Щоденники війни 🇺🇦 Статті 🇺🇦 ВІРШІ

glasshouse of feelings;;

FavoriteLoadingДодати до улюблених

Loading

Щось яскраве і тепле намагалося по-господарськи внести свої зміни і вдихнути життя в холодні, рельєфні стіни, мешканцем яких був юнак. Вільна сорочка приємно ковзала, по небаченій ще нікому шкірі посипаною розсипом сузір’їв, а ні трохи не зігрівала! Розгонистий комір-сонце, подібний до морської хвилі, більше нагадував пір’я благородного птаха забарвлення слонової кістки, а рукави ліхтарі нагадували про тонкість рук – які здавалося з характерним хрускотом могли з легкістю надломитися; вони літали розрізаючи повітря в надії вловити ті самі сонячні промені, що крадькома вишукували через щільну тканину завіси.

 

Крім пахощів ранку, — кімнату наповнював дивний аромат пучка сухоцвітів лаванди, що дбайливо був пов’язаний мотузкою і спочивав на краю масивного столу. Але не лавандою тільки була кімната багата, наче крихітна, аматорська оранжерея: тут тобі і пахучі фрезії вогнем горять, сором’язлива сенполія, збентежена герань і боязка, але елегантна бакопа;

Лілові очі заіскрилися на сонці, тонкі пальці гуляли по пелюстках і турбували від сну статичні бутони, забруднюючи ті жовтуватим пилком і тонка лінія губ — немов сама розквітала, безперечно шикарним букетом флора. М’які риси обличчя йшли в розріз з виразними, (частково) важкими очима, але тут же гармоніювали з прядками, що благодушно лежали на плечах кольору тих самих лавандових сухоцвітів.

 

Спокій, що панував тут, миттєво зруйнувався з чиєїсь забаганки. Насправді ж, всього-то заскрипіли не змащені вчасно петлі на дверях, від чого та шумно і несамовито сповістила про прибуття непроханого гостя. В отворі з’явився статний чоловік, оповитий дорогими полотнами, усипаний не менш розкішним камінням і гострим, як клинок, поглядом; волосся його м’якою хвилею тулилося на широкій грудині, а кінчики завитків звисали, торкаючись міцно-на-міцно затягнутій поясом талії; забарвлення його волосся, нагадували непорушний союз демона і ангела, нібито ті руками-стрічками сплелися в повільному, трепетному танці. Вії його здригалися, відкидали тінь на впалих щоках, а тонка лінія вуст змінилася в м’якій і ледь помітній усмішці. Коли погляд його гострий потупився, при швидкоплинному погляді на (на його нескромну думку) безпосередньо, дивну і чарівну гортензію (Міцую), яку він дбайливо замкнув у золотій клітці, тримаючи потаємне біля себе.

З не приховуваним обожнюванням, щирою теплотою, Ран Хайтані жалібно очима питав про дозвіл — молячи того про невагомий дотик, ніби життєво необхідним це було для нього. Плавні рухи рук, ніби наміри змій – без натяку на небезпеку, мріяли пригорнутися до широких плечей, зануритися в глибокі западини яскраво виражених ключиць, прорахувати кожен хребець Такаші, намагаючись загубитися в його не довгому, м’якому волоссі, вдихнувши всю чарівність ароматів самого хлопця, та скуштувати чумацький шлях зоряного неба на його бархатистій шкірі.

Картинки яскравими спалахами вимальовувалися, а закохані почуття охоплювали солодкий, тягучий полон стриманого Рана; але мить чуттєва зруйнована була недбало, коли тремтячу руку відштовхнули поривом очевидного страху і зневаги. Тонкі руки що раніше здавались нагадували тонку лозу берези, миттю стали міцніти і відкидати погану тінь відчуження.
В очах Такаші читалося все, від і до: і розуміння почуттів теплих і сильних Рана у його бік; та грубість власних вишуканих та суворих рухів; образу і глибокий жалю в очах того, хто дивиться на нього полюбовно; і гіркота, і в’язкість.

Суперечливі почуття: від страху перед обличчям людини, в чиєму житті беззаконня і кров ворогів була кращою насолодою – сочилася звідусіль, забруднюючи і долоні, і підошву взуття що неприємно човкала, ступаючи по червоних калюжах що злилися в червоне море;
І м’якість аметистових очей і привабливих рук, що тяглися до нього з усім існуючим у ньому обожнювання до Міцуї, — нещадно рвало нутро на шматки, ламаючи ребра — гострими уламки соковито впивалися в серце.

 

Гаряче роздратований, з дещицею розуміння, Ран не дозволив собі бути надмірно нахабним, тактильним і безбожно близьким до чогось настільки чистого і глибокого як Байкал у зимову холоднечу. Рука твердо і стримано зімкнулась у кулак, подібно до величезного замкý, що закриває всі приховані і очевидні почуття, наміри, мрії і бажання, що норовили вилитись у дикому потоці, але нахабно і безповоротно були закупорені пробкою.

Такаші зник за причиненими дверима, вітром ковзнувши вглиб темних коридорів залишивши шлейф квіткової віддушки, залишивши статного чоловіка, оповитого дорогими полотнами, усипаного не менш розкішним камінням, холодним і самотнім, як клинок у ножнах поглядом…

 
FavoriteLoadingДодати до улюблених

Залишити відповідь

Коментарі на “glasshouse of feelings;;



  1. Це неймовірно гарно, не знаю чи актуально це для вас уже, але ви неймовірно пишете, так вишукано і приємно, я вражена. Дякую за роботу