Test me

“What do you think? Will I do it or not?…”

Xdinary Heroes – Test Me…

Зеленуватий вогник палахкотів холодним сяйвом в старезному, сильно наполірованому каміні у вітальні. По-під стелею висіли зачаровані прикраси, а по центру кімнати красувалась пишна, але доволі стримано вбрана ялинка. Втім, навіть нові шати не змінювали холодної елегантності гостинної гуртожитку Слизерину. 

Драко лежав на оббитому темним оксамитом дивані і ліниво гортав якийсь щотижневий журнал. Пробігшись очима по сторінці присвяченій якимось нікому непотрібним змаганням, хлопець різко захлопнув часопис. 

— Аргх, що за дурня, – стрімко підвівшись мовив хлопець. – Чому це Різдво такий відстій?! Чому я застряг тут?! 

— Мелфой, вже сам з собою балакаєш? – з отруйною посмішкою процідила Пенсі. 

— Аби тебе чорти вхопили, Паркінсон, ти збоченка чи що? Чого сидиш тут в темному куті?!

— То ти дурне таке, не бачиш далі свого носа, я вже тут була, коли ти тільки спустився, – пирхнула Пенсі і продовжила байдуже колупати свої нігті. 

— Мда, Паркінсон, роки ідуть, а мізків у тебе як у того троля, що випускав Квірел п’ять років тому… – закотив очі Драко. 

Пенсі роздратовано пересмикнула плечима, втім продовжувати перепалку не стала. Шумно видихнувши, Мелфой роззирнувся в пошуках Креба і Ґойла, судячи з години і святкових днів, ці два слизняки, скоріш за все набивали свої шлунки десь в обідній залі. Не знаючи чим би ще себе зайняти, Драко теж вирішив піднятись по якесь святкове частування. 

Зайшовши до, як завжди, яскраво освітленої, пишно і різнобарвно вбраної зали, Мелфою довелось трохи покліпати очима, щоб зрозуміти, що йому то не мариться. Всі довжелезні столи були розсунуті по-під стіни, а посеред підлоги мерехтіли легеньким зачарованим світлом намальовані кола і квадрати, навкруги яких зібрались купи студентів, від маленьких пуцвірінків-першокурсників, до розхлябаних і, здається, трохи захмілівших, старшокурсників. 

Скептично скинувши бровою, Драко підійшов до найближчої компанії зазирнувши за спини перед собою. 

— Мати Василева! Ґойл, що тут коїться?! – Драко вирячився круглими очима на друга, що стояв біля одного з тих дивних кіл. 

З обличчя Ґреґа стікали краплі якоїсь смердючої рідини. Драко з огидою прослідкував за однією з краплин і тільки зараз відчув, що цей запах ширився звідусіль в залі і затулив носа, смішно скрививши власний, аристократичний писок. 

— Гей, Ґреґ, тобі повилазило, я до кого говорю? – ще гучніше крикнув Драко. 

Хтось шарпнув Мелфоя за плече і загрозливо цикнув на нього. Тоді хлопець, врешті звернув увагу, що то були не просто кола на підлозі, а поле для гри. З іншого від Ґойла боку стояла дівчинка з Гафелпафу із засученими рукавами светру та з палаючими від азарту очима. Вона зробила глибокий вдих, уважно придивилась і замахнувшись, кинула жовтий камінчик так, що єдиний зелений, який був майже в самісінькому центрі кола, підскочив і вилетів геть за край розмітки. За кілька секунд камінчик, що зайняв місце вибитого, мітко приснув в самісінький писок бідосі Ґойла. Натовп зайшовся дружнім сміхом і оплесками. 

— Най тобі, – похмуро бурмотів Ґреґ, витираючи обличчя рукавом, – відьма, чи що… 

Не встиг хлопець закінчити свої прокльони в сторону переможниці, як чиясь рука різко потягнула його за комір, а перед очима постав не хто інший, як Мелфой, власною персоною. Рот Ґойла округлився в беззвучному “Ооо”, однак, Драко не дав йому промовити і звуку. 

— Що за бісовщина тут відбувається? Це колективний маразм чи що? – почав сипати питаннями юнак, – Це точно божевілля чи сон якийсь… Плюйкамінці? ПЛЮЙКАМІНЦІ, чорти б вас побрали?! 

— А…. Е… Ну… Короче, тут таке діло…

— Ближче до діла, годі мямлити Ґойл, – вишкірився на друга Драко. 

