The Happiness She Deserved

За вікном світало. Листя дерев, висаджених у саду позаминулої весни, тремтіло на вітрі, а сіре небо, здавалося, завмерло в похмурому очікуванні. Дівчина кутається в махровий плед, спостерігаючи за краєвидом, що відкрився їй. У її руках кухоль з охололою кавою, що була зварена близько години тому, а з далекого кута кімната чути монотонне цокання годинника.

 

Наташа у хвилюванні прикусує губу. Кожна секунда ніби перетворювалася на вічність, а похмурі думки невпинно наповнювали голову. Настрій рудоволосої відбивався в картині, яку вона спостерігала по той бік вікна, а сама дівчина сумувала за вчорашнім сонцем, від якого не залишилося й сліду. Надія, що виникла в ній за останні кілька місяців ретельної та стомлюючої розробки плану, а також підготовки до його виконання почала повільно руйнуватися. Але Романова наполегливо змушує себе продовжувати вірити.

 

Пройшло ні багато ні мало, п’ять років з того часу, як стався блим, який заррав життя половини населення планети. І Наташа чудово пам’ятає той день. Усі, кого вона знала і любила, зникли, залишаючи за собою дрібні піщинки, які здувало вітром. Дівчина пам’ятає тіло солдата, що, впавши, так і не досягло землі, а потім виник цей біль у районі грудей, ніби ще одна важлива частина її безслідно розчинилася у світі. У той день вона втратила двох: чоловіка, якого знала і любила все своє життя, і дівчину, чиї світлі локони вона заплітала в коси, ще зовсім юною.

 

Наташа опускає погляд на підвіконня. Букет з айстр і лютиків, що був зібраний напередодні, красувався в зеленій вазі поряд з пісочним годинником, купленим у маленькому місцевому магазинчику близько трьох років тому, як нагадування про те, що сталося. «Ми самі немов піщинки в цьому всесвітньому пісочному годиннику,» — сказала тоді продавщиця, упаковуючи придбану Романов покупку в коробку. Слова тієї жінки глибоко надрукувалися в пам’яті Наташі, і зараз, спостерігаючи за тим, як золотий пісок сиплеться через вузьку щілину, вона відчуває сльози, що підступають до очей. Це змушує дівчину прикусити губу ще сильніше. Наразі вона не може дозволити собі піти на повідку у емоцій.

 

З похмурих думок дівчину вириває дотик дитячої руки, і Романова поспішає опустити погляд. Знизу з цікавістю на неї дивиться пара блакитних очей. Наташа розпливається в посмішці, спостерігаючи за тим, як маленька дівчинка кутається разом із нею в плед і обіймає її ногу. Руде волосся малюка сплуталося, а сама вона спрямувала свій погляд у вікно, старанно вишукуючи сонними очима об’єкт уваги Наташі.

 

Романова тихенько сміється і поспішає опуститися навпочіпки, акуратно відчеплюючи дитячі руки від своєї ноги. Їхні обличчя тепер на одному рівні і, не кажучи ні слова, вони обіймають одне одного. Сльози знову зрадливо підступають до очей Наташі, і дівчина моментально згадує практику, з якою її ознайомив Стів. «Дихай глибше і частіше. Все погане піде, — сказав він одного разу при черговому нападі панічної атаки у дівчини. Вона робить глибокий вдих, стискаючи дівчинку трохи міцніше у своїх обіймах, і помічає, як промінь сонця пробивається крізь хмари. Подолавши шлях від підвіконня до далекого кута кімнати, він висвітлює скромну виставку дитячих малюнків на холодильнику. На одному з них була зображена маленька дівчинка на руках у чоловіка, а поруч із ними, опустивши голову на його залізне плече, посміхалася жінка. У кутку трохи невміло написано, виднілася назва картини – «родина». Трохи нижче красувався портрет жінки з акуратно заплетеною білою косою і трохи суворим поглядом.

 

Крізь сірі хмари почали проглядати клаптики блакитного неба, і трохи голосніше заспівали птахи. Наташа завмирає, вловлюючи знайому мелодію у їхній пісні. Щось змінилось. Почуття спустошеності, що існувало разом із нею всі ці п’ять років, почало повільно відступати, а біль від втрати вщух.

