—Я дивився би на тебе вічність, – каже мені чийсь голос. 

—Я теж

—Зустрінемось тут коли прокинемось? – я спантеличено дивлюсь на юнака перед собою. 

—Ми спимо? – запитую я.

 

Клі старанно намагалась пробудити брата, це було досить складно, останнім часом він став міцніше спати. 

—Котра година? – протягнув сонно Альбедо. Він підперся на подушку і зиркнув у вікно. Сонячно. Чудова погода, подумав він.

 

—Десята. Мама поїхала раніше ніж я прокинулась, тому зроби щось на сніданок. 

 

—А чарівне слово?

 

—Будь ласка!

 

—Хе-хе, ну добре, – він погладив дівчинку по голові, йому подобається піклуватись про Клі, проводити час з нею.

 

Готуючи сніданок, він думав про свій сон, щоночі він зустрічає одного хлопчину, що дивиться на Альбедо, як на витвір мистецтва, що ніжно його цілує, що обдаровує того компліментами. Чиє волосся розвивається з подихами вітру, продовжує хвилі океану. Він сам наче океан, наче весь світ. Він той, в кому можна розчинятись, люблячи кого, тонеш. 

 

—Про що думаєш? – запитує Клі

 

—Ні про що, хочеш сьогодні кудись поїхати?

 

—Давай на пікнік.

 

—Добре, поїдемо до парку? Гарна погода, зробимо канапок, візьмемо коцики, — продовжував Альбедо, допиваючи свою каву, з філіжанки, котру його сестричка розмалювала, – Можемо взяти ще фарби, як ідея?

 

—Ура! Я хочу намалювати сонечко, небо, пташок, тебе, мене, а ще я покажу тобі, що ми малювали в гуртку!

 

—Гаразд, але допоможи мені. Прибери поки посуду, а я зберу речі.

 

—Добре.

 

До парку можна було проїхатись, проте Клі вмовила Альбедо прогулятись. По дорозі був магазинчик з випічкою, повз яких вони точно не могли не пройти і не заглянути. 

 

—Візьми, ще сирну булочку, – пошепки просила дівчинка, щоб ніхто крім братика не почув.

 

—Гаразд-гаразд! Прошу пана, дайте нам декілька кокосових тістечок, сирну булочку та андрути з медовим кремом.

 

—Це все?

 

—Так, розрахунок карткою.

 

—Гарного дня!

 

—На все добре, до побачення.

 

Через декілька будинків розташовувався художній гурток Клі, Аліса віддала її туди після неймовірно довгих вмовлянь, Альбедо запевняв, що буде допомагати їй, що вона така сама талановита як він, що це вартує цього. Він намагається підтримувати свою меншу сестричку у всьому, він чудовий брат. Він тримає у себе всі маленькі малюнки, відкритки, фігурки, подарунки, котрі Клі зробила власноруч, це піднімає йому настрій.

 

                ***

 

—Агов, не їси солодке спочатку, у тебе буде боліти живіт! – каже людина, що на сніданок випила тільки каву, – Ось, тримай канапку, вона з сиром, ще є з ковбасою та салатом.

 

—Ну добре, але я з’їм усі тістечка, – погрожувала дівчинка, –Знай це!

 

—Ну і що мені з тобою робити, нечемното, – Альбедо посміхнувся та обійняв сестру.

 

Парк – улюблене місце хлопця, йому подобається проводити час на свіжому повітрі, біля ставку. Деколи він приходить сюди, щоб малювати. Разом з Цукрозою вони годують качок, а тепер можна спостерігати за маленькими каченятами, вони милі і нагадують йому Клі, такі самі маленькі та смішні. Сьогодні трохи вітряно, проте світить сонце, найкраща погода, на його думку. Навколо ставку є багато галявин, де сидять пари, сім’ї та друзі. Багато дерев, під котрим можна сховатись від спеки, вони добавляють затишку цьому місцю.

Замилувавшись природою, Альбедо не помітив, як Клі доїдала останнє кокосове тістечко. 

 

—Я й гадки не мав, що ти так швидко справишся, не хочеш чаю?

 

—Хочу, а він малиновий?

 

—Так, я знаю, що це твій улюблений. До речі, ти мені обіцяла показати свої малюнки, мені дуже цікаво, що моя молодчинка намалювала.

 

—Нас вчили малювати хвилі, ось, це океан, котрий я намалювала.

Вона простягнула свій альбом братові, він зачаровано дивився на суміш синього, блакитного, подеколи зелених кольорів. Щось всередині нього почало відгукуватись, наче щось рідне. Він згадав про сон, про незнайомця, чиє ім’я він ніяк не запам’ятає. Про зустріч, котру він напевно не згадав, якщо би не малюнок.

 

—Я..Я вражений, ти так чудово передала, хм, напевно настрій, – почав Альбедо, після, довгого зависання над малюнком.

 

—Я дуже рада, що тобі подобається! 

 

—Клі, гадаю, час повертатися додому, мама вже повернулась.

 

—Ну добре, – засмучено сказала Клі, вона обожнювала проводити час з братом, але день закінчувався так швидко.

 

 

    ***

 

—Ми дома.

 

—Привіт! – крикнула Клі і одразу побігла обніматись.

 

—Алісо, можна попроситсь піти ще трішки погуляти самому?

 

—Гей! Я просила тебе, не називати мене Алісою! – почала миловидна жінка, – Ти – член нашої сім’ї, не забувай про це.

 

—Авжеж..Мам.. Так ось, можна?

 

—Звісно можна, але постарайся повернутись до 12. 

 

—Дякую!

 

—Ага, добре проведи час. 

 

Альбедо одягнув теплішу кофту, на вулиці темніло, було холодніше ніж в обід, коли вони гуляли з Клі. Попрощавшись, він помчав стрім голів до зупинки. Він все ще думав, що це якась дурня, котра йому приснилась, проте він вирішив поїхати до набережної. Так само він не був певен, чи це гарна ідея, але щось тягнуло його до океану. Навіть, якщо там його ніхто не буде чекати, він вирішив хоча би прогулятись. 

 

Коли він доходив до набережної він помітив витонченого юнака, що сидів на лаві біля набережної. В нього перехопило подих, він протер очі глянув на свої руки, щоб впевнитись, що це не сон. Коли він йшов, йому здавалось, що земля рухається. З кожним кроком його наче засмоктували сипучі піски. 

 

—Привіт. Гадав, ти не прийдеш. Пробачиш мені це? – розливались слова хвилями

 

—Це не мара? – все що зміг сказати Альбедо, його тіло більше не належало йому самому, тепер він з головою поглинув в чужий світ, світ, що лише міг снитись.

 

—Маю намір вважати, що ні, – він дістав руки з кишень, проте вони все рівно були холодні. Дотик. Він взяв кисті хлопчини, що стояв, ніби його зачаклували. Він повернув чужі долоні до верху. Обережно провів пальцями по лінії життя на його долонях, –Дивись, вони цілком реальні, Альбедо.

 

—Я…

 

—…забув моє ім’я? Кейя, приємно познайомитись з тобою у реальності. – він дивився на хлопця, так само, як і завжди, так наче це єдине, що він міг, – Чи можу я тебе поцілувати?

 

—Чому ти питаєш? Це не перший раз.

 

—Тому що, це більше не сон.

 

Коментарі

Поки що немає коментарів. Чому б вам не розпочати обговорення?

Залишити відповідь