Очі ледь відкриваються, змушуючи повіки пекти чи то від недостатньої кількості сну, чи то просто від вчорашнього.. Вчорашнього.. А що вчора сталося? — “А, точно. Я знову не спав через неї“, — Швидко промайнула думка у юнака, який хаотично лежав на своєму неприбраному ліжку. Повсюди були розкидані речі, вікно було прикрите товстими шторами охороняючи приміщення від будь-якого сонячного променя. Єдиним джерелом світла був монітор…

  Очі  Мії  метнулися до склянки, яку вона неспокійно крутила на барній стійці. Він так сильно змінився. Її батько говорив те саме, чи не так? Навіть її єдина подруга дитинства, яка перекочувала в доросле життя – Вікторія, щось згадувала про це, хоча до того вона зустрічалася з ним лише двічі: один раз бачила його біля школи на мотоциклі, а інший – на весіллі Мії.…

Над бурхливим океаном згуснула безкрая ніч. Горобець поспіхом порпався у крижаному снігу, хутко озираючись навсібіч. Та жодних підстав – лише вітер свистів поміж деревами. Дрібні лапи залишали жалюгідні відбитки на імлі. Його спроби відшукати щось поміж усохлим дубом не закінчились успіхом. Ось уже ішов другий день як горобець плекав надію на якусь крихту їжі посеред нещадної зими. Голодний і холодний, він стріпнувся і, безпорадно…

Центр міста горів два дні і дві ночі. Чорний дим розлився темно-сірим небом столиці, похмуро тягнучи за собою нове життя. Місто шуміло так, як в ніякий базарний день. Хтось з пронизливим скрипом тягнув за собою візок з пошарпаними речами, хтось розшукував своїх знайомих, верлаючи на всю вулицю, дехто з тремтячими лапами намагався удавати спокій, у декого рвалися мішки з крупами і усівалися сніжним узбіччям,…

Карета швидко мчала поміж торговими рядами. Гучний гуркіт копит розносився над натовпом, а дракони розсипалися навсібіч з лайками, кашляючи від пилюки. — Нащо так гнати!? — Хай би тобі ті колеса повідпадали! Гестія Квайтнікс ще раз витерла морду під пилюки і, розправивши крила, злетіла над базаром, пильно видивляючись потрібну лавку. Вже вечоріло, місто забарвлялося у помаранчево-рожеві тона. — Чиста кераміка, дівчата! — кричала літня…

Перше чергування прошло без несподіванок. В наших стомлених очах відбивалося сонце, що прокинулося. Здавши чергування, ми пішли по вранішній, ще сонній вулиці. Дим цигарок, роса на траві, теплі, ще робкі промені сонця. Ніжно помаранчеві. Ми з Максимом обмінялися номерами. Тепер я плентався додому, з єдиною метою — виспатися. Хоч я і звик до нічних чергувань ще в армії, але мені все одно було важко…

“… Лілі була милою, життєрадісною дівчиною. Хоч в її житті було багато горя та болю, вона продовжувала посміхатися, та ніколи не опускала руки. Це велика втрата для всіх нас, адже така прекрасна, світла душа покинула нас занадто рано. Ми завжди будемо пам’ятати її посмішку, і будемо молитися за її душу.” Нічого кращого не змогли написати? Я була життєрадісною та милою? Цей некролог такий брехливий…

Сильний порив вітру пройшовся по голій шкірі рук, сповіщаючи про прибуття потягу. У цей час в метро здається людей було більше ніж на вулиці. Я сіла на вільне місце і вдягнула навушники. Сьогодні, як і в кожнен понеділок, мій бос Річард проводить загальні збори о восьмій ранку. Що є абсолютним знущанням для мене, як для людини, яка цінує сон більше за гроші. І саме…

Ти. Найгірша помилка мого життя. Найгірше, що колись зі мною ставалося. Ти можеш думати, що це не так. Але все абсолютно правильно. Я гадала, що ти мене любиш, як подругу любиш. Я була наївною і дурненькою дівчинкою, яка довіряла абсолютно усім, але ніколи не довіряла собі. І мені здавалось, що це правильно. Моя душа – ніжна і крихка, як кришталева статуетка прозорого рожевого серця,…

Ніч – час для сну, але не для одного хлопця. Останні декілька місяців він не можу спати в ночі. Комп’ютерні ігри набридли, аніме вже не цікавить як і фільми з серіалами. Саме тому  сьогодні Андрій вирішив вийти на прогулянку. Йому було цікаво, як виглядає нічний Харків. Його батьку йому нічого не скажуть, адже вони поїхали в Японію. Його мати – українка, тато – японець.…