 

Дівчина розмикає обійми. Її долоні все ще лежать на плечах дівчинки, а сама Романова зазирає в блакитні очі дитини, в спробах знайти одну єдину відповідь на своє запитання. Той самий, що мучив її протягом останніх десяти годин і не дозволив заснути минулої ночі. Обличчя маленької дівчинки набуває трохи обуреного вигляду, варто їй помітити зміну в очах рудоволосої. Вона вже відкрила рота, щоб допитатися до правди, яка так терзає дитячу голову, як раптом її перериває скрип хвіртки за вікном. Наташа різко повертає голову у бік вікна.

 

— Будь тут. Нікуди не ходи. Зрозуміла мене? — серйозно каже вона, ледве стискаючи плечі дівчинки, на що та мовчки киває і з цікавістю спостерігає за діями Романов.

 

Наташа скидає плед зі своїх плечей, акуратно вішаючи його на спинку стільця, і рухається до вікна, що знаходилося біля дверей. Тихо та безшумно.

 

Похмурі роздуми знову поверталися в її голову, але сонячне світло, яке виднілося крізь напівпрозорі фіранки, заспокоювало її, а тривога в грудях поступово згасала. Підійшовши ближче, дівчина завмирає. Їй потрібно кілька секунд, щоб набратися рішучості.

 

Пальці зрадливо тремтять, поки вона повільно тягнеться до вікна, щоб обдерти фіранку. Бажання дізнатися правду межувало зі страхом невідомості. Однак найбільше Романова турбувалася, що все нею почуте могло виявитися лише плодом її фантазії та прагненням видати бажане за дійсне. Вона прикриває очі, робить глибокий вдих і різко смикає напівпрозору шторку.

 

Наташа перестає дихати, варто їй побачити людину за вікном.

 

Чорне довге волосся розвивається на вітрі, а пронизливий погляд блакитних очей спрямований прямо на двоповерховий будинок. Він ступає повільно та обережно, намагаючись приховати своє хвилювання, проте стислі кулаки видають його занепокоєння. Незважаючи на довгі рукави шкіряної куртки, в яку чоловік був одягнений, Наташа все одно змогла побачити його металеву руку, що блищала на сонці.

 

Раптом вона відчуває всі ті тисячі поцілунків, залишених ним на її обличчі, а спиною пробігають мурашки. Перед очима спливають їхні спільні місії, таємні зустрічі та довгі розмови у спробах відпустити минуле. І це відчуття, що вона намагалася сховати від самої себе в глибині душі, вирвалося назовні, залишаючи всі погані думки далеко позаду. Тепер Романова знала точно: їй не здалося. То був він. Недовго думаючи, дівчина смикає ручку дверей і вибігає на ґанок будинку.

 

Бакі завмирає, як тільки Наташа постає перед ним, і відчуває трепетне хвилювання, що захлеснуло всю його істоту. Вони дивляться один на одного не в змозі вимовити жодного слова. Для нього минуло лише кілька годин, коли для неї цілих п’ять років. Вона так само чарівна, як і в їх останню зустріч, але щось у її погляді змінилося. Волосся відросло, через що блонд, в який вона колись фарбувалася, залишився лише на кінчиках пасм, а в очі стали мудрішими.

 

Барнс здивовано зітхає, варто йому помітити дитячі руки, що чіпляються за ногу Романов, а потім і рудоволосу маківку, що виглядає ззаду дівчини.

 

— Мамо, все гаразд? — Запитує дівчинка, а потім переводить свій погляд на чоловіка і з цікавістю оглядає Бакі, — Це тато?

 

Це питання застає його зненацька. Стів нічого не згадував про дитину, лише дивно глянув на друга при згадці про дівчину. Зніяковівши тоді, чоловік витлумачив таку зміну на обличчі Роджерса інакше, проте тепер пазл у його голові склався. Бакі знову дивиться на Наташу. По її щоках котяться сльози. Стримувати їх більше не потрібно. Вона посміхається, почуваючи себе по-справжньому щасливою.

 

— Так, люба, — дівчина не в змозі відвести погляд від блакитних очей чоловіка, які успадкувала її дочка, — Це твій тато, — ледь чутно шепоче Романова.

 

Вона більше не пручається своїм поривам і втикається у груди Барнса. Він міцно обіймає її і, цілуючи в маківку, прикриває очі, нарешті відчуваючи такий необхідний душі спокій.

 

Він повернувся додому.

 

***

 

Чергова зустріч, довгі розмови та повна відсутність результату.

      Наташі хочеться кричати і рвати волосся на голові, але вона мовчить, покірно слухаючи промови свого друга, шукаючи, як здавалося, назавжди втрачену надію. Роджерс розповідає про наслідки блиму, показуючи нехитру презентацію з моторошними картинками. Несподівано, на екрані з’являється дівчина. Її біле волосся розсипане по асфальту, а з грудей стирчить тонкий, але неймовірно гострий штир. На долю секунди Романова впізнає в особі мертвої дівчини свою сестру, але зморгнувши видіння відразу пропадає. Однак цієї миті достатньо, щоб викликати черговий напад паніки, через який тіло дівчини тремтить, а сама вона, здається, готова знепритомніти. Страх нудотою підкочує до горла. Наташа хапається за склянку води, люб’язно залишену для неї на столі, і моментально спустошує її. Це не допомагає. 

       Під здивовані погляди друзів вона залишає скромну аудиторію і мчить у вбиральню, не в змозі більше стримувати блювотний рефлекс. Тіло ломить, а голова починає крутитися. Добігаючи до потрібної кімнати, вона підлітає до сортира та прощається зі вмістом шлунка. “Сніданок все одно був огидний,” — думає вона про себе, притискаючись спиною до стіни, поки рука тягнеться до кнопки змиву. Очі починають сльозитися, і Наташа дозволяє собі вибухнути риданнями. 

     Минуло трохи менше трьох тижнів із її останньої битви. Трохи менше трьох тижнів з того часу, як вона намагалася зв’язатися з Оленою у спробах дізнатися, чи жива сестра. Трохи менше трьох тижнів, як половина людства перестала існувати, а частина, що залишилася, почала божеволіти. Трохи менше трьох тижнів, протягом яких вона знемагала від туги за близькими їй людьми, лише іноді знаходячи втіху в обіймах Стіва, що також жалкував про їхню втрату. 

     Пізні вечори вони сиділи на лавці, що розташовувалася в парку біля Іст-Рівер, і спостерігали за течією річки, проводячи безліч паралелей між нею та часом. Тоді Наташа вперше розповіла Роджерсу про свою зустріч з Оленою, що відбулася незадовго до такої страшної події, яка розділила їхнє життя на «до» та «після». Вони уважно слухали один одного, ділилися порадами, вичитаними з книг та знайденими на просторах інтернету, вчилися жити наново. Але щось у цих зустрічах залишалося незмінним.

     Щовечора вони згадували про нього. 

     Джеймс Б’юкенен Барнс.

     Наташа зітхає. Його ім’я завжди відгукувалося в її серці з особливим трепетом. Вона згадує дотики його рук, що масажували її плечі після тривалих місій, п’яні поцілунки в підсобці вежі Старка, куди не могла дістатися навіть Д.Ж.А.Р.В.І.С., слова кохання, що він шепотів їй на вухо , опиняючись поруч. Їхні стосунки брали свій початок ще в 90-х роках у Москві і досі залишалися таємницею для кожного. 

     «Моя люба Наталя, ти найкраще, що траплялося зі мною,» — вимовляв Барнс, варто їм залишитися наодинці, і, обхоплюючи її тонку долоню, по черзі цілував пальці її руки. Наташа мліла від цього жесту. Це була одна з тих улюблених звичок, про які вона воліла нікому не говорити. Однак Джеймсу було достатньо лише її погляду, щоб усе зрозуміти. 

      Вона згадує їхню останню ніч разом: повністю захоплені один одним вони забули про хаос і турботи, що оточували їх протягом довгого часу. Наче знаючи наперед про той жах, що мав статися, вони любили одне одного. І все раптово встає на свої місця. 

     Наташа вагітна. 

 

***

 

Бакі лежить на великому двоспальному ліжку і, втупившись у стелю, вже третю годину докладає всіляких зусиль, щоб заснути. Проте зазнає поразки. Все, що сталося з ним за останні тридцять годин, не дозволяє заснути, а лише заповнює мозок ще більшим потоком думок. Лише кілька секунд, за які він встиг перескочити на цілих п’ять років уперед, представили перед ним абсолютно нову реальність, до якої він ніколи не був готовий, але про яку іноді мріяв пізні ночи у Ваканді.

