Здавалося б, посидіти з подругою на березі Індійського океану – це вже щось з реклами Bounty. Безлюдний пляж (як виявилося пізніше майже безлюдний), юо після коронавірусу людей тільки почали пускати, “золота година” та кілька десятків фото, щоб хоч однt було не соромно викласти в Інстаграм. Коли фоток нарешті було достатньо, ми сиділи на піску і просто мовчки дивилися на хвилі. Але подруга вирішила, що фото і відео – це різні речі, і останніх мало не буває. Томупісля чергового таймлапсу заходу сонця вона вирішила ще записати тут кавер. А то що, вона дарма, крім камери, ще й укулеле тягла?
– Так, Рі, вибирай пісню, але щоб акорди простіше – подруга була налаштована рішуче.
– Ага, і співати не треба було – тверезо оцінила я наші вокальні можливості.
– Та давай! Якщо буде погано, я нікуди це не викладу, ти ж знаєш.
– Ок… Давай може Sweater weather. Хоч би приспів потягнемо.
– О так! Зараз знайду її.
За кілька хвилин пошуків нормальних акордів ми влаштувалися і почали співати. Співачки з нас, звичайно, так собі, але було атмосферно. Другий куплет як завжди звучав так, ніби ми тільки вчимося читати, але почувалися ми просто зірками естради. Принаймні до того моменту, як почули оплески десь за спинами. Якась компанія несподівано опинилася позаду нас і, мабуть, була свідком нашого “виступу”. Їх було четверо, троє хлопців та одна дівчина. Сказати, що я засоромилася, було б так само, як назвати HYBE невеликою конторою. У той момент я щиро сподівалася розпастись на мільярди атомів і навіки змішатися з піском на цьому пляжі.
– Гей, дівчата, непогано співаєте, – сказав один з хлопців, підходячи до нас. Він дуже посміхався, і його волосся стирчало в різні боки. І в той момент, коли я вже морально померла, дівчина, що була з ними, перебила його.
– Так, Джей, не лякай дівчат, – і продовжила, повернувшись до нас. – Вітаю! Ви гарно співали, але не звертайте на нас увагу ми пішли. Гарного вечора…
– Спас… – уже з полегшенням почала говорити я, як раптом.
– Дівчатка, а можна ми теж трохи пограємось? – Раптом сказав той хлопець, який заговорив першим.
Ві запитливо подивилася на мене, але всі дві клітинки мого мозку були сконцентровані на тому, що зовнішність цього хлопця і ще одного, який стояв ліворуч, була дуже знайомою. Але окуляри я не надягла, і було вже досить темно, тому розглянути їхні обличчя здалеку у мене не виходило. Не дочекавшись моєї реакції, але бачачи, що я зацікавилася цією компанією, подруга вирішила погодитись.
– Ну, якщо ви вмієте, то давайте. Мене звуть Ві, а це Рі.
– Мене Джей звати. Я і Браян – показав він на хлопця, який стояв крайнім ліворуч, – граємо у музичному гурті. А це Брі та Кевін. Ми приїхали з Кореї, а ви звідки? – посміхаючись, говорив хлопець, поки забирав укулеле з рук дівчини.
— Ми з України, — відповіла вона, повернулась до мене і прошепотіла на вушко. – Ось бачиш, ми навіть тут зустріли твоїх корейців.
– Ви, ти не уявляєш наскільки це мої корейці – так само тихо відповіла їй я. Адже тільки почувши імена, я зрозуміла, що з усіх людей світу нам зустрілися саме два солісти гурту Day6. Групи, яку я слухаю щодня, на концерт якої обов’язково поїхала б, якби знайшла їх буквально на півроку раніше, адже коли я закохалася в їхню музику, їхній європейський тур уже майже закінчувався, а так швидко накопичити достатньо грошей ти б не змогла. Тож у тусекунду я сиділа, вибираючи між двома варіантами: здатися божевільною фанаткою, зізнавшись, що впізнала їх, або здатися соціопаткою, адже від шоку навряд чи скажу хоч щось у найближчі 30 хвилин.
Слава богу, ніхто мене ні про що не розпитував, адже хлопці досить швидко почали грати та співати. У результаті вони заспівали десь штук 10 різних популярних англійських пісень, а від інших вимагалося лише плескати і може підспівувати, якщо знаєш приспів. Вони співали і окремо, і дуетом. Їхні прекрасні голоси заповнювали весь простір цього пляжу. На той момент я просто була щаслива. Спокійна та щаслива. Я потрапила в казку … Або в одне з відео плейлиста YoungOne, що загалом одне і теж.
– Блін, класно сидимо, – сказав Кевін, – але нам час назад на віллу. Мені Вонпіль пише, він вже нервує.
– Ах, вже багато часу минуло? – здивувався Джей.
– Та так, зовсім заспівався? – усміхнулася з його фрази Брі.
Ми з Ві переглянулися, розуміючи, що цей прекрасний вечір, мабуть, закінчився. Але раптом Браян, котрий до цього особливо не спілкувався з нами, сказав:
– Дівчатка, а не хочете ще з нами потусити. Ми тут знімаємо віллу із друзями недалеко. Там буде маленька вечірка.
Ось цього я не очікувала. Сподівалася, хотіла, молилася всім богам, щоб нас кудись запросили, але не чекала. Тим більше Браян (або YoungK, але Джей не дає йому вибору), здавалося, не дуже був зацікавлений у нас, поки співав.
Я подивилася на Ві, припускаючи, що хоч у неї працює мозок, і вона зрозуміє, що йти до малознайомих людей на віллу дуже погана ідея. Але в її погляді читалося лише величезне бажання піти. Мабуть, їхній талант підкорив і її. А я казала, що вони їй сподобаються, а подруга тільки казала дурню, типу “не розуміє, про що вони співають”. Ніби англійських реперів вона розуміє. Так звичайно…
– Ми з радістю підемо, якщо інші не проти. Планів на сьогодні ми не маємо – відповіла я Браяну. Говорячи це, мені було дуже страшно побачити в його очах розчарування та роздратування. Адже, можливо, він просто хотів бути ввічливим, а тут дві незрозумілі баби причепилися. Але теплі карі очі хлопця здавались щиро радісними.
– Ура, дівчата! – скрикнула Брі. – Я така рада, що ви згодні. А то приїхали одні хлопці, і сидять цілими днями, пиво п’ють та про біти щось бубнять між собою. Хоч поговорить із ким буде нормально!
– Та ну, Брі, все не так вже й погано, – відповів їй Кевін. – Але дівчата, не переживайте, там усі правда будуть раді новим людям.
– Добре – усміхнулася я, паралельно намагаючись акуратно встати. Раптом я відчула, що праворуч мене щось тягне нагору. Виявилося, що це Браян взяв мене за лікоть, і допомагає мені встати. Побачивши його так близько, я трохи послизнулась на піску і мало не впала на нього.
– Ой, пробач – незручно промимрила я, намагаючись одночасно згадати як стояти, як дихати і як не вигадувати в голові весілля, якщо до тебе доторкнувся привабливий хлопець.
– Та, нічого… – усміхнувся він, але по ньому теж було видно, що він збентежений.
Далі наша невелика компанія пішла від пляжу до гарних будиночків, що були недалеко. Коли я вибирала нам житло на Букінгу, то дуже раділа, що знайшла недорогий хостел у такому класному районі. Мені так і уявлялося, що поруч із нами можуть жити суперзірки. І, як з’ясувалося, інтуіція мене не обдурила.
Через 5 хвилин ми були біля дуже красивої вілли. У ній вже було багато народу, тому що в тому регіоні відпочивало багато людей з індустрії к-попу, як потім пояснив Джей. Це все тому, що можна жити досить відсторонено від людей і кухня схожа на корейську. Мені було дуже дивно і незвично, адже я інтровертний інтроверт і, в принципі, рідко виходжу кудись, навіть у своєму місті. А крім того – вечірка де мені не потрібно ні за що платити? Ми навіть із собою нічого не принесли, адже дорогою магазинів не було. Кожна клітина мого організму верещала від страху і захоплення одночасно. Але зовні я щосили намагалася залишатися спокійною і приємною.
Ми з хлопцями сиділи у вітальні та знайомилися з іншими господарями. Крім наших чотирьох пляжних “друзів”, тут також були Вонпіль і Доун. Виявилося, що Кевін працює стаффом у JYP і що половина присутніх тут стафф у тому чи іншому вигляді. До речі, мені довелося зізнатися, що я знаю Day6, точніше кажучи, мене спалила Ві.
– Day6? Щось дуже знайоме, – сказала вона, після того, як хлопці відповіли в якій групі грають. І в той момент, коли її погляд завмер на мене, я зрозуміла, що я в лайні. – Стій, це ж їхній плакат висить у тебе у квартирі. І на їхній ліхтар ти полювала по всьому інтернету.
– Лайтстік! Це називається лайтстиком. – Не витримала я, хоча до цього збиралася заперечувати будь які “звинувачення” подруги. – І він дуже гарний. І його дуже важко купити в Україні.
З кожним наступним словом, я все більше і більше жалкувала, що колись таки вирішила навчитися розмовляти. І після того, як закінчила говорити, я вже була подумки вигнана з ганьбою з цього будинку з криками “Спаліть цю сталкершу”. Але натомість я почула тільки добрий голос Вонпіла:
– То ти купила наш лайтстик?
– Чесно кажучи, ні. Його дуже складно довести до України, – сказала я, дивлячись у його добрі очі.
– Блін, треба було з собою привезти. Шкода, що ми не можемо тобі допомогти, – він виглядав справді засмученим.
– Ой, та нічого, – я почала його заспокоювати, – все нормально. Я ще тут думала подивитися, чи у duty free. Та й не потрібен він мені вже з огляду на те, що трапилося сьогодні.
– А чому ти одразу не сказала? – Запитав Джей.
– Ну, по-перше, я дуже розгубилася. По-друге, я короткозора, як кріт, і з далеку я вас не впізнала. А по-третє, мені чомусь було соромно. – Сказала я, опустивши очі, але потім зрозуміла, як звучить остання фраза, і затараторила. – Але не в сенсі, що я соромлюся того, що я MyDay, а в сенсі говорити ось це все і довбати вас своїми “ААА, ви такі класні, люблю вас більше життя”. А воно вам потрібне? Воно вам не потрібне. І взагалі…
Всі навколо засміялися від останньої частини промови, і ніби навіть ніхто не збирався виганяти мене з міста зі смолоскипами та вилами. Тільки Кевін на мене поглядав з недовірою і спочатку намагався бути поруч, але я не звинувачую його. Я б на його місці все-таки пішла б за факелом.
Вечірка тривала, обличчя змінювали одне одного. Час біг непомітно через шок, а потім і алкоголь. Того дня я говорила з більшою кількістю людей, ніж за минулі півроку. Але годині о 2-й ночі, я зрозуміла, що дуже втомилася. У мене так буває, коли через велику кількість людей одразу почуваєшся, ніби після поцілунку дементора. Озирнувшись, щоб знайти подругу, але ніде не бачачи її, я вирішила її пошукати, і за одне сходити в туалет, раз вже підняла свою дупу з дивана. Після фізичного полегшення, стало трохи легше й морально, але не настільки, щоб з’ясовувати у людей, чи не бачили вони тут українську дівчину. Але благо моє безглузде тикання сюди-туди привернуло увагу двох вже знайомих мені хлопців.
– Ві шукаєш? – спитав Вонпіль відволікаючись від розмови з Брайаном.
– Так.
– Ну тоді у мене для тебе умовно добрі новини. Вона в кімнаті Доуна, але це тобі не допоможе – сказав він, вказуючи на двері трохи далі коридором.
Я підійшла до неї і зрозуміла, у чому справа. З-за дверей чулися звуки, якими явно було зрозуміло, що двоє в цій кімнаті отримують взаємне задоволення і не хочуть, щоб до них входили. Цікавий варіант. Такого від подруги я не очікувала. І коли вона завершить це заняття незрозуміло. А ключі від нашої кімнати в неї, значить піти нікуди не вийде.
– Емм, Рі, з тобою все гаразд? – запитав Браян. І тут я зрозуміла, що вже секунд 40 стою під дверима і своїми п’яними мізками намагаюся проаналізувати, що мені робити.
– Ніби так. Сподіваюся, з Ві теж.
– Хах, та в кімнаті начебто всі повнолітні…
– Та так, але всяке буває – усміхнулася я хлопцям. Все було б нормально, якби не наростаюче почуття паніки та страху всередині. У мене таке не вперше за 20 років, і зазвичай я можу це контролювати. Головне зараз трохи побути у тиші. – Гаразд, тут я нічим їй не допоможу, піду на вулицю, провітрюся.
Подвір’я зараз було найтихішим місцем, бо було не настільки спекотно і всі тусили в будинку. Я потихеньку пішла коридором, але, коли проходила повз хлопців, відчула, що мене хтось схопив за руку, тому різко обернулася. То був Браян.
– Гей, з тобою точно все гаразд?
Ну і як йому пояснити, що я просто втомилася від людей, і тому в мене щось схоже на панічний напад. А від того, що він узяв мене за руку, серце взагалі пропустило пару ударів.
– Не гірше ніж зазвичай, – відповіла я. – Все норм, подихаю повітрям і буде краще.
Браян відпустив мою руку, і я пішла до виходу надвір. На вулиці біля будинку хтось стояв та курив. Ну тільки димом надихатися мені не вистачало. Але в дальньому правому кутку двору я помітила те, що посідає почесне 3 місце у топі моїх улюблених речей, відразу після їжі і Day6 – гамак. Як же я обожнюю гамаки. На жаль, я все ще не придумала, як повісити його у себе вдома, тому не пропускаю жодної можливості полежати на ньому. І ось коли я нарешті лягла, кожна частинка мого тіла зітхнула з полегшенням. Гамак був дуже широкий, тому він закрив мені весь огляд з усіх боків, і я бачила тільки крони дерев і прекрасне небо, усіяне зірками. У цьому коконі я почувала себе спокійно, ніби вдома. Гамак потихеньку розгойдувався, тримати очі відкритими ставало все важче, і мабуть, я вирубилася.
Прокинувшись, я взагалі не розуміла, де я, хто я, і чому так незвично жарко і незручно. Ось щось було дуже незвичне у тому, як я сплю. Може справа в гамаку, але чомусь тоді правій стороні так жарко. Я повертаю голову, розплющую очі, і розумію, що джерелом тепла був хлопець, який лежав поруч зі мною. Мати вашу, це як? Я перелякалася і сіпнулася назад, а на гамаку так краще не робити. Він розхитався, і я вже майже змирилася з тим, що падаю, як хлопець, який щойно здавалося міцно спав, обійняв і притягнув мене до себе.
– Та не сіпайся ти так, уб’єш нас обох, – роздратовано пробурчав Брайан, намагаючись знову знайти рівновагу. Я, звичайно, розумію, падіння — це не найкраще пробудження, але нащо так обурюватися?
– Ну, вибачте. Добрий ранок. Що ви тут робите? – запитала я з максимальною показною ввічливістю.
– Ти не уявляєш, але сплю.
– А чому ви спите тут, а не у своєму ліжку, яке я впевнена у вас є? І це взагалі безпечно, лежати вдвох в одному гамаку?
– По-перше, ти ставиш дуже багато питань, як для людини, яка тільки прокинулася. По-друге, я не міг спати у своїй кімнаті, адже ми ділимо її з Доуном, а ти я думаю повинна пам’ятати, що вона була зайнята. По-третє, це мій гамак, я сам його сюди привіз та встановив. І він, до речі, витримує двох. Тим паче пізно про це думати, ми вже всю ніч тут спали.
– Гаразд, згодна. Але все ж таки не можна так просто залазити до сплячої людини.
– Ну, коли я вчора пішов перевірити де ти, тому що виглядала ти не дуже, чесно кажучи, і приніс тобі ковдру, ти навіть подякувала мені. Українською правда, але це слово схоже на російськиї варіант, і я його пам’ятаю з гастролей. А потім я запитав, чи можу я лягти, і ти погодилася та навіть посунулася.
– Нічого такого не пам’ятаю, але, швидше за все, я думала, що це сон.
– А тобі міг наснитися такий сон зі мною?
– Звичайно міг, ти ж мій біас.
М-да, розповіла б ще, які фанфіки з ним ти читала.
– Ууу, дякую. Але може давай ще поспимо, а то лише світанок.
– Правда? Окей, давай спробуємо.
Брайан усміхнувся і потягнувся до мого обличчя, щоб прибрати волосся за вухо, так як після боротьби за рівновагу все моє волосся стирчало в різні боки. У нього й у самого волосся розпатлалося, але мої руки були заблоковані в його міцних обіймах.
Я подивилася на його чудове обличчя. Цей лисячий розріз очей та чудова посмішка. Він був так близько. Ніщо з вчорашнього вечора не здавалося реальним, але це взагалі пішло за межу фантазій.
– Що? – Запитав хлопець, помітивши мій погляд.
– Мені ніхто ніколи не повірить. Та й я сама не повірю, коли остаточно прокинуся.
– Розумію, – прошепотів хлопець. – Я й сам не розумію, що роблю. Але ж у тебе є з собою телефон?
– Звичайно, я не настільки безбашена, щоб телефон тут десь залишити. Він у кишені шорт – я спробувала звільнити руки, щоб дістати його, але Брайан просто дістав його сам, увімкнув камеру і сфоткав наші ноги. На них падали промені світла та тіні від пальм, що росли поруч. Вийшла романтична літня фотка. Хоч зрозуміти, хто саме на фотографії було неможливо, але все ж таки фото з зіркою у мене було.
– Ну ось, – він поклав телефон назад мені в задню кишеню шорт. – Тепер ти маєш докази. Скинеш мені потім фотку?
– Ні, звичайно, ти ж айдол, вона може тебе дискредитувати. Ти що, хочеш скандалів?
– А тебе вона не дискредитує?
– Ні. Я вільна, незалежна і самостійна жінка, яка робить, що хоче.
– Гаразд, ми надто багато говоримо для такого раннього ранку.
– Згодна, але може відпустиш мене трохи.
Брайан усміхнувся, заплющив очі, але все ж таки трохи вільніше відпустив мене, так щоб я могла трохи ворушиться. Я витягла руки, ніби пригортаючи його за талію, і дивилася на його обличчя. Яке ж воно все-таки гарне.
Додати до улюблених