Перший рік: Мародери

TW – гомофобний слюр в кінці розділу.

 

Середа, 15 вересня, 1971 рік.

Наступного ранку Джеймс і Сіріус ледве могли стримати свій захват і натхнення. Вони притягли Ремуса та Пітера на сніданок ще до того, як інші ґрифіндорці навіть почали збиратися. Вони прийшли до Великої зали першими, якщо не брати до уваги кількох рейвенкловців з сьомого курсу, які схилилися  над своїми підручниками для підготовки до НОЧей з величезними кухлями чорної кави.

– Ідеально, – Сіріус розплився в сяючій посмішці, побачивши порожні лави. – Місця в першому ряду!

– Закладаюся, що тут ще кілька годин нікого не буде, – застогнав Пітер, мало не засинаючи на столі.

– Зберися, – Джеймс налив їм усім по великому кухлю чаю. – Хіба ти не хочеш побачити плоди нашої праці?

– Не о шостій ранку, – відповів Пітер, голосно сьорбнувши зі свого кухля. Сіріус скривився від цього звуку і підсунув йому тарілку.

– З’їж тост і припини скиглити.

Ремус теж узяв тост і розрізав його на чотири частини. Він намазав одну четвертинку мармеладом, на другу намазав варення, на третю – вершкове масло і на останню – лимонний крем. Сіріус дивився на нього, ніби забавляючись, але Ремус цей погляд проігнорував. У нього ніколи раніше не було такої вибору смакоти, і він збирався насолодитися багатством різноманітності на повну.

На щастя, їм не довелося довго чекати, поки інші учні зберуться на сніданок. Перші слизеринці прийшли, коли Ремус доїдав свій тост. Три хлопці та дві дівчини – третьокурсники.  Вони підійшли до свого столу, зовсім не помічаючи чотири пари нетерплячих ґрифіндорських очей, що стежать за кожним їхнім рухом. Декілька секунд здавалося, ніби нічого не сталося. Сіріус розчаровано зітхнув. Але потім. Найвищий хлопець посміявся і почухав руку. Ще один, схоже, шукав щось у своїй кишені, але, на думку Ремуса, насправді шалено чухав ногу. Третій не міг перестати шкрябати за вухом паличкою.

– Спрацювало! – захоплено прошепотів Джеймс. Навіть Пітер виглядав щасливим.

З прибуттям інших слизеринців їхня проблема стала ще очевиднішою – і ще кумеднішою. До сьомої години стіл Слизерина був сповнений хлопцями зі сверблячкою, які несамовито йорзались та звивались, і зляканими дівчатами. Амікус Керроу, товстий старшокласник з шостого курсу, зрештою зірвав із себе мантію, шкільний джемпер та навіть краватку, щоб почухати вже почервонілу шкіру на грудях. Ремусу стало їх майже шкода.

Але потім увійшов Снейп. Чи то доля, чи то чиста вдача, але Северус, схоже, зреагував на шипшину найгірше. Він увійшов, низько опустивши голову, волосся падало йому на обличчя, але ніс було видно, і він явно почервонів.

– О Мерліне! – Сіріус так засміявся, що схопився за живіт. – Скажіть мені, що ви побачили його пику!

– Гей, Слинявусе! – Раптово гукнув Джеймс, привертаючи увагу інших хлопців.

Снейп повернувся, підняв голову, і волосся відкрило обличчя. Весь лівий бік виявився вкритим яскраво-червоним висипанням від скроні аж до шиї. Ліве око теж почервоніло, повіка набрякла.

– Чудово виглядаєш! – крикнув Сіріус, і вони четверо засміялися, коли Снейп вибіг із зали.

До кінця сніданку весь замок гудів чутками про те, що трапилося з слизеринськими хлопцями. Сіріус і Джеймс мали такий вигляд, наче вже настали Різдвяні свята, навіть Пітер значно підбадьорився, нагадуючи їм усім, що це він стояв на варті, що, безсумнівно, грало ключову роль в їхній витівці.

– Однак це все була ідея Люпина, – Сіріус відповів, сердечно плескнувши Ремуса по спині. – Як ми це відсвяткуємо, га? Пограємо у вибухові карти? Зробимо набіг на кухню?

Ремус чемно посміхнувся і скинув руку Сіріуса.

– Що б ви не вирішили, я не зможу, – відповів він. – У мене два покарання.

– У Слизнорога?

– Ага і у Макґонеґел. І у Флитвіка, але завтра. Тоді ще по Гербалогії в кінці тижня.

