Єва Заходячи в будинок, я звично кинула на підлогу маску з балаклавою. Наступною була цупка від крові куртка. Згадавши кому ця кров належала я стримала блювоту. – Є щось серйозне?  – Ні…  Але я не була певна в цій відповіді. Моє “ні” мало інше значення: ні, я не маю настільки серйозних поранень, які б суттєво заважали моїй службі. А ігнорувати я вміла багато чого.…

Леві Коли Єва казала про глушину, то не жартувала. З прокладених торговцями маршрутів цього будинку навіть не видно. За її картою слід було йти через ліс, який виглядав цілком недоторканим, жодної стежки. Дивовижно, що така місцина досі збереглась. Було дивовижно допоки повз не промайнула табличка “Обережно! Ведмеді!”. Щось підказувало, що її тут встановили не через ведмедів.  – Капітане, нам ще довго?  – Ні.  Якщо…

Єва У Трост я зайшла першою. Мені слід було підготувати позицію, з якої я буду працювати. Непомітно пробираючись на потрібну вежу, я поквапилась лягти, щоб зменшити силует. Тоді дістала гвинтівку, щоб налаштувати. Я мала б отримати її кілька місяців тому, але Даріус ніколи не дотримується пунктуальності в таких речах, тож люди Ерати змогли передати її лише кілька днів тому. Як слід випробувати її я…

Єва Довелось ненадовго лишитись в катівні, щоб хоч трохи відновити сили. Ранком ми вирушили до Стохеса. Обійти через Схід мені здалось кращим рішенням: район досі повною мірою не оговтався після Енні і вбивства Ведмедя та й шукати нас мають на Заході, враховуючи наш маршрут. Але мережа Ерати тут збіса слабка, особливо зараз. Якщо і звертатись до когось, то тільки до Нолана, але це здавалось…

Єва Я прокинулась від власного кашлю. Або ж прокинулась, щоб покашляти. В горлі стояла суміш з піску, землі, каміння і ще чогось скрипучого. І скільки б я не намагалась усе це виплюнути – марно, довелось ковтати знову і знову. Десь на пʼятий ковток до мене дійшло, що я зовсім не знаю де зараз знаходжусь. В пеклі мало б бути гірше, а в раю навряд…

Єва Аби Ерата все-таки відпустила Даріуса, мені довелось укласти із нею декілька нових угод і пригадати дещицю старих. На виході Заклі лишень гаркнув до мене: – Щоб духу її тут не було. – Не буде, – відзвітувалась я. – Не буде? – повторила Ерата зі здивуванням. Я хмикнула. Все-таки не все вона знає. – Допоможеш мені з одягом і розповім. Мене лякала перспектива роздягатись…

Марко До сьогодні я навіть уявити не міг, що вона має свій справжній кабінет. Хоч в Стохесі у неї і був один, але вона майже не використовувала його, лише зберігала малу частину робочих паперів, які не було куди ще подіти. Натомість її кабінет в Канцелярії вражав своєю обжитістю. Довкола було занадто багато різного паперу: в одному з кутків кімнати покинуто стояли згортки ватманів, на…

Єва Минуло щонайменше дві години, а ми досі лишались удвох в бібліотеці. На сльози більше не було сил, тож я просто згорнулась в одному з крісел, витягла ноги до невеличкого низького столика, щоб менше боліли, а здоровою рукою підпирала заважку голову, що ризикувала от-от розбитись на друзки. Ми обоє мовчали довгий час – не знали що іще можна було додати до ситуації, що склалась. …

Леві Кабінет, який Ервіну відвів Заклі, можна було сприймати за особисту образу. Такий безлад рідко зустрінеш в Підземному Місті. Найбільше жалості заслуговували дорогі меблі, які в цьому смітнику здавались звичним меблюванням якоїсь забігайлівки, та книжки, покриті тонною пилу, покинуті абияк. Але Ервін зупинив мої намагання мінімально звільнити стіл від сміття:  – Такий кабінет може належати тільки дуже зайнятій людині. Краще не додавати їй роботи. …

Єва – І що це у біса було?! Ти повірив випадковому чоловіку, який просто сказав що знає мене?!  Йорґен сумирно розставляв книги на своїх полицях, змушуючи мене ледь не гарчати від злості. Хотілось відсмикнути його від роботи, але все-таки я стрималась з поваги до нього.  – Якби він був випадковим, я б не повірив йому… – розуміючи, що таких пояснень мені мало, він зрештою…