Це звучить ніби якесь кліше. Вокс готовий зізнатись в коханні. (Хоча він вже неодноразово признавався йому – всі ці рази це були тільки жарти, але тільки не зараз). Це було так, ніби весь світ жадав, щоб вони були разом. Сонце красиво сідало позаду. Вокс перебирав пальцями, дивлячись кудись у даличінь.
Вокс ніколи не був нервовим типом людини, але коли мова заходила за НЬОГО… Це вже інший випадок. Він – ідеальний. Все в ньому було просто досконалим. Вокс все ніяк не міг зрозуміти – чому ж він закохався в цього чарівного романіста.
Айк був… Айком. Вокс кохав Айка, тому що… Демон не зміг продовжити цю думку, через те, що різько приклав руку до свого обличчя. Це було всього лиш просте зізнання! Це ж не є таким складним ділом. Він розчаровано зітхнув, перехрестивши руки. Дідько, це так тупо. Вокс набагато старший і існував століттями, але кохання все ще було чимось, що він не розумів. Він ж демон, врешті-решт! Напевно, він навіть думати про такі речі не повинен. Чому він взагалі вирішив, що це було хорошою ідеєю зізнатись Айку в коханні, він мав продовжити і надалі тримати ці відчуття в собі та просто змиритись, але…
Його міркування обірвав чийсь голос:
– Гей, Вокс!
Серце пропустило удар. Він повернув свою голову і побачив хлопця. Айк виглядав неймовірно, як завжди, сонячні промені демонстрували його з ще ліпшої строни ніж зазвичай. Звісно, Айк завжди був неймовірним в очах Вокса, але прямо зараз він виглядав навіть краще. Можливо це просто Вокс, але… Він лише відмахнув цю думку, посміхаючись романісту.
– Привіт, Айк.. – відповів він тому, голос його був глибоким, як завжди, але тон був іншим.
Айк не пропускає цю маленьку деталь. Він був більш ніж спостережливим. Романіст сів поруч із привабливим демоном. Він схилив голову на пелче Вокса та зітхнув. Вокс напрягся, коли відчув що Айк сперся своєю головою на його міцне плече. Демон тільки посміхнувся та постарався розслабитись, відсуваючи свою ціль в зізнанні у сторону.
– Щось сталося, Вокс? – запитав Айк, звісивши свої ноги. Вокс несильно штовхнув їх своєю ногою та посміхнувся. Айк тільки хіхікнув.
Вокс тихо засміявся, та відповів:
– Немає про що турбуватися, Айк. Все в нормі.
Романіст зітхнув та тихо прошепотів:
– Ти казав, що хотів щось мені сказати, так?
Демон на секунду завмер, але повернув собі самовладання, щоб не зробити це занадто очевидним для Айка. Він відвернув голову від хлопця та сказав:
– Так, я хотів, чи не так…
– Ага. Очевидно, що я б не прийшов сюди, якщо б ти не попросив мене. – промовив Айк, продовжуючи насолоджуватись красивими краєвидами. Сонце сідало набагато швидше та відбивало гарне сяйво на обличчя Айка. Вокс не міг відвести від нього погляду. Не справедливо, що чоловік біля нього – настільки красивий. Він – неперевершений і Вокс не зміг пересилити себе і відвести від нього погляд.
– Ти виглядаєш чудово… – пробормотав собі під ніс демон. Сподіваючись, що Айк нічого не почув, він відвернув голову. Вокс зазвичай був дуже прямолінійним і вільно висловлював свої думки, але коли справа доходила до Айка – це було найскладнішим для нього. Раніше він багато разів жартуючи признавався в коханні, але тепер, коли потрібно було сказати це знову… Це було викликом для нього.
Айк хіхікнув, почувши бормотіння Вокса. Він уткнувся в плече демона щоб сховати почервонілі щоки та широку усмішку на обличчі.
Ця ситуація неначе кліше, проте стала наймилішою в житті Вокса. Вони впали в тишу та почали насолоджуватись краєвидом. Слухали шелест листя, та щебет птахів, які летіли в свої гнізда, поки сонце повністю не сіло за горизонт. Цей момент із Айком був неначе сном. Сном, який Вокс сам собі й склав.
Можливо… Можливо йому і не потрібно зізнаватись Айку в коханні? Залишитись друзями? Просто друзями… Вокс прикусив губу, подивившись на свого супутника, який був зайнятим тим, що звісив свої ноги з виступу. Демон відвів очі від романіста, поки в його голові промайнули думки: “Можливо, мені потрібно тримати це при собі. Можливо, я маю промовчати і не руйнувати нашу дружбу”.
Вокс надто сильно цінував їхню дружбу. Ліпше він буде тримати ці емоції до свого друга в собі. Так, він вирішив. Вокс посміхнувся, коли повернув свою голову назад, щоб помилуватись романістом, який тихо відпочивав на його плечі.
– Гей… Айк, – покликав того демон. Тон його зм’якшився, – Айк?
Айк не відповів. Вокс нахилив свою голову щоб подивитись на нього. Виявляється хлопець вже заснув. Вокс хіхікнув. Він підтянув романіста ближче до себе й обняв його.
– Чому я закохався в такого, як ти…? – запитав Вокс сам у себе, похитавши головою. Він ліг на землю разом з Айком, та закрив очі, не зважаючи на біль у серці. (У нього воно взагалі було?). Звісно було… І його серце належало чоловіку, який заснув на його плечі.
Тепер, коли вони лежали на м’якій землі, Айк змінив своє положення, поклавши голову на м’язисті груди демона. Вокс відкрив свої очі для того, щоб подивитись на обличчя Айка. Після цього він тільки зітхнув й також закрив очі.
Так… Це було хороше вирішення.
Хоч йому і хотілось кричати на весь світ про те, як же сильно він кохає Айка, він просто не міг зробити цього перед хлопцем який навіть і не знав про його почуття. Він кохав Айка… Але він хотів зберегти їхню дружбу набагато більше.
– Гей, Айк… – прошепотів Вокс, на що Айк лише щось сонно пробурмотів, – Я… Я кохаю тебе. Ось що я хотів тобі сказати.
Але його щирі слова залишились непочутими з тих самих пір, як Айк заснув глибоким сном. Вокс тільки важко зітхнув, закриваючи очі, та ігноруючи біль в грудях. Він не повинен був відчувати себе так. Він повинен бути сильним… Але Айк був його найбільшою слабкістю.
Того дня сонце зайшло, а Айк із Воксом так і залишились друзями. Місяць сяяв разом із зорями, поки Айк спав на грудях Вокса, а сам Вокс міг тільки мріяти, щоб вони лежали там будучи не друзями, а давніми коханцями.
Додати до улюблених