 

Барнс знав, що він має ще довгий шлях реабілітації по рятуванню від «Зимового Солдата», тому ніколи і не смів просити Наташу про щось більше, ніж ті відносини, які у них були. Він любив усамітнюватися з нею на дахах житлових будинків, де, переважно зберігаючи мовчання, вони насолоджувалися компанією один одного. Наталія клала голову йому на плече і, заплющивши очі, дозволяла собі бути собою. А Бакі залишалося лише здогадуватися, які думки мучать дівчину. Але незважаючи на це, ці хвилини були для чоловіка особливо цінними.

 

У нього ніколи не було сумніву, що з Романов вийде чудова мати. Але Джеймс ніколи не бачив гідного кандидата на роль батька. І зараз, усвідомлюючи всю відповідальність, що лягала на його плечі, Бакі найбільше боявся нашкодити маленькій дівчинці, що успадкувала від своєї матері хитру усмішку та довгі руді локони.

 

Чоловік переживав, що може виявитися тим, що зруйнує життя такої юної та безневинної істоти. Але глибоко всередині Барнс, вперше за довгий час, нарешті зміг відчути себе звичайною людиною. І це давало йому надію.

 

І справа була не тільки в тому, як дівчинка з ім’ям, що дано їй на честь сестри Чорної Вдови, дивилася на нього, а й у її сприйнятті навколишнього світу. Барнс здивувався тому, з якою легкістю Олена своїми маленькими пальчиками вхопила його величезну металеву долоню і рушила до обіднього столу, тримаючи батька за руку. Він не побачив на її обличчі ні презирства, ні огиди, а лише щиру цікавість та задоволену посмішку. Вона знала, ким він був і які вчинки робив, але при цьому називала його «татом» і захоплено переказувала йому всі історії, розказані їй Наташою. І в жодній із них він не був для неї монстром. Його дочка завжди бачила у ньому людину.

 

Бакі переводить погляд на порожню частину ліжка. Романова наполягла на тому, щоб сьогодні він переночував у неї, а вранці вони планують утрьох вирушити до штаб-квартири месників для обговорення подальших дій. Вперше за останні п’ять років там будуть усі.

 

Чоловік дивиться на сусідню подушку і важко зітхає. Дівчина так і не з’явилася на порозі кімнати з того часу, як пішла вкладати спати Олену. Романова попередила його, що періодично засинає разом із донькою, тому Бакі припускав, що й зараз Наташа заснула у дитячій кімнаті. Проте частина його турбувалася, що їхня близькість не буде такою, як раніше, а невідомість лякала його.

 

Остаточно викинувши ідею зі сном і відчуваючи необхідність розвантажити мозок, Барнс піднімається з ліжка. Він долає невеликий шлях до дверей, заразом одягаючи спортивні штани, які Нат якимось невідомим чином знайшла у шафі, і прямує у вітальню, що знаходиться на першому поверсі. Але перед тим, як спуститися, чоловік вирішує заглянути до кімнати дочки.

 

Як Бакі і припускав: Наташа спить обійнявшись з дівчинкою, а поруч лежить книга з казками. З вугла кімнату висвітлює блідим світлом маленький нічник у формі кошеня. Бакі зауважує, що в правій руці Олена тримає такого ж котика, але вже плюшевого, а іншою — міцно обіймає маму. Ця зворушлива картина викликала усмішку на його обличчі, і не бажаючи порушувати ідилію, він прикриває двері.

 

Вітальня рясніє різними малюнками та фотографіями, але сама по собі є просторою кімнатою. Бакі підходить ближче до стіни, щоб розглянути «твори мистецтв», які, очевидно, належать наймолодшій людині в цьому будинку. На деяких чоловік впізнає Стіва у його костюмі зі щитом: той усміхається і піднімає великий палець угору. Десь явно зображений Клінт з луком та натягнутою тятивою. Барнс вражає те, як добре дитині вдалося передати серйозний і задумливий погляд Соколиного Ока. “Не здивуюся, якщо він досить часто тут буває,” — думає чоловік і раптово відчуває укол ревнощів

 

У Бартона є своя сім’я, — любляча дружина і троє дітей, — так що Джеймс не має вагомих приводів хвилюватися. Він знав, що Клінт і Наташа зблизилися під час однієї із спільних місій і досі є найкращими друзями. Проте Барнсу часом здавалося, що Бартон знає та розуміє її краще, ніж Джеймс. І це певною мірою засмучувало його.

