Записки

Дазай прокинувся від лагідних променів сонця та запаху кави і табаку. Він, вже за звичкою, провів рукою поруч з собою. Постіль була холодною. Він схаменувся, відразу звскочив з ліжка, оглянув кімнату. Нікого. Дазай швидким кроком попрямував на кухню. Пусто. Але щось муляло його око, якась деталь вибивалась зі звичного інтер’єру. Букет лікорисів. Він обережно підійшов до столу з вазою, наче квіти були вибухонебезпечними.Посеред червоних пелюсток лежала записка. Дазай розгорнув папірець.

“Добрий ранок, коханий. Я скоро повернусь, а до того часу пропуную знайти свій подарунок. З днем народження.”– було виведено гострими, тонкими літерами.

Дазай напружився, він знову почув запах кави, тому підійшов до плити, сподіваючись побачити там напій. Але знайшов лиш ще одну записку:

“Я готував каву лише для себе. Хочеш – роби сам.”

Дазай посміхнувся, Чуя знав про його звички. Однією з них була кава зранку. Він взяв до рук чайник, щоб нагріти воду. На ньому теж була записка:

“Постав чайник та подивись у вікно.”

Дазай виконав інструкцію Чуї, на підвіконні лежала майже до краю заповнена попільничка, біля неї майже порожня пачка цигарок та запальничка. Він взяв одну, закурив. В середині пачки також знайшлась записка. Видихаючи їдкий дим, Дазай відкрив її:

“Огидні цигарки, чи не так? Ненавиджу дешевий табак, але в п’ятнадцять ти чомусь палив саме їх. Пам’ятаю як вперше їх спробував. Це було жахливо, моє горло нестерпно пекло, а ти заливався сміхом. А згодом твої кістки так солодко хрустіли під моїми ногами.”

Дазай посміхнувся, хоч в той день він і отримав на горіхи, але для них це залишилось гарним спогадом. Тоді вони навіть уявити не могли, що покохають одне одного. Він провів пальцем по акуратним рядкам та подивився у вікно. Чуї видно не було. Дазай нервово відкрив ящик, дістав розчинну каву. Він згадав як Чуя постійно нарікає на нього за те, що він п’є якісь помиї, а не каву. У баночці очікувано була записка:

“Знову п’єш це лайно? Я сподівався, що хоч цього разу дослухаєшся моєї поради. Але то твоя справа. Пам’ятаєш як я вчив тебе варити справжню каву? Я от добре пам’ятаю, того дня мені довелось мити всю кухню, а ти так і не навчився. Цікаво, це ти поганий учень чи з мене вчитель ніякий? Але одне я знаю точно – ти пам’ятаєш той день через наш перший поцілунок. Він був неймовірно огидним, скільки пачок цигарок ти скурив перед тим, як наважився це зробити? ”

Дазай посміхнувся, для нього їх поцілунок асоціювався з кавою, він навмисне готував її неправильно, хотів побачити як на це буде реагувати Чуя. Очікувано, він вийшов з себе, але Дазай обійшовся одним потиличником після чого був вигнаний за обідній стіл чекати поки Чуя сам все зробить. Він дійсно скурив в той день не одну пачку цигарок, але радше через важкий день на роботі, Дазай не планував цілувати Чую в той день, але в мить його переклинило. Хто зна яке приворотне зілля підлив Накахара до кави.

Дазай виринув зі спогадів, залив гранули кави окропом і попрямував у кімнату. Він вже зрозумів, що Чуя залишав записки по звичному маршруту Дазая. Далі слід було одягнутися, він поставив гарячу чашку на тумбочку біля ліжка та відкрив шафу.

Речі Чуї займали більшу частину, у Дазая було лише декілька сорочок, дві пари штанів та дві жилетки в той час як у Накахари було стільки речей, що можна було одягнути всіх мешканців Йокогами і ще б щось лишилось. В шафі теж знаходилась записка:

“Нещодавно я відкрив шафу і помітив як мало у тебе одягу. Потім я згадав як ти запізнився на наше перше побачення виправдовуючись, що довго обирав що вдягти. Але ти був в своєму звичайному одязі, тому я вирішив що тобі варто подарувати годинник, щоб ти міг слідкувати за спливанням свого часу. Подарунок можеш знайти біля своєї чашки.”

Дазай озирнувся, біля чашки дійсно лежала коробка, але він її чомусь не помітив. Дазай відкрив її та побачив годинник з дорогоцінним камінням. Він приміряв його на руку, щось в годиннику було не так. Він не працював, Дазай не придав цьому сильного значення, він сів на ліжко, взяв каву та поглянув на рамку з фото на тумбочці. Там теж лежала записка. Він знову відкрив каву та розгорнув лист:

“Я помітив,що ти кожного дня дивишся на це фото. Ти так сумуєш за Одасаку. Іноді мені жаль тебе. Але я радий, що ти пішов з мафії. Ти заслуговуєш кращих людей поруч, кращої долі. В цей день я б хотів згадувати лише хороші моменти з нашого спільного життя, але як бачиш не завжди виходить. Але можна оживити спогади з нашої першої спільної відпустки. Італія гарна країна, завжди милуюсь нашими фото у вітальні звідти.”

Дазай зрозумів натяк, він попрямував до вітальні. Звідти відчувався запах табаку. Осаму зрозумів, що не перевіряв там, а що як Чуя весь цей час чекав на нього там? Він переступив поріг вітальні та заціпенів. Накахара дійсно був там. Його обличчя втратило булий колір, стало синюватим, він висів під стелею. Дазай усміхнувся, підійшов до Чуї, дотронувся до нього. Посмішка зникла з його обличчя, коли він зрозумів, що Чуя не застосовує свої здібності.

Під тілом лежала остання записка, Дазай повільно опустився на підлогу, тремтячими руками взяв папір та розгорнув його:

“Привіт, Дазаю. Я гарно виглядаю у кігтях смерті? Сподіваюсь, що так. Ще маю надію, що ти зараз страждаєш так само, як я ці роки. Твоє кохання це щось неймовірне. Але подивимось правді в очі. Це радше хвороблива залежність. Подивись на нас, які ми жалюгідні. Не кохаємо одне одного, зраджуємо, але прикидаємося коханцями. Я сотню разів намагався піти від тебе, але ти занадто міцно тримаєш мене. Я не можу вільно дихати, коли я поруч з тобою. Кожної чортової  хвилини відчуваю як твої пальці стискають мою шию, навіть коли ти за тисячі кілометрів від мене. Я не хочу більше цього продовжувати, хочу порвати ці кайдани. І я знайшов спосіб це все зупинити. Тож в твій день народження я дарую тобі та собі найцінніше – свободу. Прощавай”

Світ перед очима зруйнувався. Він не міг повірити, що це все насправді. Дазай ще сотні разів перечитував рядки виведені таким рідним почерком.Чуя був його віддушиною, але вмить перетворився на ще одного привида минулого, який буде поруч з ним до скону.