Тіло замість холста
від Бандерфляй~~~
Я прокинувся близько обіду.Неділя-прекрасний день.Я би поспав довше, але яскраві промені сліпили навіть через закриті повіки.Давно я не прокидався в налитій сонцем кімнаті.Але в ній нікого не було.Це була кімната Андрія, де ми тут із хлопцями спали. Дівчата ж оселились в моїй. А щодо Андрія… Я вчора заснув до того як він повернувся із волонтерського штабу, тому ми не бачились після гри.
Чесно кажучи, після поцілунку я почував себе дуже дивно. Становище погіршувало те, що ми це ніяк не обговорили. Я боявся погіршити наші відносини, але добре знаючи Андрія можна було стверджувати, що він також хоче це обговорти.
На кухні почувся брязкіт тарілок та хлюпання води. Можливо Андрій зараз вдома і мені вдасться із ним поговорити. Я одягнув першу кращу футболку і потопавши на кухню побачив лише Лідію і Машу, які снідали яєшнею. А ще Павло мив посуд.
-Доброго всім ранку.-Привітався я.
-Такий собі ранок,-все ще жуючи буботіла Маша.
-Ранок починається не з кави а з повітряної тривоги.-Пояснила Ліля.
Павло був у навушниках на своїй хвилі.
-Як? І ви мене не розбудили?
-Ти так солодко спав,-сказала Маша.
-Це не виправдання,-обурився я .
-Ну не сердься,-посміхнулась Ліля.-Тривога й так тривала не довго.
-Нагадую вам, що вчора прилетіло.-З докором мовив.
Я не був самий старший, але самий відповідальний із них усіх був. Іноді відчував себе мамою-одиначкою з шістьмома підлітками-бунтарями, які не до кінця розібрались із реальним світом. Але починати день із виховної бесіди я не мав настрою.
-Де інші?-Запитав я, щоб перевести тему.
-Софія шукає роботу, Апер пішов на побачення…
-На побачення?-Здивовано перепитав я .
-Угу, уже третє,-підтвердила Маша .-Шустрий хлопак.
-А Андрій?
Маша знову розпливлась у посмішці. У неї була прекрасна посмішка, але саме від цієї, двозначної, я червонів.
-Андрій знову волонтерить,-сказала замість Маші Лідія, бо перша не могла перестати посміхатись.
Павло якраз домив посуд, зняв навушники, повернувся до нас і здивовано подивився на мене:
-О, сонько, ти вже прокинувся. Ми тобі залишили один бутерброд.
Під очима Павла були Машині пачці із блискітками. Зрозумівши моє німе запитання він пояснив:
-Перепив вчора. Вони всі пити вміють, а от мені фігово.Старію. Софія взагалі роботу пішла шукати. Це не людина а кіборг. О, промовка про вовка-Софа дзвонить.
Кілька “угу”,” добре “, “вже біжу” і він поклав слухавку.
-Софа знайшла роботу в ресторані і там потрібен бармен,-радісно повідомив Павло знімаючи патчі,-тому вимушений вас покинути.
Ми втрьох вирішили доснідати на балконі. Він уже не був такий забитий коробками як вчора. Коробок взагалі не було.
Маша та Ліля закурили а я дожовував бутерброд. В кутку був великий горщик з квіткою, назву якої я завжди забуваю, як і поливати її .Та це вже не важливо, бо рослина зсохлась.
-Яка гарна погода, а всі працюють.-Понуро протягла Лідія.
-Можемо погуляти,-запропонувала Маша,- у нас і так вихідний .
Побачивши ,як ми кивнули Маша піднесено захлопала в долонях.
-Чудово, я тоді йду переодягнусь.
Ми із Лідією залишились самі на балконі.
-Що так дивишся?- Дещо суворо запитала дівчина видихнувши сизий дим.
-Ви з Андрієм зустрічались?
Ліля зробила довгу затяжку примружено дивлячись на мене.
-Ми познайомились кілька років тому ,коли обоє були у своїх бабусь на Волині. Ціле літо ми були разом, але нічого серйозного не було. Ми добре ладнали, але я не кохала його так ….так як зазвичай мають кохати, тому ми вирішили залишитись друзями. Хоча цілувався він так погано, що я мала його вчити. Ну як, не пропали мої старання?-Усміхнулась Ліля.
