paws!!★彡

FavoriteLoadingДодати до улюблених

лапки!!

Ввечері, повертаючись додому, я слухав шелест листя, був ним зачарований.

—Сьогодні був важкий день, але..здавалось, я нічого не робив,-говорю це я до вітру, проте, це виправдання, я частенько розмовляю сам із собою.

Мій день…а що взагалі було? Мабуть, мені потрібно зайняти себе чимось, окрім як байдикувати і відчувати себе виснаженим.

—Ой, а що це там?-вже як мені звично-думаю вголос.

Так мило..це лапки кішечки чи котика. В осінньому листі, посеред калюжок, я побачив мокрі сліди, які вели мене кудись..кудись, де приємне світло.

Здавалось, що це місячне сяйво, проте, це був ліхтарик у якогось дивака в руці.

Мабуть, я розчарувався, що я не сам на цій стежині, проте моє бажання побачити кошеня було більшим, аніж бажання не бачити людей.

Я підійшов, та випадково налякав того незнайомця:

—Трясця,-вхопився за серце пан ліхтарик,-як же ти мене налякав..

—Вибач, світлячок-я відповів із соромом, дійсно не хотів цього, він виглядав мило наляканим, схожий на кошеня, але маю сумніви, що це його лапки мене сюди привели.

Він нічого не відповів і продовжував розгублено світити в кущі.

—Агов, боягузе, ти дивацько виглядаєш, що це ти в такій темряві посеред кущів шукаєш?

—Якщо для тебе це дивно, то чому це ти теж тут?

Справді..я вже забув чому сюди чемчикував.

—Я побачив сліди маленьких лап..-я не встиг договорити, як мене вхопили за плечі.

—Справді? Де?!!-продовжуючи трясти мене,—я вже хвилин двадцять намагаюсь його знайти.

—Вони мене сюди привели.

—Я не сподівався, що кошеня кудись піде, я тільки хотів піти за молоком..

—Так холодно.., ти плануєш його взяти додому?

—Я думав про це, проте живу з бабусею, у неї алергія.

—Я зрозумів, знайдеш, повідом мене, я візьму його собі.

—Ти ж серйозно?!

Я так давно не бачив усмішки, причиною якої був я. І навіть не зрозумів, що я говорю.., у мене вже є два кота.

—Так, чого б це я брехав?-я хитро відповів.

—То ти допоможеш мені знайти?

—Ні,-я сів на мокру траву, посміхнувшись.

—Агов, ти чого розсівся, це тобі не літо.

—Все в порядку, мені вистачило дощовика, щоб прикрити дупцю.

Насправді, я пожартував, що не допомагатиму. Він такий кумедний, такий розгублений, мені ще не було так цікаво спостерігати за людьми.

Він теж був у дощовику, прозорому, і я побачив, що у його кишені пропуск кудись, чи то бібліотеку, чи то що. Хан Джісон, ось що там пише.

Ой, що то воно?-подумав я. Щось лоскоче мені руку. Це ж кошеня, таке гарненьке, маленьке, мені не хотілось говорити цьому диваку, що воно знайшлося, хочеться ще провести з ним час, навіть просто спостерігаючи.

Проте, коли я встав, той телепень знову злякався та побачив хто це у мене на руках. Він так зрадів, і його посмішка,..така чарівна.

Якщо коти та киці так змушують його посміхатись, то я б хотів познайомити його з Суні та Дуні.

—Ти знайшов!!

—Це мене знайшли.

Він щось миле говорив кошенятку, з полегшенням видихаючи, гладив його.

Джісон так близько стояв, у нього мокре волосся, проте, він був у капюшоні. Вдягнений не зовсім тепло, виглядав так, немов щось забув поки з поспіхом сюди прямував.

—Тобі не холодно?-запитую я.

—…

—Агов!

—..Ти мені?

—А кому ж іще?

—Гадав, що ти до Дорі.

—А хто такий Дорі?

—Ось, сидить у тебе на руках,-Джісон поглянув на мене і знову опустив погляд на Дорі.

—Коли ж ти встиг дати йому ім‘я?-я дійсно здивовано поцікавився.

—Тільки що.

Хан був мені таким незвичним, незнайомим, цікавим, чарівним, і дійсно мав щось схоже з місяцем, можливо, це мені так здавалось тільки через ліхтарик, який сліпив мені очі.Я не хотів просити вимкнути його, мені було цікаво спостерігати за тим, як він взаємодіяв з кошеням, тобто Дорі.

Потік моїх думок був таким швидким і чітким.

—Ти вчишся в школі неподалік?-раптово цікавиться світлячок.

—Я закінчив її торік, а в це місто я переїхав декілька тижнів тому.

—То ось чому я тебе не бачив..У тебе таке гарне волосся,-дивак сказав це не дивлячись на мене.

Я зніяковів і нічого не відповів. Моє волосся було фіолетовим.

Не пам‘ятаю, щоб я соромився від таких компліментів.

—Джісон, ти далеко живеш? Дощить все більше.

—Що..?

—Дощить, кажу.

—Це я бачу, а звідки ти знаєш моє ім‘я?!

Він знову виглядає наляканим, мабуть, йому не дуже подобаються нові знайомства.

—Я не хотів тебе злякати, твій пропуск, я випадково помітив.

Хан зніяковів, як і я, проте, це було мило, мені не було не комфортно, навіть навпаки.

—Мені йти дві хвилини, якщо тобі далеко, можеш зайти перечекати, моя бабуся не дозволила б тобі змокнути ще більше.

—Мені не так вже й далеко, а ще Дорі, куди його?-я так засмучено це сказав.

—Справді, тоді давай я побіжу за парасолею?

—Все нормально, мені є як прикрити кошеня,-я старався посміхнутись, проте, так хотів ще залишитись.

—Я тобі так вдячний. Радий, що все так зійшлось.

—Ти такий милий,-оце ж я ляпнув.

Ми ще стояли та червоніли так декілька хвилин, дивлячись на пухнастого.

—Все, йди, бо твоє взуття, воно все змокло, ти можеш застудитись,-каже Хан, немов переживає.

Джісон вже почав відходити, як я гукнув його.

—Стій! То тобі подобаються котики? У мене..у мене є дома ще два, а тепер і Дорі, хочеш якось поди…,-я знову не встиг договорити, як він погодився підпригуючи.

Він дав мені свій пропуск, на якому був номер телефону, і я дуже сподіваюсь, що то не номер бібліотеки.

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

2 Коментарі на “paws!!★彡

  1. Авторе, не ставте дві крапки. Якщо в кінці речення, то може бути їх лише три: … 🙂
    -Ось так писати не треба,-без пробілів,тобто.
    – А ось так – добре 🙂

    В цілому текст нічогенький, але через оцю відсутність пробілів і двокрапок замість … читати складно.