*6 років назад*
pov. author.
Морозяна зима. На дворі будушує холод.
Нікого навколо немає, лише двоє діток кидаються сніжками, безтурботно даруючи посмішки один одному.
Рейчел хотіла кинути чергового комочка, але Люк зреагував першим і замахнувся сніжком, який миттю потрапив за шию і під курточку дівчинці. Їй різко стало холодно.
– Рей, з тобою все добре? – захвилювався хлопчик, підбігши до неї.
– Мені холодно, бачиш? – тремячи, вимовила вона і протягнула до нього руки, долонями вверх.
– Зараз буде тепло, не хвилюйся, – Люк поліз у невеличкий рюкзачок, який взяв з собою. Дістав з нього термос, наллявши гарячого чаю, і дав його Рейчел.
– Дякую тобі, – трішки зігрівшись, сказала.
– Завжди будь ласка. – вклонився їй Люк.
Вони обоє засміялися.
– Друзі назавжди? – запитав хлопчик.
– Друзі назавжди, – відповіла Рейчел, щиро посміхаючись.
*3 роки потому*
Лукас: Я ніколи не хотів дружити з тобою. Ти мені огидна. А ще неймовірна дура.
Рейчел: а як же ‘друзі назавжди’? як же твої всі ті обіцянки?
Лукас: Я ніколи в цю дурню не вірив. Ти мені ніхто. Так було завжди.
Дівчина зі слізьми на очах, які так і хотіли вирватися, плюхнулась на м’ягке ліжко.
– Не може бути, – тихо сказала дівчина і самотня сльоза все ж покотилася по щоці.
– Це не він таке написав.. Я не вірю. Не хочу вірити.
* * *
– Люк? Ми можемо поговорити?
Рейчел вже третій день ніяк не могла обмовитись хоча б словом з хлопцем. Він її просто уникав. Дівчина не розуміла його вчинків. І це було підло, залишати її у незвіданому.
– Я зараз зайнятий, – спокійно, не показуючи емоцій, сказав він.
– Але.. – було вже пізно.
Лукас пішов.
*2 місяці потому*
Дівчина стояла біля озерця, де Рей і Люк любили гратися найбільше. Була пізня ніч і осінь.
– Рейчел? Ти чому тут? Вже пізно, – Джей плавним кроком підійшов до сестри і приобійняв її за плечі.
– Захотілося подивитися на зорі..
– Я знаю, – тихо видихнув він, ледь видно хитаючи головою, – тобі боляче, але здоров’я важливіше. Таке часто стається, друзі розходяться по різних групках та іноді їх з минулим може розділяти цілий всесвіт. І цей раз не вийняток. Не думаю, що вийнятки взагалі були.
– Просто.. Він був моїм єдиним другом. Обіцяв завжди захищати і бути поряд, але так легко залишив. Чомусь не хочеться це усвідомлювати.
– Іди сюди, – Джей обійняв Рейчел і їй стало легше.
Не одразу, але вона змирилася з втратою найкращого єдиного друга. Тепер остаточно.