Твоє ім‘я – синонім до слова «біль».

Wait right here.
I’ll be back in the mornin’
Lil Peep – Star Shopping

– Знаєш, я більше не боюсь потонути,- хлопець забігає у воду й морська хвиля бере його в обійми

– О, невже ти навчився плавати,- дивується інший хлопець в панамці й сорочці з гавайським принтом

– Ні, я навчився тонути.

Ранкова злива. Гроза. Туман. Сонне місто. Аеропорт. Зал очікування. Техьон сидить на лавочці й читає якусь книгу. Він намагається приховати своє хвилювання. Але всі зусилля марні. І це зовсім не через першу подорож в його житті за кордон.

День тому.
– Те… слухай… ми б зрадістю, але на завтра в нас вже заброньований літак в Токіо до бабусі Юна,- Хосокові жахливо незручно, що він не зможе виручити друга,- ти ж знаєш, Юн любить його дуже, тому ми б без…

– Все гаразд, вам вдалої подорожі,- спокійним голосом відповідає Техьон

– Але….

– Все гаразд, в мене є запасний план,- заспокоює його той, хоча ніякого плану немає

– Ну і що мені з тобою  робити?- розминає щічки кота.

З раннього дитинства у Техьона центром всесвіту була лише мама. Батька в його житті ніколи не було. Хлопець не мав бажання  розпитувати маму про нього, бо сам все розумів: ця істота(саме так, істота, а не батько) була тряпкою й боягузом.
До 10 років він жив з дідусем й бабусею в селі, годував кроликів, грався з телятком Ку й гладив котика Блеккі. Мама працювала в Пусані на трьох роботах одночасно, щоб в сина було хоч якесь світле дитинство.
Але спокійне життя маленького Техьона  завершилось тоді, коли на подвір’ї з’явився дядько в чорному костюмі й заявив, що Техьон поїде з ним. Хлопчик краєм вуха підслухав розмову бабусі з дядьком, коли пішов збирати речі:

– Вона ж обіцяла, що не буде Техьона забирати!- дорікає бабуся

– Ви не змогли забезпечити щасливе майбутнє своїй доньці, тому дозвольте їй зробити це для свого сина,- холодно відповів той.

Техьон взяв лише найнеобхідніше: зелений рюкзак із кроликом, олівці для малювання, альбом, книжку про піратів та ведмедика. Він не розумів, не знав, що більше ніколи не піде у свою сільську школу, не гратиметься з тваринками й не буде садити квіти з бабусею. На нього чекало велике майбутнє. Настільки, що…якби він знав в ту мить, чим все завершиться, то ніколи б нікуди не поїхав.

– Бабусю, я трішки погостюю в мами й повернусь до вас,- заспокоював її Те

– Бережи себе, мій хлопчику,-поцілувала його в голівоньку.

За декілька хвилин Техьон сидів вже в чорному джипі з тонованими вікнами й міцно стискав в руках іграшкового ведмедика.
Його привезли в величезну квартиру у розкішному районі міста. Мама показала йому величезну кімнату, яка тепер належить Те, пригостила улюбленим десертом, познайомила із «добрим дядьком».
І з того дня його життя кардинально змінилось. Тепер він жив разом з мамою, ходив в елітну школу, добре навчався, грав на фортепіано й скрипці, малював й весело відпочивав з новим другом Чонгуком. До бабусі з дідусем навідувався рідко. Але часто телефонував. Доброго дядька більше не бачив, вже й забув, як той виглядав.
Веселе життя перекреслив у зошиті червоною ручкою один вечір. Одна зустріч.
– Техьон, знайомся, це мій новий чоловік, твій вітчим. Тепер у тебе буде брат. Ти його знаєш. Це Чон Чонгук,– 1000 ножових ударів в серце. Чому воно досі б‘ється? Тому що воно б‘ється для тебе.

Не знаю, коли я тебе покохав, як це взагалі трапилось? Можливо, в той день, коли ти мене вперше поцілував під дощем… Пам‘ятаю, ми тоді бігли, наче навіжені тротуаром, я раптом зупинився, а ти мене повалив разом із собою на землю і… поцілував. Ніжно. Щиро. Несміло. Невміло. ПОЦІЛУВАВ. Спочатку я думав, що це просто сон. Але коли твої губи ніжно зминали мої, коли я відчував твій подих на своїй щоці, тоді я зрозумів, що це не сон. Це найсолодша у світі реальність. З того дня ми ділимо божевілля на двох.

Але, знаєш, я покохав тебе задовго до цього.  Напевне, це все трапилось ще в перший день, коли ми тільки-но зустрілись. Ти нічим не відрізнявся від інших. На перший погляд. Насправді, коли я вперше глянув в твої очі – помер і переродився… і закохався. Ти мене розумів без слів, я іноді дивувався, як людина може настільки інтуїтивно відчувати почуття іншої. Ти був поруч завжди: коли від сміху болів живіт, коли я відчував безвихідь, коли не спав ночами через гарячку, коли практикувався  годинами в школі мистецтв, коли плакав, коли посміхався, коли об‘їдався бургерів, коли боявся грому й блискавки, коли здавав важкі іспити… ти був поруч завжди, навіть в ту мить, коли мене вбили. Ти мене вбив. Повільно. З насолодою. По-звірськи. З любов’ю.
Я ніколи не забуду той день… той ляпас. Ти мене вбив власними руками.
Але я не перестав тебе любити навіть після всього, що було ПІСЛЯ. Всі синці загоювались зі швидкістю світла, образи забувались, та… Чонгук, моя любов до тебе не погасла. Я просто перестав її відкрито проявляти, та це не означає, що вона спопелилась. Навпаки. Коли мовчиш про почуття – вони лише стають сильнішими.

Тому, тепер ти знаєш, що я цілком ненормальний: досі люблю тебе. Назавжди? До самої нескінченності. Я кохаю тебе, Чон Чонгук. Навіжено. Ревниво. Щиро. Безпричинно. Наслідково. Безупинно. Кохаю так, що ладен спопелити весь світ і заново збудувати. Для тебе. Бо я кохаю тебе, Чон Чонгук. Вперше. Востаннє. Віддано. По-ідіотськи. Але кохаю. Тому, Чон Чонгук, ось,- Техьон вручає окам‘янілому Чонові кота й летить сходами в низ до дверей під‘їзду, біля входу в який на нього чекає таксі,- Я повернусь. Просто почекай. Дочекайся мене, Чон Чонгук.

Два тижні –  це ж не ціла вічність?