— Цейво, директор влаштував різдвяні змагання з плюйкамінців, а кожному хто виграє дві в з трьох ігор з одним суперником, отримає можливість відправитись на решту канікул до Гоґсміду і, до того ж, ще півтори сотні ґалеонів з його власної кишені на всі забаганки. 

— Пф, і всі грають заради такого дрібязку?! – Драко розсміявся так сильно, що ледь навпіл не зігнувся, – Ну ви даєте, це ж просто комедія, я не можу, – він видав, що змахує сльози, що виступили від сміху. 

— А тобі, що, слабо, позмагатись, Мелфой? Татусів синок, не звик в таке грати, та? Чи може просто не вміє програвати? 

Голос позаду, Драко впізнав би в будь якому кошмарному сні, тому різко розвернувся на пятках, зобразивши на обличчі максимальну огиду. 

— Пошарпана Візлі, змагаєшся за приз для жебраків? Знову на Різдво в’язаний светрик отримала? 

— Тобі не знати, що таке любов, Мелфой, тому навіть не намагався бризкати тут своєю отрутою. І все ж, – Джіні труснула мішечком з золотом в руках, – можливо, пан “мій-батько-дізнається-про-це” покаже свою міткість в грі, а не лише базікаючи своїм довгим язиком? – з викликом мовила молодша Візлі, схрестивши руки на грудях. 

— Хочеш сказати, що я не зможу виграти цю дитячу забавку в… тебе? – злісно хмикнув Драко, – Якщо зможеш – зробити краще, покажи мені, випробуй мене, – в сірих очах зблиснули небезпечні бісики. 

— Якщо зможеш – зроби веселіше, доведи мені, – Джіні горділиво вскинула голову, сміливо приймаючи виклик пихатого слизеринця. 

Позаду Джіні роздались оплески, свист і вигуки підтримки. Незмінні захисники молодшої сестри, близнюки Візлі переглянулися і обмінялися власними ставками на фінал такого протистояння. Однак і “фан-клуб” Драко не відставав, більшість присутніх слизеринців, чи тих, хто просто хотів здобути зернятко уваги чи прихильності Мелфоя, стали тісно обступати сторону парубка. 

— Тож, коло чи квадрат? – запитала Джіні, що була рішуче налаштована не втрачати і хвилини та покінчити з цим якнайшвидше. 

— Хіба я не джентльмен? Обирай сама, пані Джіні… – Драко зробив картинний реверанс, відступаючи трохи в сторону. 

“Пані Джіні?”, – пронеслось в голові у дівчини. “Що його вкусило? Ай, байдуже, Джі, зосередся”, – вона легко хитнула головою, відганяючи непрохані думки. 

— Коло, – твердо мовила Візлі і попрямувала до пустого поля за спиною у Мелфоя. 

— Почнемо? – ставши навпроти суперниці мовив Драко. 

Він прискіпливо оглянув дівчину, що стояла перед ним. Трохи розтягнутий светр і світлі джинси не могли приховати підтягнутої фігури дівчини, вогняно руда коса спадала з плеча дівчини, а на щоках виднілось ластовиння, що аж ніяк не псувало правильних рис обличчя. “Не дарма Забіні тільки і торочив весь минулий семестр про молодшу Візлі.. Щоб мене підняло і гепнуло, про що я взагалі думаю?”, – Драко помітив, що аж занадто довго завис на розгляданні суперниці. У нього в руках вже опинились 15 камінців, які, він мав намір викинути так, щоб не лишити жодного шансу самовпевненій Візлі на перемогу. 

Якийсь старшокурсник з Рейвенклову зголосився бути суддею, щоб гра пройшла за правилами і жодна з сторін не намагалась шахраювати. По знаку “наглядача за справедливістю” гра почалась. Перший хід належав Джіні. Дівчина трохи зігнула ноги і продалась корпусом вперед кидаючи перший камінець, який спокійнісінько приземлився близько до центру. В цей час Драко трохи по стрибав на місці, розминаючи шию та руки, хлопець не мав наміру бути легким суперником для грифіндорки. Замах… І камінець Драко пролітає ледве зачепивши той, що був на ігровому полі. Цього було однозначно недостатньо, щоб вибити перший камінець.

— Най би в тебе срака трісла навпіл, – вилаявся собі під ніс Драко, – перший камінь і так близько до лінії люк. 

