Дванадцять. Дванадцять днів вони без перерви проїбалися на студії. Щоб записати півтори пісні. Чан згадував ці дні як страшний сон. Власне, щодо снів. Поспати за цей час йому вдавалося години півтори максимум. І в Чана залишалося десь півтора відсотка душевних та фізичних сил, перш ніж лягти та вмерти. Коли вчора вони нарешті дістались додому з заходом сонця, Чан впав на ліжко в чому був, і миттю вирубився. Крізь сон чув тільки голоси.
— Може, розбудимо? Він не їв від ранку, — турботлива дитина Синмінні.
— Ліпше проблендеримо їжу і крізь трубочку йому заллємо в рот, — це Чанбін. Набрався поганого від Мінхо.
— Я просто поставлю йому на тумбочку пляшку солодкого соку і пляшку води, — втомлений голос Лами, — на глюкозі до ранку протягне.
— Я покладу його порцію їжі в контейнер, — ще один подарунок небес, Фелікс.
Потім дорогенькі нарешті звалили у жаху й залишили Чана в тиші й темряві. Він ще чув, раз у раз прокидаючись, як вони реготали десь за стіною, але втома понесла його все далі й далі від буремного світу.
Прокинувшись близько дев’ятої ранку, Чан потягнувся, відчуваючи, як за ніч відпочило тіло — але не мозок. Треба було скористатися цим вихідним сповна, розслабитися, як слід.
Ліжко Уджина, акуратно застелене, було порожнім. Мінхо в чорній котячій масці для сну, міцно сопів з напіввідкритим ротом. Підгорнувши йому ковдру, Чан взяв записку з подушки Уджина. «Буду завтра, поїхав до своїх. Менеджер в курсі».
Добре було би, якби й інші звалили подалі, залишивши свого надроченого подіями минулих двох тижнів лідера в спокої. Він щиро любив їх, власно і беззаперечно. Врешті решт, Чан чекав на цих хлопців усе своє свідоме життя. Вони були подарунком з неба… чи з пекла, наплювати. Але саме в цю мить Чану, як забембаній багатодітній мамі, треба було відкинутися в шезлонгу з маскою на обличчі й бокальчиком червоного сухого в руці. О дев’ятій в гуртожитку ще панувала блаженна тиша. Чан нишком зазирнув у кімнату, яку ділили Чанбін, Хьонджин, Джисон і Чонін. Всі четверо спали сном праведників.
Білка звісився з ліжка майже навпіл, ногами ледь не торкаючись підлоги. Добре хоч, він така дрібнота, що не дістає. Чан обережно прикрив його зіжмаканим пледом, обгорнув ним ніжки і вправно вклав назад на ліжко. Джисон заплямкав губами, всмоктуючи слину і тихо зітхнув.
Хьонджин навіть спав красиво: на спині, з оголеним розношеною футболкою плечем перламутрового відтінку капучіно, млосно прикривши очі витонченою лівою кистю. Чанбін вкутався і, стиснувшись клубочком, відвернувся від свого світу до стіни. Він спав сторожко зараз, і Чан не наважився його чіпати.
Макне сопів, уткнувши носа в подушку. Затривожившись, Чан обережно вклав його на бік і підгорнув ковдру йому під спину та милу дупку. Добре, що всі такі виснажені, ними зараз можна крутити, як ляльками, не прокинуться.
Після контрастного душу, відчуваючи, як прокидається голод, Чан зазирнув і до Синміна, і до Фелікса. З цими двома проблем не було ніколи. От і зараз вони спали янгольським сном, накриті, як слід.
Чан напився води, а потім спустився на перший поверх будівлі, де була тренажерка. Просто побігавши по доріжці в своє задоволення, витер обличчя рушником і побрів по вулиці по чашку лате.
Повернувшись у все ще тихий гуртожиток, Чан переодягнувся, умився, наніс на обличчя свої звичні лосьйон та крем, зневаживши сироватку та міст, а потім здійснив наліт на холодильник.
По ідеї, там його повинна була чекати порція їжі, яку Фелікс дбайливо склав у контейнер. А по факту, хтось вночі змолов половину його вмісту. Скрегочучи зубами, Чан доїв залишки рису з яйцем, гострої свинини та маринованих грибів. Потім замовив доставку, усвідомивши, що куховарити не хочеться, а їсти — все ще так.
Він розрахував замовлення на декількох людей, бо ці малі ненажери скоро ж попрокидаються і теж зголодніють.
Чан планував добряче розслабитися. Пограти в щось на ноуті чи онлайн, послухати улюблену музику, випити заникане вино (чи заниканий віскарь, як діло піде), почитати…
Першим прокинувся Фелікс. Він увійшов у вітальню, де окопався Чан. Ліксі був розкудланий і пом’ятий після сну.
