VIC

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Зламати людину набагато легше, ніж вам здається. Одним маленьким непоказним вчинком або навіть словом можна зруйнувати весь світ в очах беззахисної істоти, яка кілька хвилин тому мріяла, будувала плани на майбутнє. Всі ми виховані строгим і жорстоким суспільством, де вважають нормальним переходити особисту грань інших. Суспільство виховує сильних особистостей, здатних чинити йому опір. Але життєва віра закінчується навіть у, на перший погляд, найдужчого борця за свою свободу і місце під сонцем. Скільки часу можна вдавати, що все добре, що все соціальне сміття зовсім не завдає тобі шкоди, не чіпляє за душу? Скільки часу ми можемо бути байдужі до своїх проблем? Скільки ще доведеться бути рабами патріархальної культури? Як довго ми доводитимемо іншим, що бути не таким, як усі – це нормально? Феміністичні протести, розкриття перед соціумом добрих намірів ЛГБТ+ спільноти… Коли ми йдемо проти набридливих рамок та обмежень, розкриваємо новий сучасний світ, нам ставлять кордон між проявом себе та звинуваченнями у пропаганді, що складно розрізнити, коли закони писані за тими самими старими канонами.

.

-Якби ви тільки знали, як ви мені набридли ! Те вам не так, і це вам не так ! Ці проекти не залишили місця навіть банальній чашці кави зранку !- такі ж емоції, як у Вікторії, переповнювали абсолютно кожного дизайнера, котрий знаходився в тому офісі, але лише вона не стала грати в мовчанку, лише маленька Вік наважилася висловити власну думку, чим неабияк збентежила керівництво .
Вона з дитинства мріяла працювати с сфері творчості, де можна було не зупиняти політ фантазії. Вікторія так сподівалася, що ця робота стане для неї відпочинком,   хобі … та точно не щоденною каторгою .
-Вас ніхто не тримає тут,- коротко відрізав старий чоловік в темно синьому костюмі і сховався за старими дверима кабінету.
Сильна духом та незламна .. і сьогодні вона така ж, зібравши всі речі, які помістилися у маленькій чорній сумці, вона, не думаючи ні секунди, покинула офіс.
Це не принесло ні каплі жалю, лише полегшений подих ..і посмішку … Ціннішого за свободу вона не бачила, в заручниках долі ніколи сидіти не збиралася .
Вдома її зустріли підозріло оглядаючи з голови до ніг.
-Так рано ?
-Маєш щось проти ?- у незвично піднесеному настрої і підозріло блискучими очима, Вік стояла на порозі . По її шкіряних штанах та напівпрозорому топі, важко зрозуміти: де вона в біса була і чому так рано повернулася, навіть якщо була не там, де повинна бути .
-Мене цікавить лише те, хто погодився напоїти дівчину посеред білого дня ?
-А мене те, коли я нарешті зможу зайти в свою квартиру ?
Низенька брюнетка з карими очима, короткою стрижкою,одягнена у звичайний рожевий спортивний костюм, який вдало підкреслював усі переваги фігури, відступила крок назад, впускаючи Вікторію .
Вона відразу упала на диван, і замріяно задивилася на стелю.
-Розповідай вже,- нетерпляче промовила Мелісса (так звали співмешканку Вікторії)
-Щоб ти знову кричала на мене і засуджувала мої вчинки? Ні, дякую
– Добре, почнемо по порядку розбиратися. Чому ти не на роботі?
– Ти хотіла запитати, чому я не в заручниках? Бо та робота немає нічого спільного з творчістю, цей старий дід сковує будь-які прояви кожного із нас, диктуючи свої дурноваті усталені стандарти. Діяти по шаблону- це не розвиток у цій сфері!
– Допустимо.. йдемо далі.. Ти п’яна?
– Так
-Але знаєш, що тобі неможна з цим гратися
-Знаю, але мені набридло абсолютно все, включаючи медичні рекомендації і плювати я хотіла на ті таблетки з їх побічними ефектами.
У куточках Мелісиних очей заблистіли сльози. Ще недавно вона рятувала Вік.. свою дівчинку, без якої не уявляла навіть життя, буквально витягла її з того світу, тижнями сиділа під дверима лікарняної палати і згадувала всі можливі молитви… Щоб зараз вона знехтувала всім, і її стараннями, і своїм здоров’ям..

Вікторія вже певний час змушена була жити під впливом антидепресантів і була на межі психічного захворювання. З того часу Мелісса доглядала Вік як дитину, може й навіть надмірно контролювала її, але все було задля її ж життя і здоров’я.
– Я познайомилася з таким хлопцем,- Вікторія в захопленні перервала тишу своїми зізнаннями
– О, потроху вже починаєш розповідати
– Зараз перестану, якщо будеш так говорити! Коротше, одразу після звільнення з роботи я пішла в наше з тобою улюблене кафе, хотілося чогось солодкого, аби заїсти свою емоційну піднесенність, і там сидів він … Звичайно то не принц із казок і зовсім не втілення моїх усіх ідеалів, але він з першої ж хвилини змусив моїх метеликів прокинутися ..
– І ти з ним познайомилася ?
– Не просто познайомилася
– Я бачу, що не просто, він напоїв тебе ще до першого побачення. Вік, де твоя вихованність ?!
-Пішла до дупи, куди й робота та ліки… Його звати Ітан ..
– Десь я вже таке чула

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 
.
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: