після чого хазяйка забуде про її існування.

  Іноді хлопчик хотів, аби хтось пам’ятав про нього, проте був обережним, аби не бажати цього Дуже Сильно, адже не хотів, щоб його непомітність зникла. Іноді він мріяв про щасливу родину, таку, яку мали більшість дітей в його школі. Про тих, хто зможе відвезти його до моря, або в парк, а також дарували йому би подарунки на день народження, Різдво та Новий Рік, а іноді – “просто тому що”. У його мріях він мав маму, тата, а іноді навіть маленьку сестричку чи брата.

  Проте Гаррі зрозумів, що цього не трапиться, і в десять років (майже одинадцять) вирішив, що сам створить родину. Одного дня, він зустріне когось особливого (людину, що не буде нічим походити на тітку чи дядька) і матиме велику, люблячу родину. Гаррі пообіцяв собі, що в його родині буде купа обіймів та поцілунків і ніхто, ніколи не бажатиме стати непомітним.