 

Намагаючись позбутися неприємного відчуття всередині грудей, Бакі переводить погляд на два малюнки, що залишилися, і бачить великого пухнастого кота і підпис «Альпін». Тварина підозріло схожа на плюшеву іграшку в руках Олени.

 

— Треба запропонувати їм завести справжню кішку, — шепоче собі під нос Бакі і подумки робить помітку в голові.

 

Закінчивши огляд «місцевої пам’ятки», чоловік уже збирається залишити кімнату, проте помічена ним невелика жовта коробка, що стоїть у самому кутку кімнати, не дозволяє йому це зробити. Придивившись, він помічає невеликий акуратно виведений напис «Для Джеймса». Не витрачаючи час на роздуми, Бакі акуратно бере коробку в руки, немов у ній зберігається щось неймовірно дороге, і поспішає поставити на журнальний столик. У його голові на мить зароджується сумнів: чи є він тим самим Джеймсом, для якого призначений вміст? Він вагається, однак тремтячими пальцями, тягнеться до кришки коробки і заглядає всередину.

 

Першим, за що чіпляється його погляд, є стара відеокамера, поряд з якою він відразу помічає близько двадцяти касет. На кожній вказано дату. Баки проводить по них пальцями, гадаючи, чи зберігаються на них будь-які матеріали, що стосуються ГІДРИ та його минулого, або ж у них зовсім інше призначення. Акуратно він виймає першу касету, що потрапила під руки, і оглядає її. Жодної інформації, крім виробника та року запису.

 

“23.06.2018”

 

Баки завмирає. Йому надано можливість дізнатися, що відбувалося за ті кілька років, що він не існував у цьому світі, і, можливо, зрозуміти, що зараз у душі у його Наталії.

 

Барнс кидає погляд на телевізор, що стоїть біля дошки з малюнками, у пошуках пристрою, що відтворює. Такий старий спосіб запису інформації зараз майже не використовується, проте чоловік майже одразу знаходить касетний програвач. Таких більше не випускають, так що Бакі мимоволі запитує, де Наташа примудрилася роздобути цей прилад. Чоловік усміхається: знає, що Романова здатна багато на що.

 

Барнс не відразу знаходить сили включити програвач. Його огортає хвилювання. Можливо, йому варто спочатку спитати у Наташі дозволу, перш ніж копатися в її особистих речах. Джеймс прикриває очі: він був зобов’язаний спочатку поговорити з дівчиною. І його ім’я на коробці не є виправданням його дій. Однак цікавість усередині нього і бажання знайти правду не дозволяють йому відступити, тому, зробивши глибокий вдих, Бакі вставляє касету та натискає на кнопку “пуск”.

 

Декілька млосних секунд очікування, поки прилад зчитує інформацію, видаючи характерний скрегіт, змушуючи чоловіка знову почати нервувати і сумніватися в добротності цієї ідеї. Проте всі сумніви розсіюються, коли на екрані з’являється обличчя Наташі. Її блондинисте волосся помітно відросло, через що можна помітити проблиски рудих пасм на самій маківці, а живіт помітно округлився. Дівчина виглядає стомленою, про що свідчать синці під очима і трохи метушливі рухи рук, але на її обличчі красується посмішка.

 

— Привіт, Джеймсе, — чує він голос Наташі з екрана, поки його серце мліє. Дівчина прикушує губу, а погляд стає щасливішим, — сьогодні наше малятко вперше штовхнулося.

 

Бакі осідає на підлогу, варто почути ці слова, що Романова прошепотіла в камеру. Легкий трепет тепер відгукується прискореним серцебиттям у його грудях. На мить він уявив, як, схиливши голову до живота дівчини, читає дитині казки або наспівує нехитрі пісеньки, вигадані на ходу, розповідає про минулий день і про черговий вдалий жарт над дядьком Семом. Почуття ніжності охопило його.

 

— Це відчувається так неймовірно, — продовжує Наташа, — я так хотіла б, щоб ти міг відчути це разом зі мною… — вона опускає погляд.

 

Барнс відчуває жаль: як же сильно йому хотілося бути в цей момент поряд з нею і відчувати перші поштовхи дочки в її животі. Він заривається рукою у своє волосся, приречено зітхаючи і відчуваючи укол провини. Якби тільки йому було дозволено контролювати час, Бакі б не замислюючись, повернувся в минуле і прожив кожну секунду разом з дівчиною.

