Пролог Вечір  огортав місто , даючи притулок нічним мандрівникам та бунтівній молоді . Але  моя історія не про них – вона про мене . Кожного вечора , повертаючись додому з роботи я відчувала ,як хтось слідкує за мною . Чому саме за мною ? Що я зробила не так ? Думки кружляли в паніці , штовхаючи мене до безсильного кроку . Тікаючи від переслідувачів…

Після того, як я підписала договір, моя радісна усмішка не полишала мене ані на секунду. Я була переконана, що ніщо і ніхто не зможе зруйнувати це моє відчуття щастя. Поквапившись до зупинки, я з нетерпінням чекала автобуса, щоб поділитися цією приємною новиною зі своїм братиком. Я була впевнена, що він розділить мою радість. Поки я літала думками, підійшов потрібний автобус. Всю дорогу до лікарні…

Наша перша зустріч була такою буденною. Прийшли в миленьке кафе, наче для парочок, з незлічуваною кількістю ванілі у всіх стравах і фіолетово-рожевими пастельними тонами по всіх поверхнях: від стелі до підлоги. Там нам виділили непомітний куточок, де ніхто не завадить. Тіна сіла на диван поближче до вікна, я напроти неї. У миловидної офіціантки замовили по каві. Навіть тут було видно ким ми намагались здаватися.…

Від лиця Сатани   Після нашого веселого часопроведення, я одразу перемістився в пекло, якщо бути точним, то у свій замок. Коли я зайшов в спальню то там вже був Вельзевул. Він, розніжившись, лежав на ліжку. – Якщо чесно, я в шоці Люцию,- сказав Вельзевул посміхаючись. – Заткнись, ще раз мене так назвеш,- розлючено сказав я. – І що? Я підійшов до нього, сів на…

Їхній літак сів о пів на другу ночі. Джей не міг розслабитися протягом усіх двадцяти годин, що вони летіли. Бути головним представником своєї родини – суцільне пекло, коли виглядаєш як помилка усієї раси. У своєму панцирі з одягу він все ще привертав увагу деяких пасажирів. Особливо він зацікавив хлопчика, який сидів разом зі своєю матір’ю зліва від вампірів та в якийсь момент запитав її…

То що це в біса було?! –  це запитання так давно не терпілося озвучити, що воно злетіло швидко і, не вбачаючи перешкод у вигляді власової спини. Відповідь не змусила довго чекати на себе: А ти думаєш я знаю? – здається він був здивований не менше за мене. Влас одразу почав крутити в руках свій підвіс. Я не мав ні найменшого уявлення звідки ця річ…

Незважаючи на те, що бігла як могла, так і не застала за ресепшином Інрі. Дідько, от би вміти бути в двох місцях одночасно. Замість неї за ним нудьгував хлопець, спостерігаючи за міллю, що спритно опинялася то в одному, то в іншому кутку холу. Перепрошую, чи не знаєте ви дівчину яка тут працює, Інрі? Він, здається, і не помічав мене, лиш через декілька секунд, коли…

Ти її кохала. Без відповіді, таємно, не сподіваючись на взаємність. Іноді тобі здавалося, що ви – ті самі соулмейти, про які верещать дітки в тік-тоці. Вона не знала, що ти скролиш її дописи в соцмережах і знаєш як звали її собаку і який коледж вона закінчила. Вона – Світлана, Лючія, Кьяра та Фотина. Ти – Меланія, Мара і Ліліт. Як приємно мати стільки імен,…

Зайняли улюблене місце на диванчиках. Насправді ми не так часто буваємо в цьому клубі, але від є ідеальним місцем для завершення гулянок. Частина компанії розриває танцмайданчик під запальні хіти 80-х і 90-х, а мені в кайф посидіти в куточку, спілкуючись з привабливою дівчиною. Для того щоб чути одна одну в клубі, нам треба сидіти дуже близько, так що я відчувала тепло її тіла і…

Знову темрява. Промінь світла. Моя майстерня. Якісь флешбеки, згадуються, уривки. Опам’ятався. Бачу мій замальовок маркерами, серед них впізнаю невисокого, але кріпкого рибалку. Намальованого абсолютно без думок, так і не означивши, хто він. Людина, чи напівгном з секірою, якого занесло рибу ловить. Так по-моєму я починаю згадувати, що відбулось. Дивлюсь в дзеркало, бачу позаду себе дівку яку я… Ні не їбав, але дуже хотів. Я…