— Чан-хен, привіт, — Лікс незграбно плюхнувся поруч. — Ти рано встав.
— Я рано ліг, — Чан не відривався від ігрових новин, — а ти сьогодні тут? Нікуди не плануєш?
— Ні. Тільки хотів в магазин сходити і купити інгредієнти для брауні, — Лікс почухав брудну голову. — Та спершу в душ. Я для тебе хотів спекти брауні, ти з нами так возився весь минулий тиждень, що заслужив…
О, Фелікс, золота дитина. Чан ущипнув його лагідно за руку.
— Давай швидше в душ, поки решта не прокинулась. А я вже чув, як рипіли їхні ліжка, вони точно збираються.
Лікс посміхнувся, красивий навіть в такому вигляді, і почимчикував у ванну. Хлопці прокидались, Чан точно чув, який гамір піднявся у кімнаті четвірки.
Невдовзі в кухню зайшов скуйовджений Джисон з напівзаплющеними очима. Що він там робив, було неясно, але судячи зі звуків, можна було здогадатися, що нишпорить у холодильнику. Чан готовий був руку прозакладати, що саме він змолов половину його їжі вночі.
— Хьон, — жуючи щось, махнув йому Джисон, покидаючи кухню. Досипати пішов, точно.
Невдовзі з будинку вийшов, прийнявши душ та одягнувшись, Фелікс. Потім явився Синмін.
— Ти виспався, Чан-хьон? — запитав він, витираючи вимите волосся рушником.
— Більш-менш, — сказав лідер, всім виглядом демонструючи, що хоче побути сам.
— Зварити тобі кави?
— Не треба, я тут грати намагаюсь.
Чан брехав. Він читав огляд якоїсь суперсучасної та суперзручної подушки, яка, за відгуками, була набита мало не пір’їнами з дуп янголят.
Синмін скептично зиркнув на хена.
— Добре, ми тебе затрахали на цьому тижні…
— Стеж за язиком, — зауважив Чан.
—…. Так що не буду чіпати.
—Дякую, — ну хоч цей не буде лізти.
Хоча за Мінні лідер був завжди спокійним. Кому б на думку спало, що саме від наймолодших, від нього й Чоніна, буде найменше клопотів.
Невдовзі прибула доставка. Чан спустився по неї, розплатився, насилу вхопив всі пакети. Потім потеревенив трохи з консьєржем.
Коли повернувся, у вітальні вже сиділи з джойстиками в руках Мінхо і Чонін.
— Хьон, — вони хижими поглядами вп’ялися у пакети з їжею в його руках. — Привіт. Ти замовив нам пожерти?
— Собі замовив, — буркнув Чан.
Та де там…. Ледь відвоював собі пару коробочок, бо зграя шакаленят накинулась на здобич, принесену вожаком. Схопивши, що встигли, всі порозбігались, хто куди. Чан поїв у вітальні, читаючи кумедні пости у Твітері, а потім погортав Інстаграм. Майже задрімав. Аж тут одразу четверо його малих вирішили засісти перед телевізором з джойстиками. Він, бурмочучи, покинув зручний диван, схопив крісло-мішок і перемістився в кухню, до балкона. Всі наїлися, тому тут було тихо.
Зітхнувши з полегшенням, Чан опустився в крісло, розгорнув ноутбук…. аж тут його увагу привернув шум з балкона.
Він встав, відсунув штору й відчинив двері. Чонін сидів біля сміттєвих баків і зі своїми жалісливими блискучими очима був схожим на завмерлого над помийкою лиса на задньому дворі десь в Австралії.
— Чонін-а, — сказав Чан.
— Хьон, — відгукнувся Чонін, тримаючи в руці упаковку з-під молока.
— Що робиш? — дружелюбно поцікавився Чан.
— Сміття сортую, — мирно відповів він.
— Я ж казав, тебе звільнено від цього обов’язку.
Чонін ніяк не міг як слід розібратися, що й куди сортувати, а тому сидів над сміттям по дві години, страждаючи від своєї немічності.
— Хьонджин віддав мені свою шоколадку за те, що я за нього посортую сміття, — зізнався Чонін.
Чан витягнув Принца з вітальні й змусив закінчити те, що робив Інні.
— Айен-а-а-а-, — скиглив Хьонджин, — ти ж пообіцяв мені хутко впоратися і що Чан-хьон тебе не застукає.
— Пробач, хьон, — Чонін схилив голову.
— Хьонджин-а, я же чітко сказав: йому більше не можна сортувати сміття, — Чан закотив очі. — Ти будеш займатися сортуванням наступні три рази.
Хьонджин завив, трагічно захитавши головою та плечима, наче від ридань.
— Але хен, минулого разу за таке самісіньке ти Джисона всього двічі змусив….
