Loving you is a losing game

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Фік для Осіннього Фікрайтерського З’їзду 2021, ключ: Все, що не вбиває

 

– Ти помреш, Пітере, – хлопець боляче б’ється об підлогу. У вухах дзвенить, але Бек не затикається ні на секунду, зловтішається, підходить ближче, оточений бойовими дронами.

Боже, Пітер так не хоче підніматися. Битва забрала його моральні сили. Павутини не залишилося, костюм перетворився на ганчірку. Він лається подумки на всі лади. Доки не чує знайомий гул багатотонної броні, яка наближається. У Бека немає суперслуху, але він нарешті затикається, дивиться із роззявленим ротом на броню Залізної людини і відступає.

– Ні… ні, це неможливо, – хрипко белькоче, відчуваючи поразку кожною клітиною тіла.

У його фантазії Бек вже програв. Але примарний слабкий голос каже правду. Це неможливо. Тоні не прилетить. Тоні майже рік як мертвий.

А Пітер що? На Пітера вдома чекає величезна компанія, Мей та донька. Маленька геніальна копія його померлого чоловіка, яка жде, що він повернеться із сувенірами, а не в труні.

Пітеру хочеться сховатися. Але він піднімається на ноги, продовжує битись до самої перемоги.

– Ти в нормі? – за декілька годин чує хлопець. Рани залатані, він сидить серед приватного літака і намагається заснути, коли Геппі з’являється нізвідки.

– Так, – коротке слово відчувається як брехня. – Хочу додому.

Здоровань лише киває і йде в іншу частину літака. Пітер увесь політ вдає, що спить, і його не чіпають. Шкода. Бо кожний раз, коли він заплющує очі, опиняється на підлозі їхнього будиночка біля озера у сльозах та істериці.

 

Увесь час підготовки до прощальної церемонії Пітер тримався. Після повернення половини Всесвіту здавалось, що весь світ впав йому на плечі. Однак він витримав, тому що поруч постійно хтось був. Донька, Месники, Мей, Пеппер і Геппі – вони брали на себе частину обов’язків і постійно були поруч, не дозволяючи Пітеру відчути себе самотнім. Але у день церемонії він на декілька годин залишився сам… Раніше поруч постійно була Морган, і Пітера тіпало від думки, що вона побачить його сльози. Але в той день…

Пітер дивився на себе в дзеркало, як на когось чужого. Регенерація прибрала рани, залишені боєм, але туги з очей не прибрала. Бо Тоні помер. Тоні помер…

Вони знали про ризики, коли йшли у бій, але Пітер до останнього сподівався, що не залишиться у їхньому домі сам, без нього. У них є свій дім, дитина, парні кружки, навіть чортова альпака. Але Тоні вже немає.

– Блядь, – задушено видихає Пітер і навалюється на раковину, намагаючись втриматися не ногах. – Будь ласка, – просить він не зрозуміло в кого. В останні хвилини він в очах Тоні бачив вину. Але Пітер розумів, він такий самий герой, він теж віддав би життя за Всесвіт.

Жоден з них не мав помирати. Жоден не мав залишитися посеред спорожнілого дому.

– Будь ласка. Тільки не так, – тоді він вперше дозволяє відчути себе слабким, самотнім. Розбитим.

 

– Гей, – хтось штурхає його в плече. Хлопець підхоплюється, але це лише Геппі. – Ми вдома.

– Добре, – слабко посміхається Пітер, хоча в очах сльози, а в грудях – самотність і біль. Геппі бачить його стан, але мовчить.

– Добре, – Пітер дає собі ще секунду слабини і піднімається. – Дзвони Пеппер. Треба зв’язатися з пресою…

Подумки Пітер залишається розбитою лялькою посеред порожнього дому. Але тіло вперто піднімається і рушає далі. Незважаючи ні на що.

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

 

Залишити відповідь

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: