Прохолодний вітерець ласкав щічки кожного, хто наважився вийти на двір, бо та краса, що коїлась там, могла і вбити. Хмари великими клаптями утворювали дивовижні силуети. Хоч лежи вічність на траві і роздивляйся кожну пухнасту шайбу, яка змінює свою форму весь час через пориви вітру. То був четвер. Величний четвер перед прес конференцією Еммануеля Макрона та Влодимира Зеленського…..
*******
– Ви все спакували? – пролунав грубий і водночас дзвінкий голос.
– Так точно!
– Чудово. А ви, пане президенте, готові до подорожі?
А Зеленський не чув. Він стояв на краю площадки, що виклана так акуратно і дорого сірою плиткою. Він дивився далеко на дерева. Йому пощастило, що власний дім розташований у такому чудовомі місці, поряд з природою. Кущі, що були посаджені близько до воріт попри бруківку, коливались, а разом із ними краї синього , як лазурит , піджака , бо вітер не вщухав. Ще трішки і сонце сяде, а вітер буде далі рвати листя і крім нього не буде чути більше нічого.
– Пане Зеленський!
– А… – рідний для кожного українця хриплий голос так тихо відповів.
– Ви готові?
– Звісно. Зараз, я лише попрощаюсь зі своєю дружиною і ми одразу рушаймо!
****
Ніч. Довгий лимузин, що їхав в оточені декількох джипів по довгій трасі, а вони в свою чергу освітлювалась тисячами ліхтарів, зачаровував своєю красою. Чорний, блискучий і вимитий до кожної плямки. В ньому, на задньому сидінні їхав президент України. Червона обивка , дорогі цигарки, портмане і телефон ( яким цього вечора Зеленський чомусь жодного разу не скористався) виднілись на міцній падставці біля вікна задньої частини водійського сидіння.
– Коли ми доїдемо? – тихо мовив президент до свого водія.
– Ще десь півгодини. Ви вже питаєте втретє. Переживаєте?
– Ні. Зовсім ні. Просто думаю, коли мені почати налаштовуватись на правильний акцент.
– От воно що.
Авжеж переживав.
***
Ліхтарів стало більше, звук під колесами змінився, а за вікном лимузина взагалі виднілась велика будівля. Можна навіть висловитись так : розкішна будівля. Ручка з правого боку від Зеленського заворушилась .
– Що в біса за…!
Двері були заблоковані. Володимир різко дьорнувся у сторону дверей, натиснув на кнопку і відсів назад.
– Ох! Добрий вечір! – мужня рука потягнулась у бік президента. – Думав, що вже двері поламав.
– Добрий вечір, пане Макрон.
Двоє президентів потонули у власних посмішках. Еммануель після тисячі слів у знак вдячності на запрошення нарешті сів по правий бік від Зеленського і елегантно хлопнув дверима машини.
– Погнали? – водій повернув свою голову назад.
Зеленський кивнув
Кожен ліхтар змінював попередній. Їхнє світло нагадувало великі зорі, що висять так близько над дорогою, на фоні інших, зовсім маленьких зірочок. З три, може навіть п’ять хвилин у лимузині не було сказано жодного слова. Всі чоловіки мовчали, а Володимир взагалі раз по раз ковтав свою слюну, бо та виділялась скажено швидко через нервозність.
– Вечір був на диво спокійним. – тихо мовив Макрон, дивлячись поперед себе через лобове скло.
– У нас навпаки. Вітерець подував без перестану, а зараз , мабуть, у місті взагалі здуває.
– В будь-якому разі ми зараз з вами поряд. -в перерві між реченнями, Еммануель вдихнув повітря. Так робить абсолютно кожна людина, але Зеленському здалося, наче це був найбільш голосний подих. – В одній машині і ніщо нас не здує.
– Точно…
Пройшло зо півгодини. Президенти спілкувались на незначні теми. Наче просто заповнюючи порожнечу Макрон говорив найбільше. Та ліхтарі все не кінчались і лиш їх було видно. У процесі розмови Зеленський звернув увагу на цигарки, що лежали на підставці. То були цигарки вишневі. Але натюрморт з того часу, як я розповідала про нього вперше, змінився давно. На підставці збоку стояло ще французьке вино, не менш дороге ніж табачок. Елітний подарунок від президента Франції, нема до чого придертися. Еммануель потягнувся за коробкою цигарок, акуратно витягнув одну і запалив, додатково відкрив вікно біля себе , але не повністю. “Багато диму не буває” – про це , мабуть, думав президент , поки видихав хмари у вікно. Все ж якась частина потрапляла у салон і дарувала солодкий, вишневий запах. Водій тим часом запхав в одне вухо навушник і інтенсивно насолоджувався музикою. В такі моменти він звертає увагу лише на дорогу і поки його не тицьнеш у плече – нічого не почує у свій адрес.
Макрон всівся більш зручніше. Його брюки натягнулись у ляшках і підкреслювали форму власних ніг. Поки президент Франції курив у вікно, Зеленський повільно поклав праву руку на коліно свого колеги. Той у свою чергу перестав видихати тютюн . Не рухаючись, він глянув у бік коліна, потім глянув прямо на Володимира. А Зеленський не міг підняти свій погляд так само, як і руку. Він сидів наче дитина, яку в цю мить батько збирається насварити. Але замість поганих слів у свій адрес чи навіть просто запитання, президент отримав дещо інше. Еммануель декілька секунд розглядав Зеленського, викинув швиденько цигарку у вікно і дуже повільно схилився над правим вухом свого друга. Ледь чутно зітхнув і поцілував у кутик губ. Це був дуже ніжний поцілунок, хоч і короткий.
Зеленський різко підняв очі і дуже здивовано глянув на Макрона, той був дуже спокійним, а потім швидко кинув погляд на спину водія, а той ж далі слідкував за дорогою, мимоволі киваючи головою, скоріш за все у такт музиці, яка грала у його самотньому навушнику.
– Він не бачив. – тихо сказав Макрон і ще раз поцілував Володимира, але цей раз вже у вухо.
Зеленський почав дихати трохи глибше, проте сам вирішив відстісти :
– До готелю ще трішки…
Додати до улюблених