З основними засадами сучасних та відносно сучасних імен розібралися, а як же бути з минулим? Якщо мова йде про часи Київської Русі, то бажано використовувати слов’янські імена. Пам’ятай, що двокомпонентні імена з гучними значеннями більше характерні для князів та наближеної еліти (Ярослав, Ярополк, Володимир, Святополк, Вишеслав, Мстислав, Всеволод, Горислава, Людмила (чеська княгиня, до речі)). Для простих людей варто обирати щось не таке пафосне (Бажана,…

Добре, з православними правилами найменування у минулому розібралися, а як бути з католиками східного обряду? Близько 20-25 % українців взагалі не жили в російській імперії, а варилися в одному котлі з австрійцями, чехами, поляками, угорцями та ще з майже десятком народів. В 1830-х роках в Російській імперії було ліквідовано греко-католицьку церкву, але в Австро-Угорщині вона процвітала. Якщо ти пишеш про Галичину епохи цісарів, то…

А тепер коротка коротка підбірка фактів про деякі імена: -Галя в народних піснях – не Галина, а Ганна. Ім’я Галина широко почало використовуватися лише в першій половині 20 століття. -Форма Анна в українській мові існувала паралельно з Ганною. Українська мова зберегла давню традицію недопущення (є винятки) початкової «А» в словах, тим самим наблизившись до оригінального єврейського звучання (Хана). Проте «Анна» зазвичай писали в метричних…

Книга, що змінила представлення про фентезійну літературу. Анджей Сапковський «Відьмак. Останнє бажання»   Насамперед, хотілось би сказати, що польська культура багата на своїх видатних культурних діячів. Одним із таких людей є Станіслав Лем, який народився у Львові та після Другої світової війни переїхав до Кракова. Він написав багато творів, але найвідоміші – це роман “Соляріс”, цикли оповідань “Кіберіада” і “Зоряні щоденники”. Також однією із…

Повільно моя свідомість почала повертатись. І перше, що я усвідомила, це те, що  знаходжусь в чиїсь руках. І ми, схоже, знаходимось в русі, бо мене трясе, наче в дідовому жигулі, хоча й м’яко. Наступне, що відчула, так це перев’язана шия. Не для удушення, а наче перебинтована. Потім як подмухал вітерець та по шкірі пробіглись мурахи і як хтось щільніше загорнув мене в тканину, наче…

Лілі тремтіла перед ним, її тіло тремтіло від страху. — Що ви від мене хочете? — прошепотіла вона. Наглядач похмуро посміхнувся, його очі блиснули в тьмяному світлі. — О, Лілі, — промурчав він підходячи ближче. — Ти так сповнена запитань. Але я думаю, що тобі пора вивчити мої методи. Ходи, дитино. Настав час для твоєї ініціації. Не встигла вона навіть заперечити, як двері кабінету…

Вантажівка для транспортування в’язнів гуркотіла пустельним шосе, наче чорна труна на колесах. Лілі, скована холодними металевими кайданками, звивалася на своєму сидінні, відчуваючи, як кожен удар серця наближає її до невідомого жаху. Її розум, затьмарений страхом, не міг осягнути реальність: вона тепер – дисидентка, приречена на муки в таємній в’язниці, де еліта режиму втілює свої найпотворніші фантазії.     В’язниця постала перед нею як вхід…

    Для Лії кінець став початком.     Пролог     Знаю, звучить досить дивно, наче розпочинається дешеве, відоме фентезі. Можливо, воно так і є, але не зараз ми це будемо роздумувати. Розповім вам цю історію Я. Можете, впродовж розповіді, звати мене Оповідачем, статі я не маю, так само як імені, якщо є  потреба чи бажання можете назвати мене самі. Тож  я почну свою  розповідь з уточнення основних деталей…

Піт стікає по шиї, розчиняючись в футболці під щасливим номером три, який Юнгі присвоїли рівно стільки ж років тому, коли він вперше потрапив до баскетбольної команди в середній школі, і з надписом «SUGA» зверху. Він біжить, минаючи супротивників, які серйозно налаштовані як мінімум відібрати у нього м’яча, а як максимуму — незамітно повалити на землю, завдаючи легких ушкоджень без шкоди команді. Біль в нозі,…

Час до наступного заняття пролетів швидко, і ось Кроулі знову опинився біля порога маєтку Феллів. Вчергове перевіривши, що він узяв потрібні ноти, він постукав у ковані дверцята. День був надзвичайно сонячним, і, одягнений у звичне чорне, музикант відчував сильну спеку. Він ховався від сонця, що так невчасно зазирнуло в передмістя Лондону, в тіні під дашком дверей. І чекав, коли йому нарешті відчинять. Двері відкрили…