— Чотири рази.
Джинні заголосив ще гучніше, потішивши цим лідера.
Чан забрав ноутбук і вирушив у свою кімнату. Хоч там буде трохи тихіше. Але не минуло й десяти хвилин, як до нього приплівся Мінхо.
Безцеремонно всівшись на ліжко поряд, обійняв Чана за плечі. Темно-сірі очі виблискували підозріло лагідно.
— Що робиш? — запитав він.
— Граю.
Чан нарешті запустив Among Us.
— Ясно, — Мінхо потріпав його по плечу.
— Байдикуєш? Награлися там вже?
— Та просто хотів тебе провідати, — меншенький хмикнув. — Глянути, чи не нудьгуєш ти тут.
— Не нудьгую, — буркнув Чан, вдаючи, що дуже зайнятий грою, хоч кров повільно і солодко почала закипати в жилах.
— Добре, тоді я пішов, — він встав.
— Ага, давай, — безтурботно погодився лідер, поринаючи знову в свій ноут.
— Я йду.
— Ага, повеселіться там.
— Тоді я точно пішов?
Чан глянув на Мінхо. Ні, він добре розумів, що саме Ліноу намагається тут знайти, але зараз ділитися з кимось увагою, крім імпостера, не хотілося. Крім того, Чан мав дике бажання трохи помучити вредного Мінхо. Клятий цундере не гребував знущатися над ним, так що чому би й ні…
— Йди вже, — вкрадливо промовив Чан, дивлячись малому просто в очі.
Той пом’явся біля дверей, принишкнув і вийшов.
Треба буде його підбадьорити. Але пізніше, не зараз.
І тільки-но Чан захопився грою, як за стіною щось з диким гуркотом гепнулося на підлогу, почувся галас і біганина…
Важко зітхнувши, лідер закрив ноутбук. Він видав ще один загробний стогін і зусиллям волі примусив себе встати.
На кухні перед ним постала епічна картина. Буквально знімок з термінового випуску скандальної газетки. Будь-який жовтушний сайт заплатив би за таку фотку шалені гроші. Двері балкону були розхристані. Штора, яка ці двері прикривала, зірваною шматкою валялась на підлозі. Частково замотаний у цю ж штору лежав Чонін-а з нещасним обличчям. Поруч, наполовину вилетівши з балкона, стиснувся Хьонджин. Він явно намагався втримати макне, який летів вниз, за талію. Саме тому і притискав обгорнуті шторою стегна хлопця до своїх грудей, зиркаючи наляканими очиськами.
Очевидно, до них на допомогу поспішав Джисон, тому що він стояв на колінах біля Джинні-я, налякано розкривши очі та рота, й тримав долоні під коштовною головою хлопця.
Чан підозрював, що у цих двох, які так палко ненавиділи один одного, недавно почалося щось…. Таке ж гаряче, але іншого характеру.
Мінхо-я застигнув неподалік, вчепившись в холодильник і тумбу. Дріт від блендера обкрутився навколо його ноги. Повні жаху прекрасні очі головного танцівника потішили Чана і він з любов’ю зміряв Мінхо поглядом. Такий же шалено привабливий, як завжди.
Обличчям до Чана завмер заляпаний чимось бежево-коричневим Синмін. Він точно зібрався бігти в спальню лідера. І точно не для того, аби попередити, що щось сталося.
Ледь винуватий погляд свідчив, що Мінні-я надумав заговорити зуби лідерніму і затримати його. А найгірше, саме в цього кмітливого малого це вийшло би неперевершено…
І як вишенька на торті, як кульмінація, як центральна пляма на полотні — над усім цим стояв, завмерши, ошелешений Фелікс, притиснувши до грудей миску.
На підлозі на колінах стояв Чанбінні. Він міцно й відчайдушно втискався обличчям у сідницю Лікса, обхопивши його стегна руками і тримаючи, щоб той не впав.
Що ж, схоже між ними теж було дещо… гаряче. Думати про це зараз Чан не хотів, інакше доведеться всипати цим малим так, що сидіти не зможуть.
— Що ж, Синмін-а, — звернувся до найбільш метикуватого та врівноваженого серед хлопців, — не хочеш розповісти?
Чану було цікаво послухати, як викручуватиметься Мінні. Виправдовуватиме себе й братів.
Трохи помовчавши, той почав максимально теплим та медовим тоном, ретельно добираючи кожне слово.
— Бачиш, хьоннім….
— Стоп, — Чан перервав його, розуміючи, що зараз його впіймають у пастку солодкими слівцями й запудрять мізки загальними формулюваннями. — Фелікс-а, що сталося?
Сонечко групи «Стрей Кідс» не міг збрехати.
