Залишся зi мною

Він ніколи не плакав. Батько завжди повторював, що справжній чоловік не повинен показувати свої слабкості. Саске намагався догодити батькові і просто ховав свої почуття глибоко всередині, через це його прозвали крижаним принцем.

Так би продовжувалося і далі, якби не…

— Як гадаєш… вони… живі?

— Не знаю, — холодний голос приховував у собі бурю емоцій. Ненависть до тих, хто знищив мир на цій землі, хто змусив навіть маленьких дітей брати до рук зброю. Радість, що лишився живий. Огида до самого себе через свою слабкість. І страх. Липкий страх, що позбавив його нормального сну та спокою.

— Я рада, що зустріла тебе, Саске, — він не бачив її обличчя, але точно знав, що дівчина зараз усміхається. У її голосі було стільки тепла, коли Хіната говорила про нього. Поруч із нею Учиха почувається щасливим, навіть не дивлячись на всі біди довкола. Це єдина причина, щоб продовжувати жити далі. — Ніколи не знаєш, що чекає на тебе далі. Особливо після того, що сталося. Тому… якщо я… Мені хотілося б, щоби ти знав. Я…

— Ні! — різко піднявшись із землі, він схопив її за плечі й обернув до себе: — Я не дам цьому статися! Тільки не ти!

— Я люблю тебе, Учіха Саске.

Він ніколи не плакав. Він тримався. Але чомусь зараз втратив над собою контроль.