-А я вчив Машу у школі цілуватись на помідорах.-Маневруючи сказав я.
Ліля розсміялась так голосно і так дзвінко,що мене це аж вразило. Ніколи не бачив, щоб вона так щиро сміялась.
-Я дуже здивована, бо Маша цілується дуже вправно.
Нависла ніякова тишина. Зрештою Ліля тихо сказала:
-Маша вдає, що нічого не сталось. Але мені від цього лише гірше.
-Знаю, у мене так само із Андрієм. Ми так і не поговорили.
-Плюс. Я розумію,що це була просто гра, але ж це був не просто поцілунок.
-Я думав, що один так накручуюсь.
– Що ж, вітаю у клубі «Ціловані і кинуті».
-Ти ж перша поцілувала Машу.
-Ти зарив голову в одіяла і не бачив як вона обхопила мене руками і не відпускала.
-Я готова!-Крикнула Маша десь із коридору наближаючись до нас. Вона була вдягнена у білосніжну футболку та квітчастий сарафан. Навіть встигла дві косички заплести. Виглядала вона дуже мило, але яскраво.
Я помітив як Ліля мимоволі загляділась на подругу.
-Чого ви сидите? Ходімо.-Нетерпляче сказала Маша і навіть простягнула нам руки, щоб допомогти підвестись.
-Я напевно не піду. -Сказав я вхопившись за живіт.-Почуваю себе не дуже. Йдіть двоє.
-Тобі погано?-Стурбовано запитала Маша.-Може нам краще залишитись?
-Ні, ви йдіть. Мені потрібно полежати в тиші та спокої.
Коли вони виходили то Ліля на останок обернулась. Я лишень підморгнув їй. Зачинивши за ними двері я побіг по своїм справам. Спочатку я почитав новини, потім трохи прибрався паралельно слухаючи музику через один працюючий навушник. Моїми улюбленими виконавцями були Діти Інженерів та Tember Blanche. Маша ж обожнювала Jerry Heil. Лідія поділилась своїм плейлістом піснями “Один в каное” та Христини Соловій. Коли ми жили в двох то Андрій на повну гучність вмикав Жадана і Собак. Щодо Павла то він був меломаном. У вашому плейлисті є мінімум одна пісня, яка є в плейлисті Діда. Софа то чиста класика-ОЕ та Скрябін. Але вона іноді могла заспівати пісні оунівців і знала ще багато повстанських пісень на пам’ять. Апер теж був меломаном, але після 24 лютого почав слухати пісні присвяченій цій війні. Через його навушники , які гули на повну гучність, можна було розчути Хейтспіча.
Знаючи хто яку обере сирену та в кого які улюблені виконавці, можна поговорити і про піцу з ананасами. Так от, її всі любили крім мене. Я навіть не знаю як уживаюсь із цими божевільними.
Не знаючи, чим себе іще зайняти, я вирішив перечитати книгу Яновського «Майстер корабля». Кілька сторінок і я був уже повністю занурений у цей твір. Навіть захотілось на море. В Одесу. А ще краще в Ялту. Нашу мирну Ялту.
Оскільки я перечитував цю книгу, то нахлинули, як та морська хвиля під час шторму, ностальгійні спогади з моєї молодості. Не те щоб я був старий, але здавалось, що це все було так давно, мало не в іншому житті. Яке ж тоді воно було безтурботне і сліпе як новонароджене кошеня.
Я так зачитався що не помітив як хтось прийшов. Згодом у кімнату завалився Андрій із холстом.
-У мене з’явилась хвилинка щоб нарешті взятись за навчання. Ти не проти якщо я тут розкладусь?
Я захитав головою. Андрій стояв переді мною а я ніяк не міг наважитись зачепити ту саму тему. Та і відволікати я його не хотів, тому втупився у книжку. Та щось уже не читалось.
А тим часом мій друг встиг накинути побудову. Розчинник та олія, палітра та пензлі а також нерозбірливе буботіння Андрія творили мистецтво.