– Чорт візьми, друже, – нахмурився Джеймс. – Ідеш на рекорд, чи як?

Ремус знизав плечима. Його завжди карали у притулку – всіх хлопців карали. Покарання його не хвилювало. Хоча грати у вибухові карти, мабуть, весело.

– Може, тобі краще почати робити домашку? – лагідно спитав Сіріус. Ремус закотив очі і підвівся з-за столу.

– Ходімо, – сказав він. – Захист від Темних Мистецтв першим уроком, я думав, ви обоє його любите.

***

Того ж дня, Ремус поспішав на покарання в Снизнорога, коли зіштовхнувся з Лілі Еванс. Він був би радий продовжити шлях один, але вона посміхнулася і підлаштувалася під його кроки.

– Привітик, Ремус.

– Привіт.

– Ти ідеш в підземелля?

Він кивнув.

– Я теж. Мені треба сказати Слизорогові, що Северус не зможе прийти на покарання.

– О, точно.

– Ти чув, що сталося зі слизеринцями?

– Ага, – всі чули, про це тільки й говорили весь день, навіть під час уроків. На щастя, ніхто не здогадується, хто це зробив. Це було гарною ідеєю – атакувати весь гуртожиток одразу. Хто був конкретною ціллю? Невідомо.

– Кошмар, правда? – продовжила Лілі. – У бідного Сева алергія на те, що вони використали. Мадам Помфрі дала йому снодійне і залишила в лікарні доки набряк не спаде.

Ремус всміхнувся, не подумавши. Він кинув погляд на Лілі, яка дивилася на нього у відповідь із докором у зелених очах. Вона похитала головою:

– Слухай, я знаю, що він був не дуже ввічливий із тобою. Того дня на уроці Зілль та Настійок і раніше, в потязі. Він… ну, трохи зарозумілий, знаєш?

Ремус пирхнув.

– Але я хотіла вибачитись, – , уперто продовжила Лілі. – Мені треба більше говорити з ним про це. Я не маю спускати йому таке з рук. Знаєш, він насправді дуже приємна людина, якщо познайомитись з ним ближче.

– Як скажеш, – Ремус зупинився. Вони підійшли до кабінету Слизорога. Двері були зачинені, і за ними лунали голоси на підвищених тонах.

– Горацію, хто б це не був, це точно хтось зі Слизерину! – Це була професорка Макґонеґел. – Хто ще міг знати пароль?

– Навіщо б слизеринцям атакувати власний гуртожиток, Мінерво?! – Майстер Зілль та Настійок здавався розлюченим.

– Ти ж сам сказав, що постраждали лише хлопці. Напевно, це був хтось з дівчат.

– Серйозно?

– Ну, а хто ще? Півз? Він ніколи не залітає до віталень, та й у підземелля не спускається, надто боїться Кривавого Барона.

– Ми маємо заборонити всю продукцію від Зонко.

– Якщо вірити Поппі, то продукція Зонко тут ні до чого. Шипшина з теплиць.

Люпин відчув, як його пробрало страхом. Якщо вони дізналися це, то вони можуть дізнатись, хто це зробив?

– Шипшина? Дуже розумно. – Слизогріг, здається, був вражений. Макґонеґел зітхнула.

– Гадаю, тепер ти хочеш звинуватити Рейвенкловців?

– Я просто хочу знати, хто це зробив! – Він важко зітхнув у відповідь. – Можливо, правда скоро відкриється. Мені здається більш імовірним, що це зробив хтось із дівчат Слизерина, ніж…

– Ніж група мародерів, яка пробралася до підземелля серед ночі зі злими намірами?

Ремус почув, як Слизоріг усміхнувся.

– Так, напевно.

– Гаразд, мені пора, – сказала Макґонеґел, прямуючи до дверей. – Дай мені знати, якщо зловиш винуватців? – двері відчинилися. Ремус і Лілі винувато відступили назад. Макґонеґел подивилася на них крізь свої окуляри. – І що двоє Грифіндорців роблять так далеко від своєї вежі?

– Професорко, ми з Ремусом просто…

– Ох! – Слизоріг перебив нервове бурмотіння Лілі. – Люпине, хлопчику мій… і міс Еванс! Прийшли вибачатись за Снейпа, так? Немає необхідності, люба, немає необхідності. З усім, що відбувається сьогодні, думаю, ми можемо скасувати юнакам покарання, – Він підійшов до дверей і суворо подивився на Ремуса. – Якщо у моєму класі не буде більше жодних бійок. І взагалі у будь-якому класі. Зрозуміло?

– Так, професоре, – слухняно кивнув Ремус, намагаючись не виглядати надто радісним.

