зігрітись

Повільно розтуляє губи після глибокої затяжки. Кисть вільно повисає в повітрі, коли він відкидується на спинку дивана та струшує попіл прямо на підлогу. Через мить відчуває, як дим клубочками торкається шкіри, ніжно, але холодно пестить ніс та щоки, приємними обіймами заполоняє обличчя та потрапляє до очей. Закриває повіки, бо очі трішки пече; “це й не дивно, краса завжди приносить біль, – думає він, –  а нікотин – залежність.”

Драко зовсім неочікувано для себе причастився до цієї маґлівскьої звички.  Цікавість до їхніх серіалів батько не пробачив, та й тим більне не зрозумів би. Запалюючи цигарку, Драко відчував себе справжнім злочинцем, зрадником власної родини і багатовікових традицій. Та він швидко задурив себе естетикою табачного лобі, і чаша терезівсама по собі перейшла межу рівноваги.

Це те, що ніколи не зрозуміє людина, яка ні разу в житті не курила. Дивна ейфорія та легкість розуму, коли спостерігаєш за димом, що виходить з тебе. Гіпнотичний танець молекул зачаровує, але насправді він є просто свідком, а точніше, результатом каліцтва твого організму. Але кожен вже змирився з цією ціною за виставу.

Кожен вдих табаку для Драко як акт самовбства. Інколи йому здавалось, що він з кожним видихом тіло разом з повітрям покидає життя. Немов над блондином висить годинник, що відраховує залишені години на цьому світі, і кожна сигарета зменшує число на циферблаті. Але Драко невпинно продовжує. Драко переслідує думка, що це романтизований вид селфхарму, коли ти навмисно думаєш тільки про заподіяння собі шкоди, і він з посмішкою затягується ще однією порцією табачного диму.

На щось більше він не здатен. Завжди був, і залишається, боягузом, навіть у таких справах.

Наступний ковток нікотину виявися невдалим, і Драко заходиться у відчайдушному кашлі. Зажмурюється до мерехтіння в очах, все тіло судомить і він згинається в позу ембріона.

Темрява заполонила на секунду все його єство.

“Більш за все, я тільки цього і заслуговую,” – промайнуло в думках.

***

Чорт забирай, він був залежний не тільки від нікотину.

Все почалося ще тоді, коли йому було 11. Навіть раніше. Просто спочатку це була звичайна дитяча захопленість героєм, бажання отримати промінчик уваги свого кумира. Величезним падінням на землю з неба була відмова.

Тоді Драко вперше відчув біль в грудях.

Йому нічого не залишилось, як перенести всі свої піднесені почуття в обіду та ненависть. Підчіпки замість слів про вдячність, кепкування замість захоплення. Чи думав, що все повернеться саме так?

Все було легко і просто. До недавна.

Коли Драко вкотре патрулював нічні коридори Гоґвортсу, він почув тихий плач.

Спочатку йому здалось, що це знову Міртл затягує привичну «серенаду». Але він майже відразу зрозумів: ні, це не так. Міртл ніколи не плакала так надривно і тихо, так тужливо і щиро. Привид заходився у дикому криці для привертання уваги, а цей плач благав про допомогу.

Драко би пішов геть, подумав, що не його це справа, і ніякої вигоди він від цього не отримає, отож варто було би просто притворитись, що нічого не сталось… Але все єство Малфоя відкликалось на цей звук, нутрощі перевертались і його майже фізично тягнуло туди, до жіночого туалету.

Драко не міг стриматись.

Він швидко попрямував до кабінки, з якої було чутно всхлипи. Сама атмосфера була не з найкращих: мокрі плитки, сирість і темрява покинутого туалету нагадували про події на другому курсі, про погляд клятого Василіска. Та Драко зібрав всю свою слизеринську хоробрість до купи, і відкрив дверці кабінки. І побачив там того, кого ну ніяк не очікував побачити.

Зкрутившись у позу ембірона і обхопивши свої коліна руками, на холодній підлозі сидів сам, чорт забирай, Гаррі-бляха-Поттер. Він вткнувся обличчям у свої ноги, і не відразу помітив, що тепер у кабінці він не один. А як тільки він підняв обличчя до Драко, блондина раптом перехопило подих,  як і завжди при прямому контакті з клятим ґріфіндорцем, хай йому грець, наскільки чарівно-беззахисно виглядив він без своїх окуляр. Контраст між вічно войовничим Поттером і цим, що був біля ніг Драко, був вражаючим. Зелень очей так яскраво світились на фоні макових склер з потрісканими судинами, що Драко хотілось їх сховати і нікому не показувати. Ці щітки зв слідами сліз, ці губи, які тряслись, цей тендітний і слабкий вигляд Поттера відкрив для самого блондина зовсім інший світ почуттів. Дракоправді відчув себе драконом, драконом, який хоче викрасти, захистити, притулити до себе настільки близько, аби відчути аромат чих сліз і чужого суму, це маленьке, дрібне і таке невинне створіння.

Та Гаррі навіть не відреагував на Драко. Поки блондин був охоплений відчуттями, Поттер досягнув звичайного ножа, і рубанув по передпліччі.