 

— Стів сказав, що мені слід записувати тобі відео про мій стан, і це вже друга касета… — вона робить паузу, намагаючись впоратися з емоціями, що накотили на неї, — Я не знаю, чи побачиш ти їх коли-небудь. Пройшло вже три місяці, але жодних новин немає. Навіть від Олени…

 

Барнс не відразу відчуває, як сльоза скочується по його щоці, а від гіркої грудки в горлі стало важко дихати. Бєлова була для Наташі найважливішою людиною: в одну з останніх ночей, проведених разом, дівчина розповідала, що їм знову вдалося зустрітися, а сама Романова змушена була повернутися до Росії. Остання спільна місія зблизила їх ще сильніше, і чоловік сподівався, що одного разу йому вдасться познайомитися з Оленою особисто.

 

Бакі як ніхто інший знав це обтяжливе душу почуття втрати і був готовий зробити все, щоб відгородити від цього Наташу. Будь він тільки владний над обставинами. Його серце обливається кров’ю від усвідомлення того, що він не зміг її захистити.

 

— Джеймсе, якщо ти дивишся на це, знай, що я люблю тебе.

 

Відео закінчується, і в кімнаті панує тиша. Барнс сидить нерухомо. Почуття глибокої чарівності зароджувалося в його серці, поки усвідомлення того, що трапилося, повільно доходило до чоловіка. Наташа записала це коротке відео, будучи на третьому місяці вагітності спеціально для нього. Вона ніколи не забувала про нього. Навіть такі маленькі, але неймовірно значущі події вона намагалася зберегти в якійсь фізичній оболонці і відкладала їх, щоб у Барнса була можливість насолодитися цими моментами, нехай і згодом.

 

Чоловік здригається від дотиків жіночих рук до своїх плечей і повертає голову. Наташа несміливо усміхається, зніяковіла відвертістю своїх почуттів, що були висловлені її відеоверсією. Волосся трохи розпатлане, а сама дівчина виглядає сонною, але тому Бакі здається, що він закохується в неї ще більше.

 

— Пробач, я тебе розбудив, — шепоче чоловік і, насолоджуючись їхньою близькістю, прикриває очі.

 

— Все гаразд.

 

Вона обіймає його зі спини і втикається носом йому в плече. Чоловіча рука відразу знаходить дівочу долоню і ледве стискає її. Бакі відчував тепло, що виходило від її тіла, легкий запах шоколадного шампуню з нотками ванілі, поки вона залишала невагомі поцілунки на його плечі. Слова, сказані дівчиною з екрану телевізора, не виходили з його голови: будучи практично однією перед усіма труднощами, які їй приготувала доля, Наташа продовжувала вірити у їхню зустріч. Вона продовжувала любити його.

 

— Наташа, ці касети … — Дівчина піднімає погляд і дивиться чоловікові в очі, прикусивши губу.

 

Романова переживала, що переборщила з такою невластивою їй сентиментальністю. Стів попереджав, що його другові знадобиться час примирення з новою роллю, відведену йому за ці п’ять років. І дівчина обіцяла, що дозволить самому вирішувати, який вибір зробити. Наташа прийме будь-яку відповідь, навіть якщо Барнс вирішить залишити її. Зрештою, вона мала свої турботи і, на даний момент, її дочка є для неї пріоритетом.

 

Бакі помічає хвилювання на обличчі дівчини. Його рука трохи міцніше стискає її долоню, а сам чоловік нахиляється, щоби залишити легкі поцілунки на її пальцях. Наташа завмирає, відчуваючи тепло, що розливається в грудях і переходить у низ живота.

 

— Спасибі, — шепоче він, спостерігаючи за її широко розкритими від подиву очима, і захоплює дівчину справжнім поцілунком.

 

Наташа спритно перекидає ногу через стегна Барнса і моментально виявляється у нього на колінах, зариваючись у довге темне волосся. Його металева рука гладила її спину, пальці ласкаво ковзали вздовж хребта, а сама дівчина відчувала їх на межі свідомості, відповідаючи на черговий жадібний поцілунок. Відчуття такої довгоочікуваної близькості повертають Романов у минуле: наче не було цих п’яти років без нього. Немов світ не котився похилою прямо в тартарари.

 

В глибині своєї душі дівчина усвідомлювала, що чоловік ніколи не залишав її: вона бачила його відображення у своїх власних жестах, звичках, чула його голос у снах, впізнавала його в очах дочки. Джеймс не був поряд фізично, але Романова могла присягнутися, що відчувала його всіма фібрами своєї душі. Проте зараз, відчуваючи його подих на своєму обличчі, Наташа розуміє, як сильно їй не вистачало його дотиків.

 

— Я так сумувала за тобою, — шепоче вона, відчуваючи, як очі починають сльозитись, поки Бакі обсипає її шию поцілунками.

 

Барнс тягне поділ її нічної сорочки вгору, і Наташа охоче піднімає руки, допомагаючи йому повністю позбавити своє тіло від полону одягу. Тихий стогін виривається з грудей, коли дівчина відчуває терпкі поцілунки на своїх сосках. Вона поспішає прикрити рота рукою, щоб ненароком не розбудити їхню доньку, яка зараз мирно спала на другому поверсі будинку.

 

Наташа досі не розуміла, як вона могла завагітніти: усіх дівчат червоної кімнати стерилізували. Однак таємно Романова мріяла завести сім’ю. Мирними ночами, опустивши голову на плече колишнього Зимового Солдата, вона спостерігала за життям у маленьких квартирках, з вікон яких горіло приглушене світло, і уявляла себе на місті тих матерів. Вона й не могла подумати, що її бажання стане реальністю. А батьком її дочки буде люб’язна серцю людина.

 

— Ти така прекрасна, — чує вона щире захоплення в його голосі, а серце, здається, пропускає удар від цих слів.

 

Барнс акуратно опускає Наташу на шовковистий килим, нависаючи над нею. Вона проводить пальцями його торсом і тягнеться до гумки його спортивних штанів. Маленька затримка, у вигляді її спроб стягнути з нього тканину, що заважає, викликає усмішку на його обличчі.

 

— Чорт, — тихо лається дівчина, спостерігаючи за своїми безуспішними діями з-під напівприкритих вій.

 

— Дозволь мені, люба.

 

Чоловік охоплює її тонкі долоні та залишає кілька ніжних поцілунків на її зап’ястях. Ця легка ласка викликала в душі Наташі такий вогонь, в якому їй пристрасно захотілося згоріти без залишку, навіть якщо це означало звернутися в попіл. Вона бачила іскри любові та бажання в його очах, і їй більше нічого не потрібне було в той момент.

 

Баки стрімко намагається повторити невдалий подвиг своєї коханої і намагається стягнути набридливі штани. Вдається йому це лише з другого разу під тихий дівочий сміх та легкі лайки.

 

— І де ти їх знайшла? — Награно-обурено вимовляє Барнс, відкидаючи злощасний елемент одягу.

 

— Ти справді хочеш обговорити зі мною моє чудове вміння підбирати тобі одяг прямо зараз? — вона посміхається і, мов справжня лисиця, обдаровує його хитрим поглядом.

 

Табун мурашок проноситься по спині чоловіка, варто помітити її погляд. Нижня білизна виявляється поруч зі штанами чоловіка, їхні оголені тіла зливаються в єдине ціле. Протяжний стогін задоволення вривається з грудей дівчини, коли Барнс входить до її м’якого тіла. Серце чоловіка завмирає: настільки чуттєво Романова відгукується на кожен його рух.

 

Бакі знав, як складно дівчині час від часу ділитися своїми почуттями, і навіть у моменти усамітнення вона не завжди показувала свої справжні емоції. Але її слова, наповнені любов’ю і такою проникливою ніжністю, дотик тремтячих рук і важкий подих демонстрували Наташу в абсолютно новому світлі. Джеймс ніби заново збирав по крихтах уламки її душі і відкривав у ній щось нове. Він відчував щось подібне лише одного разу, перед тим як зник на кілька років із цього світу.

 

Його неначе обливають холодною водою, коли проста істина доходить до нього. Питання зривається з його вуст раніше, ніж Барнс встигає подумати:

 

— В тебе був хтось за ці п’ять років?

 

— Ні, — шепоче Наташа.

 

Вона відповідає так легко, начебто це очевидно. Начебто кожна людина на її місці вчинила б так само. Наче вірити в те, що він знову повернеться в цей світ, було чимось природним для неї. Почуття повного обожнювання, що не залишає його з моменту їх зустрічі, посилюється, а вираз «займатися коханням» тепер набуває іншого значення для чоловіка. Він дивиться на Наташу: її волосся розсипане по шовковому килиму, очі прикриті, а груди здіймаються від прискореного дихання. Бакі вважає її найпрекраснішою людиною на планеті.

 

Його металева рука ковзає її тілом, від чого дівчина здригається, проте відразу ж перехоплює його долоню і переплітає їх пальці. Такий простий рух з її боку вкотре перевертає світ чоловіка: Наташа ніколи не боялася його. Спочатку в їхніх відносинах Барнс відчував дискомфорт через дотик свого протезу. Він боявся, що в черговий момент їхньої близькості втратити контроль і завдасть дівчині шкоди. Але Романова довірилася йому і навчила його довіряти їй і собі насамперед.

 

—Наташо, — вимовляє він, важко дихаючи, і ловить погляд зелених очей, —  я люблю тебе.

 

І він бачить в очах Романов щось, що не бачив раніше навіть у самій несамовитій романтичній драмі. Вкладаючи все кохання, що зароджувалося в його душі, Бакі захоплює Наташу в черговий поцілунок, поки їхні тіла досягають піку і здригаються в екстазі.

 

Вони обидва важко дихають, коли Барнс злазить із дівчини і, стягуючи з дивана махровий плед, дбайливо вкриває її. Наташа щиро посміхається, відчуваючи себе неймовірно щасливою, а потім повертає голову та дивиться у блакитні очі Бакі. Її рука ковзає по його обличчю, погладжуючи скули тильною стороною долоні. Дівчина уважно вивчає його обличчя та намагається запам’ятати кожну деталь.

 

— Мені не вистачало тебе, — вимовляє вона, проводячи подушечкою пальців його щоці і змушуючи чоловіка прикрити очі від насолоди.

 

Він перехоплює її долоню та залишатиме черговий поцілунок на зап’ясті дівчини. Вона бентежиться, але не відводить погляд, насолоджуючись хвилинами ніжності та умиротворення. Останній шматочок скорботи у її грудях розчиняється, але в його місці зароджується нове життя. Бакі нахиляється ближче до Романов і треться носом об її щоку. Його щетина лоскоче її білу шкіру, через що дівчина сміється. Вона почувається задоволеною дитиною.

 

Погляд Джеймса несподівано чіпляється за картину в кутку кімнати, і він запитує:

 

— Ти не думала завести кішку? — дівчина на мить застигає з подивом, а потім хитає головою, прикусуючи губу.

 

— Дай вгадаю: ти встиг розглянути малюнки з Альпін?

 

Він сміється, а потім залишає черговий поцілунок на її плечі. Металева рука перебирає руде пасмо волосся, а Бакі дивиться на Романов теплим поглядом.

 

— Гарне ім’я, — тихо вимовляє він.

 

— Його вигадала Олена. Ми збиралися піти за кошеням наступного тижня.

 

— Значить, вам доведеться взяти мене з собою, — усміхається Бакі.

 

Чоловік притискає Наташу ближче до себе, поки її руки у нього на грудях. З прочиненого вікна долинає ранковий спів птахів, а небо починає світлішати. Закохані бажають один одному приємних сновидінь і засинають в обіймах один одного з відчуттям повного щастя та думками про пухнасту білу кішку на ім’я Альпін.

 

А наступного ранку, засліплена променями сонця, Наташа прокинеться в теплому двоспальному ліжку, в яке її люб’язно переніс Джеймс. Дівчина почує заливистий дитячий сміх і чарівний запах млинців з карамеллю, а, спустившись на кухню, наткнеться поглядом на чарівну картину: її молодий чоловік і їхня дочка печуть сніданок для мами, заразом обговорюючи різні життєві питання, що зароджуються в дитячій голові. Помітивши її, вони захоплять дівчину в теплі сімейні обійми, а Бакі залишить поцілунок її маківці.

 

    І в цей момент Наташа Романова відчує те щастя, яке заслужила.

 

 

 

 

Оригінал: The Happiness She Deserved

https://ficbook.net/readfic/12000477

 

Автор оригіналу: Kaya Matrix Holmes

https://ficbook.net/authors/2256998

 

Додати до улюблених