З’ясувалося, що всі вони за якимось нещасливим збігом опинилися на кухні, де Ліксі збирався перекласти суміш для брауні в блендер і гарненько її перемішати.
Там вже був Мінхо, який запропонував допомогти. Чонін і Хьонджін, сортуючи сміття, позирали з балкона і кидали коментарі, що Ліксу варто було б поквапитися з брауні, бо хочеться кушац.
Мінхо зробив крок до блендера, який стояв біля холодильника і зачепився ногою за дріт. І Чонін, і Хьонджин це побачили. Вони з галасом кинулися на допомогу, але зіткнулися в дверях балкона. Чонніні вхопився за штору, аби не впасти і обірвав її. Джинні вхопив молодшого, щоб не дати впасти вже йому. Джисон, який дудлив в цей час сік, побачив, що його дорогий ворог зараз розіб’ється об підлогу. І кинувся на допомогу. Синмін, теж рятуючи Лікса і його миску з сумішшю для брауні, запізно кинувся на поміч.
Частина суміші розляпалась на Мінні. Він швидко зорієнтувався і побіг відволікати лідерніма.
Але не встиг.
— Накоїли, — підбив підсумок Чан.
Він глянув на хлопців, що підіймалися на ноги. Не вистачило духу репетувати на них і карати… Так кортіло просто відпочити самому, а не біситися через них.
— Давайте допоможу вам тут прибрати, — зітхнувши, запропонував Чан.
Напружені погляди хлопців розтанули. І це було так… добре. Блендер був зіпсований безповоротно. Штора зірвана, вони закинули її за карниз і на цьому заспокоїлися.
Вимивши підлогу та Синміна з Феліксом, всі розійшлися по своїх справах.
Лікс таки зготував брауні, Мінхо та Джинні посмажили м’ясця, Чонін незграбно накришив кімчі, а Чанбін-а не менш неоковирно полупив варені яйця. Синмін подав гарніри, Джисон — листя салату і вони гарно перекусили всі разом.
Коли настала ніч, Чан зайшов у кімнату четвірки. Бінні дрихнув, мов убитий. Лідер прикрив його ковдрою, з любов’ю глянувши на суворе лице молодшого, яке уві сні нарешті мирно разгладилося.
Чонін дрімав. Він сонно зиркнув на Чана, коли той знову підгортав йому ковдру під сідниці і сором’язливо усміхнувся. Хьонджин читав щось на телефоні. Він торкнувся руки Чана, коли той звичним рухом загорнув його пледом щільніше.
— Все добре, Чанні-хьон, — промуркотів він.
Джисон теж не спав. Позирав на Джинні. Побажавши йому надобраніч, Чан вийшов з кімнати, намагаючись не думати про те, що ці двоє хочуть зробити один з одним, коли гуртожиток засне.
Фелікс спав, обійнявши свою м’яку іграшку-слоника
Синмін попросив пробачення у хьона.
— Я люблю тебе, — зауважив він, стискаючи руку Чана, — але… ну ти розумієш… це ж вони… теж…
Чан заспокійливо стиснув його пальці
— Припини. І я вас теж люблю.
В своїй кімнаті він знайшов Мінхо. Той відвернувся до стіни і спав.
Чан взяв свіжий одяг, пішов у душ.
Після цього, чистий і переодягнений, ліг в своє ліжко.
—Мінхо-я, — покликав він.
Той, на диво, одразу ж прокинувся. Він і не спав, мабуть.
— Чан-а…. — прошепотів він сонно.
— Хочеш до мене?
Медовості цього низького хриплуватого голосу міг би позаздрити навіть Синмін.
Важко зітхаючи, Мінхо встав, повільно та нерішуче. Він все ще переймався, що Чан йому відмовив у ласках вдень. Лідер усміхнувся так, що заболіли м’язи на обличчі.
— Ну прошу тебе, ходи до мене, — сказав він. — Ти ж знаєш, я ніколи не проти… тебе. Вибач за сьогодні, хотілося трохи перевести подих…
Мінхо наблизився і стянув футболку, скинув шорти. Чан завмер, в тьмяному світлі він бачив, що малий вже сильно його хоче. Стримуючи усмішку, Чан відкинув ковдру і погладив себе по грудях, ковзнув рукою до паху.
Мінхо видав щось схоже на «Нннх». Його член смикнувся нетерпляче.
Запалюючись бажанням, Чан поплескав по ліжку поруч з собою.
— Лягай.
Коли тепле, сповнене бажанням тіло притиснуло його до матрацу, а голодні руки проникли під футболку, Чан відкинувся на подушку, відчуваючи, як пухкі соковиті губи Мінхо ніжно впиваються у його шию.
Заплющивши очі і мліючи під його пестощами, Чан подумав, що вікенд цілком собі вдався.