Хлопець зробив кілька глибоких вдихів і видихів, заспокоюсь після першого не дуже вдалого кидка. Джіні ж виглядала абсолютно спокійною і впевненою в своїх силах. Гра продовжувалась, камінців на полі ставало все більше, однак нікому з них не вдавалось вибити бодай один камінець. У гравців лишилось по 6 камінців. Джіні викидає ще один камінчик, виштовхуючи зелений камінець Драко за межу. І нарешті в писок цього нахаби летить струмінець рідини, що нагадує вміст нічного горщика, дівчина не втримується від переможного вереску, кидаючись обіймати, братів, що наче дві сторожки спостерігають за грою позаду сестри. Цей момент стає рушійним в першому раунді і гра набирає обертів. Врешті, отримавши по добрячій дозі стуменців від камінців противника, Джіні і Драко рахують свої зароблені бали. Перший раунд завершується невеличкою перевагою слизеринця. 

— Ну що, стало веселіше? – скинувши бровою спитав Мелфой. 

— Рано радієш, просто такому дурнику пощастило, на цьому все. Продовжимо? – Джіні повторила реверанс, який робив Драко запрошуючи її до першої гри. 

— Любиш, коли тебе публічно принижують, Візлі? – посміхнувся хлопець, викликавши стадне ґиґотіння свого “фан-клубу”. 

— Маєш специфічні смаки, Мелфой, можу влаштувати їхнє втілення, навіть приватно, – підморнула Джіні, парирувавши їдкий коментар в свій бік. 

На цей раз засвистіли і зааплодували обидві сторони. Почався другий раунд. Азарт, спортивна злість і колючі випади Мелфоя взбадьорили Джіні, яка провела до цього вже не один поєдинок. Рухи стали точніші і безжальніші до суперника. Драко, який після першої перемоги встиг розслабитись, незчувся, як отримав ледь не з півгалона всприсків в писок і потерпів розгромну поразку. 

Хлопцю здавалось, що цей запах переслідуватиме його до наступного Різдва. Від злості він почав сопіти, “Курва, ця Візлі обставляє мене як першокурсника. Нізащо, ні! Я не поступлюсь цьому рудому дівчиську!”, – думки хлопця били в скроні шаленим ритмом. 

Злість і жага виграти за будь яку ціну зовсім засліпили Мелфоя, що в третьому раунді він знову і знову допускався помилок, його камінці повсякчас вилітали за межі лінії люк. Тому перемога Джіні вдруге підряд не стала нечікуванністю для всіх завзятих спостерігачів. Тріумфуюча переможниця не приховуючи почуттів весело святкувала свою перемогу в оточенні друзів. 

Аби приховати свій розпач, Драко буркнув щось про реванш, однак його слова загубились в радісному гулі грифіндорців. Бачачи, як враз всім його “прихильникам” стало байдуже, хлопець пішов до вбиральні, вмитись і трохи заспокоїтися. Останнім часом він часто навідувався до тої самої вбиральні де жила плакса Міртл. На дивно, вона виявилась гарним слухачем і… другом? 

Однак приміщення зустріло його холодним мовчанням і дратівливим протіканням старого крану. Більше нікого… Більше нічого… Драко вмився холодною водою і намочив волосся, щоб хоч якось позбутись того бридкого запаху. Втомлено, він буквально сповз вздовж умивальника на підлогу. З білявих пасм волосся стікали краплинки. За кілька хвилин тиші, що здались парубку кількома годинами, в пустій вбиральні почулось відлуння чиїхось кроків. 

— Думав сховатись від мене? 

— Ти чого тут? Ти ж повинна святкувати свій тріумф, як ти публічно принизила того самого Мелфоя, – буркнув Драко, дивлячись знизу вверх на дівчину, що підійшла до нього.

— Випробував мене? Сподобалось, Мелфой? 

— А ти? Що ти там влаштувала? – скоріше за звичкою ніж від бажання зачепити, огризнувся хлопець.

— Наш хлопчик образився? – надула губки дівчина, – Здається ти хотів реваншу? – нахилившись небезпечно близько до обличчя хлопця, запитала Джіні, сяйнувши  чарівною усмішкою.

Драко трохи промовчав, вглядаючись у напівтемряві в янтарні очі грифіндорки, що, здавалось, світились зсередини, а тоді усміхнувся.

— Думаю, мене влаштує і поцілунок. 

Ледь не прошепотівши ці слова, Драко піддався вперед, ловлячи губи дівчини своїми. 

Робота написана до виклику #ПоттерУГрі від Ginger Snape Fanfiction