Повернення додому
Кажуть, зло не народжується, а створюється. Білосніжка колись була невинною дівчиною, доброю та щирою. Але її серце поступово затьмарила гіркота й образа, що роками накопичувалися в її душі.
Усе почалося з трагедії, що назавжди змінила її життя. Її мати, наймиліша і найдобріша жінка в королівстві, померла, коли Сніжинці було лише десять років. Її смерть залишила глибоку порожнечу в серці дівчини. Батько, король, був зламаний горем, але не довго залишався самотнім. Усього за рік після втрати дружини він привів у замок нову королеву — Іларію.
Сніжинка не могла прийняти нову мачуху. Їй здавалося, що Іларія намагається замінити її матір. Будь-яка добра справа, яку робила знахарка, будь-яка турбота про короля чи народ здавалася дівчині спробою витіснити з пам’яті її матір. Сніжинка бачила в мачусі суперницю й ворога.
Час минав, і підліткова ревність переросла в ненависть. Сніжинка почала шукати способи нашкодити Іларії. Спочатку це були дрібні витівки: вона руйнувала зілля, яке та готувала для хворих, або випускала домашніх тварин із загону. Але коли король раптово захворів і помер, ненависть Сніжинки стала всепоглинаючою. Вона звинуватила Іларію в його смерті, переконана, що мачуха використала отруту чи магію, щоб заволодіти троном.
Сама Іларія не відповідала на нападки дівчини. Вона бачила в її серці біль і прагнула допомогти, але Сніжинка відкидала будь-які спроби примирення. Тоді дівчина вирішила діяти рішуче.
Під час одного з бенкетів у замку Сніжинка, скориставшись довірою Іларії, підсипала отруту в її кубок. Але план провалився. Іларія вижила завдяки своєму імунітету до отрут, які вона роками вивчала як знахарка. Цей інцидент розкрив справжню сутність Сніжинки перед двором. Щоб уникнути страти, дівчина втекла до лісу, де знайшла притулок у гномів.
Там, у тиші та самотності, вона дозволила своїм думкам отруїти себе ще більше. Вона переконувала себе, що в усьому винна Іларія: у смерті матері, у втраті батька, у її вигнанні. Образа стала її єдиним другом, а ненависть — силою, що тримала її на плаву.
Тепер її серце було заповнене темрявою, а бажання помсти стало єдиною метою. Вона більше не хотіла бути слабкою чи жалісливою. Вона вирішила повернути собі трон і королівство за будь-яку ціну, навіть якщо для цього доведеться зруйнувати все навколо.
Але, на жаль, для Білосніжки плани не вдалось реалізувати.
У лісі, де раніше панувала тиша та темрява, молоденька дівчина з чорними, наче ніч, косами стояла біля вікна старенької хатинки. Її обличчя було блідим, але в очах блищав небезпечний вогонь. Вона дивилася на весну, яка поступово оживляла природу, і на те, як життя поверталося до лісу. Але її думки були зовсім не про красу природи.
Ця дівчина була Білосніжка — королівною, яку всі вважали жертвою злої мачухи. Але правда була зовсім іншою. Білосніжка вже давно навчилася майстерно прикидатися слабкою, викликати співчуття та знищувати тих, хто стояв їй на шляху.
— Ми більше не можемо залишати її тут, — мовив Докі, старший серед семи гномів, звертаючись до інших. Його голос був повен тривоги. — Вона приносить лише розбрат і біди.
— Але ж вона така невинна! — заперечив Простак, молодший гном, хоча й сам виглядав не надто впевненим у своїх словах.
— Невинна? — Докі грюкнув кулаком по столу. — Вона зруйнувала королівство, а тепер цей ліс. Всі ці нещастя почалися, як тільки вона сюди прийшла.
Гноми не знали, що дівчина чула їхню розмову. Вона лише посміхнулася, і її посмішка була холодною, як зимова ніч.
У цей момент двері хатинки різко відчинилися, і на порозі з’явилася жінка. Її очі сяяли золотавим світлом, а в руках вона тримала кошик із травами та квітами. Це була та сама «зла» мачуха, яку всі ненавиділи та вважали відьмою. Але насправді її звали Іларія, і вона була доброю знахаркою, яка присвятила своє життя зціленню людей і природи.
— Досить ховатися за чужими спинами, Білосніжка, — спокійно мовила Іларія. Її голос був твердим, але не злим. — Я знала, що ти зруйнуєш все, до чого доторкнешся. Але я не дам тобі продовжувати.
Сніжинка підняла брови й удавано розсміялася.
— І що ти зробиш, стара? Знову спробуєш отруїти мене? Це вже не спрацює.
— Отрута була б занадто легкою для тебе, — відповіла Іларія. Вона ступила вперед, і її золотаве світло заполонило хатинку. — Але я прийшла не для того, щоб воювати. Я прийшла, щоб зупинити тебе раз і назавжди.
Гноми розгублено дивилися на цю сцену. Вони не знали, кому вірити: красуні-королівні чи мудрій знахарці, яка завжди приносила їм допомогу в біді.
— Ти ніколи не зрозумієш, чому я це роблю, — прошепотіла Білосніжка, наближаючись до Іларії. — Сила — це все, що має значення. І ця сила тепер моя.
Але Іларія лише зітхнула. Вона розкрила свій кошик, і звідти вирвалося сяйво, яке осяяло ліс. Це була сила самої природи, що вразила Білосніжка, позбавляючи її хитрощів і темних намірів.
— Ти повернешся до того, ким була насправді, — мовила Іларія. — І якщо в твоєму серці залишилася хоч крапля добра, воно допоможе тобі змінитися.
Сніжинка впала на коліна, її бліде обличчя застигло в здивуванні. Вона відчула, як темрява в її душі починає зникати, поступаючись місцем почуттям, які вона давно забула — жалю, каяття та справжньої людяності.
Ліс знову наповнився світлом, і гноми зітхнули з полегшенням.
— Тепер усе буде інакше, — сказав Докі, дивлячись на Іларію з пошаною.
Відьма лише кивнула. Вона знала, що боротьба ще не закінчена, але була впевнена: добро завжди перемагає, навіть у найтемніші часи. Білосніжка повертаюсчись до королівста була вже зовсім іншою людиною