– Чудово, – посміхнувся Слизоріг і зачинив двері до свого кабінету. – Прошу мене вибачити, мені потрібно ще провести розслідування.

Ремус і Лілі майже дійшли до кінця коридору, коли Макґонеґел раптово покликала:

– Містере Люпин?

У Ремуса стислося серце.

– Так, професорко Макґонеґел?

– Це не означає, що ваше покарання у мене теж скасовується. Прошу за мною, почнемо раніше.

***

Макґонеґел змусила писати речення протягом години – не так вже й погано, враховуючи, що в притулку Святого Едмунда він звик до побоїв. Йому подобалося переписувати знову і знову; це його заспокоювало. “Я виконуватиму всю свою домашню роботу.” Може, наступного разу він проковтне свою гордість і спише у Джеймса або у Пітера, щоб не було занадто підозріло. Але він розумів, що врешті-решт Джеймс захоче дізнатися, чому Ремус ніколи не читає сам. А якщо розказати, він абсолютно впевнений, що Джеймс і Сіріус спробують змусити пояснити це Макґонеґел — вони обоє безмірно вірили вчителям Гоґвортсу. А ось Ремус, у свою чергу, ніколи не зустрічав дорослу людину, якій можна було б довіряти. Вона б негайно повернула його до притулку. Навіщо комусь потрібен неосвідченого чарівник?

Коли його покарання закінчилося, він проліз через прохід за портретом Повної Леді у вітальню і побачив, що всі три сусіди по кімнаті на нього чекають. Пітер і Джеймс були захоплені дуже серйозною партією в шахи (звичайно, фігурки рухались, – подумав Ремус, – все рухалося в цьому чортовому замку), поки Сіріус слухав одну зі своїх платівок у дуже дорогих, навіть на перший погляд, навушниках. Ремус вмерти як хотів послухати, але досі не набрався сміливості попросити.

Він тихо сів поруч з Сіріусом. Той відразу зняв навушники.

– Це було швидко!

– Було лише одне покарання, – пояснив Ремус. – Слизоріг відпустив мене, надто зайнятий усією цією історією з порошком, що викликає сверблячку.

Сіріус широко посміхнувся й відкинувся на спинку дивану, закинувши руки за голову.

– Ця витівка просто дар небес, який продовжує обсипати нас дарунками.

– У Снейпа алергія і все таке, – посміхнувся Ремус. – Та руда дівчинка сказала, що він весь день провів у лікарняному крилі.

Сіріус засміявся ще голосніше. Його очі сяяли, коли він сміявся. Ремус ніколи не бачив, щоб хтось радів так, що його хотілося одночасно вдарити і бути його другом.

– Яка руда дівчинка?! – раптово підняв зацікавлений погляд Джеймс.

– Шах і МАТ! – закричав Пітер.

– Ну, знаєш, та, дратуюча Еванс.

– Мене вона не дратує.

– Гаразд, — знизав плечима Ремус.

– Може, не будемо говоритимемо про дівчат, – Сіріус закотив очі. – Це, можливо, найважливіший день у нашому житті! День, коли ми стали легендами; день, коли наша дружба була загартована у вогні сверблячого порошку.

– Вони ж не знають, що це були ми? – нервово спитав Пітер, збираючи свої шахи. Ремус похитав головою.

– Слизоріг думає, що це була якась дівчина зі Слизерину. Або група мародерів.

– Мародери! – Сіріус раптом сів прямо. – Ось воно! Підніміть свої келихи, Панове!

– У нас немає келихів, – з насмішкою відзначив Джеймс.

– Тоді просто зроби вигляд! – Сіріус роздратовано хитнув головою. – З цього дня і надалі, ми – Мародери!

Він сказав це настільки драматично і пафосно, що за цим могла слідувати лише дзвінка тиша. Джеймс усміхався, Пітер дивився на нього, щоб дізнатися, як реагувати, не зовсім розуміючи, що відбувається. Ремус вибухнув сміхом:

– Що за підорська¹ назва?!

 

Нотатка від перекладачки:

1. В оригіналі використовувалось слово “Poncey”, що використовувалось як гомосексуальний слюр в Англії 70-их

Редакторка перекладу: Равлик-павлик

Авторка фанфіку: MsKingBean89

Посилання на оригінал: https://archiveofourown.org/works/10057010

Посилання на плейлист в Spotify від авторки: https://open.spotify.com/playlist/3z2NbLq2IVGG0NICBqsN2D?si=Liyl_JKJSx2RUqks3p50kg&nd=1