Частина 5

Чжоу Цзишу сидів на невеликій терасі перед тренувальною залою садиби Чотирьох Сезонів, та не без посмішки спостерігав за своїм єдиним учнем, який раз за разом намагався завдати хоча б один удар по Вень Кесіну. Чоловік, незважаючи на свій не найкращий стан, тримався рівно та не видавав себе. Він постійно робив вигляд, що ні болю, ні дискомфорту не відчував. Ох, якби ж це було правдою… 

Ховаючись під дахом від сонця, Цзишу ліниво перевів погляд на неочищені овочі, що були абияк складені в великому плетеному кошику. Сьогодні прийшла його черга чистити їх. Поки Кесін був зайнятий Чжан Ченліном, він мав приготувати вечерю. 

Чоловік усміхнувся сам собі. Справжній поділ зобов’язань. Це щось таке нове і… зовсім сімейне. Ця думка була прийнята ним неймовірно легко. Здивувавшись самому собі і тому, що в душі ніякого протесту більше не було, Цзишу знову кинув погляд на тренувальне поле. 

Вень Кесін підбадьорював Ченліна, вказував на його основні помилки суворим, але рівним голосом. Його рухи були плавними, а на устах застигла широка посмішка. В очах цього чоловіка було повно яскравих та трохи надмінних вогників. Він безсоромно використовував обманні маневри та заставав учня зненацька. Та робив це настільки легко та граціозно, що вся увага Цзишу була прикована до нього. Чоловік відчув, як проти волі трохи почервонів. 

— Не займайся самолюбуванням, — Цзишу і сам не міг стримати посмішки. — Вчи його битись, — він старався сказати це зі строгістю. Але як тільки їх погляди зустрілись, щось тепле ніби розилось в душі чоловіка. 

— Одне іншому не заважає, мій милий А-Сюй, — Кесін підморгнув йому. — Іноді і зовнішньої красовою можна вразити наповал, — продовжуючи розмовляти, він відбивався від атак Ченліна. 

— Ох, у цьому тобі звісно немає рівних, — те саме почуття, що розросталось у грудях, було новим. Це не біль чи сум, до яких він звик. Це щось зовсім інше. Щось таке, заради чого він готовий був піти на все. Ніколи раніше він не хотів дбати про себе настільки сильно як зараз. І навіть не заради себе. 

— А я тут до чого? Я говорю тільки про тебе, — Кесін різко витяг долоню вперед. Декілька відточених до автоматизму рухів і потік енергії, що вивільнилась з його пальців, збив з ніг Ченліна. — На сьогодні все. Завтра можемо продовжити тільки як придумаєш переможну стратегію. Як ні — бігатимеш навколо садиби від світанку до заходу сонця, — він явно відчував себе в своїх тарілці, коли ось так віддавав накази. — А тепер допоможи своєму вчителю з вечерею. А я збираюсь сидіти в тіні і нічого не робити, — Цзишу перехопив його під лікоть, коли він якраз збирався вмоститись на сходах. 

— Ченлін, вечеря повністю на тобі, — він не без радості скинув на підлітка свої обов’язки. Поглядом Цзишу показав в напрямку внутрішнього саду — він неймовірно хотів прогулятись з Кесіном саме там. Це бажання було спонтанним і не мало під собою ніякого іншого пояснення крім внутрішнього пориву. Раніше він б стримав це почуття, придушив його та пішов далі наче нічого не сталось, але тепер, коли грань між життям та смертю була настільки розмита, відмовляти собі було б безглуздо. 

— Ти так нахабно користоуєшся ціює дитиною, — Вень Кесін підлаштувався під чужий повільний крок та дістав із широкого рукава улюблене віяло. — У малого непоганий потенціал. 

— Я не хочу говорити про нього, — Цзишу прозвучав дещо нетерпляче, і цим чимало здивував їх обох. — Останні кілька днів ти виглядаєш краще, — він не міг не радіти цьому. Навіть якщо цей факт означав ще більше неоднозначності та невпевненості в майбутньому. Цзишу прекрасно розумів, що все одно був присмерті. Все одно міг покинути цей світ будь-якої миті. 

І навіть не зважаючи на це, він боровся за свою можливість бути щасливим. 

— Ти що вирішив зізнатись мені? — взявши чоловіка за долоню, Кесін наблизився впритул. А потім безсоромно опустив одну руку на талію Цзишу. Їх носи майже стикнулись. 

— Так, — він посміхнувся. Мовчання було недовгим, Цзишу швидко продовжив говорити, не давши співрозмовнику зіпсувати момент. — Ти — найгірше і найкраще, що трапилось в моєму житті, — Кесін показово цокнув язиком. — Скільки б часу в нас не залишилось, я не витрачу його на сумніви, сварки чи з’ясування непотрібних та неважливих речей, — вони стояли посеред квітучого саду. Солодкий як дурман запах був приємним. Зовсім скоро почнеться цвітіння і якщо воно буде останнім, то так тому і бути. Але Цзишу буде щасливим. Всього на мить він закрив очі, насолоджуючись моментом і розуміючи, що до цього він на повні груди і не дихав. 

— Запам’ятай ці слова, — Кесін перейшов на шепіт. — Дякую, що з’явився в моєму житті, А-Сюй, — його дихання обдало жаром тонкі вуста Цзишу. Все всередині перевернулось в приємному очікуванні. 

— Дякую, що дозволив мені стати його частиною, — чоловік опустив пальці на щоку Кесіна. По спині пройшло приємне хвилювання. Шкіра під його подушечками була ніжною та теплою. Йому здалось, ніби час зупинився, а весь світ сконцентрувався під його долонею. Вони потягнулись на зустріч один одному одночасно і злились в ніжному, майже невагомому поцілунку. Обидві руки Кесіна дуже скоро опинились на талії Цзишу, а поцілунок став глибшим та більш вимогливим. 

Цзишу не чинив опір цим дещо різким рукам. Він і сам прижався до чужого тіла, його долоні вже були на лопатках чоловіка і він дозволяв собі то опускатися нижче до поясниці, то знову направлятись вверх. Стримувати себе та своє бажання було складно — Цзишу тихо застогнав, навіть такі все ще невинні ласки підіймали всередині справжню бурю. Йому хотілось більшого. Прямо зараз. Без будь яких умов і туманного «потім».

Цзишу сильніше впився пальцями в шкіру на шиї Кесіна і трохи відтягнув його волосся назад. Остання думка в його голові була змита пристрастю та жагою. 

Вони точно не встигнуть на вечерю.