-Я коли повертався додому то побачив Машу та Лілю.-Раптом сказав Андрій затискаючи в зубах пензель.
Я знав до чого він хилить, тому теж намагався плавно звести тему .
-Ліля мені дещо цікаве розказала сьогодні.
-І що ж?-Хлопець кинув на мене короткий погляд, відволікаючись від картини.
-Сказала що вчила тебе цілуватись.
Андрій розсміявся.
-Хах, я згадав поцілунки на вечірці. Це було жахливо.
-А мені сподобалось, -знизав плечима я .
Андрій дивно на мене подивився. Я одразу пожалкував про свої слова: я ж цілувався лише із ним ,а він міг говорити в загальному. Що якщо він взагалі не хоче про це говорити? Боже, який же я ідіот!
В середині мене вибухнув жар а у вухах почало гупати.
-Ти так почервонів.-Прошепотів Андрій вкрадливим тоном.-Невже справді сподобалось, м?-Він сів біля мене на диван.
Я закусив губу мимоволі згадавши що губи Андрія мали смак п’янкої груші. Коли він підсунувся ще ближче, то мені перехопило подих і це не через розчинник. Я помітив ,як він затримав погляд на моїх губах.
Я наважився глянути на нього із викликом, але ще більше почервонів коли Андрій посміхнувся на мою реакцію. Він подався вперед ледь не торкнувшись моїх губ своїми, але раптом поміняв напрямок.
-Дозволиш себе поцілувати?- Зашепотів він мені на вухо хриплим голосом. Це було так несподівано як і мій стогін. Я ще сильніше прикусив губу і заплющив очі.
Щока Андрія лоскотала мою а його уста спустились зі скули до моїх губ.
В грудях затріпотіло а в голові шуміло і я відповів на поцілунок.
Спочатку ніжно та акуратно. Губи Андрія були на смак як груша, але вже не п’янка. Щось близьке до мармеладу зі смаком груші чи яблук . Але сам по собі поцілунок виявився п’янким, який дурманив голову.
Та Андрій вкусив мене за губу приводячи до тями і я зойкнув не так від болю ,як від несподіванки.
-Вибач,-усміхнуся він,-не стримався.
Губи Андрія вп’ялись в мою шию а його руки почали торкатись мого тіла прижимаючи до себе.
-Андрій,-мовив я хрипло намагаючись це зупинити . -Ан…а-а-а-а.
Я протяжно застогнав коли холодні пальці заповзли під футболку і торкнулись оголеної шкіри. Мені довелось прикрити рот долонею,бо стогін вийшов занадто гучний.
-Мені зупинись?-запитав Андрій ніби дразнячи мене.
Тіло нило та вигиналось в його руках.Поцілунки і дотики Андрія вправно пестили. Я оповив його голову руками і притягнув до себе цілуючи .
Андрій зняв з мене футболку .
-У тебе таке гарне тіло,-захоплено мовив він.
Я прикрився руками та ці руки враз були обціловані. А потім і ключиці. За ключицями груди і живіт. Руки то ледь торкались шкіри то зжимали її мало не до болю. Відтягували і притягували.
Коли пальці заповзли під пояс то Андрій зупинився. Та і я вхопився за його руки, гальмуючи.
Ми обоє важко дихали дивлячись одне на одного.
-Скоро прийдуть наші,- схвильовано згадав я.
Андрій кивнув. Я хотів встати та він все ще нависав наді мною.
-Андрій?
Той прийшовши до себе схилився і пробурмотів мені у ключицю:
– Я так тебе сильно хочу.
А потім підвівся і попрямував до кухні залишивши мене напівголого і збудженого зі збентеженим виглядом після цих слів.
Класно поговорили.
~~~
P.S. Автор вмер під час написання цього розділу, але напише продовження через тиждень.
ААА цей розділ виявився навіть кращим, ніж я очікувала! З нетерпінням чекаю, що буде далі)
Мені приємно що вам сподобалось. Дякую за вашу підтримку )
Моє ди
ання дещо переривалось під час останньої сцени, але я дочитав. І це неймовірно, подобається до “не можу”
Дякую за відгук <3 Там далі такеее буде…